01/15/2010 | В Андрющенко

Конкуренція на полі борців за духовність (= релігійність) посилюється.
Крім знаних всьому світові авторитетів в сфері духовності Деркача jr., Жулинського, Кременя, п.Гундяєва, п.Ющенка, Мариновича та інших з’являються нові.
Зверніть увагу на пріоритети. „Першими серед [носіїв гуманістичної культури людства] є духовна еліта цивілізації — представники духовенства і школа, церква й університет, духовник і учитель”.
Як виявилося, шлях від наукового комуніста до релігійного захисника, члена-кореспондента НАНУ з філософії є дуже короткий.
А який стиль! Глибокі думки! Патріотично-релігійне спрямування! Здається, що ця стаття і є відповіддю на звернення до пана Вакарчука.

А який масштаб! Не такий, правда, як у Горбачева, але теж не малий. Готувати УЧИТЕЛЯ для ЕВРОПИ, це вам не жарт!

http://day.kiev.ua/290404/

Які педагоги потрібні сьогодні
Місія університетів — готувати новий тип учителя для України та Європи


--------------------------------------------------------------------------------



Днями Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова відзначив 175-у річницю з дня свого заснування. В університеті давно впроваджуються педагогічні технології, завдяки чому формується учитель нового типу — учитель для України і об’єднаної Європи ХХІ століття. Ставлення до учителя й до школи в нашому суспільстві є далеко не адекватним. Дехто взагалі намагається «обійти» цю інституцію, покладаючись на приватного вчителя, вихователя чи гувернера. Інші, здебільшого заможні верстви населення, вивозять своїх дітей на навчання за кордоном. Треті підсилюють шкільне навчання репетиторством, працюють із дітьми самостійно. Існує цілком реальна тенденція недовіри до школи, скептичного ставлення до учителя, до навчання учня в загальноосвітній школі загалом.

За умов кризи суспільного виробництва, соціально-політичних інститутів і систем, практично відсутнього розуміння проблеми з боку владних структур, відповідальність за майбутнє людини і суспільства загалом мають взяти на себе представники суспільних інститутів, які не посоромили себе перед історією та в усі часи були й залишаються джерелом духовності, носіями гуманістичної культури людства. Першими серед них є духовна еліта цивілізації — представники духовенства і школа, церква й університет, духовник і учитель.



--------------------------------------------------------------------------------


УЧИТЕЛЬ — ЕТАЛОН ДУХОВНОСТІ

Незважаючи на те, в якому соціокультурному просторі, при наявності якої політичної системи чи в умовах якої ідеології школа і учитель здійснюють свою навчальну і виховну діяльність, історія не знає фактів, коли б учитель, школа чи університет закликали до конфронтації чи насильства, виплескували зерна зла і несправедливості. Впродовж історії ці заклади орієнтувались на одвічні цінності цивілізації — істину і добро, порядок і справедливість, гуманізм і людяність, демократію і свободу. Саме тому пальму першості в єднанні європейських народів ХХІ століття я віддаю не політикам чи виробничникам, і навіть не духовенству, а університетам, школі та вчителеві. Понад те, готуючи вчителя, вони закладають підвалини духовного зростання особистості, формування нового світорозуміння, світовідчуття й світобачення, а головне — світоперетворення — для десятків і сотень мільйонів дітей, представників різних народів світу.

Роль університетів у зміцненні єдності народів європейського простору взагалі унікальна. Університети розробляють стратегічні програми, роз’ясняють їхню суть, активізують зусилля представників влади й широкої громадськості та спрямовують їх на прогресивні перетворення. Центром наукової, навчальної і виховної діяльності є підготовка фахівця — людини високої професійності, активної, творчої, небайдужої, спроможної виконати високу суспільну функцію організатора, управлінця виробничими процесами, вихователя колективу. Головне ж полягає у тім, що ця справа розпочинається з підготовки нового учителя — професійного наставника і вихователя нових поколінь, який бере на себе відповідальність за формування активного поборника прогресивних змін, заснованих на гуманістичних і демократичних началах, глибокій єдності та співпраці народів і культур, пріоритетах збереження миру, екологічної безпеки, добробуту і суспільного порядку.

Реалізація цієї історичної місії потребує радикальних зміни суспільного статусу сучасного університету і школи, ролі вчителя, його навчальної і виховної діяльності. Важливим при цьому є те, щоб університети готували нового вчителя на платформі цінностей, зрозумілих і прийнятних для різних народів і культур; щоб шкільні програми забезпечували формування єдиної шкали просвітницько-гуманістичних цінностей (наукових, політичних, моральних, естетичних тощо), однаково близьких, зрозумілих і прийнятних для народів країн європейського простору; щоб учитель переконливо доводив їх до кожного зі своїх вихованців, забезпечував неперервність духовного зростання особистості у відповідності з потребами практики.

На цю обставину я звернув увагу в своїй доповіді під час прийняття мене до «Клубу ректорів Європи» (Оксфорд, жовтень 2009 р.). Підготовка нового учителя, підкреслювалось у доповіді, потребує створення Консорціуму європейських університетів педагогічного профілю, формування єдиної шкали цінностей, які могли б бути покладеними в основу навчально-виховного процесу в усіх країнах Європи. Реакція ректорів та їхніх представників, які брали участь у цьому зібранні, була вражаючою. Переймаючись майбутнім Європи, кожен з них у тій чи іншій формі виявів не тільки підтримку, але й готовність до її практичної реалізації.

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова поклав на себе зобов’язання вирішити організаційні питання. В Україні існує потужна національна педагогічна традиція, вивченню якої при підготовці майбутнього учителя надають першочергове значення в ряді країн світу, зокрема, в Італії, Канаді, Німеччині, Японії, Китаї. Є у нас загальновизнані талановиті, віддані своїй справі педагоги-новатори. Функціонують потужні науково-педагогічні школи, за розробками яких здійснюється підготовка майбутнього учителя не тільки у вітчизняному, але й у європейському і світовому освітньому просторі.

ЯК ЗБЕРЕГТИ НАЦІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ

Першим і головним питанням при розробці єдиної системи підготовки учителя для країн Європейського простору є питання про співвідношення в ній національних і загальнолюдських пріоритетів. Дехто побоюється, що впровадження загальноєвропейських стандартів нівелює національні традиції. Інші вказують на підпорядкування національних традицій більшості країн національним пріоритетам країни, що домінує в цей час у Європі або країн, які створили своєрідне освітянське об’єднання. Подібна загроза, звичайно ж, існує, однак лише як можливість, до того ж — абстрактна.

Європейський дім, як відомо, складається з розмаїття культур, народів і традицій. Знайти спільний духовний знаменник для їхнього об’єднання надзвичайно важко. Але можливо. Умовою при цьому є неупереджене вивчення й розуміння історії та культури європейських народів, їхнього соціального досвіду, ментальності, способу мислення та дії, формування до них поважного ставлення й толерантного сприйняття. Толерантність є саме тим принципом, який забезпечує сприйняття одне одного як такого, що має право на існування у своїй власній ідентичності, не претендує на тотальність, і тим самим не загрожує твоєму власному буттю. Новий учитель європейського простору має бути толерантною особистістю.

Для цього він повинен виховати в собі принаймні чотири основні характеристики: 1) помірковане сприйняття різних поглядів та практик, при умові, що вони не суперечать загальнолюдським нормам; 2) повагу до іншого, якого не розуміє і з яким безпосередньо не взаємодіє; 3) терпимість до слабкості (чи сили) інших; 4) розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на дискурсну природу розуму. Педагогічні університети мають не тільки виховати в майбутньому вчителеві ці якості, але й навчити його формувати їх у своїх учнях.

Сприйняти і зрозуміти культуру іншого народу непросто. Головним редутом, який треба долати, є мова, знання чи незнання якої проводить своєрідний водорозділ між людьми, утруднює доступ до культури інших народів світу. Без вільного володіння мовами вчителю у ХХІ столітті робити нічого. Мова єднає народи, зближує культури, створює можливість обміну духовними цінностями, власне, сама постає як одна з основних цінностей в шкалі пріоритетів, обов’язкових до впровадження в процес підготовки майбутнього учителя для об’єднаної Європи.

Такою ж цінністю для вчителя є вільне володіння комп’ютером, освоєння інформаційних технологій, ширше — електронної педагогіки на рівні вимог сучасного і перспективного етапів інформаційної революції. Європейський учитель ХХІ століття має бути глибоким науковцем, навчитись самостійно розпізнавати особистість, застосовувати щодо неї саме ті методи, форми, технології навчання і виховання, які відповідають її внутрішній природі. Провідною з них має стати технологія дискурсу, який забезпечує рух інтелекту від одного суб’єкта до іншого, їхне загальне інтелектуальне збагачення.

Утвердження у європейському просторі демократичних традицій потребує відповідної підготовки людини, виховання здатності жити й працювати в умовах демократії і демократичним чином. Головною ланкою цього процесу є формування демократичної культури особистості. І це завдання, знову ж таки, покладається на плечі вчителя. Європейський учитель не тільки має бути переконаним демократом, носієм демократичної свідомості й культури, але й володіти майстерністю виховувати демократичні цінності в своїх учнях.

І, нарешті, останнє, найголовніше. Новий європейський учитель має стати поборником і провідником гуманізму й високої духовності. Його основне завдання полягає у відтворенні людської духовної величі в кожній особистості. Його базовими цінностями мають стати такі загальнолюдські гуманістичні пріоритети, як Добро, Справедливість, Честь, Гідність і т. ін., провідними символами — категорії «Віра», «Надія» і «Любов». Діяльність такого учителя грунтується на розумі й прагне до істини, оплетена чуттєвістю, намагається вилити її у співпереживання; є уособленням волі людини, спрямованої на її самореалізацію.

Європа об’єднується. Зростає її глобальна гуманістична роль у світі. Першим і головним провідником цієї ролі є учитель — професіонал високого гатунку, патріот і громадянин своєї країни і світу, носій високих педагогічних технологій, демократії та толерантності, поборник миру, екологічної безпеки, високої культури і протидії міжнародному тероризму, здорового способу життя. Виховати такого учителя — історична місія університетів, обумовлена потребами сьогоднішнього дня, а ще більше — потребами дня майбутнього.

№4, п'ятниця, 15 січня 2010