04/21/2011 | Оk

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15003365,00.html

Дослідницька робота за кордоном на батьківщині часто залишається неоціненою

Українські вчені не мають стимулів отримувати гранти для стажування за кордоном. Адже після повернення на батьківщину вони нерідко залишаються безробітними – на місце стипендіатів працевлаштовують інших.

За п'ятнадцять років кількість українських наукових статей, які публікуються та цитуються у міжнародних виданнях, не змінилася. Щороку вчені з України публікують в середньому п’ять тисяч наукових статей. Це один з найменших показників у світі, констатує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко: «А от у Південній Кореї за цей час кількість публікацій виросла вп’ятеро. Зараз найбільше науковці читають з екрану монітора. Та вклад українських вчених у цей продукт залишився на рівні 90-х років»

Знаменита радянська система

Лещенко пов’язує це з недосконалою системою освіти в Україні. Замість того, щоб більше уваги приділяти практичним науковим розробкам, дослідженням разом зі студентами, викладач концентрується на навчальному процесі – читає лекції, проводить семінарські заняття. У цій системі немає місця для контакту з індустрією та споживачем, на які молодший вчений має у майбутньому орієнтуватися. Саме через це молоді науковці з України змінюють своє «місце прописки» і назавжди їдуть працювати за кордон.

Ті ж науковці, які воліють після стажування за кордоном повернутися на батьківщину, аби продовжити дослідження в Україні часто-густо залишаються ні з чим, оскільки на їхнє місце вже взяли нову людину. «Такі правила гри в Академії наук. Штатний розклад і ставку неможливо тримати у підвішеному стані цілий рік. Такі ж самі проблеми і в структурі міносвіти – в усіх університетах», - наголошує Михайло Лещенко. Саме тому, за його словами, нині різко зменшилася кількість заявок українських науковців на отримання стипендій і грантів в європейських університетах, зокрема німецьких. З кожним роком ця тенденція тільки посилюється. «Багато хто не бере участь у цих конкурсах, бо прекрасно знає, що ректор не відпустить його на такий довгий термін. Бо у цей час науковець має перейматися навчальним процесом – йому потрібно вичитувати свої години, лекції в університеті», - наголошує науковий радник.

На практиці все набагато гірше

Після закінчення Херсонського державного університету Роман Кабачій збираючись на навчання до Польщі знав, що в подальшому більше не займатиметься наукою в Україні. Втім і за кордоном наших молодих вчених працевлаштовують дуже рідко. «Захищаючи докторську у Польщі я знав, що я там не залишуся через величезну конкуренцію. Мені хотілося повернутися в Україну. Але я знав, що у нас в університеті немає умов для роботи науковцем. Тож вибрав інший напрямок популяризації історії - через журналістику», - розповідає Роман. Він каже, що більшість його однокурсників таки залишилися працювати у вищій школі, де він раніше вчився, але наукою ніхто з них так і не займається. «У них немає шансів для творчого розвитку. У них постійно велике навантаження у викладацькій роботі, навішується кураторство групою, різні практики. І фактично для науки людина не має часу», - наголошує Роман Кабачій.

Злощасна «широкопрофільність»

Ще одна проблема українських університетів – це «широкопрофільність», де вчать «всього потроху». Катерина Ковальчук після отримання диплому Львівського університету одинадцять років вчилася і вела дослідження у найкращих університетах Європи, зокрема в Оксфорді та Центральному європейському університеті у Будапешті. Дівчина займається візантиністикою. Вже як рік дівчина повернулася в Україну і до цього часу не може знайти роботу вдома. «В Україні взагалі немає університетів, де цим займаються. Є деякі кафедри, де лише викладають візантиністику. З моїм профілем дуже обмежені можливості. Всі університети мені відмовляють. А на інші роботи не беруть, бо кажуть, що мені буде нецікаво з такою освітою», - констатує Катерина Ковальчук. Натомість два дні тому дівчина отримала запрошення на продовження своїх досліджень в США та Швейцарії. Тож, напевне, знову поїде за кордон продовжувати свою наукову роботу.

«В Україні та інших країнах СНД панує самозапевнення, що у нас найпрогресивніша наука і великий науковий потенціал. Втім, це - міф. Коли в Україні усвідомлять, що це лише міф, то тоді можна рухатися далі», - підсумовує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко.