03/19/2010 | Оксана Забужко

18.03.2010
Оксана Забужко: ”Розглядаю міністра Табачника як московську креатуру”

Письменниця 49-річна Оксана Забужко вважає Дмитра Табачника не гідним посади міністра освіти та науки.

— Дмитро Володимирович гордо називає себе людиною російської культури. Кілька років тому він вальяжно кинув цитату з джентльменського набору представника свого покоління: ”Как писал Александр Блок, ”времена не выбирают, в них живут и умирают”. Насправді це написав ленінградський поет Олександр Кушнер, — каже Забужко. — Я вже не дивуюся, чому цих нових рєбят тягне то до Ахматової, то до Блока. Їм бракує елементарної освіти. Не може людина, яка приписує слова поета іншому, очолювати міністерство освіти і науки.

Але він доктор історичних наук, професор.

— Я запам’ятала його з кінця 1980-х, коли він був типу інтелігентним перебудовним істориком. Справді, писав кандидатську про розстріляних комісарів. Тоді цього було достатньо, щоби зійти за ліберала і прогресиста. А потім він пішов по криміналу і по рукам, став ”полковником історичних наук”. Ця людина фатально скомпрометована. Він наговорив і написав на кілька років ув’язнення за законами будь-якої країни, де існує право.

— Табачник є взірцевим, не гіршим за Тимошенко, прикладом хуцпи. Це слово з єврейської мови означає таку міру нахабства і цинізму, при якій брешуть, не вважаючи одурюваного співрозмовника за людину. Хрестоматійний приклад: молодий чоловік убив своїх батьків і просить помилування, бо він тепер сирота. Український політикум улітку минулого року продемонстрував значно кращий приклад: латифундист убиває свого кріпака, а друга людина у партії пропонує нагородити свого соратника медалькою. Табачник завжди був менш публічною особою, ніж Тимошенко. Але і він може дивитися в очі і брехати без здригання очного м’яза.

Із вами таке було?

— 2007 року Микола Жулинський покликав мене на засідання Національної ради з питань культури і духовності, де спеціально слухали питання про розвиток книговидання. Приходжу, сидять: президент Віктор Ющенко, Дмитро Табачник, тодішній гуманітарний віце-прем’єр, і Микола Григорович. А перед ними — книговидавці, розповсюджувачі і письменники. І починає Табачник звітувати: всі успіхи української книжки пов’язані із законом про державну підтримку книговидавничої справи, який його команда прийняла 2003-го. Я сиджу навпроти. Кажу: Дмитре Володимировичу, я була на протестах видавців біля Кабміну у січні 2004-го, коли уряд Януковича запровадив нищівний податок на книгодрукування і фактично повалив українську книжку. Ми палили свої рукописи і смажили для вас з Азаровим шашлики. А Табачник, не кліпнувши оком, далі: закон спрацював!

Кому вигідне таке призначення?

— Я розглядаю міністра Табачника як московську креатуру. Бо хто краще за нього роздмухуватиме питання мови та спільної історії братніх народів? Вивалити ноги на стіл — це у стилі окупаційної влади. Для Кремля Росія там, де говорять російською. І за Януковича можна перетворити Україну на Малоросійську губернію. Для цього й заточили такий інструмент як Табачник. Але, видно, у Москві мало уявляють, що можна робити з українцями, а що ні. Досі готові перти, доки знову не отримають майданом по голові. І якщо зараз їхній заступ за червону лінію не мобілізує українців, то громадянське суспільство тут ніколи не народиться. Таких людей треба давити, не відступаючи ні на крок. Вони відчують своє місце лише тоді, коли получать поміж очей.