(P) Думки про природу і наслідки гріха (/)
10/03/2008 | Георгій
Гріх, відітнувши людину від джерела життя – Бога, розсік також і саму людину. Порушилося єднання її духу, душі і тіла, смерть увійшла у неї. Душа не напоювалась струменями життя, не могла передавати їх тілу. Тіло ж стало тлінним, а нудьга стала долею духу (Святий Іоан Сан-Франциський).
Гріх завдає насилля природі. І тоді природа замість задоволення віддається ненаситності, замість втамування спраги – пияцтву, замість шлюбу – блуду, замість правди – неправді, замість любові – неприязні (Святий Єфрем Сирін).
Зло – хвороба душі, котра втратила властиве їй і за природою приналежне здоров’я, яким є доброчесність (Святі Варсонофій Великий та Іоан).
Коли Адам впав, обрав зло, сором, потворність, тління, усі Сили оплакували його смерть і падіння, бо твар бачила, що даний їм у царі став рабом ворожої лукавої сили. Але і ти, людино, носиш ті ж самі рани, сморід і темряву (Святий Макарій Великий).
Горе тому, хто віддається утіхам у цей короткий час! Він відгодовує себе, мов тельця, призначеного на заколення (Святий Ніл Синайський).
Ні бідність, ні хвороба, ні образа, ні лихослів’я, ні безчестя, і навіть не смерть, а лише гріх із усіх людських бід є дійсним злом (Святий Іоан Золотоустий).
Горе тим, котрі плачуть, а грішити не перестають, адже плачуть даремно (Авва Ісайя).
Проси у Бога дару бачити свої гріхи, своє падіння (Святий Ігнатій Брянчанінов).
Як тільки душа людини подумки погодилася на гріх, то диявол вже і не по волі людини тягне її на гріх ділом (Святий Симеон Новий Богослов).
Гріх стається тому, що люди хочуть бути мудрішими за Божі закони (Святий Іоан Золотоустий).
Багато і тепер роблять такого, що було за часів потопу, але потопу немає, тому що має бути геєна і муки. Багато грішать, як і содомляни, але вогняний дощ не сходить на них, бо уготована ріка вогняна (Святий Іоан Золотоустий).
Гріх позбавляє душу миру, розум – світла, тіло – нетління, землю – благословення, будь-яке творіння – всієї доброти. Він починається тим, що вселяє пекло у людину, і закінчується тим, що людину вселяє у пекло (Святий Філарет Московський).
Ті, хто живуть у гріхах, не відрізняються від мертвих (Святий Іоан Золотоустий).
Один старець сказав: “Дивне діло! Під час нашої молитви ми уявляємо, що Бог присутній і чує наші слова; а коли творимо гріх, то робимо це, наче Він нас не бачить” (Давній патерик).
І малий гріх може довести людину до великих беззаконь.
Хто дивиться на зло без огиди, той скоро стане дивитися на нього із задоволенням.
http://www.orthodox.poltava.org/propovidi.htm
Гріх завдає насилля природі. І тоді природа замість задоволення віддається ненаситності, замість втамування спраги – пияцтву, замість шлюбу – блуду, замість правди – неправді, замість любові – неприязні (Святий Єфрем Сирін).
Зло – хвороба душі, котра втратила властиве їй і за природою приналежне здоров’я, яким є доброчесність (Святі Варсонофій Великий та Іоан).
Коли Адам впав, обрав зло, сором, потворність, тління, усі Сили оплакували його смерть і падіння, бо твар бачила, що даний їм у царі став рабом ворожої лукавої сили. Але і ти, людино, носиш ті ж самі рани, сморід і темряву (Святий Макарій Великий).
Горе тому, хто віддається утіхам у цей короткий час! Він відгодовує себе, мов тельця, призначеного на заколення (Святий Ніл Синайський).
Ні бідність, ні хвороба, ні образа, ні лихослів’я, ні безчестя, і навіть не смерть, а лише гріх із усіх людських бід є дійсним злом (Святий Іоан Золотоустий).
Горе тим, котрі плачуть, а грішити не перестають, адже плачуть даремно (Авва Ісайя).
Проси у Бога дару бачити свої гріхи, своє падіння (Святий Ігнатій Брянчанінов).
Як тільки душа людини подумки погодилася на гріх, то диявол вже і не по волі людини тягне її на гріх ділом (Святий Симеон Новий Богослов).
Гріх стається тому, що люди хочуть бути мудрішими за Божі закони (Святий Іоан Золотоустий).
Багато і тепер роблять такого, що було за часів потопу, але потопу немає, тому що має бути геєна і муки. Багато грішать, як і содомляни, але вогняний дощ не сходить на них, бо уготована ріка вогняна (Святий Іоан Золотоустий).
Гріх позбавляє душу миру, розум – світла, тіло – нетління, землю – благословення, будь-яке творіння – всієї доброти. Він починається тим, що вселяє пекло у людину, і закінчується тим, що людину вселяє у пекло (Святий Філарет Московський).
Ті, хто живуть у гріхах, не відрізняються від мертвих (Святий Іоан Золотоустий).
Один старець сказав: “Дивне діло! Під час нашої молитви ми уявляємо, що Бог присутній і чує наші слова; а коли творимо гріх, то робимо це, наче Він нас не бачить” (Давній патерик).
І малий гріх може довести людину до великих беззаконь.
Хто дивиться на зло без огиди, той скоро стане дивитися на нього із задоволенням.
http://www.orthodox.poltava.org/propovidi.htm