" 'Моськи' й 'шавки', вчімось!" (/)
09/14/2008 | Георгій
КРИК ДУШІ
«МОСЬКИ» Й «ШАВКИ», ВЧІМОСЬ!
Протоієрей Віталій СОБКО
Добре було б, якби священнослужителі УПЦ МП прочитали коментар щодо подій у Грузії керівника Синодального відділу РПЦ з взаємодії зі збройними силами і правоохоронними органами протоієрея Димитрія Смирнова, який він дав православному інформаційному агентству «Русская линия». Гадаю, корисно поміркувати над словами високопосадовця Патріархату, до якого вони належать. Portal-credo.ru – одне із небагатьох неупереджених російських інтернет-видань – слушно зауважує, і на це слід звернути особливу увагу, що відділ, який очолює цей священик, співпрацює не тільки з російською армією, але й зі збройними силами країн, що входять до «канонічної території» РПЦ...
Збройний конфлікт, окупацію і знищення багатьох мирних мешканців о. Димитрій називає «чистой правдой в её проявлении», а президентів країн, які відвідали в той час Тбілісі, іменує «шавками». «Я думаю, – заявив протоієрей, згадуючи персонажів байки Крилова, – что все моськи, которых полно, которые окружают нашу границу, и которых мудрый собаковод из-за океана науськивает, должны знать, что каждая из них получит по своим гнилым зубам. Что тоже очень полезно! Недаром все эти шавки съехались в Тбилиси...»
На жаль, подібними висловами питання не обмежується. Матеріали, які подає те ж таки джерело, просто шокують. Сайт із посиланням на свідчення очевидців повідомляє деякі деталі руйнування російськими військами резиденції митрополита Нікозького і Цхінвальського Грузинської Православної Церкви Ісайї (Чантуріа). Владика після евакуації повернувся в Південну Осетію молитися й ховати своїх загиблих вірян. Солдати ж «христолюбивого воїнства», над яким опікується Російська Церква, знущалися з митрополита. Тих, хто кинувся захистити його, – розстріляно на місці! Це при тому, що він – говорячи зрозумілою для прихильників МП мовою – архієрей канонічної Церкви, не «раскольник»...
Тепер хочеться запитати священнослужителів УПЦ МП, почути їхню реакцію, їхню позицію щодо всього цього. Адже, отці, ваш предстоятель – митрополит Володимир – є другим після Патріарха Алексія, бере безпосередню участь в управлінні, про що свідчать його підписи під журналами засідань Священного Синоду РПЦ (про це може пересвідчитись кожен, зайшовши на www.mospat.ru – офіційний сайт цієї Церкви). Ваші єпископи також керують цією Церквою, нещодавно їздили на Архієрейський Собор у Москву. Усі вони, отже, обходячи мовчанкою цей та інші подібні випадки (не кажу вже про позицію РПЦ щодо війни з Грузією), відповідальні і за російську войовничу владу, найвищі очільники якої іменують себе православними, і за діяльність синодального «Отдела по взаимодействию с Вооруженными Силами и правоохранительными учреждениями», який координує духовне окормлювання армії.
А з ким же ви, священики-українці? Не дай, Боже, завтра росіяни (а реальність цього всі усвідомлюють) зі зброєю підуть забирати Крим, – де ви будете? На чиїй стороні? Будете молитися за успіх російської зброї?
Не розумію, як можна жити з таким протиріччям: бути православним християнином, українцем, жити в Україні – і водночас бути фактично духовним оплотом Росії, її керівництва, її збройних сил.
Зверніть увагу: сайт згаданого мною «військового» відділу Синоду РПЦ має промовисте доменне ім’я – www.pobeda.ru...
Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 08–09 (45–46)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=890
«МОСЬКИ» Й «ШАВКИ», ВЧІМОСЬ!
Протоієрей Віталій СОБКО
Добре було б, якби священнослужителі УПЦ МП прочитали коментар щодо подій у Грузії керівника Синодального відділу РПЦ з взаємодії зі збройними силами і правоохоронними органами протоієрея Димитрія Смирнова, який він дав православному інформаційному агентству «Русская линия». Гадаю, корисно поміркувати над словами високопосадовця Патріархату, до якого вони належать. Portal-credo.ru – одне із небагатьох неупереджених російських інтернет-видань – слушно зауважує, і на це слід звернути особливу увагу, що відділ, який очолює цей священик, співпрацює не тільки з російською армією, але й зі збройними силами країн, що входять до «канонічної території» РПЦ...
Збройний конфлікт, окупацію і знищення багатьох мирних мешканців о. Димитрій називає «чистой правдой в её проявлении», а президентів країн, які відвідали в той час Тбілісі, іменує «шавками». «Я думаю, – заявив протоієрей, згадуючи персонажів байки Крилова, – что все моськи, которых полно, которые окружают нашу границу, и которых мудрый собаковод из-за океана науськивает, должны знать, что каждая из них получит по своим гнилым зубам. Что тоже очень полезно! Недаром все эти шавки съехались в Тбилиси...»
На жаль, подібними висловами питання не обмежується. Матеріали, які подає те ж таки джерело, просто шокують. Сайт із посиланням на свідчення очевидців повідомляє деякі деталі руйнування російськими військами резиденції митрополита Нікозького і Цхінвальського Грузинської Православної Церкви Ісайї (Чантуріа). Владика після евакуації повернувся в Південну Осетію молитися й ховати своїх загиблих вірян. Солдати ж «христолюбивого воїнства», над яким опікується Російська Церква, знущалися з митрополита. Тих, хто кинувся захистити його, – розстріляно на місці! Це при тому, що він – говорячи зрозумілою для прихильників МП мовою – архієрей канонічної Церкви, не «раскольник»...
Тепер хочеться запитати священнослужителів УПЦ МП, почути їхню реакцію, їхню позицію щодо всього цього. Адже, отці, ваш предстоятель – митрополит Володимир – є другим після Патріарха Алексія, бере безпосередню участь в управлінні, про що свідчать його підписи під журналами засідань Священного Синоду РПЦ (про це може пересвідчитись кожен, зайшовши на www.mospat.ru – офіційний сайт цієї Церкви). Ваші єпископи також керують цією Церквою, нещодавно їздили на Архієрейський Собор у Москву. Усі вони, отже, обходячи мовчанкою цей та інші подібні випадки (не кажу вже про позицію РПЦ щодо війни з Грузією), відповідальні і за російську войовничу владу, найвищі очільники якої іменують себе православними, і за діяльність синодального «Отдела по взаимодействию с Вооруженными Силами и правоохранительными учреждениями», який координує духовне окормлювання армії.
А з ким же ви, священики-українці? Не дай, Боже, завтра росіяни (а реальність цього всі усвідомлюють) зі зброєю підуть забирати Крим, – де ви будете? На чиїй стороні? Будете молитися за успіх російської зброї?
Не розумію, як можна жити з таким протиріччям: бути православним християнином, українцем, жити в Україні – і водночас бути фактично духовним оплотом Росії, її керівництва, її збройних сил.
Зверніть увагу: сайт згаданого мною «військового» відділу Синоду РПЦ має промовисте доменне ім’я – www.pobeda.ru...
Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 08–09 (45–46)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=890