Ідe відновлeння Cвято-Успeнського кафeдрального собору в Полтаві
11/06/2008 | Георгій
Мeні дужe близькe до сeрця місто Полтава, - там народився мій батько.
http://www.orthodox.poltava.org/sviato-uspen.htm
"... Із цього храму почалась православна Полтава. Це перший “градський храм” нашого давнього міста. Тут, на Іванові горі, він, дерев’яний храм, постав ще у XVI столітті. Згодом поруч полтавські козаки збудували мурований храм, який декілька разів перебудовувався протягом століть.
1934 року богоборча влада зруйнувала храм, а захоронення навколо собору були осквернені і пограбовані тогочасним комуністичним режимом.
Для віруючих людей це насамперед велика духовна святиня, храм Божий, дім молитви. В цих стінах багато поколінь нашої древньої Полтави звертались до Спасителя нашого зі словами радості, сльозами смутку, тут душі та серця оживали в любові до Бога й до ближнього , тут святительські молитви підносились за наш боголюбивий і багато стражденний народ, за нашу политу сльозами, потом і кров’ю землю, за полтавський люд, тут творилась заупокійна молитва за тих, які віддали життя за віру православну, за Україну, за тих, котрі закінчили свій земний шлях і відійшов у небесні обителі. Тут наші предки раділи , як і ми цього Великодня , Христовому Воскресінню. Із усього міста й околиць сходилися до храму Успіня Пресвятої Богородиці, тут хрестили свої діток… Словом, Святоуспенський собор був частиною наших попередників, частиною їхнього життя, їхньої душі. Зрештою, у ньому молились більшість з тієї когорти великих українців, яких народила чи приймала благословенна Полтавщина. Серед них Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Паісій Величковський, Панас Мирний, Іван Козловський …
Урешті-решт для невіруючих людей це окраса нашого міста, продовження традиції нашого славного роду…
Тому повернути до життя собор, який уже стоїть на своєму попередньому місті, є обов’язком усіх нині сущих – як пам’ять перед попередніми поколіннями, як спокута наших гріхів перед Всевишнім Богом. Відновити в ньому літургійне , євхаристичне життя є завданням найважливішим серед завдань як влади, так і Церкви.
Ось чому вважаємо за необхідне творити щоденну молитву в ще недобудованому храмі, а тим паче у такі великі свята. Нарешті храм вмістив усіх, хто прийшов на службу, а дзвіниця собору, де поки що відбуваються Богослужіння, вміщує хіба що 100 парафіян."
http://www.orthodox.poltava.org/sviato-uspen.htm
"... Із цього храму почалась православна Полтава. Це перший “градський храм” нашого давнього міста. Тут, на Іванові горі, він, дерев’яний храм, постав ще у XVI столітті. Згодом поруч полтавські козаки збудували мурований храм, який декілька разів перебудовувався протягом століть.
1934 року богоборча влада зруйнувала храм, а захоронення навколо собору були осквернені і пограбовані тогочасним комуністичним режимом.
Для віруючих людей це насамперед велика духовна святиня, храм Божий, дім молитви. В цих стінах багато поколінь нашої древньої Полтави звертались до Спасителя нашого зі словами радості, сльозами смутку, тут душі та серця оживали в любові до Бога й до ближнього , тут святительські молитви підносились за наш боголюбивий і багато стражденний народ, за нашу политу сльозами, потом і кров’ю землю, за полтавський люд, тут творилась заупокійна молитва за тих, які віддали життя за віру православну, за Україну, за тих, котрі закінчили свій земний шлях і відійшов у небесні обителі. Тут наші предки раділи , як і ми цього Великодня , Христовому Воскресінню. Із усього міста й околиць сходилися до храму Успіня Пресвятої Богородиці, тут хрестили свої діток… Словом, Святоуспенський собор був частиною наших попередників, частиною їхнього життя, їхньої душі. Зрештою, у ньому молились більшість з тієї когорти великих українців, яких народила чи приймала благословенна Полтавщина. Серед них Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Паісій Величковський, Панас Мирний, Іван Козловський …
Урешті-решт для невіруючих людей це окраса нашого міста, продовження традиції нашого славного роду…
Тому повернути до життя собор, який уже стоїть на своєму попередньому місті, є обов’язком усіх нині сущих – як пам’ять перед попередніми поколіннями, як спокута наших гріхів перед Всевишнім Богом. Відновити в ньому літургійне , євхаристичне життя є завданням найважливішим серед завдань як влади, так і Церкви.
Ось чому вважаємо за необхідне творити щоденну молитву в ще недобудованому храмі, а тим паче у такі великі свята. Нарешті храм вмістив усіх, хто прийшов на службу, а дзвіниця собору, де поки що відбуваються Богослужіння, вміщує хіба що 100 парафіян."