Кого, що та як захищають деякі академіки?
06/03/2005 | група науковців
Примітка: Стаття підготовлена як відповідь на критику наших міркувань стосовно стану та реформування НАНУ. Газета “День”, де були надруковані ці матеріали, після трьохтижневої затримки відмовилася друкувати нашу відповідь.
Два тлумачення Національної Академії Наук України
Ми, як співавтори звернення до громадськості (див. “Симптоми тяжкої хвороби, або Що являє собою вітчизняна наука” – “День” від 10 березня 2005 р.; http://www.day.kiev.ua/133570/ та “Про стан фундаментальної науки в Україні” – http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1111418139 ) певна річ, сподівалися на відгуки стосовно наших пропозицій реформувати Національну Академію Наук (НАН). Тому практично миттєва реакція з боку академіків, член-кореспондентів та докторів наук нас дуже втішила. Нажаль серед цих відгуків ми не побачили на шпальтах газети “День” точки зору переважної кількості працівників НАН, тобто кандидатів наук, молодих наукових співробітників та інженерно-технічних працівників. Залишилися осторонь від дискусії і представники гуманітарного та суспільного сектору НАН. Це, на нашу думку, свідчить про втрату надії значної частини представників цих наукових прошарків на справжнє реформування НАН та про їхнє побоювання наслідків можливих перетворень.
Але сутність справи полягає в тому, що, якщо наукові працівники самі не ініціюють докорінні зміни (до чого закликає влада, зокрема, в особі віце-прем’єра Томенка) в керівництві, структурі та стилі функціонування цієї унікальної творчої спільноти, то назріла реформа все одно відбудеться, але вже без нашої участі і з гіршими наслідками для країни в цілому, і для НАН, зокрема. Підкреслимо, що всупереч безглуздим звинуваченням на нашу адресу, що ми пропонуємо зруйнувати НАН, в дійсності ми за її докорінну трансформацію відповідно до природи наукової діяльності, вимог часу і назрілих потреб розвитку суспільства та держави.
Щоб уникнути непорозумінь, зазначимо, що під НАН ми розуміємо всю розгалужену мережу науково-дослідницьких інститутів, а зовсім не Президію НАН, а під членами НАН – усіх працюючих в ній наукових та інженерно-технічних робітників, а не тільки академіків та членів-кореспондентів. Якщо останні бачать у наших пропозиціях заклики до знищення НАН, яку вони ототожнюють із собою, то це вже – їхнє горе.
Як переконливо доводить світовий досвід, розвиток науки можливий і без інституції довічних стипендіатів. Нагадаємо, що, згідно з указом Президента України від 20.03.2003 № 243/2003 “Про збільшення розміру довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук України та галузевих академій наук (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 64/2005 (64/2005 ) від 21.01.2005 )” персони, які обрані до академій, отримують щомісячно від 1800 до 3000 гривень.( http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=243%2F2003 ) Звертаємо увагу, що вони отримують ці стипендії не за наукові доробки світового рівня, а с “з метою підвищення ролі Національної академії наук України та галузевих академій наук у суспільному житті, мотивації та престижності праці вченого”. Уявить собі, що робітник чи фермер отримує таку дещицю не за вироблену ними продукцію, а з метою підвищення ролі промисловості та сільського виробництва у суспільному житті та за таке інше.
Науковці (ще раз, це – не тільки академіки та члени-кореспонденти), краще знають вади і переваги НАН, її цікаву і сумну історію. Вони колективним розумом у змозі прорахувати варіанти і оптимізувати шляхи якнайшвидшого виходу з кризи.
Потреба у зовнішньому та незаангажованому аудиту НАНУ
Відгуки на нашу попередню статтю у газеті “День”(від 10 березня ц. р.) містять як слушні, так і, на наш погляд, невдалі думки та рекомендації. Але хотілося б мати значно більше опублікованих матеріалів, щоб банк ідей став достатньо великим для створення доброякісного кінцевого продукту. Випрацьовувати його появу має, як ми пропонували раніше, спеціальна тимчасова фахова урядово-парламентська комісія.
На нашу думку, вона має виконувати кілька завдань.
Серед них, по-перше, має бути ретельний та об’єктивний аналіз поточного стану речей в НАН за допомогою наукознавчих, соціологічних, бібліографічних, теоретико-організаційних, правових та економічних методів. Без емпіричного та теоретичного дослідження НАН як реально існуючої соціальної інституції, будь-які пропозиції стосовно її реформування залишаться лише думками (або „опініями”, користуючись поширеним неологізмом), які будуть більш або менш приховано віддзеркалювати корпоративні та егоїстичні інтересі членів комісії.
По-друге, це – дослідження та врахування досвіду організації фундаментальних досліджень у розвинених країнах та удосконалення організаційних структур у колишніх соціалістичних країнах. Не має потреби винаходити велосипед. На жаль деякі наші опоненти свідомо чи несвідомо використовують невірну інформацію про організацію західної науки, зокрема про рівні матеріальної забезпеченості науковців. З міркувань академіка Наумовця випливає нібито у Німеччині є аналог нашої системи довічних стипендіатів, що не відповідає дійсності. Немає там вражаючої різниці у заробітної платні та пенсійному забезпеченню між професорами різних рангів.
По-третє, це – формулювання чітких критеріїв оцінки якості та рівня фундаментальних досліджень. Без таких критеріїв все буде віддано на поталу академічного керівництва або груп тиску. Прикладом є група колишніх відповідальних працівників ЦК Компартії України та колишніх президентських оточень, яка опанувала академічні та чільні адміністративні посади у суспільних науках. Зрозуміло, що це повинна бути система критеріїв, чільне місце у якої повинні знайти й закордонні публікації у авторитетних виданнях, й цитування, й участь у міжнародних форумах, й навчання українськими науковцями закордонних колег та інші показники справжньої наукової діяльності.
По-четверте, це – розробка та обґрунтування відповідних заходів. Комісія має складатися на паритетних засадах із фахівців різних наук (від фізики до історії) та різного наукового статусу (від академіків до аспірантів), які працюють в НАН.
До складу комісії мають увійти також управлінці в галузі науки та головні користувачі наукового продукту – від учителів до політичних діячів та бізнесменів.
Втілюватися в життя майбутній проект назрілих перетворень має після його обов’язкового відкритого обговорення науковцями, викладачами вищої та середньої школи, громадськістю і засобами ЗМІ та схвалення Верховною Радою.
Надто поспішати з цим не варто. Але й зволікати теж. Наголошуємо, що більшість запрошених фахівців не повинна бути академіками та членами-кореспондентами НАН. Бажана однакова квотна присутність у комісії академіків, докторів, кандидатів, науковців без ступеня та аспірантів), бо інакше буде домінувати точка зору лише перших.
Допоміжна артилерія зі спорідненої структури
Спроба член-кореспондента Академії медичних наук Ю.Губського (“Ви серйозно, панове?” “День” від 17 березня; www.day.kiev.ua/133996/) захистити "літніх людей" є абсолютно нещирою. Сотні тисяч літніх людей чесно працюють за копійки або животіють на мінімальну пенсію після сорока і більше років трудового стажу. І з них податки лупили і луплять на повну котушку! Принцип плати за працю, повинен стати наріжним каменем правової держави Україна, й перш за все в науці. Тоді не буде ані "авторів" та власників тисяч патентів та авторських свідоцтв, до продукування яких вони не мали жодного стосунку, ані неосвічених „проффесорів”.
І серед сучасних владних функціонерів є багато персон, які вже є кандидатами наук и, ясна річ, деякі з них мріють про докторські, професорські й академічні звання та посади за сумісництвом. Не дивно, що така зовсім недержавницька поведінка державних Академій і ВАКу в питаннях присвоєння наукових звань та ступенів породжує моральну розпусту, цинізм, викликає зневіру суспільства в наукові цінності.
Наукофобія, тобто ненависть та неповага до науки, про яку з гіркотою пише доктор фізико-математичних наук Л.Шульман (“Про наукофобію та її ознаки”, “День” від 17 березня; www.day.kiev.ua/133997/ ) має складне походження і про це варто поговорити іншим разом. Але чи не ганебна поведінка членів та керівників вчених рад із захисту дисертацій (здебільшого, академіків та член-кореспондентів) дозволила неукам стати докторами наук, призвела до девальвації самого терміну "вчений" в очах пересічного платника податків? Це ми з Вами, пане Шульман, знаємо сумлінних, працьовитих і порядних, хоча не завжди успішних, природознавців та гуманітаріїв, які складають переважну більшість науковців НАНУ, а народ бачить на екранах телевізорів "вчених" адміністративно-бізнесового ґатунку. Деякі з них – двічі академіки державних Академій наук, а особливо спритні – чотирьох Академій!!! Хіба можуть зрівнятися з цими панами якісь там Сковороди, Вернадські та Грушевські?
Тому докорінна перебудова НАН конче потрібна з політичних, економічних, моральних і наукових міркувань.
Прагнення до перетворення НАН з середньовічного цеху, де є повновладні майстри і безправні, на все життя поневолені учні, не має нічого спільного з вигаданою паном Губським нашою ніби-то особистою відразою до академічних персоналій. Ми боремося не з конкретними академіками, а з ненауковими засадами нерівності в науковому середовищі! Насправді, є академіки і члени-кореспонденти, яких ми глибоко шануємо за їхні наукові та особисті чесноти.
Взагалі, поділ на академіків і "звичайних" дослідників є хибним, як і будь-який упереджений правовий поділ громадян України за класовою, майновою, релігійною або етнічною ознакою. В нашому зверненні йдеться про інше, а саме, про шкідливість підтриманою державою зверхності академіків як соціального прошарку. Після виправлення дискримінаційного стану речей безглузде протистояння зникне назавжди.
Наша пропозиція стосовно недоцільності довічних академічних стипендій так обурила пана Ю. Губського, що він не звернув уваги на нашу ж пропозицію значно підвищити заробітну плату активно та плідно працюючим ученим.
Чого ж ви, панове, так боїтеся наукової атестації? Будь-яка атестація не є загрозливою для діючого дослідника, якщо вона проводиться згідно з міжнародними стандартами та неупереджено!
Як це й прийнято у цивілізованому світі, де панує принцип рівного ставлення до громадян, всі науковці повинні підпорядковуватися єдиним критеріям та оцінкам. Зрозуміло, що ці вимоги треба посилити стосовно осіб, які займають посади з більшим рівнем бюджетної оплати.
Піклуючись про матеріальний добробут академіків спорідненої структури, член-кореспондент Академії медичних наук пан Ю.Губський не звернув навіть найменшої уваги на добробут інших наукових працівників, у тому числі й “аспіранта Петі”, і, насамперед, на те, що ключова ідея наших пропозицій –– не матеріальний перерозподіл, а докорінна зміна організації наукової діяльності! Тоді і суто наукові питання будуть гідно вирішуватися. Для цього, зокрема, треба змінити статут НАН, а це вже є темою окремої розмови.
Але й стосовно науки як такої пан Ю.Губський пересмикує. Він стверджує, що останнім часом (мабуть за часів колишньої влади) справи пішли на краще. Це – повний абсурд.
В його рідній медичній сфері справжню науку цькують, як лисицю на Британських полях. Кількість годин, відведених майбутнім лікарям на базові науки – фізику та хімію, – зменшили до мізерних, небачених в інших цивілізованих країнах розмірів. Чи не тому наші позбавлені наукового підґрунтя медики лобіюють шахрайські прилади для боротьби з неіснуючими торсійними полями хатніх комп’ютерів? Чи не тому українські медичні дипломи не конвертуються, на відміну від фізичних або інженерних (поки ще не спрацювала "болонська" зрівнялівка, яка лишається чи не єдиним нашим здійсненим кроком до Європи, хоча і вельми сумнівним). Чи не тому на всіх каналах національного телебачення відкрилася чакра і панує біоенергетика?
Ми не є фахівцями з медицини, але досягли того віку, коли, на жаль, стикаємось більш, ніж бажано, з нашою медициною та фармацевтикою, яку представляє пан Ю.Губський. Він дуже високо оцінює їхній стан розвитку. Декілька запитань. Де лікуються наші можновладці та багатії? У пологових будинках яких країн світу народжуються їхні дітки? Ліками яких країн та за яку ціну заповнені наші аптеки? Чи можливо вважати довідник “Зарубежные лекарственные средства» (Киев: Здоров’я, 1993), який є компіляцією інструкцій по застосуванню цих ліків, як вираз недовіри її відповідального редактора пана Губського до різних там закордонних фахівців – “французиків з Бордо”?
Державні інтереси та фундаментальна наука
Повертаючись до нашої основної теми, хочемо підкреслити, що, всупереч висновку пана Л.Шульмана, ми не виступали і не виступаємо за державно-примусовий вибір наукових напрямків, хоча вітали б державні замовлення на кшталт американських. Усі науковці, які пройшли справедливу і неупереджену атестацію, повинні мати право на гідну сталу платню, що дасть їм змогу робити дослідження і конкурувати за вітчизняні та закордонні гранти. Держава ж через свої вповноважені органи матиме можливість сприяти тим напрямкам, які авторитетні комісії вважатимуть більш важливими для сьогодення країни, або більш перспективними з суто наукової точки зору. Тоді окремі групи та індивідууми отримають додаткові кошти, які можуть, наприклад, піти на закупівлю сучасного обладнання.
Що ж до оплати користування інтернет-ресурсами, поповнення бібліотек або комунальних послуг, то відповідне державне утримання має надаватися всім без винятку науковим установам, які існуватимуть в рамках НАНУ. Взагалі кажучи, ми не виключаємо підтримки і для, скажімо, єгиптології, якщо раптом з’явиться новий Шампольон. Але, певна річ, насамперед повинні вітатися базові науки, без яких країна повернеться в середньовіччя, та науки спрямовані на постійні або нагальні локальні потреби. Наприклад, конгреси з етнографії гуцулів все-таки варто проводити в Коломиї, а не в Ґданьську, хоча ми повинні бути вдячними польським колегам за їхню цікавість до наших ніби-то місцевих проблем. Також ми б хотіли, щоб пан Шульман погодився з логічністю проведення геологічної розвідки на нашому Чорноморському шельфі саме українськими геологами, зовсім не виключаючи міжнародної кооперації з цього приводу. А дослідження Амазонської сельви фінансувати поки що бідній українській державі немає сенсу, так що залишимо це питання кревно зацікавленим бразильцям, або американцям чи японцям, в яких водяться зайві гроші. Що ж до приватного сектора, то якщо пани Пінчук або Ахметов дадуть гроші на дослідження, наприклад, пірамід Майя українськими археологами, то це може здивувати широкий загал, але ж ніяк не обурити.
Зовнішній та внутрішній контроль
Тепер щодо відповідних комісій, які повинні атестувати, призначати фінансування і таке інше. Ми не прописали механізми їхнього створення, їхньої праці та не визначили докладно їхніх повноважень. Зараз це робити передчасно. Але те, що таку успішну структуру можна створити, доводить плідна практика таких фондів, як NSF (Національний науковий фонд) в США, чи наукового комітету НАТО. До речі, в нас подібні комісії безперервно працюють уже багато років при Президії НАН, але в існуючих обставинах вони мало ефективні, так що наші опоненти в захваті суперечки про них і не згадують. Не треба збільшувати фінансування науково-організаційної роботи. Натомість треба змінити персональний склад, засади і поставлену мету оновлення органів державного регулювання. Якщо ж залишити статус-кво, то через двадцять років фундаментальної науки в Україні не буде поза сумнівом. Відновити втрачене тоді вже не вдасться нікому.
Фахові ж консультативні комісії в галузі різних наук, які функціонуватимуть на громадських засадах замість комісій нинішньої Президії, повинні зосереджуватись тільки на суто наукових аспектах академічних проблем. Висока порядність та ентузіазм суб’єктів творчої діяльності як невід’ємне джерело існування справжньої науки не менш важливі, ніж безпосередня фінансова підтримка державою або приватними структурами. І тому обмежити раз і назавжди небезпеку перебування у стерна людей із порожнім портфелем ідей та сумнівними цілями просто необхідно.
Досить сумісництва несумісного
Так, ми пропонуємо законодавчо заборонити безперервність кар’єри "начальника", коли колишній керманич, попри своє неминуче відставання від стрімкого розвитку науки, а значна більшість з них і дня не працювала в науці, очолить науковий напрямок або державний ВНЗ. Не наукових професій маємо позбавити відставних можновладців, а керівних посад в науці та освіті! Доведіть своє право керувати наукою або освітою відповідними науковими доробками, які справжні вчені створюють протягом років та десятиріч.
Отже, не треба нещирого лементу, пане Ю.Губський. Якщо людина обирає наукову кар’єру, то хай не йде в депутати і до уряду. Справжньому ж науковцю варто допомагати державним інституціям, до чого ми і закликаємо. Даремно глузує з цього приводу пан Губський, який не розуміє ідеї безкорисного служіння Батьківщині та науці. Якщо він не знає, то ми нагадаємо, що при нинішньому Міністерстві науки та освіти десятки науковців, викладачів вищої школи та вчителів, не отримуючи жодної копійки (і це в даному випадку неправильно, бо громадські рецензенти витрачають багато власного часу), пильнують за якістю підручників і посібників для середньої школи з різних спеціальностей.
Але є щось вище за гроші, пане Губський. Воно існувало і за радянських часів. Жевріє і зараз. Тому сотні тисяч людей, і ми серед них, вийшли на Майдан, в той час як Президія НАНУ і керівництво деяких фахових відділень розсилали циркуляри про обов’язкову підтримку кандидата від влади. Вам, апологетам всіляких пільг і привілеїв, не зрозуміти цієї рушійної сили вільного суспільного поступу. А шкода!
Про деякі логічні та фактичні помилки академіків
Залишимо на совісті академіка Локтєва (“Реформи в науці потрібні, але й консерватизм не завадить”, “День” від 14 квітня;, www.day.kiev.ua/135832 ) його твердження, що “всі по-справжньому великі вчені, рано чи пізно, обираються до лав Академії, що саме і робить звання члена НАНУ престижним”. Звернемо його увагу на те, що спростування будь-якого універсального твердження полягає у наявності лише одного факту, який спростовує це твердження. Щоб знову не бути звинуваченими “у різкій критиці та тоні” нашого вже теперішнього листа, пропонуємо читачам, які мають відношення до науки, самим згадати такі (дуже чисельні!) приклади та надіслати відповідні відомості академіку Локтєву.
Чи погодяться наші шановні колеги академіки Локтєв та Наумовець з тезою, що в академіки та члени-кореспонденти НАН обираються тільки “великі вчені”? Можуть вони, як по-справжньому відомі фахівці у фізиці конденсованого стану, взяти на себе величезну відповідальність і стверджувати, що вони свідомо та зі знанням справи брали участь у голосування по обранню академіків та членів-кореспондентів, наприклад, з так званої політології, філософії, хімії чи історії? Важко повірити у це, але, якщо має місце протилежне, то виявляється, що вони голосували не за власними обґрунтованими переконаннями, а керуючись якимись іншими критеріями. Можна було б послатися на рекомендації секцій та відповідних академічних установ. А яка тоді впевненість у неупередженості та об’єктивності рішень секцій, які очолюють колишні компартійні керманичі? В такому становищі завжди опиняється кожний академік перед виборчою скринькою НАН.
Хто ж у такому випадку дійсно вирішує, хто є “справжнім великим вченим”. Мабуть якісь невідомі групи впливу? І де ж вони знаходяться? Кого вони репрезентують, чиї інтереси відстоюють та з кого вони складаються? Хіба нашим поважним колегам не відомі очевидні відповіді на ці риторичні запитання?
Може здатися дивним, але ми теж бажаємо, щоб звання академіка та члена-кореспондента НАН були престижними. Проте, як і у більшості цивілізованих країн світу, їхнє обрання повинно ґрунтуватися на визнаних вузькою професіональною спільнотою наукових досягненнях і мати наслідком не отримування довічних стипендій, а, навпаки, супроводжуватися щорічними внесками для фінансовій підтримки академій, які їх обрали.
Порівняння паном Наумовцем (“Обережно, панове: це — Академія! Які реформи потрібні вітчизняній науці”. “День” від 16 квітня; www.day.kiev.ua/135668/ ) матеріального заохочення наших академіків та високої заробітної платні німецьких професорів не витримує ніякої критики. Останні отримують її за наукову працю, як, до речі, і наші академіки та не-академіки. Ми виступаємо проти додаткової частини прибутку наукової еліти у вигляді довічних стипендій. Але навіть не це головне. Більш важливим є невидимий супровід академічних пільг, а саме, влада над колегами, які часто-густо не поступаються академіками своїми професійними досягненнями та кваліфікацією. Щодо принципів визначення німецької наукової пенсії, то вони майже такі самі, як і в українських колег (з точністю до масштабів величин). Їх і треба порівнювати, не залучаючи до дискусії довічних стипендій українських академіків, що мають зовсім інше формальне та змістовне правове походження.
Дискусійним є питання про “політику стимуляції тільки закордонних публікацій”, що “є політикою проти власних наукових журналів” (вислів академіка Локтєва). В нашому листі від 10 березня ми взагалі не закликали до ліквідування вітчизняних фахових журналів. Йшлося про необхідність відповідності результатів праці українських науковців світовому рівню. Нажаль, сучасний стан речей не дозволяє розглядати публікації у більшості вітчизняних журналів як ознаку цієї відповідності. Тому потрібна важка та наполеглива праця по перетворенню наших провідних журналів у друковані форуми, в яких було б престижно мати свої праці вченим зі всього світу. Ми не маємо готового рецепту, як це зробити.
Ще одне зауваження стосується залучення закордонних експертів. Перш за все ми мали на увазі експертів, які б оцінювали особистий науковий доробок вітчизняних науковців, а не обсяги фінансування. Та й самі академіки Локтєв та Наумовець, посилаючись на відомі приклади, стверджують, що навіть за умов малого фінансування, деякім із їх колег вдається працювати на світовому рівні.
Спір про академічні чесноти або про обсяги фінансування?
Тому ми не згодні з нашими шановними колегами у тому, що єдина головна проблема НАН полягає в її недофінансуванні. На нашу думку, не менш важливою є проблема застарілої та неефективної організаційної структури НАН. Деякі відомості про її вади і містилися в нашому попередньому листі, а також в публікаціях наших опонентів та інших науковців. Ще раз. У нас немає готового рецепту, як реформувати НАН. Але його немає й у наших опонентів. Науковий, а не корпоративний чи кастовий, підхід до реформування НАН має початися з аналізу реального, а не вигаданого стану цієї дуже потрібної для України наукової інституції.
Всім нам принципово важливо усвідомити, що НАН України складає не лише Президія, академіки та члени-кореспонденти, а й наукові співробітники. Ігнорування академічними ієрархами цієї головної рушійної сили суспільного поступу перетворило верхівку НАН на відірвану від рядових науковців касту із приватними інтересами, зв’язками, зобов’язаннями і привілеями. Без демократизації внутрішнього академічного життя знекровлена НАНУ буде і надалі втрачати молоді перспективні кадри, народну повагу і можливість виконувати на визнаному світовому рівні свою головну суспільну функцію – отримання нового фундаментального знання з метою його подальшого застосування для збагачення уявлень людини про особистість, про суспільство та про навколишній світ, а також для вирішення актуальних проблем громадського та державного розвитку.
Габович Олександр Маркович Доктор фіз.-мат. наук,Провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України(е-mail: gabovich@iop.kiev.ua)
Кузнєцов Володимир Іванович Доктор філософських наук,Головний науковий співробітник Інституту філософії НАН УкраїниПрофесор Київського університету права(е-mail: vladkuz@vms.kiev.ua)
Кашуба Іван Єгорович Доктор фіз.-мат. наук,Провідний науковий співробітник Інститутом ядерних досліджень НАН України(е-mail: kashuba@kinr.kiev.ua)
Ольховський Владислав Сергійович Доктор фіз.-мат. наук, професор, Зав. лаб. Інститутом ядерних досліджень НАН України (е-mail: olkhovsk@kinr.kiev.ua)
Два тлумачення Національної Академії Наук України
Ми, як співавтори звернення до громадськості (див. “Симптоми тяжкої хвороби, або Що являє собою вітчизняна наука” – “День” від 10 березня 2005 р.; http://www.day.kiev.ua/133570/ та “Про стан фундаментальної науки в Україні” – http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1111418139 ) певна річ, сподівалися на відгуки стосовно наших пропозицій реформувати Національну Академію Наук (НАН). Тому практично миттєва реакція з боку академіків, член-кореспондентів та докторів наук нас дуже втішила. Нажаль серед цих відгуків ми не побачили на шпальтах газети “День” точки зору переважної кількості працівників НАН, тобто кандидатів наук, молодих наукових співробітників та інженерно-технічних працівників. Залишилися осторонь від дискусії і представники гуманітарного та суспільного сектору НАН. Це, на нашу думку, свідчить про втрату надії значної частини представників цих наукових прошарків на справжнє реформування НАН та про їхнє побоювання наслідків можливих перетворень.
Але сутність справи полягає в тому, що, якщо наукові працівники самі не ініціюють докорінні зміни (до чого закликає влада, зокрема, в особі віце-прем’єра Томенка) в керівництві, структурі та стилі функціонування цієї унікальної творчої спільноти, то назріла реформа все одно відбудеться, але вже без нашої участі і з гіршими наслідками для країни в цілому, і для НАН, зокрема. Підкреслимо, що всупереч безглуздим звинуваченням на нашу адресу, що ми пропонуємо зруйнувати НАН, в дійсності ми за її докорінну трансформацію відповідно до природи наукової діяльності, вимог часу і назрілих потреб розвитку суспільства та держави.
Щоб уникнути непорозумінь, зазначимо, що під НАН ми розуміємо всю розгалужену мережу науково-дослідницьких інститутів, а зовсім не Президію НАН, а під членами НАН – усіх працюючих в ній наукових та інженерно-технічних робітників, а не тільки академіків та членів-кореспондентів. Якщо останні бачать у наших пропозиціях заклики до знищення НАН, яку вони ототожнюють із собою, то це вже – їхнє горе.
Як переконливо доводить світовий досвід, розвиток науки можливий і без інституції довічних стипендіатів. Нагадаємо, що, згідно з указом Президента України від 20.03.2003 № 243/2003 “Про збільшення розміру довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук України та галузевих академій наук (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 64/2005 (64/2005 ) від 21.01.2005 )” персони, які обрані до академій, отримують щомісячно від 1800 до 3000 гривень.( http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=243%2F2003 ) Звертаємо увагу, що вони отримують ці стипендії не за наукові доробки світового рівня, а с “з метою підвищення ролі Національної академії наук України та галузевих академій наук у суспільному житті, мотивації та престижності праці вченого”. Уявить собі, що робітник чи фермер отримує таку дещицю не за вироблену ними продукцію, а з метою підвищення ролі промисловості та сільського виробництва у суспільному житті та за таке інше.
Науковці (ще раз, це – не тільки академіки та члени-кореспонденти), краще знають вади і переваги НАН, її цікаву і сумну історію. Вони колективним розумом у змозі прорахувати варіанти і оптимізувати шляхи якнайшвидшого виходу з кризи.
Потреба у зовнішньому та незаангажованому аудиту НАНУ
Відгуки на нашу попередню статтю у газеті “День”(від 10 березня ц. р.) містять як слушні, так і, на наш погляд, невдалі думки та рекомендації. Але хотілося б мати значно більше опублікованих матеріалів, щоб банк ідей став достатньо великим для створення доброякісного кінцевого продукту. Випрацьовувати його появу має, як ми пропонували раніше, спеціальна тимчасова фахова урядово-парламентська комісія.
На нашу думку, вона має виконувати кілька завдань.
Серед них, по-перше, має бути ретельний та об’єктивний аналіз поточного стану речей в НАН за допомогою наукознавчих, соціологічних, бібліографічних, теоретико-організаційних, правових та економічних методів. Без емпіричного та теоретичного дослідження НАН як реально існуючої соціальної інституції, будь-які пропозиції стосовно її реформування залишаться лише думками (або „опініями”, користуючись поширеним неологізмом), які будуть більш або менш приховано віддзеркалювати корпоративні та егоїстичні інтересі членів комісії.
По-друге, це – дослідження та врахування досвіду організації фундаментальних досліджень у розвинених країнах та удосконалення організаційних структур у колишніх соціалістичних країнах. Не має потреби винаходити велосипед. На жаль деякі наші опоненти свідомо чи несвідомо використовують невірну інформацію про організацію західної науки, зокрема про рівні матеріальної забезпеченості науковців. З міркувань академіка Наумовця випливає нібито у Німеччині є аналог нашої системи довічних стипендіатів, що не відповідає дійсності. Немає там вражаючої різниці у заробітної платні та пенсійному забезпеченню між професорами різних рангів.
По-третє, це – формулювання чітких критеріїв оцінки якості та рівня фундаментальних досліджень. Без таких критеріїв все буде віддано на поталу академічного керівництва або груп тиску. Прикладом є група колишніх відповідальних працівників ЦК Компартії України та колишніх президентських оточень, яка опанувала академічні та чільні адміністративні посади у суспільних науках. Зрозуміло, що це повинна бути система критеріїв, чільне місце у якої повинні знайти й закордонні публікації у авторитетних виданнях, й цитування, й участь у міжнародних форумах, й навчання українськими науковцями закордонних колег та інші показники справжньої наукової діяльності.
По-четверте, це – розробка та обґрунтування відповідних заходів. Комісія має складатися на паритетних засадах із фахівців різних наук (від фізики до історії) та різного наукового статусу (від академіків до аспірантів), які працюють в НАН.
До складу комісії мають увійти також управлінці в галузі науки та головні користувачі наукового продукту – від учителів до політичних діячів та бізнесменів.
Втілюватися в життя майбутній проект назрілих перетворень має після його обов’язкового відкритого обговорення науковцями, викладачами вищої та середньої школи, громадськістю і засобами ЗМІ та схвалення Верховною Радою.
Надто поспішати з цим не варто. Але й зволікати теж. Наголошуємо, що більшість запрошених фахівців не повинна бути академіками та членами-кореспондентами НАН. Бажана однакова квотна присутність у комісії академіків, докторів, кандидатів, науковців без ступеня та аспірантів), бо інакше буде домінувати точка зору лише перших.
Допоміжна артилерія зі спорідненої структури
Спроба член-кореспондента Академії медичних наук Ю.Губського (“Ви серйозно, панове?” “День” від 17 березня; www.day.kiev.ua/133996/) захистити "літніх людей" є абсолютно нещирою. Сотні тисяч літніх людей чесно працюють за копійки або животіють на мінімальну пенсію після сорока і більше років трудового стажу. І з них податки лупили і луплять на повну котушку! Принцип плати за працю, повинен стати наріжним каменем правової держави Україна, й перш за все в науці. Тоді не буде ані "авторів" та власників тисяч патентів та авторських свідоцтв, до продукування яких вони не мали жодного стосунку, ані неосвічених „проффесорів”.
І серед сучасних владних функціонерів є багато персон, які вже є кандидатами наук и, ясна річ, деякі з них мріють про докторські, професорські й академічні звання та посади за сумісництвом. Не дивно, що така зовсім недержавницька поведінка державних Академій і ВАКу в питаннях присвоєння наукових звань та ступенів породжує моральну розпусту, цинізм, викликає зневіру суспільства в наукові цінності.
Наукофобія, тобто ненависть та неповага до науки, про яку з гіркотою пише доктор фізико-математичних наук Л.Шульман (“Про наукофобію та її ознаки”, “День” від 17 березня; www.day.kiev.ua/133997/ ) має складне походження і про це варто поговорити іншим разом. Але чи не ганебна поведінка членів та керівників вчених рад із захисту дисертацій (здебільшого, академіків та член-кореспондентів) дозволила неукам стати докторами наук, призвела до девальвації самого терміну "вчений" в очах пересічного платника податків? Це ми з Вами, пане Шульман, знаємо сумлінних, працьовитих і порядних, хоча не завжди успішних, природознавців та гуманітаріїв, які складають переважну більшість науковців НАНУ, а народ бачить на екранах телевізорів "вчених" адміністративно-бізнесового ґатунку. Деякі з них – двічі академіки державних Академій наук, а особливо спритні – чотирьох Академій!!! Хіба можуть зрівнятися з цими панами якісь там Сковороди, Вернадські та Грушевські?
Тому докорінна перебудова НАН конче потрібна з політичних, економічних, моральних і наукових міркувань.
Прагнення до перетворення НАН з середньовічного цеху, де є повновладні майстри і безправні, на все життя поневолені учні, не має нічого спільного з вигаданою паном Губським нашою ніби-то особистою відразою до академічних персоналій. Ми боремося не з конкретними академіками, а з ненауковими засадами нерівності в науковому середовищі! Насправді, є академіки і члени-кореспонденти, яких ми глибоко шануємо за їхні наукові та особисті чесноти.
Взагалі, поділ на академіків і "звичайних" дослідників є хибним, як і будь-який упереджений правовий поділ громадян України за класовою, майновою, релігійною або етнічною ознакою. В нашому зверненні йдеться про інше, а саме, про шкідливість підтриманою державою зверхності академіків як соціального прошарку. Після виправлення дискримінаційного стану речей безглузде протистояння зникне назавжди.
Наша пропозиція стосовно недоцільності довічних академічних стипендій так обурила пана Ю. Губського, що він не звернув уваги на нашу ж пропозицію значно підвищити заробітну плату активно та плідно працюючим ученим.
Чого ж ви, панове, так боїтеся наукової атестації? Будь-яка атестація не є загрозливою для діючого дослідника, якщо вона проводиться згідно з міжнародними стандартами та неупереджено!
Як це й прийнято у цивілізованому світі, де панує принцип рівного ставлення до громадян, всі науковці повинні підпорядковуватися єдиним критеріям та оцінкам. Зрозуміло, що ці вимоги треба посилити стосовно осіб, які займають посади з більшим рівнем бюджетної оплати.
Піклуючись про матеріальний добробут академіків спорідненої структури, член-кореспондент Академії медичних наук пан Ю.Губський не звернув навіть найменшої уваги на добробут інших наукових працівників, у тому числі й “аспіранта Петі”, і, насамперед, на те, що ключова ідея наших пропозицій –– не матеріальний перерозподіл, а докорінна зміна організації наукової діяльності! Тоді і суто наукові питання будуть гідно вирішуватися. Для цього, зокрема, треба змінити статут НАН, а це вже є темою окремої розмови.
Але й стосовно науки як такої пан Ю.Губський пересмикує. Він стверджує, що останнім часом (мабуть за часів колишньої влади) справи пішли на краще. Це – повний абсурд.
В його рідній медичній сфері справжню науку цькують, як лисицю на Британських полях. Кількість годин, відведених майбутнім лікарям на базові науки – фізику та хімію, – зменшили до мізерних, небачених в інших цивілізованих країнах розмірів. Чи не тому наші позбавлені наукового підґрунтя медики лобіюють шахрайські прилади для боротьби з неіснуючими торсійними полями хатніх комп’ютерів? Чи не тому українські медичні дипломи не конвертуються, на відміну від фізичних або інженерних (поки ще не спрацювала "болонська" зрівнялівка, яка лишається чи не єдиним нашим здійсненим кроком до Європи, хоча і вельми сумнівним). Чи не тому на всіх каналах національного телебачення відкрилася чакра і панує біоенергетика?
Ми не є фахівцями з медицини, але досягли того віку, коли, на жаль, стикаємось більш, ніж бажано, з нашою медициною та фармацевтикою, яку представляє пан Ю.Губський. Він дуже високо оцінює їхній стан розвитку. Декілька запитань. Де лікуються наші можновладці та багатії? У пологових будинках яких країн світу народжуються їхні дітки? Ліками яких країн та за яку ціну заповнені наші аптеки? Чи можливо вважати довідник “Зарубежные лекарственные средства» (Киев: Здоров’я, 1993), який є компіляцією інструкцій по застосуванню цих ліків, як вираз недовіри її відповідального редактора пана Губського до різних там закордонних фахівців – “французиків з Бордо”?
Державні інтереси та фундаментальна наука
Повертаючись до нашої основної теми, хочемо підкреслити, що, всупереч висновку пана Л.Шульмана, ми не виступали і не виступаємо за державно-примусовий вибір наукових напрямків, хоча вітали б державні замовлення на кшталт американських. Усі науковці, які пройшли справедливу і неупереджену атестацію, повинні мати право на гідну сталу платню, що дасть їм змогу робити дослідження і конкурувати за вітчизняні та закордонні гранти. Держава ж через свої вповноважені органи матиме можливість сприяти тим напрямкам, які авторитетні комісії вважатимуть більш важливими для сьогодення країни, або більш перспективними з суто наукової точки зору. Тоді окремі групи та індивідууми отримають додаткові кошти, які можуть, наприклад, піти на закупівлю сучасного обладнання.
Що ж до оплати користування інтернет-ресурсами, поповнення бібліотек або комунальних послуг, то відповідне державне утримання має надаватися всім без винятку науковим установам, які існуватимуть в рамках НАНУ. Взагалі кажучи, ми не виключаємо підтримки і для, скажімо, єгиптології, якщо раптом з’явиться новий Шампольон. Але, певна річ, насамперед повинні вітатися базові науки, без яких країна повернеться в середньовіччя, та науки спрямовані на постійні або нагальні локальні потреби. Наприклад, конгреси з етнографії гуцулів все-таки варто проводити в Коломиї, а не в Ґданьську, хоча ми повинні бути вдячними польським колегам за їхню цікавість до наших ніби-то місцевих проблем. Також ми б хотіли, щоб пан Шульман погодився з логічністю проведення геологічної розвідки на нашому Чорноморському шельфі саме українськими геологами, зовсім не виключаючи міжнародної кооперації з цього приводу. А дослідження Амазонської сельви фінансувати поки що бідній українській державі немає сенсу, так що залишимо це питання кревно зацікавленим бразильцям, або американцям чи японцям, в яких водяться зайві гроші. Що ж до приватного сектора, то якщо пани Пінчук або Ахметов дадуть гроші на дослідження, наприклад, пірамід Майя українськими археологами, то це може здивувати широкий загал, але ж ніяк не обурити.
Зовнішній та внутрішній контроль
Тепер щодо відповідних комісій, які повинні атестувати, призначати фінансування і таке інше. Ми не прописали механізми їхнього створення, їхньої праці та не визначили докладно їхніх повноважень. Зараз це робити передчасно. Але те, що таку успішну структуру можна створити, доводить плідна практика таких фондів, як NSF (Національний науковий фонд) в США, чи наукового комітету НАТО. До речі, в нас подібні комісії безперервно працюють уже багато років при Президії НАН, але в існуючих обставинах вони мало ефективні, так що наші опоненти в захваті суперечки про них і не згадують. Не треба збільшувати фінансування науково-організаційної роботи. Натомість треба змінити персональний склад, засади і поставлену мету оновлення органів державного регулювання. Якщо ж залишити статус-кво, то через двадцять років фундаментальної науки в Україні не буде поза сумнівом. Відновити втрачене тоді вже не вдасться нікому.
Фахові ж консультативні комісії в галузі різних наук, які функціонуватимуть на громадських засадах замість комісій нинішньої Президії, повинні зосереджуватись тільки на суто наукових аспектах академічних проблем. Висока порядність та ентузіазм суб’єктів творчої діяльності як невід’ємне джерело існування справжньої науки не менш важливі, ніж безпосередня фінансова підтримка державою або приватними структурами. І тому обмежити раз і назавжди небезпеку перебування у стерна людей із порожнім портфелем ідей та сумнівними цілями просто необхідно.
Досить сумісництва несумісного
Так, ми пропонуємо законодавчо заборонити безперервність кар’єри "начальника", коли колишній керманич, попри своє неминуче відставання від стрімкого розвитку науки, а значна більшість з них і дня не працювала в науці, очолить науковий напрямок або державний ВНЗ. Не наукових професій маємо позбавити відставних можновладців, а керівних посад в науці та освіті! Доведіть своє право керувати наукою або освітою відповідними науковими доробками, які справжні вчені створюють протягом років та десятиріч.
Отже, не треба нещирого лементу, пане Ю.Губський. Якщо людина обирає наукову кар’єру, то хай не йде в депутати і до уряду. Справжньому ж науковцю варто допомагати державним інституціям, до чого ми і закликаємо. Даремно глузує з цього приводу пан Губський, який не розуміє ідеї безкорисного служіння Батьківщині та науці. Якщо він не знає, то ми нагадаємо, що при нинішньому Міністерстві науки та освіти десятки науковців, викладачів вищої школи та вчителів, не отримуючи жодної копійки (і це в даному випадку неправильно, бо громадські рецензенти витрачають багато власного часу), пильнують за якістю підручників і посібників для середньої школи з різних спеціальностей.
Але є щось вище за гроші, пане Губський. Воно існувало і за радянських часів. Жевріє і зараз. Тому сотні тисяч людей, і ми серед них, вийшли на Майдан, в той час як Президія НАНУ і керівництво деяких фахових відділень розсилали циркуляри про обов’язкову підтримку кандидата від влади. Вам, апологетам всіляких пільг і привілеїв, не зрозуміти цієї рушійної сили вільного суспільного поступу. А шкода!
Про деякі логічні та фактичні помилки академіків
Залишимо на совісті академіка Локтєва (“Реформи в науці потрібні, але й консерватизм не завадить”, “День” від 14 квітня;, www.day.kiev.ua/135832 ) його твердження, що “всі по-справжньому великі вчені, рано чи пізно, обираються до лав Академії, що саме і робить звання члена НАНУ престижним”. Звернемо його увагу на те, що спростування будь-якого універсального твердження полягає у наявності лише одного факту, який спростовує це твердження. Щоб знову не бути звинуваченими “у різкій критиці та тоні” нашого вже теперішнього листа, пропонуємо читачам, які мають відношення до науки, самим згадати такі (дуже чисельні!) приклади та надіслати відповідні відомості академіку Локтєву.
Чи погодяться наші шановні колеги академіки Локтєв та Наумовець з тезою, що в академіки та члени-кореспонденти НАН обираються тільки “великі вчені”? Можуть вони, як по-справжньому відомі фахівці у фізиці конденсованого стану, взяти на себе величезну відповідальність і стверджувати, що вони свідомо та зі знанням справи брали участь у голосування по обранню академіків та членів-кореспондентів, наприклад, з так званої політології, філософії, хімії чи історії? Важко повірити у це, але, якщо має місце протилежне, то виявляється, що вони голосували не за власними обґрунтованими переконаннями, а керуючись якимись іншими критеріями. Можна було б послатися на рекомендації секцій та відповідних академічних установ. А яка тоді впевненість у неупередженості та об’єктивності рішень секцій, які очолюють колишні компартійні керманичі? В такому становищі завжди опиняється кожний академік перед виборчою скринькою НАН.
Хто ж у такому випадку дійсно вирішує, хто є “справжнім великим вченим”. Мабуть якісь невідомі групи впливу? І де ж вони знаходяться? Кого вони репрезентують, чиї інтереси відстоюють та з кого вони складаються? Хіба нашим поважним колегам не відомі очевидні відповіді на ці риторичні запитання?
Може здатися дивним, але ми теж бажаємо, щоб звання академіка та члена-кореспондента НАН були престижними. Проте, як і у більшості цивілізованих країн світу, їхнє обрання повинно ґрунтуватися на визнаних вузькою професіональною спільнотою наукових досягненнях і мати наслідком не отримування довічних стипендій, а, навпаки, супроводжуватися щорічними внесками для фінансовій підтримки академій, які їх обрали.
Порівняння паном Наумовцем (“Обережно, панове: це — Академія! Які реформи потрібні вітчизняній науці”. “День” від 16 квітня; www.day.kiev.ua/135668/ ) матеріального заохочення наших академіків та високої заробітної платні німецьких професорів не витримує ніякої критики. Останні отримують її за наукову працю, як, до речі, і наші академіки та не-академіки. Ми виступаємо проти додаткової частини прибутку наукової еліти у вигляді довічних стипендій. Але навіть не це головне. Більш важливим є невидимий супровід академічних пільг, а саме, влада над колегами, які часто-густо не поступаються академіками своїми професійними досягненнями та кваліфікацією. Щодо принципів визначення німецької наукової пенсії, то вони майже такі самі, як і в українських колег (з точністю до масштабів величин). Їх і треба порівнювати, не залучаючи до дискусії довічних стипендій українських академіків, що мають зовсім інше формальне та змістовне правове походження.
Дискусійним є питання про “політику стимуляції тільки закордонних публікацій”, що “є політикою проти власних наукових журналів” (вислів академіка Локтєва). В нашому листі від 10 березня ми взагалі не закликали до ліквідування вітчизняних фахових журналів. Йшлося про необхідність відповідності результатів праці українських науковців світовому рівню. Нажаль, сучасний стан речей не дозволяє розглядати публікації у більшості вітчизняних журналів як ознаку цієї відповідності. Тому потрібна важка та наполеглива праця по перетворенню наших провідних журналів у друковані форуми, в яких було б престижно мати свої праці вченим зі всього світу. Ми не маємо готового рецепту, як це зробити.
Ще одне зауваження стосується залучення закордонних експертів. Перш за все ми мали на увазі експертів, які б оцінювали особистий науковий доробок вітчизняних науковців, а не обсяги фінансування. Та й самі академіки Локтєв та Наумовець, посилаючись на відомі приклади, стверджують, що навіть за умов малого фінансування, деякім із їх колег вдається працювати на світовому рівні.
Спір про академічні чесноти або про обсяги фінансування?
Тому ми не згодні з нашими шановними колегами у тому, що єдина головна проблема НАН полягає в її недофінансуванні. На нашу думку, не менш важливою є проблема застарілої та неефективної організаційної структури НАН. Деякі відомості про її вади і містилися в нашому попередньому листі, а також в публікаціях наших опонентів та інших науковців. Ще раз. У нас немає готового рецепту, як реформувати НАН. Але його немає й у наших опонентів. Науковий, а не корпоративний чи кастовий, підхід до реформування НАН має початися з аналізу реального, а не вигаданого стану цієї дуже потрібної для України наукової інституції.
Всім нам принципово важливо усвідомити, що НАН України складає не лише Президія, академіки та члени-кореспонденти, а й наукові співробітники. Ігнорування академічними ієрархами цієї головної рушійної сили суспільного поступу перетворило верхівку НАН на відірвану від рядових науковців касту із приватними інтересами, зв’язками, зобов’язаннями і привілеями. Без демократизації внутрішнього академічного життя знекровлена НАНУ буде і надалі втрачати молоді перспективні кадри, народну повагу і можливість виконувати на визнаному світовому рівні свою головну суспільну функцію – отримання нового фундаментального знання з метою його подальшого застосування для збагачення уявлень людини про особистість, про суспільство та про навколишній світ, а також для вирішення актуальних проблем громадського та державного розвитку.
Габович Олександр Маркович Доктор фіз.-мат. наук,Провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України(е-mail: gabovich@iop.kiev.ua)
Кузнєцов Володимир Іванович Доктор філософських наук,Головний науковий співробітник Інституту філософії НАН УкраїниПрофесор Київського університету права(е-mail: vladkuz@vms.kiev.ua)
Кашуба Іван Єгорович Доктор фіз.-мат. наук,Провідний науковий співробітник Інститутом ядерних досліджень НАН України(е-mail: kashuba@kinr.kiev.ua)
Ольховський Владислав Сергійович Доктор фіз.-мат. наук, професор, Зав. лаб. Інститутом ядерних досліджень НАН України (е-mail: olkhovsk@kinr.kiev.ua)
Відповіді
2005.06.04 | Iryna_
Re: Кого, що та як захищають деякі академіки?
>Тому потрібна важка та наполеглива праця по перетворенню наших >провідних журналів у друковані форуми, в яких було б престижно мати свої праці вченим зі всього світу. Ми не маємо готового рецепту, як це зробити.Ось рецепт:
1. Друкування тільки англійською.
2. Міжнародна редколегія.
3. Міжнародне рецензування всіх статей, включно зі статтями членів редколегії.
4. Сайт журналу в інтернеті з відкритим доступом до всіх статей.
5. Індексування статей у відповідних базах даних.
6. Автори мають базувати свою роботу на сучасному стані науки.
Пункт 6 означає, що потрібне посилання на сучасні джерела, а не давати список літератури за методом "три статті самого автора в мурзилках + пара монографій 1961 року випуску".
Нє, ну я розумію, що це непотрібно для, наприклад, педагогічного журналу, але це є рецепт вирішення поставленої вище задачі.
2005.06.04 | Рюген
Re: Кого, що та як захищають деякі академіки?
Несколько замечаний.Iryna_ пише:
> Ось рецепт:
> 1. Друкування тільки англійською.
> 2. Міжнародна редколегія.
> 3. Міжнародне рецензування всіх статей, включно зі статтями членів редколегії.
> 4. Сайт журналу в інтернеті з відкритим доступом до всіх статей.
> 5. Індексування статей у відповідних базах даних.
> 6. Автори мають базувати свою роботу на сучасному стані науки.
>
> Пункт 6 означає, що потрібне посилання на сучасні джерела, а не давати список літератури за методом "три статті самого автора в мурзилках + пара монографій 1961 року випуску".
>
> Нє, ну я розумію, що це непотрібно для, наприклад, педагогічного журналу, але це є рецепт вирішення поставленої вище задачі.
1. Где Вы наберете специалистов со знанием английского языка на уровне, достаточном для издания научного журнала (нац свидомых спецов во всех науках не предлагать), да еще за академкопейки?
2. Международная редколлегия не гарантирует высокого уровня журнала. Она является лишь показателем наличия связей с учеными других стран, что, само по себе, конечно, неплохо.
3. Для рецензирования (международного) как раз требуется перевод (очень приличный) на английский. За чьи шиши? Ведь это еще не публикация.
4. Ага, прямо доступ ко всем статьям! Бесплатно. А кто будет финансировать издание? Для начала научитесь хотя бы делать эти загружаемые версии прилично. Кстати, Адоби Акробат лицензионный стоит хороших денег.
5. В каких базах данных? А ну-ка, прикажите библиотеке Конгресса США или ГПНТБ РФ заносить Ваши Мурзилки в их базы данных. А в свои собственные (под подушкой) - сколько угодно. Только там сколько же каталогов неразобранных валяется?
6. При практической невозможности получения основной массы современных зарубежных публикаций (это мы уже обсуждали с паном Георгием), требование хорошего литобзора - очень болезненный вопрос. Если тупо следовать Вашему пожеланию, можно угробить любую публикацию на Украине. Просто понадобится человек за бугром, который будет сидеть в приличном универе и рыть литературу на данную тематику. И он приведет десятки публикаций, к которым у автора нет доступа, и на основании списка этих публикаций можно будет обвинить автора в том, что тот не владеет вопросом в его современном состоянии. Либо наоборот, кто-нибудь имеет такой доступ и корябает компилятивные статьи, не содержащие собственных оригинальных идей и результатов. И што потом? Кому будете отдавать предпочтение?
Боттом лайн.
Состояние научно-издательской деятельности является отражением самой научной деятельности и она даже находится в несколько лучшем положении, чем сама наука, т.к. для издательской работы требуются более общедоступные и дешевые материальные ресурсы, чем для собственно науки. Пидняттям выдавнычойи дияльности на новый, ще выщий щабель науку Вы не поднимете. Поднимете только клубы пыли.
Единственное будущее украинской науки (и в этом мы с Георгием, видимо, сойдемся) - закрытие АН вообще, а конкурентноспособные ошметки (их всего-то 1-2%) собрать в маленькие хорошо оснащенные (как это сделать еще?) лаборатории для выполнения черновых заказов из-за бугра. Целостной системе академической науки на Украине уже не бывать. Конечно, в таких условиях публиковаться нужно будет только за бугром, т.е. там, где находится потребитель их продукции. Боюсь, однако, что и этого не получится: Академию-то закроют, а вот маленькие лаборатории пооткрывать так и не смогут, перегрызутся, разворуют, раздадут родственникам и знакомым, на этом все и кончится.
2005.06.04 | Iryna_
Re: Кого, що та як захищають деякі академіки?
У цьому випадку не можу з Вами не погодитись. Але я давала рецепт вирішення конкретного завдання - досягнення міжнародного рівня українськими науковими журналами. Ясно, що за теперішніх ресурсів це не для всіх реально.Ще, правда, не додала, що міжнародні члени редколегії мають бути не просто міжнародні, а визначні вчені.
2005.06.04 | Георгій
Re: Кого, що та як захищають деякі академіки?
Рюген пише:> Где Вы наберете специалистов со знанием английского языка на уровне, достаточном для издания научного журнала (нац свидомых спецов во всех науках не предлагать), да еще за академкопейки?
(ГП) А хіба цих людей повинні бути тисячі? Кілька десятків українців, які дуже добре володіють англійською мовою, знайти просто. Аби було бажання і Втоменки не заважали.
> 2. Международная редколлегия не гарантирует высокого уровня журнала. Она является лишь показателем наличия связей с учеными других стран, что, само по себе, конечно, неплохо.
(ГП) Високого рівня - а що це, власне, таке?
> 3. Для рецензирования (международного) как раз требуется перевод (очень приличный) на английский. За чьи шиши? Ведь это еще не публикация.
(ГП) Рецензії, як і статті, повинні ПИСАТИСЯ англійською мовою. Ніяких "перекладів" не треба. Людина або пише англійською, або ні.
> 4. Ага, прямо доступ ко всем статьям! Бесплатно. А кто будет финансировать издание? Для начала научитесь хотя бы делать эти загружаемые версии прилично. Кстати, Адоби Акробат лицензионный стоит хороших денег.
(ГП) Це правда. І ОТУТ Втоменки повинні допомогти трохи.
> 5. В каких базах данных? А ну-ка, прикажите библиотеке Конгресса США или ГПНТБ РФ заносить Ваши Мурзилки в их базы данных. А в свои собственные (под подушкой) - сколько угодно. Только там сколько же каталогов неразобранных валяется?
(ГП) Мурзилки ніхто не заносить, але деякі пристойні міжнародні журнали, які видаються НЕ у США і не у Великій Британії, є в усіх базах даних - наприклад, "Scandinavian Journal of Immunology." Чим Україна гірша за Скандинавію?
> 6. При практической невозможности получения основной массы современных зарубежных публикаций (это мы уже обсуждали с паном Георгием), требование хорошего литобзора - очень болезненный вопрос. Если тупо следовать Вашему пожеланию, можно угробить любую публикацию на Украине. Просто понадобится человек за бугром, который будет сидеть в приличном универе и рыть литературу на данную тематику. И он приведет десятки публикаций, к которым у автора нет доступа, и на основании списка этих публикаций можно будет обвинить автора в том, что тот не владеет вопросом в его современном состоянии. Либо наоборот, кто-нибудь имеет такой доступ и корябает компилятивные статьи, не содержащие собственных оригинальных идей и результатов. И што потом? Кому будете отдавать предпочтение?
(ГП) Компілятивну статтю без оригінальних даних ЖОДЕН пристойний міжнародний журнал НІКОЛИ не опублікує.
> Боттом лайн. Состояние научно-издательской деятельности является отражением самой научной деятельности и она даже находится в несколько лучшем положении, чем сама наука, т.к. для издательской работы требуются более общедоступные и дешевые материальные ресурсы, чем для собственно науки. Пидняттям выдавнычойи дияльности на новый, ще выщий щабель науку Вы не поднимете. Поднимете только клубы пыли.
(ГП) Це так, але ж п. Ірина не говорить про підняття видавничої діяльності. Вона говорить про орієнтацію українських науковців на сучасні "піір-рев'юйовані" журнали.
> Единственное будущее украинской науки (и в этом мы с Георгием, видимо, сойдемся) - закрытие АН вообще, а конкурентноспособные ошметки (их всего-то 1-2%) собрать в маленькие хорошо оснащенные (как это сделать еще?) лаборатории для выполнения черновых заказов из-за бугра.
(ГП) Це вже як вийде, але якщо саме це є сценарій, воно все рівно не спростовує тих пунктів плану, які пропонує п. Ірина.
>Целостной системе академической науки на Украине уже не бывать.
(ГП) Але ж і в інших країнах світу такої "целосної" нема, але наука є. Я, наприклад, знаю прекрасних науковців-імунологів у Польщі, Чехії, Туреччині, на Кіпрі. Вони там живуть і публікуються, і гроші грантові отримують, іноді і немаленькі. І чудово працюють без ніяких окадемій.
>Конечно, в таких условиях публиковаться нужно будет только за бугром, т.е. там, где находится потребитель их продукции.
(ГП) Фахівцям з природничих дисциплін, безумовно, публікуватися треба ТІЛЬКИ "за бугром" - і не тому, що в Україні нема споживача, а тому, що вузьких фахівців-експрертів у конкретній науковій проблемі мало, і вони розпорошені по світу. Тому публікація у місцевому виданні, яке не читає СВІТ, автоматично ЗАКРИВАЄ статтю для критичного аналізу саме цими вузькими фахівцями-експертами - і, значить, робить цю статтю абсолютно непотрібною, набором слів.
>Боюсь, однако, что и этого не получится: Академию-то закроют, а вот маленькие лаборатории пооткрывать так и не смогут, перегрызутся, разворуют, раздадут родственникам и знакомым, на этом все и кончится.
(ГП) Це дійсно цілком імовірно.
2005.06.04 | Рюген
"А он мою защиту разрушает, старую индийскую в момент..."
Георгій пише:> Рюген пише:
> > Где Вы наберете специалистов со знанием английского языка на уровне, достаточном для издания научного журнала (нац свидомых спецов во всех науках не предлагать), да еще за академкопейки?
> (ГП) А хіба цих людей повинні бути тисячі? Кілька десятків українців, які дуже добре володіють англійською мовою, знайти просто. Аби було бажання і Втоменки не заважали.
>
Мой некоторый опыт показывает, что просто знания языка (даже очень хорошего знания) недостаточно для научных публикаций. Требуется одновременно хорошее знание формального языка плюс владение предметом. А тех, кто на это способен и готов работать в академическом издании - нема. И нияки Втоменки тут ни помочь, ни помешать не смогут.
> > 2. Международная редколлегия не гарантирует высокого уровня журнала. Она является лишь показателем наличия связей с учеными других стран, что, само по себе, конечно, неплохо.
> (ГП) Високого рівня - а що це, власне, таке?
>
Согласен с постановкой вопроса. Если нельзя сравнивать "выше-ниже" (или, что то же самое, "лучше-хуже"), то незачем и стремиться публиковаться в "лучших" журналах.
> > 3. Для рецензирования (международного) как раз требуется перевод (очень приличный) на английский. За чьи шиши? Ведь это еще не публикация.
> (ГП) Рецензії, як і статті, повинні ПИСАТИСЯ англійською мовою. Ніяких "перекладів" не треба. Людина або пише англійською, або ні.
Таким образом, Вы утверждаете: ученых, не знающих английского языка на уровне, достаточном для подачи работы в журнал с английским языком опубликования, на Украине нет. Утверждение смелое. Надо будет намотать себе на ус.
>
> > 4. Ага, прямо доступ ко всем статьям! Бесплатно. А кто будет финансировать издание? Для начала научитесь хотя бы делать эти загружаемые версии прилично. Кстати, Адоби Акробат лицензионный стоит хороших денег.
> (ГП) Це правда. І ОТУТ Втоменки повинні допомогти трохи.
>
Оце не знав, що Втоменки пишуть генераторы пдф-документив, та ще й надурняк.
> > 5. В каких базах данных? А ну-ка, прикажите библиотеке Конгресса США или ГПНТБ РФ заносить Ваши Мурзилки в их базы данных. А в свои собственные (под подушкой) - сколько угодно. Только там сколько же каталогов неразобранных валяется?
> (ГП) Мурзилки ніхто не заносить, але деякі пристойні міжнародні журнали, які видаються НЕ у США і не у Великій Британії, є в усіх базах даних - наприклад, "Scandinavian Journal of Immunology." Чим Україна гірша за Скандинавію?
>
На этот счет имеется анекдот: сидит армянин в ресторане. Рядом, за соседним столиком, сидит грузин. Внезапно, уже хорошо набравшись, грузин громко произносит: "а грузин лучше, чем армян". Армянин ноль внимания. Через некоторое время грузин повторяет свою фразу с еще бОльшим вызовом. Армянин снова не реагирует. Так повторяется несколько раз. Наконец армянин не выдерживает: "Ну скажи, генацвале, чем же лучше?". Грузин задумывается, но только на секунду. Ответ: "чем лучше? Чем армян!". Вывод: чем хуже Украина? Чем Скандинавия! Да хиба только Скандинавия?
> > 6. При практической невозможности получения основной массы современных зарубежных публикаций (это мы уже обсуждали с паном Георгием), требование хорошего литобзора - очень болезненный вопрос. Если тупо следовать Вашему пожеланию, можно угробить любую публикацию на Украине. Просто понадобится человек за бугром, который будет сидеть в приличном универе и рыть литературу на данную тематику. И он приведет десятки публикаций, к которым у автора нет доступа, и на основании списка этих публикаций можно будет обвинить автора в том, что тот не владеет вопросом в его современном состоянии. Либо наоборот, кто-нибудь имеет такой доступ и корябает компилятивные статьи, не содержащие собственных оригинальных идей и результатов. И што потом? Кому будете отдавать предпочтение?
> (ГП) Компілятивну статтю без оригінальних даних ЖОДЕН пристойний міжнародний журнал НІКОЛИ не опублікує.
>
Это не так. Существуют так называемые обзорные статьи (Reviews), которые подытоживают некий набор исследований и формулируют либо задачи, либо прогнозы на будущее развитие.
> > Боттом лайн. Состояние научно-издательской деятельности является отражением самой научной деятельности и она даже находится в несколько лучшем положении, чем сама наука, т.к. для издательской работы требуются более общедоступные и дешевые материальные ресурсы, чем для собственно науки. Пидняттям выдавнычойи дияльности на новый, ще выщий щабель науку Вы не поднимете. Поднимете только клубы пыли.
> (ГП) Це так, але ж п. Ірина не говорить про підняття видавничої діяльності. Вона говорить про орієнтацію українських науковців на сучасні "піір-рев'юйовані" журнали.
>
> > Единственное будущее украинской науки (и в этом мы с Георгием, видимо, сойдемся) - закрытие АН вообще, а конкурентноспособные ошметки (их всего-то 1-2%) собрать в маленькие хорошо оснащенные (как это сделать еще?) лаборатории для выполнения черновых заказов из-за бугра.
> (ГП) Це вже як вийде, але якщо саме це є сценарій, воно все рівно не спростовує тих пунктів плану, які пропонує п. Ірина.
>
> >Целостной системе академической науки на Украине уже не бывать.
> (ГП) Але ж і в інших країнах світу такої "целосної" нема, але наука є. Я, наприклад, знаю прекрасних науковців-імунологів у Польщі, Чехії, Туреччині, на Кіпрі. Вони там живуть і публікуються, і гроші грантові отримують, іноді і немаленькі. І чудово працюють без ніяких окадемій.
>
> >Конечно, в таких условиях публиковаться нужно будет только за бугром, т.е. там, где находится потребитель их продукции.
> (ГП) Фахівцям з природничих дисциплін, безумовно, публікуватися треба ТІЛЬКИ "за бугром" - і не тому, що в Україні нема споживача, а тому, що вузьких фахівців-експрертів у конкретній науковій проблемі мало, і вони розпорошені по світу. Тому публікація у місцевому виданні, яке не читає СВІТ, автоматично ЗАКРИВАЄ статтю для критичного аналізу саме цими вузькими фахівцями-експертами - і, значить, робить цю статтю абсолютно непотрібною, набором слів.
>
> >Боюсь, однако, что и этого не получится: Академию-то закроют, а вот маленькие лаборатории пооткрывать так и не смогут, перегрызутся, разворуют, раздадут родственникам и знакомым, на этом все и кончится.
> (ГП) Це дійсно цілком імовірно.
Резюме Ваших замечаний: становится понятно, чего Вы (как, кстати и Ирина) хотите от украинской науки: некоего научного аутсорсинга. Поденной работы за копейки на чужого дядю. Это разумно: в других отраслях происходит то же самое: шьют штанцы и курточки на чужие торговые фирмы, пишут функции для чужих программных пакетов, убирают помидоры на чужих полях, скручивают отверткой чужие "авта" (как мне нравится это слово!), кроют крыши на чужих торговых комплексах, бурят чужие нефтяные скважины, нянчат чужих детей. Если это так, то гос. финансирование науки надо закрывать совсем, иначе это будет скрытое финансирование зарубежных компаний. Какой дурак на это согласится? Тимошенко, чи шо?
Теперь понятно, для чего была нужна незалежнисть. Вы все расставили по своим местам. Щыра гратуляция!
2005.06.05 | Iryna_
Re: "А он мою защиту разрушает, старую индийскую в момент..."
Я хочу не аутсорсінгу, а рівноправної участі у світовому науковому процесі. Я розумію, що ви можете не повірити, але це я зараз вже маю. Тут у Києві.І я, і більшість моїх колег знають англійську у цілком достатньому обсязі для публікування за кордоном. Хто не знає, допомагаємо. Статті всі читають, питань нема.
Щодо заборони (або кажучи м'якше) незаохочення публікації у мурзилках - це реально треба робити, може, поступово, але треба. Залишити таку можливість можна гуманітарним наукам, педагогіці та іншим художньо-розмовним наукам, але теж стимулювати їх публікуватись в міжнародних журналах.
Правда, в Україні є декілька мурзилок, які перекладають англійською зарубіжні видавництва. Думаю, що менше ніж 10, але є.
2005.06.05 | Георгій
Та не на чужого дядю!!!
Рюген пише:> Георгій пише:
> > Рюген пише:
> Мой некоторый опыт показывает, что просто знания языка (даже очень хорошего знания) недостаточно для научных публикаций. Требуется одновременно хорошее знание формального языка плюс владение предметом. А тех, кто на это способен и готов работать в академическом издании - нема. И нияки Втоменки тут ни помочь, ни помешать не смогут.
(ГП) Щось мені не віриться, що таких людей серед українських науковців нема. Може, у теперешньому штаті українських наукових видань їх нема, але ж це як раз дуже легко змінити - хай, наприклад, пані Ірина, або пан Денис, або пані KY, або Ви чи я у той штат увійдуть.
> > (ГП) Рецензії, як і статті, повинні ПИСАТИСЯ англійською мовою. Ніяких "перекладів" не треба. Людина або пише англійською, або ні.
> Таким образом, Вы утверждаете: ученых, не знающих английского языка на уровне, достаточном для подачи работы в журнал с английским языком опубликования, на Украине нет. Утверждение смелое. Надо будет намотать себе на ус.
(ГП) Зовсім я такого не стверджував. Такі люди є, просто вони нічого не вирішують, вони не академіки і не віце-прем'єри, а вирішують все саме академіки і віце-премєри.
> Оце не знав, що Втоменки пишуть генераторы пдф-документив, та ще й надурняк.
(ГП) Ні, не пишуть, але вони (Втоменки) контролюють гроші, які (гроші) як раз і можна було б витратити на купівлю програм типу Adobe Acrobat.
>чем хуже Украина? Чем Скандинавия! Да хиба только Скандинавия?
(ГП) Нічем не Скандинавія. Тільки одним: що в Україні в науці люди, які безпосередньо роблять науку, штучно "встромлені" в ідіотську вертикальну систему цар-батюшка - міністр - окадемік (директор) - прффесор (начальник) - людина (науковець), а в Скандинавії ні.
> > (ГП) Компілятивну статтю без оригінальних даних ЖОДЕН пристойний міжнародний журнал НІКОЛИ не опублікує.
> Это не так. Существуют так называемые обзорные статьи (Reviews), которые подытоживают некий набор исследований и формулируют либо задачи, либо прогнозы на будущее развитие.
(ГП) Ну так, існують огляди, я ж цього не заперечую. Але, наскільки я Вас зрозумів, Ви вважаєте, що той, хто має доступ до таких матеріалів, може прикинутися експертом у даній галузі і на підставі своєї кращої обізнаності з галуззю звинуватити українських науковців у тому, що вони некомпетентні, не варті визнання і т.д. Проте, той, хто просто добре обізнаний з оглядами, не є експертом у даній галузі. Експертом є той, хто друкує ОРИГІНАЛЬНІ (а не компілятивні) статті у серйозній кількості (принаймні 2-3 на рік на протязі 8-10 років). Треба дійсно якось включити саме цих експертів в оцінку праці українських науковців і наукових колективів. Це те, що відстоює пані KY, і це, мабуть, дійсно правильно.
> Резюме Ваших замечаний: становится понятно, чего Вы (как, кстати и Ирина) хотите от украинской науки: некоего научного аутсорсинга. Поденной работы за копейки на чужого дядю. Это разумно: в других отраслях происходит то же самое: шьют штанцы и курточки на чужие торговые фирмы, пишут функции для чужих программных пакетов, убирают помидоры на чужих полях, скручивают отверткой чужие "авта" (как мне нравится это слово!), кроют крыши на чужих торговых комплексах, бурят чужие нефтяные скважины, нянчат чужих детей. Если это так, то гос. финансирование науки надо закрывать совсем, иначе это будет скрытое финансирование зарубежных компаний. Какой дурак на это согласится? Тимошенко, чи шо?
(ГП) Ну от, говорили-балакали. ТА НЕ НА ЧУЖОГО ДЯДЮ! На СВІТ!!! Чи ж на чужого дядю працює проф. Павел Кіселюв із Вроцлава? Зовсім ні. Він визнаний СВІТОМ імунолог. Він має великі гранти від багатьох фінансових донорів. Чому? Тому що він опублікував багато статей, не в мурзилках, а в першорорядних наукових журналах. Дуже велика частина цих статей була опублікована разом з проф. Гаральдом фон Бемером, швейцарським імунологом. То що, Кіселюв працював на Швейцарію, на чужого дядю? А зарах працює на Польщу, на свою тьотю? Та ні тоді він не працював "на Швейцарію," ні зараз він не працює "на Польщу" - він як працював, так і працює на світову науку, на все населення нашої рідної планети. Але він ПРАЦЮВАВ і ПРАЦЮЄ. Наші ж українські науковці часто НЕ працюють, хоча й роблять багато рухів - тому що праця в науці без регулярних публікацій своїх результатів у тих журналах, які читають вузькі фахівці СВІТУ, не є працею.
> Теперь понятно, для чего была нужна незалежнисть. Вы все расставили по своим местам. Щыра гратуляция!
(ГП) Та не юродствуйте.
2005.06.06 | Г.К.
Re: Та не на чужого дядю!!!
"(ГП) Ну так, існують огляди, я ж цього не заперечую. Але, наскільки я Вас зрозумів, Ви вважаєте, що той, хто має доступ до таких матеріалів, може прикинутися експертом у даній галузі і на підставі своєї кращої обізнаності з галуззю звинуватити українських науковців у тому, що вони некомпетентні, не варті визнання і т.д. Проте, той, хто просто добре обізнаний з оглядами, не є експертом у даній галузі. Експертом є той, хто друкує ОРИГІНАЛЬНІ (а не компілятивні) статті у серйозній кількості (принаймні 2-3 на рік на протязі 8-10 років). Треба дійсно якось включити саме цих експертів в оцінку праці українських науковців і наукових колективів. Це те, що відстоює пані KY, і це, мабуть, дійсно правильно."О прикладів того, що деякі наші науковці прикидуються великими спецами чи навіть приватизують під себе якусь ділянку науки є скільки завгодно. Часом доходить до того, що певні професора знищують молодих перспективних науковців, бо ті бач не консультувалися в них і взагалі мають відмінне від них бачення на ту чи іншу проблему. Не знаю як там в природничих науках, а у нас в гуманітарних скільки завгодно таких прикладів. Я сам нещодавно став свідком того як в Інст.Історії Академії Наук попросту зарізали дисертацію молодого дослідника за вимогою однієї пані професор з зовсім іншої установи. Є така собі п. Н.Білоус яка фактично стала виконавцею цього замовлення. Скажете це не підло?
І після цього можна казати про існування Академії Наук? Коли професора замість того щоб виконувати свої обов"язки перекладають їх на своїх підлеглих. Що можна говорити.
А вік більшості працівників АН? Вибачте, але про яку активну наукову діяльність акад. Тронька чи інших стариків може йти мова? На мою думку просто сидять, займають місце, не дають зростати молодим і перспективним.
2005.06.08 | Рюген
Да разве ж я против!?
Георгій пише:> (ГП) Щось мені не віриться, що таких людей серед українських науковців нема. Може, у теперешньому штаті українських наукових видань їх нема, але ж це як раз дуже легко змінити - хай, наприклад, пані Ірина, або пан Денис, або пані KY, або Ви чи я у той штат увійдуть.
Что Вы хотите сказать? Что Ирына будет вместо того, чтобы наукой заниматься, блохи в чужих статьях ловить? В журнал в месяц идет 8-15 статей. На каждую, как ни крути, пару дней надо. А жить когда? Или публиковать одну Ирыну? В чем конкретно заключается Ваше предложение?
>
> > > (ГП) Рецензії, як і статті, повинні ПИСАТИСЯ англійською мовою. Ніяких "перекладів" не треба. Людина або пише англійською, або ні.
> > Таким образом, Вы утверждаете: ученых, не знающих английского языка на уровне, достаточном для подачи работы в журнал с английским языком опубликования, на Украине нет. Утверждение смелое. Надо будет намотать себе на ус.
> (ГП) Зовсім я такого не стверджував. Такі люди є, просто вони нічого не вирішують, вони не академіки і не віце-прем'єри, а вирішують все саме академіки і віце-премєри.
>
Секундочку. Вы же пишете: "Людина або пише англійською, або ні". Что означает "ни"? Она совсем не пишет, или пишет по-украински? Если совсем не пишет, то это и означает, что такого ученого больше нет. Если продолжает писать на том, на чем может - из-за чего спор?
> > Оце не знав, що Втоменки пишуть генераторы пдф-документив, та ще й надурняк.
> (ГП) Ні, не пишуть, але вони (Втоменки) контролюють гроші, які (гроші) як раз і можна було б витратити на купівлю програм типу Adobe Acrobat.
>
> >чем хуже Украина? Чем Скандинавия! Да хиба только Скандинавия?
> (ГП) Нічем не Скандинавія. Тільки одним: що в Україні в науці люди, які безпосередньо роблять науку, штучно "встромлені" в ідіотську вертикальну систему цар-батюшка - міністр - окадемік (директор) - прффесор (начальник) - людина (науковець), а в Скандинавії ні.
>
Вы утверждаете, что иерархии в западной науке нет? Да, это иерархия не такая, как на Украине, в России пр., но она есть. Если Вы спросите меня лично я за или против иерархии - я отвечу: против. Или за такую, как на Западе. Но хотеть не вредно. Считайте, что украинская наука наелась слабительного (незалежности) и теперь ей даже кашлянуть страшно. Вы исходите из наличия: 1. Денег на конкурсные исследования 2. Того, что ученые без конкурсов тоже способны прокормить себя преподавательской работой. На самом деле нет ни первого, ни второго.
> (ГП) Ну так, існують огляди, я ж цього не заперечую. Але, наскільки я Вас зрозумів, Ви вважаєте, що той, хто має доступ до таких матеріалів, може прикинутися експертом у даній галузі і на підставі своєї кращої обізнаності з галуззю звинуватити українських науковців у тому, що вони некомпетентні, не варті визнання і т.д. Проте, той, хто просто добре обізнаний з оглядами, не є експертом у даній галузі. Експертом є той, хто друкує ОРИГІНАЛЬНІ (а не компілятивні) статті у серйозній кількості (принаймні 2-3 на рік на протязі 8-10 років). Треба дійсно якось включити саме цих експертів в оцінку праці українських науковців і наукових колективів. Це те, що відстоює пані KY, і це, мабуть, дійсно правильно.
Я не совсем на том делал ударение. Но это неважно. Сейчас я Вам отвечу, но это тоже не будет иметь прямого отношения к рассматриваемому вопросу. Как известно, корифей всех наук Козьма Прутков сказал: "Специалист подобен флюсу: полнота его одностороння". Так вот, те, кто работает в определенной тематике, естественно, отдает ей предпочтение. А к смежным вопросам может относиться со скепсисом. Вообще наука - творческий процесс, и как любое творчество сопряжена с человеческими слабостями. Таким образом, ни "обзорщик", ни "флюс" не решают проблем. Все решают личные связи, деньги, реноме, страна происхождения и т.д. и т.п. и пр. и пр. и пр. Возможно (только возможно), Вы работаете с экстенсивно развивающейся области, где каждый роет в свою сторону, особо не соревнуясь или соперничая с другими (не за деньги, а по тематике), но в других областях это не так.
>
> > Резюме Ваших замечаний: становится понятно, чего Вы (как, кстати и Ирина) хотите от украинской науки: некоего научного аутсорсинга. Поденной работы за копейки на чужого дядю. Это разумно: в других отраслях происходит то же самое: шьют штанцы и курточки на чужие торговые фирмы, пишут функции для чужих программных пакетов, убирают помидоры на чужих полях, скручивают отверткой чужие "авта" (как мне нравится это слово!), кроют крыши на чужих торговых комплексах, бурят чужие нефтяные скважины, нянчат чужих детей. Если это так, то гос. финансирование науки надо закрывать совсем, иначе это будет скрытое финансирование зарубежных компаний. Какой дурак на это согласится? Тимошенко, чи шо?
> (ГП) Ну от, говорили-балакали. ТА НЕ НА ЧУЖОГО ДЯДЮ! На СВІТ!!! Чи ж на чужого дядю працює проф. Павел Кіселюв із Вроцлава? Зовсім ні. Він визнаний СВІТОМ імунолог. Він має великі гранти від багатьох фінансових донорів. Чому? Тому що він опублікував багато статей, не в мурзилках, а в першорорядних наукових журналах. Дуже велика частина цих статей була опублікована разом з проф. Гаральдом фон Бемером, швейцарським імунологом. То що, Кіселюв працював на Швейцарію, на чужого дядю? А зарах працює на Польщу, на свою тьотю? Та ні тоді він не працював "на Швейцарію," ні зараз він не працює "на Польщу" - він як працював, так і працює на світову науку, на все населення нашої рідної планети. Але він ПРАЦЮВАВ і ПРАЦЮЄ. Наші ж українські науковці часто НЕ працюють, хоча й роблять багато рухів - тому що праця в науці без регулярних публікацій своїх результатів у тих журналах, які читають вузькі фахівці СВІТУ, не є працею.
>
Пану Киселюву сколько остегивает Полькое паньство на жизнь? Пан Киселюв работает где хочет и живет где хочет? И слава Господу! И Матке Бозке Ченстоховске. Но причем здесь паньство? Ведь мы же обсуждаем не запреты на работу, а резоны, зачем украинскому государству финансировать, ну например, Рюгена, если украинскому государству от его существования ни холодно, ни жарко? Вы же, дорогой Георгий, не топаете ногами, и не требуете, чтобы Вас финансировало Правительство США? Вы смиренно просите денег на то, что заказчику (кто бы он ни был) может быть интересно. Американскому государству может быть интересно дать денег на иммунологию. Почему? У него полно резонов. А зачем давать деньги на иммунологию украинскому государству? Приведите хоть один резон. Просто так? Просто так построен нефтепровод из ниоткуда в никуда. Вон на основном форуме еще парочка таких же предлагается. Какая наука? А если вдруг у украинского государства заваляется пара сотен тысчонц, почему бы их не дать пану Киселюву? Если уж интернационализироваться, так во все дырки, не так ли?
> > Теперь понятно, для чего была нужна незалежнисть. Вы все расставили по своим местам. Щыра гратуляция!
> (ГП) Та не юродствуйте.
Тут я соглашусь: передразнивать убогих нехорошо есть. Но если убогие пытаются устанавливать свои стандарты, то неплохо им и указать на их действительное место в стройном ряду соотечественников. А то весь уже ряд кульгавым заделался, а все туда же, на гоцалки норовит.
Все что я хотел сказать, коротко можно сформулировать следующим образом: то государство, которое возникло из УССР Вашими (и не только) молитвами (и не только), не может (не способно, не предназначено, не в состоянии) решать Вами же поставленные задачи. Я даже не говорю о характере задач. Я могу спорить об их содержании, но могу и не спорить. Все равно это государство не может решить даже этих задач. Вот в этом и проблема этого государства.
А раз это государство не может решить своих задач, какая в конце концов разница, каких задач оно не может решить? Не может, и все.
2005.06.08 | Георгій
От і чудово, якщо Ви за
Рюген пише:> Георгій пише:
> > (ГП) Щось мені не віриться, що таких людей серед українських науковців нема. Може, у теперешньому штаті українських наукових видань їх нема, але ж це як раз дуже легко змінити - хай, наприклад, пані Ірина, або пан Денис, або пані KY, або Ви чи я у той штат увійдуть.
> Что Вы хотите сказать? Что Ирына будет вместо того, чтобы наукой заниматься, блохи в чужих статьях ловить? В журнал в месяц идет 8-15 статей. На каждую, как ни крути, пару дней надо. А жить когда? Или публиковать одну Ирыну? В чем конкретно заключается Ваше предложение?
(ГП) Хтось повинен "ловити блох." А пропозиція моя тільки в тому, що треба ввести мораторій на публікації статей українськими природознавцями у місцевих виданнях українською або російською мовою. Всі повинні надсилати свої роботи ТІЛьКи у міжнародні журнали, які публікують статті АНГЛІЙСьКОЮ мовою. Якщо статей наших українських науковців там стане багато, тоді редактори цих журналів почнуть запрошувати все більше і більше наших науковців рецензувати статті інших, а згодом комусь з наших науковців також запропонують роль редакторів (секцій або цілих журналів). Ну і, звичайно, паралельно треба створювати свої журнали (може, разом з росіянами, поляками, словаками, чехами, прибалтами), які друкували б статті англійською мовою, і рекламувати ці журнали науковцям усього світу. Знову ж таки, "Scandinavian Journal of Immunology" - насправді зовсім не виключно скандинавський журнал.
> Секундочку. Вы же пишете: "Людина або пише англійською, або ні". Что означает "ни"? Она совсем не пишет, или пишет по-украински? Если совсем не пишет, то это и означает, что такого ученого больше нет. Если продолжает писать на том, на чем может - из-за чего спор?
(ГП) Природознавцям взагалі, на мою думку, не варто нічого писати іншими мовами, окрім англійської. Це зараз абсолютна лінгва франка природознавства нашої планети.
> Вы утверждаете, что иерархии в западной науке нет? Да, это иерархия не такая, как на Украине, в России пр., но она есть.
(ГП) Я не проти розумної ієрархії, тобто я за те, щоби менш досвідчені науковці поважали більш досвідчених, прислухалися до їх точки зору. Але я категорично проти вертикально-ієрархічно-"армійських" відносин у науці, тобто я вважаю, що якщо науковець самостійний, публікується, і здатен отримувати гранти на свою роботу, йому або їй вже НІХТО не повинен вказувати, що йому або їй робити. (Окрім, звичайно, анонімних рецензентів грантових пропозицій або рукописів статей.) Тому вся ця система "молодший, старший, доктор, профессор, член-корр., дійсний член" ЗОВСІМ не потрібна, це релікт, мамонт, опудало.
> (...) Пану Киселюву сколько остегивает Полькое паньство на жизнь?
(ГП) Не знаю, але впевнений, що він сам собі платить заробітну платню зі своїх грантових грошей. Мабуть, цілком пристойну.
>Пан Киселюв работает где хочет и живет где хочет?
(ГП) Думаю, так. Але зараз, наскільки мені відомо, він живе і працює у своєму рідному Вроцлаві.
>И слава Господу! И Матке Бозке Ченстоховске. Но причем здесь паньство? Ведь мы же обсуждаем не запреты на работу, а резоны, зачем украинскому государству финансировать, ну например, Рюгена, если украинскому государству от его существования ни холодно, ни жарко?
(ГП) Не українскоє государство повинно Вас фінансувати (тобто вирішувати, матиме Ваш науковий проект фінансову підтримку, чи ні), а абсолютно незалежна від держави колегія анонімних рецензентів, як місцевих, так і іноземних (головне, анонімних).
>Вы же, дорогой Георгий, не топаете ногами, и не требуете, чтобы Вас финансировало Правительство США? Вы смиренно просите денег на то, что заказчику (кто бы он ни был) может быть интересно.
(ГП) Так, прошу. Але у моїх стосунках з американськими фінансуючими організаціями (Національний інститут охорони здоров"я США, Інститут природничих наук і біотехнології штату Місісіпі) ніяке начальство, ніяки "окадеміки" чи "проффесори," які МНОЮ керують, участі не беруть. І державні органи США (наприклад, якісь міністерства, відомства) теж ніякої участі не беруть. Фінансування або не-фінансування моєї наукової роботи вирішується колегією анонімних рецензентів, які не знають мене персонально, а дивляться тільки на мій проект і результати моєї попередньої роботи.
>мериканскому государству может быть интересно дать денег на иммунологию. Почему? У него полно резонов.
(ГП) Так, є резони, але американська держава дає або не дає гроші не взагалі "на імунологію," а на конкретні проекти, на підставі оцінки цих проектів комісією, колегією, групою (назвіть це як хочете) анонімних експертів-рецензентів. Поки що мої проекти мали деякий успіх на рівні штату, але не на федеральному рівні. Але я, дійсно, не "тупаю ногами," а просто працюю, і сподіваюся, що колись мій проект одержить підтримку і федеральними грішми.
>А зачем давать деньги на иммунологию украинскому государству? Приведите хоть один резон. Просто так? Просто так построен нефтепровод из ниоткуда в никуда. Вон на основном форуме еще парочка таких же предлагается. Какая наука? А если вдруг у украинского государства заваляется пара сотен тысчонц, почему бы их не дать пану Киселюву? Если уж интернационализироваться, так во все дырки, не так ли?
(ГП) Знову ж таки, чий проект більше заслуговує, тому і дати. Якщо Киселюв подасть хороший проект, так, на жаль, значить треба фінансувати його... Але я впевнений, що знадуться і українські проекти. Проблема тільки у системі рецензування. Поки ця система налагоджується, треба подавати пропозиції у міжнародні фінансуючі агенції, хоча б і у той самий NIH.
>раз это государство не может решить своих задач, какая в конце концов разница, каких задач оно не может решить? Не может, и все.
(ГП) Ця держава - це повинні бути ми з Вами, а не виключно окадеміки і шмокадеміки з вце-прем"єрами .
2005.06.10 | Рюген
Теперь вся сила в гемоглобине...т.е. рецензиях.
Георгій пише:> (ГП) Хтось повинен "ловити блох." А пропозиція моя тільки в тому, що треба ввести мораторій на публікації статей українськими природознавцями у місцевих виданнях українською або російською мовою. Всі повинні надсилати свої роботи ТІЛьКи у міжнародні журнали, які публікують статті АНГЛІЙСьКОЮ мовою. Якщо статей наших українських науковців там стане багато, тоді редактори цих журналів почнуть запрошувати все більше і більше наших науковців рецензувати статті інших, а згодом комусь з наших науковців також запропонують роль редакторів (секцій або цілих журналів). Ну і, звичайно, паралельно треба створювати свої журнали (може, разом з росіянами, поляками, словаками, чехами, прибалтами), які друкували б статті англійською мовою, і рекламувати ці журнали науковцям усього світу. Знову ж таки, "Scandinavian Journal of Immunology" - насправді зовсім не виключно скандинавський журнал.
>
1. Вот и сядьте займитесь ловлей блох. Чего Вы мне предлагаете?
2. Каким образом Вы хотите ввести мораторий? Как быть с авторами, не владеющими языком? Я таки хочу прочесть ясный ответ. Запретить им писать и работать? Вам уже приводился пример перевода некоторых украинских журналов на английский язык. И што? Они получают больше грантов? Кстати, в этих журналах и иностранцы публикуются. А уровень - ниже советского. Причины известны. Кстати, существует масса научных работ на японском, французском, испанском языках, немецком в меньшей степени. Сейчас китайцы на подходе. Через 10 лет Вы будете всех агитировать публиковаться по-китайски. И никак иначе, что характерно. Я отнюдь не противник публикаций по-английски. Наоборот, как большой бывший англофил, я уважаю этот язык и отдаю должное огромному научному пространству, выраженному на этом языке. Ну и что? Его наличие не предопределяет отсутствие альтернативных. Вообще, язык, в том числе и научных публикаций - это средство общения. И должен он определяться тем, с кем Вы общаетесь.
> (ГП) Природознавцям взагалі, на мою думку, не варто нічого писати іншими мовами, окрім англійської. Це зараз абсолютна лінгва франка природознавства нашої планети.
>
Да хоть лингва крипта. Тысячелетие в Европе единственным языком науки была "кухонная латынь", непонятная даже живым римлянам, буде таковые вдруг появились бы в Сорбонне. Жрецы и звездочеты Египта и Месопотамии пользовались языками, отличными от народной речи. Вы впадаете крайность, мне кажется. Ученый должен руководствоваться массой соображений при выборе языка публикации. Если у него есть выбор. Если нет - пусть публикуется как может.
> (ГП) Я не проти розумної ієрархії, тобто я за те, щоби менш досвідчені науковці поважали більш досвідчених, прислухалися до їх точки зору. Але я категорично проти вертикально-ієрархічно-"армійських" відносин у науці, тобто я вважаю, що якщо науковець самостійний, публікується, і здатен отримувати гранти на свою роботу, йому або їй вже НІХТО не повинен вказувати, що йому або їй робити. (Окрім, звичайно, анонімних рецензентів грантових пропозицій або рукописів статей.) Тому вся ця система "молодший, старший, доктор, профессор, член-корр., дійсний член" ЗОВСІМ не потрібна, це релікт, мамонт, опудало.
>
Может быть, но каким боком это относится к вопросу финансирования науки? Можно пофантазировать.
Например, украинское правительство выделяет грант на проведение каких-то исследований, объявляет конкурс, затем поручает независимым анонимным экспертам отрецензировать поданные работы и на основании их заключений выделить финансирование. Так?
> (ГП) Не українскоє государство повинно Вас фінансувати (тобто вирішувати, матиме Ваш науковий проект фінансову підтримку, чи ні), а абсолютно незалежна від держави колегія анонімних рецензентів, як місцевих, так і іноземних (головне, анонімних).
>
Не понял: рецензенты финансируют? Вы ничего не путаете? А деньги они где берут, эти буратинистые рецензенты? Все, иду в рецензенты: у них деньги водятся.
> (ГП) Так, прошу. Але у моїх стосунках з американськими фінансуючими організаціями (Національний інститут охорони здоров"я США, Інститут природничих наук і біотехнології штату Місісіпі) ніяке начальство, ніяки "окадеміки" чи "проффесори," які МНОЮ керують, участі не беруть. І державні органи США (наприклад, якісь міністерства, відомства) теж ніякої участі не беруть. Фінансування або не-фінансування моєї наукової роботи вирішується колегією анонімних рецензентів, які не знають мене персонально, а дивляться тільки на мій проект і результати моєї попередньої роботи.
>
О, наконец мы выяснили: деньги Вам дает государство-таки, но не наобум, а по совету рецензентов, которым это государство доверяет. Точно так же поступает не только государство, но любой инвестор. А рецензентами являются аудиторы и маркетинговые аналитики.
> >мериканскому государству может быть интересно дать денег на иммунологию. Почему? У него полно резонов.
> (ГП) Так, є резони, але американська держава дає або не дає гроші не взагалі "на імунологію," а на конкретні проекти, на підставі оцінки цих проектів комісією, колегією, групою (назвіть це як хочете) анонімних експертів-рецензентів. Поки що мої проекти мали деякий успіх на рівні штату, але не на федеральному рівні. Але я, дійсно, не "тупаю ногами," а просто працюю, і сподіваюся, що колись мій проект одержить підтримку і федеральними грішми.
>
И вот тут мы подходим опять к здравому смыслу от простого хлопанья. Держава дает деньги на конкретные проекты. Вы мне о том, как правильно раздавать эти деньги, а я Вам - про нечто другое. Как держава будет раздавать деньги - вопрос важный, но для этого надо: а) их иметь, б) хотеть их раздать в) иметь оправдание, зачем оно их тратит сюда, а не туда. И самое главное, это вопрос державы, а не мой, и не Ваш. Мой вопрос (и Ваш) убедить в рамках имеющихся правил тех, кто дает деньги, чтобы их дали именно Вам (или мне). Как Вы будете убеждать, естественно, зависит о правила выделения денег, но ни количество этих денег, ни направление (тематика), на какое эти деньги дадут, от Вас не зависят. От Вас, как украинского патриота в бегах, зависело только одно: сколько украинская держава НЕ СМОЖЕТ дать одноименным же ученым. Потому что вопрос нищеты этой державы - вопрос не научный, а политический. Вы захотели нищую державу - Вы ее получили. Теперь можете попробовать ее подоить, но я как раз для этого здесь и появляюсь, чтобы объяснить: много не надоите. С этого молока украинской науке только ноги протянуть.
> (ГП) Знову ж таки, чий проект більше заслуговує, тому і дати. Якщо Киселюв подасть хороший проект, так, на жаль, значить треба фінансувати його... Але я впевнений, що знадуться і українські проекти. Проблема тільки у системі рецензування. Поки ця система налагоджується, треба подавати пропозиції у міжнародні фінансуючі агенції, хоча б і у той самий NIH.
>
Вы советуете, пока, значит, без денег сидим, жить за счет выигрышей в лотерею. А там уж, как Бог даст. Нормальный совет, ничего не скажешь. Для начала, шановный Георгий, прикиньте объем финансирования американской науки и объем всех международных научных грантов вместе взятых. И попытайтесь сопоставить. Даже на паперти, прося нищего помолиться за Вас, Вы даете ему монетку, а не кидаете в толпу одну на всех, но предварительно потребовав, чтобы за Вас все и помолились. Ощущаете этическую сторону?
> >раз это государство не может решить своих задач, какая в конце концов разница, каких задач оно не может решить? Не может, и все.
> (ГП) Ця держава - це повинні бути ми з Вами, а не виключно окадеміки і шмокадеміки з вце-прем"єрами .
Эээээ нет! Я - не эта держава! Когда ее лепили, меня не спрашивали. Я же единственное, что полезного для нее могу сделать - прочесть над ней эпитафию. С выражением.
2005.06.10 | Георгій
"Весь секрет в пенициллине!"
Рюген пише:> 2. Каким образом Вы хотите ввести мораторий? Как быть с авторами, не владеющими языком? Я таки хочу прочесть ясный ответ. Запретить им писать и работать?
(ГП) Нічого не треба запрєщать (ми вже це проходили), але публікації українською чи російською мовою у місцевих журналах чи збірках не повинні враховуватися під час оцінки роботи науковця (крім хіба що зовсім початківців). Якщо буде якась серйозна атестація науковців і під час цієї атестації публікації у мурзилках будуть ігноруватися, тоді в українських науковців саме собою пропаде бажання витрачати час і сили на такі "публікації."
>Вам уже приводился пример перевода некоторых украинских журналов на английский язык. И што? Они получают больше грантов? Кстати, в этих журналах и иностранцы публикуются. А уровень - ниже советского. Причины известны.
(ГП) На жаль, так - ці журнали не мають хорошої репутації. Тож треба надсилати роботи у ті журнали, які мають хорошу репутацію.
>Кстати, существует масса научных работ на японском, французском, испанском языках, немецком в меньшей степени. Сейчас китайцы на подходе. Через 10 лет Вы будете всех агитировать публиковаться по-китайски. И никак иначе, что характерно. Я отнюдь не противник публикаций по-английски. Наоборот, как большой бывший англофил, я уважаю этот язык и отдаю должное огромному научному пространству, выраженному на этом языке. Ну и что? Его наличие не предопределяет отсутствие альтернативных. Вообще, язык, в том числе и научных публикаций - это средство общения. И должен он определяться тем, с кем Вы общаетесь.
(ГП) Та є журнали, де статті друкуються не-англійською мовою. Але все-таки моя галузь (імунологія) починаючи десь так з кінця 1960-х - початку 1980-х років розвивається завдяки публікаціям саме в англомовних журналах, а не в інших. Є дуже знаменитий французький журнал "Comptes Rendues Scientifiques," але провідні французькі імунологи - наприклад, Марі-Поль Лефранк чи той самий Жак Баншро - опублікували майже всі свої праці не там, а в англомовних журналах ("Journal of Experimental Medicine," "PNAS," "Nature," "Science"). Так само є японські журнали, але Тасуку Хондзьо завжди оприлюднював всю роботу своєї осакської лабораторії в англомовних журналах - включаючи ті самі "Nature" i "Science." Англомовні журнали мають значно ширшу аудиторію, вони більш доступні до широкого кола експертів з усього світу, які можуть критично оцінити ту чи іншу статтю. Тому від хороших публікацій в англомовних журналах може бути сильний міжнародний резонанс, а це дуже важливо.
> > (ГП) Природознавцям взагалі, на мою думку, не варто нічого писати іншими мовами, окрім англійської. Це зараз абсолютна лінгва франка природознавства нашої планети.
> Да хоть лингва крипта. Тысячелетие в Европе единственным языком науки была "кухонная латынь", непонятная даже живым римлянам, буде таковые вдруг появились бы в Сорбонне.
(ГП) Так. І це зіграло дуже позитивну роль. Уявіть собі, якби Св. Августін опублікував свої "Confessiones" чи "De Civitas Dei" рідною берберською мовою...
>Жрецы и звездочеты Египта и Месопотамии пользовались языками, отличными от народной речи. Вы впадаете крайность, мне кажется. Ученый должен руководствоваться массой соображений при выборе языка публикации. Если у него есть выбор. Если нет - пусть публикуется как может.
(ГП) Але ж він чи вона може навчитися англійській мові, або спвпрацювати з кимось, хто володіє англійською мовою. Це не я впадаю у крайність, а Ви перебільшуєте проблему.
> (...) украинское правительство выделяет грант на проведение каких-то исследований, объявляет конкурс, затем поручает независимым анонимным экспертам отрецензировать поданные работы и на основании их заключений выделить финансирование. Так?
(ГП) В ідеалі так.
> Не понял: рецензенты финансируют? Вы ничего не путаете? А деньги они где берут, эти буратинистые рецензенты? Все, иду в рецензенты: у них деньги водятся.
(ГП) Та Ви мене прекрасно розумієте. Я мав на увазі систему розподілу грошей. Звичайно ж, у рецензентів своїх капіталів на фінансування науки нема.
> О, наконец мы выяснили: деньги Вам дает государство-таки, но не наобум, а по совету рецензентов, которым это государство доверяет. Точно так же поступает не только государство, но любой инвестор. А рецензентами являются аудиторы и маркетинговые аналитики.
(ГП) Так.
> И вот тут мы подходим опять к здравому смыслу от простого хлопанья. Держава дает деньги на конкретные проекты. Вы мне о том, как правильно раздавать эти деньги, а я Вам - про нечто другое. Как держава будет раздавать деньги - вопрос важный, но для этого надо: а) их иметь, б) хотеть их раздать в) иметь оправдание, зачем оно их тратит сюда, а не туда. И самое главное, это вопрос державы, а не мой, и не Ваш. Мой вопрос (и Ваш) убедить в рамках имеющихся правил тех, кто дает деньги, чтобы их дали именно Вам (или мне). Как Вы будете убеждать, естественно, зависит о правила выделения денег, но ни количество этих денег, ни направление (тематика), на какое эти деньги дадут, от Вас не зависят. От Вас, как украинского патриота в бегах, зависело только одно: сколько украинская держава НЕ СМОЖЕТ дать одноименным же ученым. Потому что вопрос нищеты этой державы - вопрос не научный, а политический. Вы захотели нищую державу - Вы ее получили. Теперь можете попробовать ее подоить, но я как раз для этого здесь и появляюсь, чтобы объяснить: много не надоите. С этого молока украинской науке только ноги протянуть.
(ГП) Я зовсім не маю наміру її "доїти." Але ЯКОСЬ гроші на науку повинні приходити. Може не обов'язково саме від цієї держави, якщо Ви впевнені, що вона така вже злидарська (я насправді не впевнений). Може від міжнародних організацій (як у випадку східноєвропейських науковців, яких я вже згадував, наприклад того ж самого Киселюва).
> Вы советуете, пока, значит, без денег сидим, жить за счет выигрышей в лотерею. А там уж, как Бог даст. Нормальный совет, ничего не скажешь. Для начала, шановный Георгий, прикиньте объем финансирования американской науки и объем всех международных научных грантов вместе взятых. И попытайтесь сопоставить. Даже на паперти, прося нищего помолиться за Вас, Вы даете ему монетку, а не кидаете в толпу одну на всех, но предварительно потребовав, чтобы за Вас все и помолились. Ощущаете этическую сторону?
(ГП) Ой, це погане порівняння. Ви ж, коли даєте милостиню, не оцінюєте пропозиції жебраків щодо того, як саме вони потратять Вашу монетку. А NIH оцінює. Тому це не зовсім виграш у лотерею. Ще раз кажу Вам, у далекому 1975 році співробітники Інституту фізіології АН України опублікували статтю в "Nature" і міжнародна наукова громадськість визнала, що вони побачили у природі щось дійсно принципово нове. Тисячі інших лабораторій світу, у тому числі лабораторій у заможних країнах, НЕ побачили тоді цього. Якби ТОДІ ті київські науковці надіслали пропозицію в NIH, я просто впевнений, що та пропозиція виграла б усі конкурси і отримала б фінансову підтримку.
> (...) Я - не эта держава! Когда ее лепили, меня не спрашивали. Я же единственное, что полезного для нее могу сделать - прочесть над ней эпитафию. С выражением.
(ГП) А я ета держава. Хоч і не живу в ній. Паспорт імєєцца. На ньому написано "Україна." Тому я й відвідую цей форум.
2005.06.05 | Георгій
Підтримую Ваш рецепт. І прохання
Пані Ірино, маю до Вас кілька запитань - чи Вам не важко було б написати мені на gpinchuk@muw.edu? Дякую! --ГП2005.06.05 | Георгій
Написав...
Пані Ірино, я Вам написав - кирилицею, якщо будуть якісь проблеми з декодуванням, дайте знати, напишу транслітом або англійською. Дякую! --ГП2010.07.20 | Iryna_
таки рецепт (л)
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&key=1278420630&first=1279049534&last=1278254203Iryna_ пише:
> >Тому потрібна важка та наполеглива праця по перетворенню наших >провідних журналів у друковані форуми, в яких було б престижно мати свої праці вченим зі всього світу. Ми не маємо готового рецепту, як це зробити.
>
> Ось рецепт:
> 1. Друкування тільки англійською.
> 2. Міжнародна редколегія.
> 3. Міжнародне рецензування всіх статей, включно зі статтями членів редколегії.
> 4. Сайт журналу в інтернеті з відкритим доступом до всіх статей.
> 5. Індексування статей у відповідних базах даних.
> 6. Автори мають базувати свою роботу на сучасному стані науки.
>
> Пункт 6 означає, що потрібне посилання на сучасні джерела, а не давати список літератури за методом "три статті самого автора в мурзилках + пара монографій 1961 року випуску".
2005.06.06 | Резонер
Re: Кого, що та як захищають деякі академіки?
Шановні колеги! Я не згоден з Вашою принциповою установкою на невизнаннятворчого характеру праці вченого. Звідси вся спрямованість на впровадження
бюрократичних регламентацій, заборон щось досліджувати, атестацій,
експертиз та ін. процедур, спрямованих на недовіру і непошану до науковців.
Вчений повинен мати право без перешкод і контролю розробляти будь-яку
ідею, яка його захопить. Саме так створився весь науково-технічний прогрес
людства. Це повною мірою стосується фундаментальних
наук, а також і соціогуманітарних. У прикладних галузях більшість розробок
ініціюється замовником, або є продовженням і вдосконаленням вже раніше
розробленого. Робиться це з комерційною метою.
Щодо академічних звань, то мені теж не подобається, що більшість
членів НАНУ - адміністратори. Колись людина обиралась до Академії
за наукові досягнення, а потім отримувала нагоду створити Інститут.
Тепер навпаки, людина посідає директорську посаду, а за це
обирається до Академії. Винятки є, але їх обмаль.
Більш детально мої міркування можна прочитати на цьому ж форумі у
статті Реформація науки (спроба системного підходу).
Зокрема, звертаю увагу на "тест Ейнштейна".
Леонід Шульман
2005.06.07 | Denys
Дозвольте зауважити
Резонер пише:> Шановні колеги! Я не згоден з Вашою принциповою установкою на невизнання
> творчого характеру праці вченого. Звідси вся спрямованість на впровадження
> бюрократичних регламентацій, заборон щось досліджувати, атестацій,
> експертиз та ін. процедур, спрямованих на недовіру і непошану до науковців.
На мою думку, пане Леоніде, це свідоме чи несвідоме перекручування головних тез послання чотирьох, а саме, що:
1) Існуюча система де факто закріплює кастовість в науковій спільноті України
2) Система, що надає усі ці звання, довічні пенсії та можливості базується частково на хибних принципах, а здебільшого просто спотворена (з чим Ви не можете не погодитись:
> Тепер навпаки, людина посідає директорську посаду, а за це
> обирається до Академії. Винятки є, але їх обмаль. )
3) Єдиною мірою "величі" науковця має бути лише й виключно результати його наукової праці.
Ніякої неповаги до вчених (тобто до самих себе), невизнання творчого характеру праці вченого та заборон щось досліджувати я у листі не знайшов. Якщо заклик до найповнішої ревізії стану речей в НАНУ із залученням МНС-ів та аспірантів (тобто безпосередньго майбутнього української науки) ви вважаєте "впровадженням бюрократичних регламентацій", а заклик до приорітетного використання коштів платників податків "забороною щось досліджувати", то я, наприклад, цього не побачив зовсім. Може не достає вчених звань, а може й дійсно там такого нема
> Вчений повинен мати право без перешкод і контролю розробляти будь-яку
> ідею, яка його захопить. Саме так створився весь науково-технічний прогрес
> людства. Це повною мірою стосується фундаментальних
> наук, а також і соціогуманітарних.
Так, за умови що:
1) Цей вчений самофінансується, чи
2) Цей вчений здатний переконати когось (наприклад, колег з комісії надання грантів), що ця ідея та наслідки її дослідження стануть у пригоді суспільству чи певній групі осіб)
Не сприйміть це як пропаганду "прикладнизації", саме що вивчати і коли має визначати сам науковець, але й мою, наприклад, зацікавленість етнографією аборигенів півночі Канади (коли я є українським біохіміком а не Канадським етнографом) держава Україна фінансувати не зобов'язана. Якщо ж я науково доведу, що це саме те, що потрібно для підняття української економіки, й це виглядатиме правдоподібно для етнографів України і світу, тоді я можу розраховувати на конкурний розгляд свого проекту на предмет фінансування
2005.06.07 | Георгій
Коментар і запитання
Denys пише:> 3) Єдиною мірою "величі" науковця має бути лише й виключно результати його наукової праці.
(ГП) Так. І добре, що Ви це слово "велич" взяли у лапки. Якщо науковець сам про себе починає думати, що він дійсно супер-дупер, та ще й змушує (адміністративним шдяхом) інших так думати, це вже кінець. У зв'язку з цим, мені особисто дуже подобається, що в американських наукових центрах і університетах провідні адміністративні посади дуже тимчасові. Ніхто не служить завідуючим кафедрою, чи відділом, чи цілим науковим центром більше трьох (дуже рідко п'яти) років підряд. Та й не прагнуть люди особливо займати ці посади. Дуже часто у відділі чи на університетській кафедрі керівником є не знаменитий вчений, а відносно молода людина, яка ще не має гучної наукової репутації. Ця адміністративна "ротація" для такої людини - тільки сходинка на шляху професійного зростання.
> Ніякої неповаги до вчених (тобто до самих себе), невизнання творчого характеру праці вченого та заборон щось досліджувати я у листі не знайшов. Якщо заклик до найповнішої ревізії стану речей в НАНУ із залученням МНС-ів та аспірантів (тобто безпосередньго майбутнього української науки) ви вважаєте "впровадженням бюрократичних регламентацій", а заклик до приорітетного використання коштів платників податків "забороною щось досліджувати", то я, наприклад, цього не побачив зовсім. Може не достає вчених звань, а може й дійсно там такого нема
(ГП) Я згоден, що нема.
> > Вчений повинен мати право без перешкод і контролю розробляти будь-яку ідею, яка його захопить. Саме так створився весь науково-технічний прогрес людства. Це повною мірою стосується фундаментальних наук, а також і соціогуманітарних.
> Так, за умови що: 1) Цей вчений самофінансується, чи 2) Цей вчений здатний переконати когось (наприклад, колег з комісії надання грантів), що ця ідея та наслідки її дослідження стануть у пригоді суспільству чи певній групі осіб). Не сприйміть це як пропаганду "прикладнизації", саме що вивчати і коли має визначати сам науковець, але й мою, наприклад, зацікавленість етнографією аборигенів півночі Канади (коли я є українським біохіміком а не Канадським етнографом) держава Україна фінансувати не зобов'язана. Якщо ж я науково доведу, що це саме те, що потрібно для підняття української економіки, й це виглядатиме правдоподібно для етнографів України і світу, тоді я можу розраховувати на конкурний розгляд свого проекту на предмет фінансування
(ГП) Згідний 100%. Маю питання у зв'язку з цим. Якщо, скажімо, я зараз переїжджаю до Києва (я ще не переїжджаю, але от якщо), починаю там працювати МНС-ом у науково-дослідному інституті НАНУ Вашого профілю (біохімія, молекулярна біологія), і бажаю надіслати грантову пропозицію до американського Національного Інституту охорони здоров'я - чи я зможу це зробити? Мені точно відомо, що цей заклад ФІНАНСУЄ наукові дослідження за межами США (тобто і в Україні також, якщо, звичайно, група анонімних рецензентів NIH знайде ці дослідження гідними фінансування). Який, по-вашому, імовірний сценарій?
2005.06.07 | Denys
Проба відповіді
Георгій пише:> (ГП) Згідний 100%. Маю питання у зв'язку з цим. Якщо, скажімо, я зараз переїжджаю до Києва (я ще не переїжджаю, але от якщо), починаю там працювати МНС-ом у науково-дослідному інституті НАНУ Вашого профілю (біохімія, молекулярна біологія), і бажаю надіслати грантову пропозицію до американського Національного Інституту охорони здоров'я - чи я зможу це зробити? ... Який, по-вашому, імовірний сценарій?
Панe Гeоргій, якщо цe запитання до мeнe - то я зараз навчаюся в аспірантурі в CША та нeмаю жодноі уяви. Якщо до пана Лeоніда - то пeрeпрошую. Я ж написав "український" тому що таким сeбe завжди вважав і вважатиму, й навряд чи залишуся в Амeриці надовго. В Україні ж я займався вірусологією в ІМВ ім. Заболотного, і нe чув там про когось із грантом NIH... тоді я чув лишe про гранти ІНТАC і дeякі цільові гранти дрібних організацій чи приватних компаній. Алe я був аспірантом лишe 1.5 років і моя інформація, скорішe за всe, нeповна.
2005.06.07 | Георгій
От і я не чув, а вони ж дають...
Denys пише:> В Україні ж я займався вірусологією в ІМВ ім. Заболотного, і нe чув там про когось із грантом NIH... тоді я чув лишe про гранти ІНТАC і дeякі цільові гранти дрібних організацій чи приватних компаній. Алe я був аспірантом лишe 1.5 років і моя інформація, скорішe за всe, нeповна.
(ГП) Я теж не чув про українських науковців у медико-біологічній галузі, які мали б грант від National Institutes of Health (NIH). Але ж це дивно, тому що NIH ДАЄ гроші не-американським науковим колективам. У їх правилах (http://grants1.nih.gov/grants/policy/awardconditions.htm) написано, що гроші можуть бути присуджені як американським державним, так і американським не-державним АБО ЗАКОРДОННИМ організаціям. Наскільки я знаю, європейські вчені (наприклад імунолог Жак Баншро) не так вже й рідко користуються грішми NIH. Тільки от треба мати дуже хороші публікації в міжнародних англомовних журналах, тому що інакше рецензенти NIH напишуть, що нема справжнього доказу компетентності шукача, а значить і нема гарантії, що гроші не пропадуть.
2005.06.07 | Denys
Xм...
Георгій пише:> Тільки от треба мати дуже хороші публікації в міжнародних англомовних журналах, тому що інакше рецензенти NIH напишуть, що нема справжнього доказу компетентності шукача, а значить і нема гарантії, що гроші не пропадуть.
Маючи досвід нашої лабораторії можу констатувати: навіть амeриканцям що нe займаются бeзпосeрeдньо проблeмами біотeроризму чи "модними" хворобами отримати грант NIH зараз ду-у-жe важко. Можливо, алe дужe важко! Що вжe казати про інститут казна дe (тобто в Україні)...
2005.06.07 | Георгій
Та я знаю, що важко, але ж пробувати не заборонено...
Denys пише:> Маючи досвід нашої лабораторії можу констатувати: навіть амeриканцям що нe займаются бeзпосeрeдньо проблeмами біотeроризму чи "модними" хворобами отримати грант NIH зараз ду-у-жe важко. Можливо, алe дужe важко! Що вжe казати про інститут казна дe (тобто в Україні)...
(ГП) Я знаю, що це дуже нелегко. Я сам ще ніколи від NIH не одержав ні копійки, хоча надсилав туди свої пропозиції вже три рази. Але прогрес є: перший раз моя пропозиція була розцінена як "не варта подальшої уваги" і повернута без рецензії; другий раз вона потрапила у верхню половину і отримала рецензію, але рецензія була дуже сувора і рахунок (score) був дуже поганий; третій раз рецензія вже була непогана і рахунок був не такий вже й низький, але трішечки не вистачило для фінансування. Звичайно, отримує тисячі і тисячі пропозицій, і фінансує тільки незначну їх частину. Але пробувати треба, це ж не пошкодить... "Gutta cavat lapidem non vi, sed saepe cadendo..."
В українській науці напевне є дослідники, які роблять щось дуже цікаве. Ще у 1970-і - 1980-і роки в Інституті фізіології АН України робилися деякі досліди, рівень яких був вищим, ніж у будь-яких інших закладах світу, і результати цих дослідів публікувалися у дуже хороших журналах (одна стаття 1975 року потрапила навіть у "Nature"). Може і зараз є такі групи, які все ще можуть щось продемонструвати світові?
2005.06.08 | Denys
От і пробуємо :)
Робити цe можливо й потрібно. Алe цe нe допоможe врятувати українску наукуМожливо, широка коаліція українских вчeних за кордоном могла б щось зробити - я б з радістю долучився хоча б як тeхнічний працівник на волонтeрських засадах. Алe потрібні контакти та ідeї, яких покищо бракує. Та й рідна дeржава нe поспішає "лицeм повeртатися" й якось заохочувати до повeрнeння. Чи то час нe прийшов щe, чи то ніколи нe прийдe бо цe нікому дійсно нe потрібно...
2005.06.08 | Георгій
"Рідна держава" це повинні бути ми з Вами... (-)
2005.06.08 | Denys
Алe вдвох чи навіть вдeсятьох
ми усієї науки нe зможeмо ані профінансувати, ані просунути упeрeд.2005.06.08 | Резонер
Re: Дозвольте зауважити
Я знов відсилаю моїх опонентів до своєї статті "Реформація науки (спробасистемного підходу)" Там у додатку чітко показано, що всі пропоновані
бюрократичні процедури (атестації, експертизи, конкурси) - шкідливі
нісенітниці.
Щоб вчені працювали плідно, слід гарантувати їм свободу творчості.
Не повинен вчений вклонятися невігласам-чиновникам,
або йти на компроміси із своїми конкурентами.
Шампольон розшифрував єгипетські ієрогліфи не за гроші місцевої
Єгипетської влади і Ю.Кнорозов розшифровува писемність майя
зовсім не за мексиканське фінансування.
Мої опоненти не розуміють, що вчений у фундаментальних науках
працює не на свій хутір, а на світову науку.
Завжди знайдеться хтось, хто забажає якусь науку заборонити як
непотрібну.
Не розуміють,наприклад, навіщо Україні країнознавство.
Помиляєтесь, самостійна розвинена держава повинна мати країнознавство.
Для дипломатичної і розвідувальної діяльності треба знати
етнографію Папуа також. Саме тому у Москві є Інститут країн Азії та Африки,
Інститут США і Канади та ін. Ніхто ніколи не вважав, що їх
мають фінансувати США і Канада.
2005.06.08 | Denys
Трохи пояснeнь
Резонер пише:> Я знов відсилаю моїх опонентів до своєї статті "Реформація науки (спроба
> системного підходу)"
Дужe дякую, алe нe трeба мeнe "посилати" Читав я вашу сттатю так само як і всі дописі у тій гілці. І дужe вам вдячний за досить аргумeнтовану та конструктивну позицію. Можу вас запeвнити - якщо нe на 100%, то на 95% я погоджуюся з тим що ви там виклали. Моє "Дозвольте зауважити" було спричинeно лишe, як на мeнe, трохи нeкорeктним трактуванням змісту повідомлeння 4-х науковців з вашого боку, про що я і сказав.
> Щоб вчені працювали плідно, слід гарантувати їм свободу творчості.
> Не повинен вчений вклонятися невігласам-чиновникам,
> або йти на компроміси із своїми конкурентами.
> Шампольон розшифрував єгипетські ієрогліфи не за гроші місцевої
> Єгипетської влади і Ю.Кнорозов розшифровува писемність майя
> зовсім не за мексиканське фінансування...
> Завжди знайдеться хтось, хто забажає якусь науку заборонити як
> непотрібну.
Якщо ви мeні навeдeтe зрозумілий мeханізм "допуску" до цієї "unconditional love" з боку дeржави - то я буду готовий з вами погодитись. Алe, як на мeнe, бажаючих "піти у вчeні", дe зовсім бeзстрeсово дають гроші й ніколи нe вимагають звіту у тій чи іншій формі, будe набагато більшe кількості наукових посад. І будe так, що проффeссори та зваричі заповнять собою всі вакансії. А молоді й, як правило, нeпридатні до коньюнктурщини та кар'єризму eйнштeйни про яких ви так показово написали будуть "продавати банани" чи у кращому випадку поїдуть за кордон.
> Не розуміють,наприклад, навіщо Україні країнознавство.
> Помиляєтесь, самостійна розвинена держава повинна мати країнознавство.
Ну, цe нe до мeнe. Я такого нe казав.
> Для дипломатичної і розвідувальної діяльності треба знати
> етнографію Папуа також. Саме тому у Москві є Інститут країн Азії та Африки,
> Інститут США і Канади та ін. Ніхто ніколи не вважав, що їх
> мають фінансувати США і Канада.
От ви й навeли головний критeрій - потрібність. Якщо шпіонам потрібно - дeржава профінансує! Нe бачу протирічча. У той самий час за умови нeвeликої кількості бюджeтних рeсурсів України я особисто розставив би приорітeти інакшe. Алe, нажаль (а можe на щастя) мeнe ніхто нe спитає. І нe сприймайтe цe як "заборону науки", просто кількість цeнтрів з досліджeння eтнографії Папуа та обсяги фінансування цих цeнтрів нe можуть бути такими самими як фінансування істориків та культурологів з eтнографами, що вивчають Україну, наприклад.
2005.06.08 | Георгій
Re: Дозвольте зауважити
Резонер пише:> Я знов відсилаю моїх опонентів до своєї статті "Реформація науки (спроба системного підходу)" Там у додатку чітко показано, що всі пропоновані бюрократичні процедури (атестації, експертизи, конкурси) - шкідливі нісенітниці. Щоб вчені працювали плідно, слід гарантувати їм свободу творчості. Не повинен вчений вклонятися невігласам-чиновникам, або йти на компроміси із своїми конкурентами.
(ГП) Абсолютно вірно! Але те, що вчений не повинен вклонятися чиновникам, зовсім не означає, що він або вона не мусить знати, що робиться в інших лабораторіях (якщо мова іде про вчених у природничій галузі), що ВЖЕ зроблено, що ТРЕБА робити для логічного продовження напрямку всітової науки, і що НЕ треба робити, тому що це заведе у глухий кут. Для того, щоби це реально знати, вчений повинен відсилати результати своїх досліджень до серйозних міжнародних журналів і уважно прислухатися до КРИТИКИ світових експертів-рецензентів. Вчений також мусить знати (і довести рецензентам), що саме є його або її сильною стороною, у чому він (вона) оригінальний (оригінальна), і як саме ця оригінальність його (її) особистості і напрямку роботи може щось додати до знань людства про світ. Наприклад, мене дуже цікавить, чому людина думає, чому амеба здатна випускати псевдоподії, або як цианобактерії збагачують атмосферу нашої планети киснем. Але я не є експертом ні в нейрофізіології, ні в клітинній біології, ні в молекулярній біології фотосинтезу. Більше того, я у тих галузях не є навіть початківцем. З іншого боку, я є фахівцем-імунологом, я маю досвід роботи в молекулярній біології гуморальної іммунної відповіді, у механізмах утворення антитіл; я робив досліди у цій галузі і дав про ці досліди знати світовій "колегії" експертів своїми публікаціями. Тому, як сильно мене б не приваблювали особливості діяльності мозку людини чи особливості амебоїдного руху, я подивлюся тверезо на свої можливості вести продуктивну роботу у цій галузі, і порівняю ці можливості з можливостями тих, хто професійно займається тими речами. Результатом такого порівняння буде моє рішення не починати досліджувати проблеми вищої нервової діяльності або амебоїдного руху, а продовжувати свою діяльність у галузі молекулярної імунології. Здавалося б, ці мої міркування тривіальні. Але річ у тому, що якщо науковець не має публікацій у серйозних міжнародних журналах, для "світу" він не є фахівцем ні в чому, чим би він або вона не займався (займалася), і в чому би він або вона не вважав (вважала) себе фахівцем. Тому такому науковцеві тільки й залишиться канозити, чому рідна держава його (її) не фінансує чи погано фінансує...
> Шампольон розшифрував єгипетські ієрогліфи не за гроші місцевої Єгипетської влади і Ю.Кнорозов розшифровува писемність майя зовсім не за мексиканське фінансування. Мої опоненти не розуміють, що вчений у фундаментальних науках працює не на свій хутір, а на світову науку.
(ГП) Правильно, так і за грішми треба звертатися не на свій хутір - не до Ющенка чи Тимошенко, не до держави тієї нещасної, а до світових агенцій, які фінансують проекти, підтримані справжніми, перевіреними експертами! У природничих галузях ці агенції - NSF, NIH, НАТО, і інші...
> Завжди знайдеться хтось, хто забажає якусь науку заборонити як непотрібну.
(ГП) Якщо науковцеві нема що сказати світу, то те, що він (вона) робить, дійсно не потрібно. Якщо є - потрібно. А знати, чи воно потрібно, чи ні, можна ТІЛЬКИ за допомогою серйозних, авторитетних міжнародних журналів, за допомогою рецензентів цих журналів. І саме оцього випробовування своєї науки на потрібність дуже велика кількість науковців в Україні, очевидно, не робить зовсім, а "окадеміки" продовжують свою ідіотську жуванину про те, кого треба у чому зобов'зати, які паперчики ще витворити і як нам усім увійти у Болонський (чи Болконський?) простір, чи ще якусь там холєру.
> Не розуміють,наприклад, навіщо Україні країнознавство. Помиляєтесь, самостійна розвинена держава повинна мати країнознавство.
(ГП) Не сперечаюся з цим. Не знаю. Не фахівець.
> Для дипломатичної і розвідувальної діяльності треба знати етнографію Папуа також. Саме тому у Москві є Інститут країн Азії та Африки, Інститут США і Канади та ін. Ніхто ніколи не вважав, що їх мають фінансувати США і Канада.
(ГП) Якщо у Москви є гроші, хай фінансує цими грішми, що хоче. Якщо в України є гроші, хай теж фінансує, що хоче. Але що таке Україна у данному випадку? Що ця "Україна" знає про мою конкретну галузь, про те, чим саме МОЇ дослідження у цій галузі кращі за дослідження тисяч інших науковців? Відповідь: а нічого та "Україна" про це не знає. Не "Україна" в цілому здатна провести експертну оцінку того, чим саме мої дослідження кращі за дослідження Панька Петренка, а анонімна група рецензентів. Такі групи є. До НИХ треба звертатися за грішми, ну і, звичайно ж, створювати свої власні (українські).
2005.06.16 | Резонер
Re: Дозвольте зауважити
Ви кажете або тривіальні речі - необхідність для кожного науковцяслідкувати за станом своєї науки (ми так робимо ще з студентської лави),
або ідеалізуєте експертів з рецензентами, вважаючи, що тільки вони
мають право нас оцінювати.
І взагалі, на вашу думку, головна мета
вченого - публікація в американському чи європейському журналі.
Помиляєтесь. Експерти-рецензенти або некомпетентні (працюють в суміжній
або іншій галузі), або є вашими конкурентами за фінансову підтримку
чи просто за світовий авторитет.
Мій досвід свідчить, що найбільші
шанси пройти крізь бар'єр рецензування мають добротні, але тривіальні
праці, які ні на що не претендують. А праці оригінальні, які
суперечать загальноприйнятим догмам, майже завжди відхиляються.
І так було завжди і всюди. Стаття молого французького математика Фур'є
про тригонометричні ряди, яку він надіслав до Паризької академії,
була відхилена. Коли Фур'є став президентом академії
(скільки років сплило?), він знайшов її в архіві і надрукував.
А ідея була видатною і революційною.
А хто б прорецезував Ейнштейна?
Пам'ятаєте радянську історію з блакитною кров'ю - перфтораном?
Ось вам демонстрація об'єктивності експертів.
Публікації для вченого важливі, але там, де не виникає
інтелектуальна власність і нова технологія мирного чи
військового призначення.
Якщо б вам вдалося знайти засіб для лікування СНІДУ, ви що,
подали б статтю до журналу, чи поквапилися б захиститися
патентами і обмежилися рекламними публікаціями?
Чи бачили ви хоч одну наукову публікацію про мобільний
зв'язок? А чи оприлюдені схеми персональних комп'ютерів?
2005.06.16 | Георгій
Re: Дозвольте зауважити
Резонер пише:> Ви кажете або тривіальні речі - необхідність для кожного науковця слідкувати за станом своєї науки (ми так робимо ще з студентської лави),
(ГП) Пане Леоніде, я суджу про свою вузьку галузь, імунологію, і приходжу до протилежного висновку. В Україні імунологи НЕ слідкують за розвитком їх науки. Якби слідкували, додавали б до її розвитку - але ж не додають! Кажу ще раз, я практично НЕ БАЧУ статей українських науковців-імунологів, які суттєво додавали б до розв"язання проблем, скажімо, імунологічної толерантності, або формування репертуару антитіл чи Т-клітинних рецепторів, або взаємодії клітин і молекул імунної системи з інфекційними агентами тощо. НЕМА цих статей. Є статті на всі ці теми від науковців Індії, Туреччини, Кіпру, Греції, Польщі, Угорщини і багатьох інших країн, але від українських імунологів практично нічого у світову "копилку" не додається. Значить, не слідкують в Україні за розвитком цієї галузі. Може, хтось якісь огляди іноді і читає, але я сумніваюся, щоби українські імунологи регулярно читали і обговорювали на журнальних клубах оригінальні експериментальні статті і мали б добру уяву про те, над чим світова імунологія працює сьогодні. Тому що якби читали і обговорювали, запалився б інтерес і статті були б.
> або ідеалізуєте експертів з рецензентами, вважаючи, що тільки вони мають право нас оцінювати.
(ГП) Ні, не ідеалізую я їх. Так, серед них обов"язково будуть необ"єктивні. Це проблема. Але альтернативи нема. Альтернатива - це хто має більше чинів, є академіком більшої кількості академій і т.д. пролазить до якогось старого маразматика "нагорі," у Президії НАНУ (може і до "самого..."), і клянеться в лояльності, а за це випрошує маленьку подачку "від держави" на розвиток саме його наукового напрямку. Потім, коли подачка дається, "розвиток напрямку" полягає у проведенні кількох конференцій-"мєждусобойчіков," публікації довжелезних помпезних статей у "мурзилках," і дачі академіку двох академій членства у третій...
> І взагалі, на вашу думку, головна метa вченого - публікація в американському чи європейському журналі.
(ГП) НІ. Будь ласка, не вкладайте мені слів у рота. Я ніколи не казав, що МЕТОЮ науковця є публікація. Метою науковця є наукове відкриття. Але ЗАСОБОМ зробити це відкриття і зробити це відкриття надбанням усього світу - є публікувати результати своєї праці у серйозних журналах з високим порогом рецензування і з широким колом читачів-спеціалістів.
> Помиляєтесь. Експерти-рецензенти або некомпетентні (працюють в суміжній або іншій галузі), або є вашими конкурентами за фінансову підтримку чи просто за світовий авторитет.
(ГП) Так, це серйозний недолік системи "peer review." Але зараз починають боротися з цим недоліком. Редакції журналів і також фінансові агенції просять авторів статей чи пропозицій назвати кілька імен людей, яких ВОНИ (автори) самі вважають найкомпетентнішими у цій галузі, і позначити, кого з них автори хотіли б мати за своїх рецензентів, а кого ні. Останнє слово все рівно не за автором, і рецензенти залишаються анонімними, але все-таки якась частка несправедливих або некомпетентних рецензій таким чином відсікається.
> Мій досвід свідчить, що найбільші шанси пройти крізь бар'єр рецензування мають добротні, але тривіальні праці, які ні на що не претендують. А праці оригінальні, які суперечать загальноприйнятим догмам, майже завжди відхиляються.
(ГП) Трохи є цього, звичайно. Але ж усе-таки стільки по-справжньому революційних статей було опубліковано у відкритих наукових журналах. Стенлі Коен опублікував свої досліди по створенню перших рекомбінантних плазмід не в мурзилці, а в "PNAS."Карі Мулліс опублікував свої спостереження про полімеразну ланцюгову реакцію не в якісь мурзилці, а в "Science." А щодо робіт, які нібито геніальні, але відхиляються - а чи дійсно вони геніальні? Адже серед тих, хто претендує на генія, далеко не всі насправді генії...
> І так було завжди і всюди. Стаття молого французького математика Фур'є про тригонометричні ряди, яку він надіслав до Паризької академії, була відхилена. Коли Фур'є став президентом академії (скільки років сплило?), він знайшов її в архіві і надрукував. А ідея була видатною і революційною.
(ГП) Якщо знайшов у архіві, значить, все-таки була опублікована?
> А хто б прорецезував Ейнштейна?
(ГП) А хіба ніхто жодної його статті не рецензував?
> Пам'ятаєте радянську історію з блакитною кров'ю - перфтораном. Ось вам демонстрація об'єктивності експертів.
(ГП) Ні, не пам"ятаю.
> Публікації для вченого важливі, але там, де не виникає інтелектуальна власність і нова технологія мирного чи військового призначення. Якщо б вам вдалося знайти засіб для лікування СНІДУ, ви що, подали б статтю до журналу, чи поквапилися б захиститися патентами і обмежилися рекламними публікаціями?
(ГП) Подав би до журналу. Саме так зробили, наприклад, Келер і Мілстайн, коли вперше розробили гібридомну технологію у 1975 р. Гібридоми, які зараз служать як продуценти надзвичайно важливих діагностичних речовин і ліків (наприклад, проти раку), НІКОЛИ НІКИМ не були запатентовані. Думаю, що і Балтімор не патентував свою зворотню транкриптазу (яку до речі першим відкрив Сергій Гершензон, але Девід Балтімор опублікував свої дані у серйозних міжнародних журналах, а Гершензон ні, і тому веcь світ знає, що... ).
> Чи бачили ви хоч одну наукову публікацію про мобільний зв'язок? А чи оприлюдені схеми персональних комп'ютерів?
(ГП) Ні, але, як я вже сказав, я бачив оригінальні статті у відкритому друці, з яких почалася генна інженерія, гeноміка, протеоміка, імунобіотехнологія. Статті по-справжньому революційні.
2005.07.21 | anato
Re: Дозвольте зауважити
...Гей, хлопці і дівчатка, стоп: бо є на сьогодні ВСТАНОВЛЕНИЙ факт, що нічого Шампольон НЕ розшифрував, а на замовлення певної релігійної формації сфальшував і вкрав! (сплагіатував..?) чужі результати...Тобто це шкідник від науки, а не науковець і приводити його імя просто більш ніж недоречно... Це ж можна віднести і до чистої води "жуліка" від науки Шлімана, який "відкопав" Трою...(а Троя й досі стоїть не відкопана!)...(П.С. Щодо детальніших інфо на тему цих псевдо-вчених-жуліків- прошу слати запити на мейл:
2005.07.01 | Спостерігач
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
Единственное разумное предложение, позаимствованное с этого же форума из материала "Про пропозиції академіків ....".Вот она:
Запропонувати панам академікам вибір.
Дві опції.
ПЕРША – ПІТИ НА ПЕНСІЮ ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯМ УСІХ ЇХНІХ ПІЛЬГ ТА ДОВІЧНИХ СТИПЕНДІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАННЯМ НЕ ВТРУЧАТИСЯ В СПРАВИ НАНУ.
ДРУГА – ЗАЛИШИТИСЯ ПРАЦЮВАТИ В НАНУ, АЛЕ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПІЛЬГ ТА ДОВІЧНИХ СТИПЕНДІЙ.
ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО МОЖНА СПОДІВАТИСЯ НА ПОЧАТОК СПРАВЖНЬОЇ РОЗМОВИ ПРО РЕФОРМУВАННЯ НАНУ, А НЕ ПРОСТО БАЛАЧОК ПРО ЦЕ.
2005.07.02 | Orysja
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
Господи, ще й вибір!Панове, я не заздрю Патону на його виплати, хоча я таких ніколи не матиму. Мене зараз інше цікавить - коли нарешті вони підуть і дадуть серйозним людям дійсно реформувати наукову сферу, яка зараз висить демокловим мечем над усіма науковими організаціями (не лише НАНУ)?!
Ось це головне. Чи не так?
2005.07.03 | Рюген
Вопрос обоим:
Вы хотите реформировать науку? Я Вас правильно понял?Если правильно: тогда ЗАЧЕМ вы хотите ее реформировать? Что вы хотите получить ПОСЛЕ РЕФОРМЫ? Или для вас реформа - процесс, в котором просто нужно поучаствовать, а с какой целью - вопрос вторичный?
И просто замечание, а не вопрос. Эти люди, Патон и прочие, кое-что сделали для страны. Те, кто сделали столько же на Западе для своих стран, имеют гораздо больше и не зависят ни от каких академий. Почему бы вам не устроить свою академию и не сделать столько же для страны, как Патон? Или даже без академий? На том же Западе живут же без академий. Вот и вы - найдите гранты, профинансируйте создание лабораторий, оплату исследователей, участие в конференциях и опубликование своих работ в западных мурзилках. Какие претензии к Патону? Не забывайте еще один нюанс: это только в нашей стране наемный работник почему-то начинает себя воспринимать одним из собственников: его приглашают дом построить, а он уже и поселиться в нем норовит. Если формализовать проблему, получается, что академики нанимали всех остальных для выполнения определенных работ. А академикам, в свою очередь, государство когда-то поручило свою собственность в виде институтов и лабораторий. Вы претендуете на эту собственность? А почему только вы, а не весь народ Украины? И вообще, отнять и поделить - штука нехитрая, в нашей многострадальной стране многажды пройденная. Ну поделите. И не догадываетесь, какой будет результат?
2005.07.03 | Orysja
Re: Вопрос обоим:
Наскільки я розумію: це запитання і до мене.Так от, заслуг Патона ніхто не применшує. Єдине що вчені можуть відчувати до його заслуг, це певну заздрість до того, що йому в житті вдалося втілити те, що більшості через наші вічні державні негаразди не вдається. Ось і все. Саме тому я й не кажу нічого стосовно його пільг і заслуг. Нехай вони йому лишаються. Але існує і інший Патон - ретроград, який об"єктивно не дає нашій науці можливості розвиватися в правовому полі (оскільки ВАК, а багато в чому і систему адмністрування науки взагалі я вважаю тільки підгрунтям криміногену). Крім того, в НАН м"яко кажучи, не всі академіки стільки зробили в житті, як зробив Патон.
Але, однак, хай лишать при собі свої пільги, хай дадуть натомість жити нам, щоб ми могли по-справжньому трудитися, щоб хтось із нас міг отримати ті ж пільги (не смійтеся, але це нормальне бажання) і то так, аби на нас в майбутньому не показували пальцем - тобто чесно.
І ми не "наймані робітники", ми - вчені. І НАН - не майно Патона і Ко - це бюджетна організація, а бюджет належить усьому народу, і кожен (не лише науковець) має право поцікавитися, на що корисне він використовується.
Власне, зі сказаного ясно, чого би хотілося мати після реформи. Але скажу ще раз: я хочу, щоб наука існувала для науковців. Для тих, хто віддав їй життя, для тих, хто жертвував для неї всім. Ось ця жертвенність, талант, працездатність і є те, завдяки чому людина мусить ставати знаним науковцем, мати наукові звання. А не для того, аби талановиті люди мусили платити сотні або й тисячі долларів за те, щоб захистити добру, дійсно добру дисертацію, а різні мордопики з ВР отримували такі ж звання тільки за товсті гаманець и рило.
2005.07.04 | Рюген
Шановна Орисю, зрозуміли Ви вірно, але не все:
Orysja пише:> Наскільки я розумію: це запитання і до мене.
Вірно. А от решта - ні.
> Так от, заслуг Патона ніхто не применшує. Єдине що вчені можуть відчувати до його заслуг, це певну заздрість до того, що йому в житті вдалося втілити те, що більшості через наші вічні державні негаразди не вдається. Ось і все. Саме тому я й не кажу нічого стосовно його пільг і заслуг. Нехай вони йому лишаються. Але існує і інший Патон - ретроград, який об"єктивно не дає нашій науці можливості розвиватися в правовому полі (оскільки ВАК, а багато в чому і систему адмністрування науки взагалі я вважаю тільки підгрунтям криміногену). Крім того, в НАН м"яко кажучи, не всі академіки стільки зробили в житті, як зробив Патон.
А я, власне, не про те, що Ви, або хтось ще, збираєтеся забирати пільги в Патона. Якщо відверто, я вважаю, Патон, як і інші академіки (можливо не всі), заслуговує кари, але не за ретроградство, а за колаборационізм та догідництво. Я про те, що власне, Ви хочете отримати замість системи, представником якої є Патон? Цього у Вашому дописі не видно.
> І ми не "наймані робітники", ми - вчені. І НАН - не майно Патона і Ко - це бюджетна організація, а бюджет належить усьому народу, і кожен (не лише науковець) має право поцікавитися, на що корисне він використовується.
Помиляєтеся. Ви (ми) - наймані працівники. Якого фаху та кваліфікації - справа десята. НАН дійсно не майно Патона. Це майно держави, яке вона довірила академікам. Читайте Устав Академії, якщо Вам вже так кортить залишатися у правовому полі, і на чому Ви наголошуєте. Що стосується на що корисне використовується бюджет, я можу відповісти: дикунам наука ні до чого, тому й користі з науки незалежній Україні ніякої, але це проблема не тільки науки, але й дикунів.
> Власне, зі сказаного ясно, чого би хотілося мати після реформи. Але скажу ще раз: я хочу, щоб наука існувала для науковців. Для тих, хто віддав їй життя, для тих, хто жертвував для неї всім. Ось ця жертвенність, талант, працездатність і є те, завдяки чому людина мусить ставати знаним науковцем, мати наукові звання. А не для того, аби талановиті люди мусили платити сотні або й тисячі долларів за те, щоб захистити добру, дійсно добру дисертацію, а різні мордопики з ВР отримували такі ж звання тільки за товсті гаманець и рило.
Ви знову помиляєтеся. По-перше, зі сказаного нічого не ясно, принаймні, мені (стосовно змісту реформи, зрозуміло). По-друге, наука не існує для науковців. Так само як лікарні не існують для лікарів, школи для вчителів, бібліотеки для бібліотекарів. Крім того, Академія наук та наука речі всеж-таки дещо різні. Ви хочете підрихтувати існуючу систему під себе. І тільки. Вам мордопики з ВР не подобаються? Мені вони ще гидкіші. Але хто ж утворив цю огидну систему, яка породжує таку нікчемну владу? І чому ті, хто породив цю систему в державі, тепер сподівається, що в нього щось краще вийде в Академії? Вийде те саме, будьте певні.
2005.07.04 | Orysja
Re: Шановна Орисю, зрозуміли Ви вірно, але не все:
Рюген пише:> Я про те, що власне, Ви хочете отримати замість системи, представником якої є Патон? Цього у Вашому дописі не видно.
Я не працюю в НАН, тому стосовно її майбутнього в адміністративному відношенні не можу висловлюватися. Це - як мінімум некоректно. Що ж стосується наукової роботи і захистів, то я хочу, власне, одного: щоб захист став не захистом всього життя данної людини, її наукового шляху, а не 120 столінок сумнівної писанини, яку дуже часто пише інший, щоб публікації оцінювалися за якістю (для того існують рецензенти), а не за опублікованістю в ВАКівському журналі, бо там тепер такі "Мурзилки" розплодилися, що вже краще який-небудь дитячий.
> Ви знову помиляєтеся. По-перше, зі сказаного нічого не ясно, принаймні, мені (стосовно змісту реформи, зрозуміло). По-друге, наука не існує для науковців. Так само як лікарні не існують для лікарів, школи для вчителів, бібліотеки для бібліотекарів. Крім того, Академія наук та наука речі всеж-таки дещо різні. Ви хочете підрихтувати існуючу систему під себе. І тільки. Вам мордопики з ВР не подобаються? Мені вони ще гидкіші. Але хто ж утворив цю огидну систему, яка породжує таку нікчемну владу? І чому ті, хто породив цю систему в державі, тепер сподівається, що в нього щось краще вийде в Академії? Вийде те саме, будьте певні.
Ви маєте рацію, коли кажете, що наука не існує для науки. Але наукове життя, як і будь-яка вузька професійна корпорація існує сама по собі. І для того, аби наука розвивалась для суспільних потреб, потрібно, аби ця корпорація (як і будь-яка інша) мала максимум перспектив для розвитку. Я передбачаю, що Ви скажете: тоді наука буде розвиватися сама для себе, а не для людей. Це не правда: будь-яке наукове відкриття має сенс для суспільства. Просто втілювати його в життя - не справа науковця. Для цього існують бізнесмени, видавці і т.д. Є, звичайно, дослідження тупі і нікому не потрібні, але повірте мені, що людина, яка все життя займається наукою не буде писати тему "Про роль шароварів у перетворенні мавпи в людину!" Таке тільки мордопики пишуть, та ще дурнуваті дівчатка, які завтра вийдуть заміж і забудуть про ту науку раз і назавжди.
Що ж стосується нашої влади, то у мене на неї кріпко накипіло, особливо після того, як нам підкинули таку недолугу особу, яка "Кума" (Білозір), але все ж я не вважаю її такою, як пишете Ви.
Рюген пише:
І чому ті, хто породив цю систему в державі, тепер сподівається, що в нього щось краще вийде в Академії? Вийде те саме, будьте певні.
Я цього не породжувала.
2005.07.13 | Рюген
Re: Шановна Орисю, зрозуміли Ви вірно, але не все:
Orysja пише:> Рюген пише:
> > Я про те, що власне, Ви хочете отримати замість системи, представником якої є Патон? Цього у Вашому дописі не видно.
>
> Я не працюю в НАН, тому стосовно її майбутнього в адміністративному відношенні не можу висловлюватися. Це - як мінімум некоректно. Що ж стосується наукової роботи і захистів, то я хочу, власне, одного: щоб захист став не захистом всього життя данної людини, її наукового шляху, а не 120 столінок сумнівної писанини, яку дуже часто пише інший, щоб публікації оцінювалися за якістю (для того існують рецензенти), а не за опублікованістю в ВАКівському журналі, бо там тепер такі "Мурзилки" розплодилися, що вже краще який-небудь дитячий.
>
Не зовсім ясно, де ви тут помилилися: щоб захист став захистом чого? Якщо аж усього життя - то це забагато. Доведеться повторити: дисертація - кваліфікаційна робота. На жаль, я спостерігав кількох людей, які після захисту залишилися повністю порожніми щодо наукового потенціалу. Та й іншого також. Мені можливо також не подобається як працює ВАК. Але він лише відтворює певні вимоги. До речі, щодо інших державних закладів які видають дозволи-посвідчення, він далеко не найгірший. Просто (я Вас розумію), Вам це сьогодні болить найбільше. Завтра Вам система середньої освіти найбльше дошкулятиме, післязавтра медичне обслуговування тощо аж до роботи ЗАГСів. І Ви волатимете відповідно про необхідність реформи....? Неможливо покращити один елемент у ланцюжку чи системі, якщо вона загалом гниє та розкладається. Схоже на те, як мумію Леніна омолоджували: в неї почала рости щетина. Бррр. Аж моторошно якось.
> Ви маєте рацію, коли кажете, що наука не існує для науки. Але наукове життя, як і будь-яка вузька професійна корпорація існує сама по собі. І для того, аби наука розвивалась для суспільних потреб, потрібно, аби ця корпорація (як і будь-яка інша) мала максимум перспектив для розвитку. Я передбачаю, що Ви скажете: тоді наука буде розвиватися сама для себе, а не для людей. Це не правда: будь-яке наукове відкриття має сенс для суспільства. Просто втілювати його в життя - не справа науковця. Для цього існують бізнесмени, видавці і т.д. Є, звичайно, дослідження тупі і нікому не потрібні, але повірте мені, що людина, яка все життя займається наукою не буде писати тему "Про роль шароварів у перетворенні мавпи в людину!" Таке тільки мордопики пишуть, та ще дурнуваті дівчатка, які завтра вийдуть заміж і забудуть про ту науку раз і назавжди.
Знову помиляєтеся. Особливо, коли кажете, що я скажу, що "тоді наука буде розвиватися сама для себе, а не для людей". Вона тоді просто не розвиватиметься. Вона перетвориться на схоластику. І ніяких відкриттів просто не буде. Справа бізнесмена - робити гроші, а не втілювати в життя щось. Це може бути хоббі бізнесмена - втілювати. Але не більше. Агов, де фахівці з української мови? Хоббі як по-вашому буде: хобі, гобі, гоббі, га?
> Рюген пише:
> І чому ті, хто породив цю систему в державі, тепер сподівається, що в нього щось краще вийде в Академії? Вийде те саме, будьте певні.
> Я цього не породжувала.
"У победы тысячи отцов, а поражение всегда сирота." Было бы интересно, хоть один из майдановцев (не Вы) признает, что полностью облажался с проектом "незалежной Украины"?
2005.07.21 | anato
ЩОДО ПАТОНА ТО,,,,
Питання слушне: заслуги перед прикладною наукою СРСР має ...але батько Б. Патона, академік Євген Оскарович Патон,(до речі французького походження) а саме за електрозварку тощо, його ж син - це чистої води совєцький адміністратор науки в СРСР, який дістав нашу укр. Академію від свого батька в спадок, і протримався на цій посаді Президента в часи Незадежності до сьогодні, незважаючи на те, що був завжди ретроградом, переслідувачем вільнодумства серед вчених (згадайте акад. Скорохода, Березанського та інших, що підтримали Гельсінську спілку), активний борець проти українського "буржуазного націоналізму" тощо...Жертв "діяльності" президента Б. Патона (до речі довірена особа В. Януковича і член масонського ордену святого Станіслава...)можна зараз шукати і знайти по вьому світі, хоч багатьох вже й немає в живих (через психушки, через вчинені від безвиході самогубства тощо...). Так що "патонівщина" щще жива, ще діє...і ще покаже свої ікла (ось побачите...).Версія до друку // Відповісти // Тема повністю // Редагувати // Стерти // переглядів: 6 // URL: http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1121948324
2005.07.26 | Orysja
Re: ЩОДО ПАТОНА ТО,,,,
Знаєте, адміністратори від науки також потрібні. Дуже потрібні. Ось тільки бачити мені таких доводилося мало. Як правило, хороший адміністратор від науки з часом починає або претендувати на "свою" частину досліджень, або ненавидіти дослідників. Що ж стосується Патона, то його науковий доробок в даному випадку не грає ролі, та й минуле теж не особливо. Зрештою ми всі "родом звідти" . Роль нині грає тільки одне: кожен день перебування при владі в НАНУ та інших наукових установах ретроградів і злодюг, кожен день існування ВАКу віддаляє Україну від її мрій про позиції у світі, бо без високої науки (і не тільки в технічній сфері) високорозвиненої країни бути не може.2005.07.03 | Спостерігач
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
А було ж враження, що пан Рюген розумна людина, яка трохи не поважає країну, де він живе.Але з’ясувалося, що він, як й академіки, вважає майно НАНУ та науковців власністю академіків. Ні додати, ні змінити.
2005.07.04 | Рюген
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
Шановний Спостерігачу!Ви дуже помиляєтеся, при чому одразу в кількох аспектах. І все тому, що Вам бракує спостережливості. Чи не час змінити фах?
Спостерігач пише:
> А було ж враження, що пан Рюген розумна людина, яка трохи не поважає країну, де він живе.
Помиляєтеся. Не пан, не трохи, і не країну. А розумна я людина, чи ні - це питання складне. Ви, принаймні, мені у цьому не авторитет.
> Але з’ясувалося, що він, як й академіки, вважає майно НАНУ та науковців власністю академіків. Ні додати, ні змінити.
Тю на вас. Процитуйте, де я таке писав? Якщо б Ви були спостережливі, то помітили б, що я писав, що майно НАН У є державним, довіреним державою академікам.
Можете додати,
можете й відняти.
Згодом поділити,
але правди все одно
Буде ніде діти.
Оце таке.
2005.07.03 | Igrot
Re: Вопрос обоим:
Вибачте за зухвалість, хто може навести конкретні досягнення Патона в науці, саме в науці?Я не говорю про його співпрацю з владою, починаючи з інженерних центрів (директор В. Щербицький), про його вибір тих, хто стане академіком, про приватизацію в НАНУ і тощо.
2005.07.21 | anato
Re: Вопрос обоим:
Питання слушне: заслуги перед прикладною наукою СРСР має ...але батько Б. Патона, академік Євген Оскарович Патон,(до речі французького походження) а саме за електрозварку тощо, його ж син - це чистої води совєцький адміністратор науки в СРСР, який дістав нашу укр. Академію від свого батька в спадок, і протримався на цій посаді Президента в часи Незадежності до сьогодні, незважаючи на те, що був завжди ретроградом, переслідувачем вільнодумства серед вчених (згадайте акад. Скорохода, Березанського та інших, що підтримали Гельсінську спілку), активний борець проти українського "буржуазного націоналізму" тощо...Жертв "діяльності" президента Б. Патона (до речі довірена особа В. Януковича і член масонського ордену святого Станіслава...)можна зараз шукати і знайти по вьому світі, хоч багатьох вже й немає в живих (через психушки, через вчинені від безвиході самогубства тощо...). Так що "патонівщина" ще жива, ще діє...і ще покаже свої ікла (ось побачите...).2005.07.03 | "Советы издалека"
Re: Вопрос обоим:
> Вы хотите реформировать науку? Я Вас правильно понял?> И просто замечание, а не вопрос. Эти люди, Патон и прочие, кое-что сделали для страны. Те, кто сделали столько же на Западе для своих стран, имеют гораздо больше и не зависят ни от каких академий.
Браво, сударь!!!
Из украинских форумов я читаю лишь "ЗН" и очень редко, но заглядываю сюда. Под Вашими предыдущими постами я бы написал для полноты "Так говорил Заратуста", слишком желчно. И не очень убедительно, порой кажется, что Вы умышленно напрашиваетесь на дискуссию, оставляя пробелы в логике. А тут весьма точно.
Трагедия НАНУ заключается в том, что НЕКОМУ передать бразды правления. В этом частично виновно и нынешнее руководство НАНУ, но, в большинстве своем, ГОСУДАРСТВО УКРАИНА. И особенно бесят (а я иногда бываю, обычно на Рождество, в своих родных пенатах) те, кто ратуют за НЕМЕДЛЕННЫЕ реформы. Из тех, кого я знаю лично, - это полные ничтожества. Но ОЧЕНЬ крикливые.
Нужны реформы? - Да. И радикальные. Всегда ЗА, сам предлагал многие варианты. Но очень-очень-очень медленные.
Здесь есть и моральный аспект. Я бы никогда не смог бы сказать своему (уже старенькому) УЧИТЕЛЮ-академику то, что пишут на этой ветке некоторые господа. Мол, проваливай, дай порулить другим. Это мой УЧИТЕЛЬ! Он ЗАСЛУЖИЛ право сам решить, когда он это сделает и кому передаст свою научную школу.
Поверьте, я с многими аксакалами разговаривал этой зимой. И ВСЕ, поголовно ВСЕ готовы уйти хоть сейчас, но они жалуются, что НЕКОМУ передать отделы, школы, институты и т.д. Не крикунам же... Немногие из их учеников, которые не кричали, а РАБОТАЛИ, уже успели создать свои направления и "часто-густо" работают на Западе. Они никогда не вернутся! Это точно. Может за несколько лет проявят себя молодые?
2005.07.04 | Рюген
Дорогие Советы,
Спасибо за высокую оценку моих скромных вопросов. Вообще, это не повод, чтобы отвечать, уж извините за некоторое хамство. Повод - это реакция академиков. Я как раз раздумывал над тем же вопросом: как поступить академикам красиво и благородно, уйти под фанфары, а не под шипение никчемных завистников. И не нашел другого выхода, кроме следующего:Учитывая, что
1. Академики формируют академию наук и никто другой, а только сами академики решают, кто должен пополнить их ряды, а не уряд или майдан,
2. Государство (не это, а прошлое) вручило этим академикам право распоряжаться государственной собственностью (научными учреждениями) по их усмотрению, исходя из убеждения, что они, академики, найдут наилучший способ применить эту собственность для развития научных исследований в стране (не этой, а прошлой) и их применения на пользу той же стране,
3. Нынешнее (а не прошлое) государство более не нуждается в (по-видимому) научных исследованиях, и уж во всяком случае, в услугах этих академиков в исследованиях, которыми эти академики могут принести пользу государству,
4. нынешнее (а не прошлое) государство и не может никаким образом воспользоваться научными достижениями, достигнутыми под руководством и при участии академиков,
Академики НАН Украины на своем общем собрании постановляют:
1. Упразднить Национальную Академию Наук Украины, как организацию, в существовании которой нынешнее государство не имеет нужды и/или не способно использовать выгоды проистекающие из существования такой Академии,
2. передать все имущество, находящееся на балансе НАН Украины в Фонд государственного имущества Украины
3. Распустить все учреждения, функциями которых являлось обеспечение эффективной работы и жизнедеятельности НАН Украины (Высшую аттестационную комиссию (?), Управление делами, Президиум, Редакционно-издательский совет и прочие, Институты НАН Украины).
4. в присутствии уполномоченного нотариуса уничтожить печать, штампы и бланки с атрибутами НАН Украины
5. Объявить в открытой печати о ликвидации юридического лица и о погашении претензий в течении 90 дней с момента опубликования за счет имущества, передаваемого на баланс ФГИ, в установленном судебном порядке.
Finita la Comedia
Занавес.
--------
И пускай майданутые перегрызут друг друга за рештки майна. И пускай поверещат сильно озабоченные вчёные, которые останутся с носом, и пусть по всему миру пройдет слава, как в стране, давшей первый европейский континентальный компьютер, крупнейшие в мире самолеты, научившейся создавать крупные цельносварные конструкции и завалившей мир в свое время микроконтроллерами, давший крупные достижения в биологии и медицине, дорвавшиеся до власти или просто до микрохвона дикари ликвидируют остатки цивилизации, не в состоянии ей не только воспользоваться, но и просто оценить по достоинству.
2005.07.26 | Orysja
Re: Дорогие Советы,
И пускай майданутые перегрызут друг друга за рештки майна. И пускай поверещат сильно озабоченные вчёные, которые останутся с носом, и пусть по всему миру пройдет слава, как в стране, давшей первый европейский континентальный компьютер, крупнейшие в мире самолеты, научившейся создавать крупные цельносварные конструкции и завалившей мир в свое время микроконтроллерами, давший крупные достижения в биологии и медицине, дорвавшиеся до власти или просто до микрохвона дикари ликвидируют остатки цивилизации, не в состоянии ей не только воспользоваться, но и просто оценить по достоинству.Як патетично і страшно. Відповідь, мабуть, зайва. Бо це емоції, а не логіка. Тут уже приводилася величезна кількість доказів і "за" і "проти". Я скажу тільки одне. Ваші заяви стосовно прав академіків стосуються вільних академій світу. Наша академія разом із академіками сформувалась в часи тоталітарного режиму, коли іноді навіть "автора" відкриття визначали в ЦК партії, а жила останні роки в країні, де все продавалося і купувалося. Про яку академічну спільноту, про який "розум нації" ми говоримо? Та й потім, коли ми маємо "хорошого академіка", то хто його вижене чи погано до нього поставиться? Заслуги тієї чи іншої людини відомі спеціалістам, їх лясканням язиком не заміниш. А ось політичних і куплених "академіків" дійсно пора з пошаною (все ж так!) відправити на заслужений відпочинок.
2005.07.04 | Спостерігач
По поводу Советов издалека
Милорд:ИЗ УКРАИНСКИХ ФОРУМОВ Я ЧИТАЮ ЛИШЬ "ЗН" И ОЧЕНЬ РЕДКО, НО ЗАГЛЯДЫВАЮ СЮДА. ПОД ВАШИМИ ПРЕДЫДУЩИМИ ПОСТАМИ Я БЫ НАПИСАЛ ДЛЯ ПОЛНОТЫ "ТАК ГОВОРИЛ ЗАРАТУСТА", СЛИШКОМ ЖЕЛЧНО. И НЕ ОЧЕНЬ УБЕДИТЕЛЬНО, ПОРОЙ КАЖЕТСЯ, ЧТО ВЫ УМЫШЛЕННО НАПРАШИВАЕТЕСЬ НА ДИСКУССИЮ, ОСТАВЛЯЯ ПРОБЕЛЫ В ЛОГИКЕ. А ТУТ ВЕСЬМА ТОЧНО.
Спасибо, что не забываете свою историческую родину.
От читателя ЗН и, по-видимому, успешного украинского научного работника, нашедшего себе место в западной науке, можно было бы ожидать более высокого владения аргументацией и той же самой логикой.
ТРАГЕДИЯ НАНУ ЗАКЛЮЧАЕТСЯ В ТОМ, ЧТО НЕКОМУ ПЕРЕДАТЬ БРАЗДЫ ПРАВЛЕНИЯ. В ЭТОМ ЧАСТИЧНО ВИНОВНО И НЫНЕШНЕЕ РУКОВОДСТВО НАНУ, НО, В БОЛЬШИНСТВЕ СВОЕМ, ГОСУДАРСТВО УКРАИНА.
Конечно, отдавать руководство НАНУ в руки Семиноженков, Комиссаренков или Курасов с Кремнями – это полнейшая глупость. Но как получилось, что эти титаны мысли оказались среди первых претендентов на пост будущего Президента НАНУ?
Дело в том, что в любой сфере деятельности в Украине господствует принцип негативного отбора, когда, даже неплохой руководитель, подбирает себе заместителя, явно глупее, чем он сам. В такой системе умные, которые не стали начальниками либо прикидываются дурнями, либо сидят, не высовываясь, либо идут в прислужничество к начальству (это советские опции) либо сваливают на Запад (это уже постсоветская опция). В любом случае, поле деятельности остается за готовыми играть по правилам системы.
И ОСОБЕННО БЕСЯТ (А Я ИНОГДА БЫВАЮ, ОБЫЧНО НА РОЖДЕСТВО, В СВОИХ РОДНЫХ ПЕНАТАХ) ТЕ, КТО РАТУЮТ ЗА НЕМЕДЛЕННЫЕ РЕФОРМЫ. ИЗ ТЕХ, КОГО Я ЗНАЮ ЛИЧНО, - ЭТО ПОЛНЫЕ НИЧТОЖЕСТВА. НО ОЧЕНЬ КРИКЛИВЫЕ.
Милорд! Может Вам не повезло с Вашими коллегами или Вы действительно единственный среди рожденных на этой земле научный гений?
Насколько можно судить из содержания обсуждаемого материала, его авторы не ратуют за немедленные реформы. Они ведь призывают к объективному анализу положения в НАНУ. Комиссию какую-то призывают создать не только из академиков.
Вряд ли их можно считать и крикливыми и ничтожествами.
НУЖНЫ РЕФОРМЫ? - ДА. И РАДИКАЛЬНЫЕ. ВСЕГДА ЗА, САМ ПРЕДЛАГАЛ МНОГИЕ ВАРИАНТЫ. НО ОЧЕНЬ-ОЧЕНЬ-ОЧЕНЬ МЕДЛЕННЫЕ.
Медленные? Это на сколько столетий или тысячелетий? В бывшей ГДР, где сразу после присоединения разогнали ее АН – медленные или быстрые? В Польше – медленные или быстрые? А 15 лет Независимости мало было? Времени вырастить своих «научных корифеев» хватило, а науку продвинуть – так нет!
В чем заключается радикальность реформ?
Милорд, укажите ссылки на Ваши предложения. Чего Вам боятся? – Вы же за бугром и при деле. Гражданства Украины Вас в любом случае не лишат!
ЗДЕСЬ ЕСТЬ И МОРАЛЬНЫЙ АСПЕКТ. Я БЫ НИКОГДА НЕ СМОГ БЫ СКАЗАТЬ СВОЕМУ (УЖЕ СТАРЕНЬКОМУ) УЧИТЕЛЮ-АКАДЕМИКУ ТО, ЧТО ПИШУТ НА ЭТОЙ ВЕТКЕ НЕКОТОРЫЕ ГОСПОДА. МОЛ, ПРОВАЛИВАЙ, ДАЙ ПОРУЛИТЬ ДРУГИМ. ЭТО МОЙ УЧИТЕЛЬ! ОН ЗАСЛУЖИЛ ПРАВО САМ РЕШИТЬ, КОГДА ОН ЭТО СДЕЛАЕТ И КОМУ ПЕРЕДАСТ СВОЮ НАУЧНУЮ ШКОЛУ.
Вечная трагедия восточных славян, побывавших за границей. Хотят жить как на Западе, но с порядками, какие есть у нас.
А что у Вашего УЧИТЕЛЯ-академика нет доступа к интернету и он все же продолжает рулить, несмотря на то, что «старенький»? Может быть, не хватает пожизненной академической стипендии на покупку компьютера и оплату интернета? Так, сделайте ему такой подарок в знак благодарности, что он Вас, такого умного, воспитал.
Кстати, если Ваш гуру продуктивно работает как ученый и дает фору молодым докторам и кандидатам наук, то пусть продолжает работать как ученый.
Но если он еще и АКАДЕМИЧЕСКИЙ НАЧАЛЬНИК, то пусть идет в 65 лет со своего руководящего поста, как это и происходит на этом проклятом и столь любимом Вами и мною Западе.
ПОВЕРЬТЕ, Я С МНОГИМИ АКСАКАЛАМИ РАЗГОВАРИВАЛ ЭТОЙ ЗИМОЙ. И ВСЕ, ПОГОЛОВНО ВСЕ ГОТОВЫ УЙТИ ХОТЬ СЕЙЧАС, НО ОНИ ЖАЛУЮТСЯ, ЧТО НЕКОМУ ПЕРЕДАТЬ ОТДЕЛЫ, ШКОЛЫ, ИНСТИТУТЫ И Т.Д. НЕ КРИКУНАМ ЖЕ...
Повтор мысли первого абзаца.
Как и предполагалось, аксакалы не уходят из-за чувства гиперответственности перед украинской наукой. Маленькие академические Кучмы, без которых украинской науке капец. Обратитесь в Конституционный суд с прошением о передаче академических полномочий по наследству.
Перечислите, пожалуйста, украинские научные школы из Вашей области, которые снискали мировое признание.
НЕМНОГИЕ ИЗ ИХ УЧЕНИКОВ, КОТОРЫЕ НЕ КРИЧАЛИ, А РАБОТАЛИ, УЖЕ УСПЕЛИ СОЗДАТЬ СВОИ НАПРАВЛЕНИЯ И "ЧАСТО-ГУСТО" РАБОТАЮТ НА ЗАПАДЕ. ОНИ НИКОГДА НЕ ВЕРНУТСЯ! ЭТО ТОЧНО. МОЖЕТ ЗА НЕСКОЛЬКО ЛЕТ ПРОЯВЯТ СЕБЯ МОЛОДЫЕ?
Милорд!
А почем б Вам не вернуться в столь защищаемую по разным, в том числе и моральным, соображениям отечественную академическую среду? Подадите пример молодым, которым нет места. Возглавите научную школу Вашего учителя!
Сухой остаток.
Аксакалы не уходят, так как нет достойной молодой замены. Достойные молодые уехали на Запад и возвращаться не будут.
Итак, остались аксакалы, крикуны и ничтожества. Thus, Long live Ukrainian Academicians!!! Literally and metaphorically!!! Все. Занавес.
Жаль, что академику НАНУ Фрумкину и его научной школе все еще не удалось решить проблему бессмертия, по крайней мере, для академических аксакалов.
2005.07.06 | О мифах
Re: По поводу Советов издалека
||В бывшей ГДР, где сразу после присоединения разогнали ее АН –медленные или быстрые?Мне привелось быть в ГДР перед воссоединением и сразу после (в восточных землях). Был несколько раз и позднее (буквально месяц назад, например, в Ляйпциге), в нескольких уни и в том, что осталось от АН под другими названиями. Очень много мифом о реформах и "разгоне" АН. К сожалению, у нас ставят в пример. А это плохо.
Мое субъективное мнение совпадает с объективным мнением моих немецких коллег (тех кто умудрился сохранить работу). Под видом реформы (быстрой) произошло уничтожение наиболее активных и заслуженных ученых.
С чем бы сравнить... Ну вот, когда искусственно доводят до банкротства, а потом создают комиссии... Ка вы думаете, кто туда попадает? Заинтересованные извне (доведшие до банктотства), читай в случае ГДР западные профессора, кто желает посадить своих учеников на освободившиеся места. И те, кто наиболее агрессивно выступает за реформы. Как правило, последние - это ученые третьего эшелона, которым ничего не светит в том случае, если реформу проводить честно. В тех учреждениях, где я был, произошло именно так.
Примеров множество. Например, в начале 90х на слуху в Уни-Ляйпциг был проф. Schmüdgen. Действительно ученый мирового уровня, которого сумели отстоять лишь благодаря коллегам с Запада (!!!). Насколько вопиющий был вывод т.н. комиссии. Некоторых отстояли баптистские и еврейские организации. Но отнюдь не всех. Зато сколько осталось бездельников, из тех, кто подписывал письма за немедленные реформы и очищение от комунистов! Их только сейчас стали немного прижимать; но уволить по закону все равно нельзя.
Поэтому пример с ГДР - очень плохой, построенный на мифах. Впрочем, боюсь, если дело дойдет до ТАКИХ реформ в НАНУ, то будет что-то подобное. "Дерьмо" все равно останется на поверхности. Просто сейчас оно "плавает" с академиками и не диктует моду, а после оно станет главным.
2005.07.21 | anato
розумні зауваження і перестороги...
Як показує досвід майже всіх реформ та перебудов в нашім суспільстві із пост-совєцькою ментальністю сувора правда полягає в тому, що дійсно, після всяких таких ура-акцій гинуть виноградні лози, що плекались століттяит і гинутимуть наукові школи і хороші кваліфіковані науковці, а "дерьмо-лайно" на жаль завжди спливає і ще очолює все, що залишається по всяких реформах...До чого я тут схиляюсь?- до того простого висновку, що ніякї "РЕХВОРМИ" нам НЕ ПОТРІБНІ, а потрібен здоровий ЕВОЛЮЦІЙНИЙ процес відродження української науки в умовах паралельного відродження кращих засад української та європейської державності та культурних принципів розвитку цивілізованого суспільства...
2005.07.04 | Георгій
Re: Вопрос обоим:
"Советы издалека" пише:> Здесь есть и моральный аспект. Я бы никогда не смог бы сказать своему (уже старенькому) УЧИТЕЛЮ-академику то, что пишут на этой ветке некоторые господа. Мол, проваливай, дай порулить другим. Это мой УЧИТЕЛЬ! Он ЗАСЛУЖИЛ право сам решить, когда он это сделает и кому передаст свою научную школу.
(ГП) Дуже розумію Вас.
> Поверьте, я с многими аксакалами разговаривал этой зимой. И ВСЕ, поголовно ВСЕ готовы уйти хоть сейчас, но они жалуются, что НЕКОМУ передать отделы, школы, институты и т.д. Не крикунам же... Немногие из их учеников, которые не кричали, а РАБОТАЛИ, уже успели создать свои направления и "часто-густо" работают на Западе. Они никогда не вернутся! Это точно.
(ГП) Так. Хіба що станеться якась трагедія в сім'ї і т.п.
>Может за несколько лет проявят себя молодые?
(ГП) Мусять... Деякі вже проявили... Їм треба якось допомагати, але якби-то хто знав, як.
2005.07.09 | Orysja
Re: Вопрос обоим:
Я вас цілком розумію. Коли б у мене був старенький учитель, який багато мені дав - мабуть би я теж захищала його. Мені завжди хотілося мати такого учителя, ось тільки виявилося, що наші "монстри думки" в галузі гуманітарних наук, здатні годинами говорити про рівень закордонної літератури, своєї давньої абсолютно не знають. Пам"ятаю такого "монстра" (член-кор. здається) який ще 1998 року запитав у мене: "А для чого Вам той Димитрій Ростовський? Нам ті москалі ні до чого". Зараз ситуація дещо змінилась, "монстри" вивчили свою культуру хоча б на рівні університетського підручника радянського часу. Навчилися тріпатися. Але я не хочу бачити в якості "вчителя" людину, яку дружно весь університет вважав кагебістським стукачем, а наукова робота якої полягала в тому, що він вираховував відсотковий національний склад серед нагороджених у Другу світову війну (це називалося дружбою народів). Ті, хто вчилися в університеті добре пам"ятають того "світоча думки". Так ось тепер він нас вчить, як любити "неньку Україну", а на додачу ще й у яку церкву ходити.Але це так, до слова. А на практиці я вам скажу таке: у людини, відомої своїм науковим доробком, нічого "відібрати" не можна. Вона залищиться і поважаною і оточеною учнями. А коли пора років хоча б у сімдесят іти з адміністративних посад - то таки пора. На учнів більше часу залишиться. А ось для тих, у кого наука була тільки по адміністративних кріслах - це дійсно швах. Та таких науковців нам не треба, як не треба і новітніх "спеціалістів" із владних крісел.
І завдання академічної науки (при будь-яких організаційних формах), не захищати когось особисто, а захищати кожного вченого, який працює - від юного випускника вузу до академіка, захищати їхню роботу і їхні шанси до розвитку. Причому захищати якраз від адміністративної машини, від тих самих "теж науковців" у владних кріслах. І, до речі, захищати і тих самих "теж науковців", якщо вони дійсно науковці (буває панове і таке).
2005.07.21 | anato
Re: Вопрос обоим:
...друзі, дайте собі спокій із ностальгічними нотками і думками на кшталт того "як би було добре, якби...". Просто треба підтримувати нашу владу у цмвілізованих і насушних для демократичного розвитку ініціативах нашої теперішньої влади, де треба поправити, покритикувати конструктивно, але йти разом вперед...І все в нас буде добре!2005.07.26 | Orysja
Re: Вопрос обоим:
И особенно бесят (а я иногда бываю, обычно на Рождество, в своих родных пенатах) те, кто ратуют за НЕМЕДЛЕННЫЕ реформы. Из тех, кого я знаю лично, - это полные ничтожества. Но ОЧЕНЬ крикливые.Ще раз кажу: організатори науки і науковці - це різні професії, вони далеко не завжди можуть вкладатися в одну людину. Тому можливо, деякі з вказаних Вами і виглядають такими. Тоді давайте дамо їм покричати. В політиці ми вже це бачимо. Тільки практика довела, хто з команди Ющенка - працюють, а хто лише кричати уміє (Зварич, Білозір, Порошенко). Давайте проведемо такий "природний відбір" і тут. Що стосується власне відбору за творчим доробком (якщо в цьому сенс), то в науці його набагато легше зробити, ніж приміром в літературі. Тому проблеми я в цьому не бачу, якщо звичайно "захисти" і "переатестації" не будуть проводити, як нині. Бо у нас, наприклад (заклад не академічний, але з великим науковим багажем - це можна довести, до речі ) переатестацію за весь час не пройшли тільки двоє. Один був абсолютно божевільним і займався білою магією, а у другого не виявилося диплому про вищу освіту. При цьому всі лінивці, всі, хто допомогає адміністрації красти, всі ці люди пройшли її на "ура". А чого б ні? В комісії були представники "трутнів", адміністрації та пару чоловік, які отримують липову зарплату, як напівставночники, а, отже, залежні від адміністрації.
2005.07.16 | Аскет
Чи вміють академіки користуватися Інтернетом?
Скільки “образ” на адресу академіків на цьому сайті!
Але жодної відповіді від “ображених”!!
Невже ж немає серед них сміливця, якій б стверджував приблизно наступне. 1) Я заслужено отримую довічну стипендію за мої визнані світом наукові доробки. 2) Всі мої колеги теж відомі у світі науковці рангу нобелівських лауреатів. 3) Ми працюємо принаймні в три рази краще та якісніше критиканів, що відповідає різниці у наших та їхніх заробітних платнях.
Згоден, що скромність прикрашає людину. Але про це добре пам’ятати й біля каси.
2005.07.23 | Захисник НАНУ
Ганьба критикам керівництва НАНУ
На початку жовтня ми всі дізнаємося про великі здобутки технопарків при НАНУ (див. Ярослав БІЛИК.Залізна руда, акумулятор і гайка - науковий прорив України // http://obozrevatel.com/news/2005/6/25/22253.htm). Як наслідок, всі ті, хто паплюжить академічну еліту повинні будуть вибачитися та більш ніколи не чіпати наших славетних академіків та їхній улюблений офшор, тобто технопарки.
Трохи дівує досить скромний розмір премій. Головна премія -- це всього дві академічні довічні стипендії або місячна заробітна платня українського клерка на керівній посаді з Британської ради в Україні.
Кажуть що на цивілізованому ринку витрати на рекламу десь біля 10 відсотків від собівартості продукту, що рекламується. Якщо взяти до відому чисельність наших академіків та державні витрати на їх утримання, то розмір премій повинен бути принаймні на два порядку вище. Так що майбутні переможці вимагайте більше грошей за вашу тяжку працю.
Не зовсім зрозуміло, як фотографії здатні відображати “ПРОЦЕСИ наукових досліджень”.
Але, це так, дрібниці.
КОНКУРСИ
“ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС "НАУКА ТА ІННОВАЦІЇ - СУСПІЛЬСТВУ"
Мета конкурсу:
- популяризація досягнень вітчизняної науки, привернення уваги
громадськості до проблем науки та перспектив її подальшого розвитку,
підйом престижу науки в українському суспільстві, сприяння ширшому
впровадженню наукових розробок та інновацій у практику;
- виявлення талановитих популяризаторів науки різних професій, які
вміють просто і ясно, цікаво й коректно розповісти про значимі
досягнення й результати науки й техніки в Україні.
Номінації конкурсу:
- краща стаття
- краща фотографія
Учасники конкурсу:
До участі в конкурсі запрошуються всі бажаючі - не тільки вчені,
журналісти, фотографи, але й усі інші, кого хвилюють проблеми науки,
впровадження її досягнень у життя й поширення наукових знань у
суспільстві.
Предмет конкурсу:
На конкурс приймаються науково-популярні статті й фотографії на теми
науки та інновацій, присвячені конкретним досягненням української
науки останніх років. Роботи, прислані на конкурс, повинні бути
виконані цього року, неопубліковані чи опубліковані. Статті й підписи
до фотографій можуть бути написані однією з трьох мов: українською,
російською чи англійською.
Конкурсні роботи повинні відображати ті або інші цікаві дослідження,
технології, успішні інноваційні проекти українських учених або вчених
інших країн разом з українськими вченими, які були виконані або
розроблені протягом останніх років в інтересах суспільства.
Номінація “Краща стаття”
Статті повинні бути гранично конкретні, містити цікаві факти й бути
написані гарною літературною мовою. У них не повинно бути зайвих
технічних деталей, термінології чи формул, незрозумілих для
непосвяченого читача, але повинно бути чітко зазначено, на рішення
якої проблеми ЛЮДСТВА спрямоване дослідження, яка його передісторія, у
чому полягають ідея і результат, як це може бути використано, і які
можуть бути результати.
Переможці конкурсу отримають:
- премія 5000 гривень
- премія 2500 гривень
- премія 1250 гривень
А також спеціальні призи від партнерів конкурсу та можливість
відвідати майстер класи, тренінг з наукової журналістики від
британського тренера, в минулому журналіста BBC, та наукове кафе.
Останній строк подання статті на конкурс - 30 вересня 2005р.
Номінація "Краща наукова фотографія"
Конкурсні фотографії мають ілюструвати те чи інше явище у світі живої
та неживої матерії. Об'єктом фотографії може стати будь-який об'єкт
науки з мікро- та макросвіту: кристали, частки, клітини, рослини,
тварини, природні явища тощо. Приймаються також фотографії, що
відображують процеси наукових досліджень.
Фотографії повинні бути нетривіальними, наочними, художніми та
виконаними на гарному технічному рівні.
Головний приз конкурсу - професійний фотоапарат.
Найкращі 10 фотографій будуть представлені на виставці разом з
переможцями британського конкурсу фотографій "Зображення науки".
Останній строк подання фотографій на конкурс - 30 вересня 2005 р.
Підведення підсумків конкурсу.
Підсумки конкурсу підводить журі, до складу якого входять журналісти,
учені, а також залучені експерти. До моменту вручення нагород для
членів журі зберігається в таємниці авторство конкурсних статей.
Конкурс проводять:
- Національна академія наук України,
- Технопарк "Інститут монокристалів",
- Технопарк "Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона",
- Технопарк "Напівпровідникові технології й матеріали, оптоелектроніка
й сенсорна техніка",
- Громадська організація "Наука-Інновації - Підприємництво".
за підтримки
- Науково - Технологічного Центру України,
- Британської Ради,
- Міжнародного тижневика "Дзеркало тижня",
- Центра "Харківські технології",
- Агентства ╤нформнаука.
За подальшою інформацією звертайтесь до сайту
http://www.nauka-info.com.ua
КОНТАКТИ
Тел.: 8 057 703 4075; 8 057 258 5323
Ел. пошта: konkurs@nauka-info.com.ua
Інтернет-сайт: http://www.nauka-info.com.ua
Джерело: ел. розсилка Британської Ради в Україні
2010.07.20 | П'ять років потому
Re: Ганьба критикам керівництва НАНУ
П'ять років потому2005.07.27 | Аскет
Раскройте глаза!
Авторы и участники обсуждения!
Когда ж вы все поймете, что НАНУ – это вовсе не сакральный государственный институт, преследующий целью получение нового знания и его применение во благо всей страны и творящий позитивный имидж Украины мире.
НАНУ сегодня – это просто машина для зарабатывания приличных по украинским меркам денег ее высокопоставленными функционерами. Да и остальному ее рядовому балластному составу тоже кое-что перепадает.
Поэтому практически никто в НАНУ не заинтересован в ее реформировании. Ведь выдвини и реализуй даже минимальные требования к качеству и количеству научной продукции, как вне ее рядов окажется большинство ее сотрудников, как с регалиями, так и без.
Для понимания этой простой истины у наших теперешних поводырей не хватает ни образования, ни интеллекта, не знаний, ни опыта, ни понимания важности фундаментальной науки, ни политической воли. Это же, кстати, напрочь отсутствовало и у их предшественников.
Такова жизнь на этой проклятой Богом территории. С'est la vie.
Предупреждая инвективы Рюгена, отмечу, что та же печальная картина имеет место быть и в России.
2005.07.27 | Георгій
Ну і що Ви пропонуєте?
Аскет пише:> (...) С'est la vie.
(ГП) Alors, qu'est ce que c'est que vous voudraiz faire?
2005.07.27 | Orysja
Re: Раскройте глаза!
Загалом вірно. Але за таким же принципом у нас живуть усі бюджетні організації. І скрізь є люди, яким болить. Тому надія ще є.2005.07.27 | Рюген
Re: Раскройте глаза!
Буду краток.1. Печальные картины РОссии оставьте ей самой. Небось разберется.
2. Эта территория не проклята Богом (не грешите!), а засрана негодяями. В этом мои инвективы и состоят.
2005.08.05 | Аскет
Декілька коментарів
Автори та учасники обговорення цього листа не звернули увагу на наступне.Здається, що найпереконливішими та зрозумілими для теперішньої влади, враховуючи її інтелектуальний та освітянський рівні, аргументами на користь радикального реформування НАНУ є такі.
По-перше, НАНУ обирає до своїх лав багато тих, хто ніякого відношення до науки не мав, не має та не буде мати. Кожний із учасників обговорення може згадати принаймні три - п’ять таких персон з власної наукової галузі.
По-друге, ці обранці мають величезну адміністративну та “наукову” владу над всіма іншими працівниками, вирішують їхню долю та наукову кар’єру, але на щастя, не їхні наукові доробки. На жаль справжня наукова праця майже не цінуються в НАНУ. Прикладів цього дуже багато.
Тому керманичі НАНУ повинні відповідати за сучасний стан фундаментальної науки в Україні точнісінько так, як колишня влада за скоєне у попередні часи.
По-третє, ці кадри відбирають таке оточення, щоб на його фонові виглядати справжніми вченими. Це програмує майбутній суцільний занепад фундаментальної науки та робить практично неможливою появу в Україні нових наукових шкіл із міжнародним визнанням. Хто має хист та це зрозумів, той вже давно на Заході.
По-четверте, поки в Україні залишаться хуторянські та доморослі правила гри в науку ніяких позитивних змін у НАНУ не відбудеться.
2005.09.24 | Радник
А про те, хто і як захищає академіків, див. Економіст, 2005, 8
Тих ж авторівІноді потрібно й журнали читати!
2010.07.20 | Torr
А чи змінились погляди дискусантів за ці 5 років?
може хочете шось уточнити чи додати? я до того шо деяка еволюція в поглядах має бути бо все змінюється.