МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Портнов Андрій

04/12/2010 | Портнов Андрій
Навчити конкурувати

Портнов Андрій

Справжні освітні реформи в Україні ще й не починалися

На відміну від «пореволюційної» Грузії «пореволюційна» Україна не наважилася на дерадя­нізацію галузі освіти. Хоча певні відчутні кроки у напрямку справжнього наближення до міжнародних стандартів можна було зробити миттєво. Щоб адекватно оцінити нинішній стан української вищої освіти, достатньо замислитися, скільки студентів із країн Європейського Союзу навчається в Україні.

Протягом останніх тижнів чи не найзапекліші суперечки точаться навколо постаті нового міністра освіти. Причому в них практично немає місця для розважливої й відповідальної розмови про стан галузі та стратегію її реформування. Крім того, подеколи виникає ілюзія, що до приходу Дмитра Табачника у цій сфері все рухалося у більш-менш правильному напрямку. Чи ще більша ілюзія, ніби пострадянська система української освіти вже зазнала посутніх реформ.

Серед розмаїтої спадщини радянських часів Україна дістала міф про радянську освіту як найкращу в світі. Під час недавньої виборчої кампанії люди з оточення Віктора Януковича говорили про доречність повернення до десятирічки. Можливо, на їхню думку, таке рішення автоматично повернуло би нас до блаженних радянських часів, коли принаймні (пишу це без жодної іронії) рівень профанації наукових ступенів, плагіату чи корумпованості освітньої сфери був далекий від його нинішнього стану, що подеколи викликає справжній розпач. Адже за радянських часів в Україні не було понад 300 університетів (тоді як у Великій Британії їх 96, у Франції 78, а в Іспанії 47) із незліченними філіями, розташованими у підвалах чи подібних приміщеннях.

Зі сталінськими рудиментами

Утім, ані повернення до минулого, ані механічне утримування певного стандарту неможливі. Попри позірну радикальність освітніх змін, основну стратегію українського реформування галузі можна назвати переназиванням. Замість спеціалістів видаємо дипломи бакалавра чи магістра, замість кандидата наук, мабуть, уже незабаром буде доктор філософії. Перевагою такого «реформування» є його, на перший погляд, безболісність, адже тут не йдеться про справжні зміни в навчальному процесі, фінансуванні галузі чи наданні вчених ступенів. А про фактичний вимір таких реформ і принципове збереження несумісності віт­чизняної освітньої системи із системами більшості європейських країн свідчить хоча б доля людей із західними науковими ступенями, які таки повертаються на Батьківщину.

Зрозуміло, що ідеальної освітньої системи немає, як і чогось такого, як «західної системи освіти». Освіта у країнах Європи дуже різниться і завжди спирається на власні багатовікові традиції. Тож сподіватися на успішне і миттєве механічне перенесення будь-якого зовнішнього стандарту більше ніж наївно. Утім, попри наявні відмінності та традиції, кожна країна, що мислить стратегічно про своє майбутнє, прагне до міжнародної конкурентоспроможності власної освіти. Саме тому є досить чіткі міжнародні стандарти оцінювання рівня університетів, засади взаємовизнання дипломів, масштабні програми обмінів викладачів і студентів (до яких, до речі, Україна теоретично могла б долучитися і без формального приєднання до ЄС).

Якщо трактувати ці міжнародні стандарти поважно, а не як риторичний зворот, Україна має поборотися з рудиментами радянської системи освіти. Про яку європеїзацію освіти можна говорити, якщо доцент українського вишу дотепер має близько 900 годин «навчального навантаження» на рік (тоді як його західні колеги утричі менше). Таку кількість годин, що фактично не залишає часу, було встановлено в СРСР 1940-го в умовах воєнного часу! Як можна поєднати з Болонським процесом Вищу атестаційну комісію – винахід товариша Сталіна з 1936 року задля контролю над ідеологічною правильністю дисертаційних досліджень? Що мають спільного з європейськими стандартами усілякі звання «заслужених діячів науки і техніки» чи «відмінників народної освіти», саме за які (не за індекс цитування публікацій чи наукові винаходи) отримуються найбільші щомісячні доплати.
Основа сучасного конкурентоспроможного університету – автономія, що передусім означає можливість для навчального закладу формулювати власну стратегію розвитку, власні навчальні плани тощо. Дріб’язкова бюрократизація (від програм курсів до фінансування) фактично позбавляє українські університети будь-яких шансів конкурувати на міжнародному рівні. В Україні базові гуманітарні дисципліни викладають здебільшого на основі затверджених Міністерством освіти і науки підручників. Не знаю, чи підозрюють більшість викладачів, що майже у всіх європейських країнах такого поняття, як університетський підручник, просто немає. В нашій країні практично не ведеться боротьба з плагіатом (освяченим на найвищому політичному рівні), а вагони метро чи стовпи перед університетами заклеєні оголошеннями про виконання будь-яких робіт (від семестрових до докторських). Хіба можна після цього дивуватися відсутності диплома в колишнього заступника голови СБУ чи наявності наукових ступенів у мало не всього депутатського та міністерського корпусу. Одна з обов’язкових ознак сучасного університету – міжнародний викладацький і студентський склад, участь викладачів у міжнародних наукових проектах. В Україні досі не створено умов для прозорої конкуренції, для заохочення саме тих спеціалістів, які беруть участь у дослідницьких проектах, публікуються за кордоном. Навпаки, саме ці люди часто зазнають репресій із боку керівництва, абсолютно незацікавленого у будь-якій самодіяльності.

Болісні реформи

На жаль, Міністерство освіти за всі роки незалежності так і не зробило кількох дуже простих кроків, які могли би миттєво вплинути на ситуацію. Йдеться про:

• автоматичне визнання Україною дипломів країн Європейського Союзу, США, Канади, Австралії, Японії;

• автоматичне визнання публікацій у провідних англо-, німецько-, франко-, польськомовних часописах;

• розробка системи преференцій і заохочення тих викладачів, співробітників і студентів, які володіють іноземними мовами, публікуються за кордоном, беруть участь у міжнародних наукових проектах;

• зміна «навчального навантаження» викладачів з одночасним запровадженням справжньої конкуренційності;

• створення прозорої системи державних дослідницьких програм, кошти з яких розподілялися б на підставі рішення незалежних експертних рад (досвід фонду «Відродження» та інших міжнародних фундацій доводить, що це можливо навіть в Україні).

Хочу сподіватися, що вже настав час, коли можна чесно сказати: справжні реформи не можуть бути безболісними. Пострадянський естеблішмент має нарешті поступитися сучасним науковим кадрам. Уже настав час, щоб Україна включилася у боротьбу за мізки найкращих випускників наших шкіл і вишів, які масово покидають країну просто тому, що не мають тут найменших соціальних гарантій. Як здібний випускник київської аспірантури не-киянин може залишитися в місті, щоб на зароблені в науковій чи освітній установі гроші (а це зазвичай 1500–2000 грн на місяць) платити за оренду помешкання? І що триматиме його в Україні, коли західний університет радо забезпечить йому принаймні кількарічне існування та умови для праці?

Також настав час чесно сказати, що справжні реформи не дадуть миттєвого ефекту. Ліквідація ВАКу (а вона неминуча, хоч які аргументи вигадуватиме на користь «актуальності» цієї установи її керівництво) миттєво не оздоровить глибоко деформованої сфери присудження наукових ступенів. «Докторів» і «проФФесорів» стане на якийсь час навіть іще більше. Але поступово поч­неться конкуренція дипломів. І нехай диплом доктора МАУП вільно конкурує з дипломом доктора Українського католицького університету, а диплом з Івано-Франківська з дипломом із Луганська. Завдання держави у такій ситуації – створити зрозумілі й максимально чесні правила гри, до якої слід залучити найширше коло міжнародних експертів. Адже хіба хтось має сумніви, що європейське майбутнє України неможливе без реальної європеїзації її освітньої системи?

http://www.ut.net.ua/art/165/0/3726/

Відповіді

  • 2010.04.12 | Almodovar

    Re: Портнов Андрій

    +100500 !
  • 2010.04.12 | Трясця

    Re: Портнов Андрій

    Запізно. Якщо винищити ВАК (погоджуюся, поганенький), то завтра з’являться не тисячі, а десятки тисяч докторів. А за нашими законами їм повинні платити за ці цяцьки певні гроші. Крім того, вони всюди посідають начальниками, а справжньому науковцеві захиститися не дадуть, бо в нього грошей не буде. Ні, неправий товариш Андрій. Його рецепти «для нашего колхоза» не підійдуть.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.04.12 | псевдоквази

      Re: Портнов Андрій

      Трясця пише:
      > Запізно. Якщо винищити ВАК (погоджуюся, поганенький), то завтра з’являться не тисячі, а десятки тисяч докторів. А за нашими законами їм повинні платити за ці цяцьки певні гроші. .....

      Отож і випливає, що запропоновані напівзаходи не спрацюють, треба як мінімум змінити лті "наші закони". Нехай не бюджет те платить, а самі ВНЗ... якщо знайдуть за що, а головне, будуть фінансово спроможними.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.04.13 | Трясця

        Re: Портнов Андрій

        Це було б нормально. Трійка-п’ятірка нормальних ВНЗ і море лайна. Хай наймають випускників МАУПа, Кулька, хай дають ці ступені. Аби Держава, тобто ми з вами, за цих неуків не платили. А для цього треба відмінити ВСІ доплати за ступінь та звання й наукові пенсії. До речі, і пенсії держслужбовцям.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2010.04.13 | Простий науковець

          "До речі, і пенсії держслужбовцям."- Із цим не з годен. У всьому

          світі на державну службу "заманюють" саме доброю пенсією, бо з/п там, як правило, невеликі. Звичайно, якщо вважати, що в Україні держслужбовці завжди будуть брати мільйонні хабарі - тоді маєте рацію. А от чесна людина на маленьку з/п не піде без додаткових стимулів.
        • 2010.04.13 | krytyk

          Re: Портнов Андрій

          13-04-2010 00:26, Трясця
          ...треба відмінити ВСІ доплати за ступінь та звання й наукові пенсії. До речі, і пенсії держслужбовцям.

          Так, не платити, але не тим, хто зберігся у науці та зберіг саму науку,а депутатам та іншим кислинським. І тут немає великої проблеми все та всіх розставити по місцям. Ну скажіть, будь ласка, хто вірить у наукові (кандидатські) здобутки пана Добкіна? Шуфрича? А докторські - Товстоухова (він ще і поет)? Що міг написати наш Космонавт?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2010.04.13 | Трясця

            Re: Портнов Андрій

            Колеги, я не за те, щоб не платити науковцям. Навпаки, я за те, щоб їм добре платили, але за працю. Одна дисертація, а далі рухайся по щаблям, як західний науковець. Платити за межами університетів та дослідних центрів за наявність дисертації просто смішно.

            Тепер стосовно держслужбовців. Ви щось перплутали. В цивілізованих країнах пільги (розумно помірні) надаються і поштареві, і солдатові-контрактнику, і, скажімо, ветеринарному лікарю на держслужбі. У нас це засіб оплачувати бидлоту. Коли я дивлюся на товсту пику держслужбовця першого рангу Івченка-чоловіка Віри Ульянченко (Ющенко дав личку перед тим, як його самого викинули геть) чи хитрий писок Довгеняти, чи огидну машкару Черновецького, я бачу, насамперед, просрані народні гроші. Ні, в нашій країні переваги держслужбовцям перетворилися на вакханалію. Секретарка суду отримає в рази більшу пенсію, ніж інженер на держслужбі. До біса таку систему!
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2010.04.13 | krytyk

              Re: Портнов Андрій

              13-04-2010 08:35, Трясця
              Re: Портнов Андрій

              Колеги, я не за те, щоб не платити науковцям. Навпаки, я за те, щоб їм добре платили, але за працю. Одна дисертація, а далі рухайся по щаблям, як західний науковець. Платити за межами університетів та дослідних центрів за наявність дисертації просто смішно.

              Так я про це саме. Візьмемо таку формальність як "планова тема". Аде якщо хтось ніколи в ній нічого не робив, то його дисертація написана лише для "личок". Добре, захистив,але ж доплачувати за що? З тієї ж опери,до речі, доплата за знання іноземної иови. Я - науковець НАНУ, але ніхто з моїх колег, які дійсно володіють навіть 2 мовами, ані копіку додаткову не отримають.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2010.04.13 | Torr

                krytyk

                krytyk пише:
                > Я - науковець НАНУ, але ніхто з моїх колег, які дійсно володіють навіть 2 мовами, ані копіку додаткову не отримають.

                і кіко вам платять в НАНУ? питаю бо хочу зрозуміти як це науковець зі знанням іноземної ще досі в НАНУ?!!!
        • 2010.04.14 | thinker

          Re: Портнов Андрій

          Це було б чудово, але ... напевно в наступнім тисячолітті, враховуючи "швидкість" руху України до Європи... Хоч відомо (маю досвід праці в США та західних вузах понад 10 років...) в Європейській системі освіти теж не все гаразд, може навіть більше ніж у нас, в Україні! А щодо десятилітки, то теж можна поспорити! Напиклад, 12-літка в Європі веде до одитинення молодих людей і в свої 20 років вони часто дуже незрілі, навіть дещо дебілуваті... Тобто входження в нормальне доросле життя у них відбувається із суттєвою затримкою, тому часто вони дощрівають до 30-35 років, а тоді вже є запізно! Бо кращі свої справи, навчання і звершення людям треба осягати в молоді роки, а в зрілі це все напрацьоване утверджувати і розвивати...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".