МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Поїхав по стипендії за кордон – залишився без роботи (DW)

04/21/2011 | Оk
http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15003365,00.html

Дослідницька робота за кордоном на батьківщині часто залишається неоціненою

Українські вчені не мають стимулів отримувати гранти для стажування за кордоном. Адже після повернення на батьківщину вони нерідко залишаються безробітними – на місце стипендіатів працевлаштовують інших.

За п'ятнадцять років кількість українських наукових статей, які публікуються та цитуються у міжнародних виданнях, не змінилася. Щороку вчені з України публікують в середньому п’ять тисяч наукових статей. Це один з найменших показників у світі, констатує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко: «А от у Південній Кореї за цей час кількість публікацій виросла вп’ятеро. Зараз найбільше науковці читають з екрану монітора. Та вклад українських вчених у цей продукт залишився на рівні 90-х років»

Знаменита радянська система

Лещенко пов’язує це з недосконалою системою освіти в Україні. Замість того, щоб більше уваги приділяти практичним науковим розробкам, дослідженням разом зі студентами, викладач концентрується на навчальному процесі – читає лекції, проводить семінарські заняття. У цій системі немає місця для контакту з індустрією та споживачем, на які молодший вчений має у майбутньому орієнтуватися. Саме через це молоді науковці з України змінюють своє «місце прописки» і назавжди їдуть працювати за кордон.

Ті ж науковці, які воліють після стажування за кордоном повернутися на батьківщину, аби продовжити дослідження в Україні часто-густо залишаються ні з чим, оскільки на їхнє місце вже взяли нову людину. «Такі правила гри в Академії наук. Штатний розклад і ставку неможливо тримати у підвішеному стані цілий рік. Такі ж самі проблеми і в структурі міносвіти – в усіх університетах», - наголошує Михайло Лещенко. Саме тому, за його словами, нині різко зменшилася кількість заявок українських науковців на отримання стипендій і грантів в європейських університетах, зокрема німецьких. З кожним роком ця тенденція тільки посилюється. «Багато хто не бере участь у цих конкурсах, бо прекрасно знає, що ректор не відпустить його на такий довгий термін. Бо у цей час науковець має перейматися навчальним процесом – йому потрібно вичитувати свої години, лекції в університеті», - наголошує науковий радник.

На практиці все набагато гірше

Після закінчення Херсонського державного університету Роман Кабачій збираючись на навчання до Польщі знав, що в подальшому більше не займатиметься наукою в Україні. Втім і за кордоном наших молодих вчених працевлаштовують дуже рідко. «Захищаючи докторську у Польщі я знав, що я там не залишуся через величезну конкуренцію. Мені хотілося повернутися в Україну. Але я знав, що у нас в університеті немає умов для роботи науковцем. Тож вибрав інший напрямок популяризації історії - через журналістику», - розповідає Роман. Він каже, що більшість його однокурсників таки залишилися працювати у вищій школі, де він раніше вчився, але наукою ніхто з них так і не займається. «У них немає шансів для творчого розвитку. У них постійно велике навантаження у викладацькій роботі, навішується кураторство групою, різні практики. І фактично для науки людина не має часу», - наголошує Роман Кабачій.

Злощасна «широкопрофільність»

Ще одна проблема українських університетів – це «широкопрофільність», де вчать «всього потроху». Катерина Ковальчук після отримання диплому Львівського університету одинадцять років вчилася і вела дослідження у найкращих університетах Європи, зокрема в Оксфорді та Центральному європейському університеті у Будапешті. Дівчина займається візантиністикою. Вже як рік дівчина повернулася в Україну і до цього часу не може знайти роботу вдома. «В Україні взагалі немає університетів, де цим займаються. Є деякі кафедри, де лише викладають візантиністику. З моїм профілем дуже обмежені можливості. Всі університети мені відмовляють. А на інші роботи не беруть, бо кажуть, що мені буде нецікаво з такою освітою», - констатує Катерина Ковальчук. Натомість два дні тому дівчина отримала запрошення на продовження своїх досліджень в США та Швейцарії. Тож, напевне, знову поїде за кордон продовжувати свою наукову роботу.

«В Україні та інших країнах СНД панує самозапевнення, що у нас найпрогресивніша наука і великий науковий потенціал. Втім, це - міф. Коли в Україні усвідомлять, що це лише міф, то тоді можна рухатися далі», - підсумовує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко.

Відповіді

  • 2011.04.21 | ziggy_freud

    щоб усвідомити міфічність міфу, треба спочатку

    поїхати по обміну і потрапити в інше наукове середовище. А щоб поїхати, треба спочатку навчитись читати іноземні джерела за фахом. А щоб читати іноземні джерела за фахом, треба спочатку об'єктивніше оцінити науковий спадок обов'язкового для дисертантів (пост)радянського "політбюро" в списку літератури. Також бажано потім повернутись в Україну і частково передати цей досвід колегам. Частина яких відкрита лише для досвіду в межах пост-совітів...

    науковий потенціал в нас дійсно є. Але він доповнений потужньою традицією перетворення потенціалу на науковий імпотенціал.
  • 2011.04.21 | thinker

    Re: Поїхав по стипендії за кордон – залишився без роботи (DW)

    Оk пише:
    >
    > За п'ятнадцять років кількість українських наукових статей, які публікуються та цитуються у міжнародних виданнях, не змінилася. Щороку вчені з України публікують в середньому п’ять тисяч наукових статей. Це один з найменших показників у світі, констатує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко: «А от у Південній Кореї за цей час кількість публікацій виросла вп’ятеро. Зараз найбільше науковці читають з екрану монітора. Та вклад українських вчених у цей продукт залишився на рівні 90-х років»
    ==================================================
    ВІДКОЛИ це, прошу відповісти, почали якість і вартісність наукових результатів оцінювати КІЛЬКІСТЮ (макулатури), опублікованої в різних журналах, більшість котрих майже НІХТО не читає???

    А що, вони прочитали статті корейських математиків і засвідчили, що це "ХАЙ ЛЕВЕЛ ЖОБ?" Соррі - Та 2/3 цієї корейсько-китайської макулатури є фуфлом повним, публікація якого проплачена їхніми вузами, а решта є майже прямим ПЛАГІАТОМ в більшій своїй частині зі статтей ще совіцького періоду...
  • 2011.04.21 | Сергій Вакуленко

    Про візантиністику

    Оk пише:


    > Ще одна проблема українських університетів – це «широкопрофільність», де вчать «всього потроху». Катерина Ковальчук після отримання диплому Львівського університету одинадцять років вчилася і вела дослідження у найкращих університетах Європи, зокрема в Оксфорді та Центральному європейському університеті у Будапешті. Дівчина займається візантиністикою. Вже як рік дівчина повернулася в Україну і до цього часу не може знайти роботу вдома. «В Україні взагалі немає університетів, де цим займаються. Є деякі кафедри, де лише викладають візантиністику. З моїм профілем дуже обмежені можливості. Всі університети мені відмовляють. А на інші роботи не беруть, бо кажуть, що мені буде нецікаво з такою освітою», - констатує Катерина Ковальчук. Натомість два дні тому дівчина отримала запрошення на продовження своїх досліджень в США та Швейцарії. Тож, напевне, знову поїде за кордон продовжувати свою наукову роботу.

    І в Харкові знаю одну жіночку, що студіювала візантиністику у Відні й потім десь в Італії (чи не в С'єні?). І так само в Харкові залишилася без роботи за фахом. Та й справді, кому й навіщо потрібна та візантиністика?

    Причому проблема не тільки в тому, що ніде нею не цікавляться, а й у тому, що цікавитися нема як. Бо на те відповідна бібліотека потрібна (з закордонними виданнями), а в нас на цю тему після 1917 р. — великий нуль...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.04.21 | простий науковець

      "Мы ленивы и нелюбопытны." (c)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".