08/19/2011 | Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства

Справа Тимошенко: політика і право.

Середа, 17 серпня 2011, 18:09

Незаконність прийнятого суддею Кірєєвим рішення про зміну запобіжного заходу у справі Юлії Тимошенко з підписки про невиїзд на взяття під варту є очевидною. У зв’язку з цим негативна реакція українського суспільства і міжнародного співтовариства на її арешт була прогнозованою.

Справа в тому, що стаття 148 КПК України дає вичерпний перелік підстав для обрання запобіжних заходів в процесі кримінального судочинства.

Законом передбачено, що запобіжні заходи застосовуються лише тоді, коли є достатньо підстав вважати, що особа буде намагатись ухилитись від суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини або продовжувати злочинну діяльність.

В процесі судового розгляду підсудна Тимошенко не вчиняла жодних із цих дій, а тому постанова судді Кірєєва про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою є юридично необґрунтованою і незаконною.

Прийнявши таке рішення, суддя Кірєєв сам вчинив протиправні дії, які містять ознаки злочину, передбаченого ст. 375 КК України (постанова суддею (суддями) завідомо неправдивого вироку, рішення, ухвали або постанови).

Захист оскаржив постанову судді Кірєєва про арешт Юлії Тимошенко до Апеляційного суду м. Києва, але суддя Ольга Єфімова відмовила у розгляді апеляційної скарги, посилаючись на відсутність закону, який передбачає порядок оскарження постанови судді про зміну запобіжного заходу на стадії судового розгляду справи.

Дійсно, такої спеціальної норми у КПК не існує, але є інші правові норми, які дають судді можливість вирішити це питання в рамках чинного законодавства України і прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Тобто кожна особа може звертатись до суду за захистом своїх конституційних прав і свобод, посилаючись безпосередньо на норми Конституції.

Разом з тим у ст. 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом.
Окремо слід зазначити, що у КПК немає жодної статті, яка забороняла б оскаржувати постанову суду першої інстанції про зміну запобіжного заходу на стадії судового розгляду справи. Навпаки, в законі є норма, яка регламентує дії судді при обранні ним міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст. 274 КПК України суд може, за наявності підстав, змінювати, скасовувати або обирати запобіжний захід щодо підсудного, але при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він повинен керуватися відповідними статтями глави 13 КПК України. Це означає, що у законі є відсилочна норма, яка зобов’язує суд застосовувати відповідні статті глави 13. У зв’язку з цим у цій главі суддя має знайти норму, яка регламентує порядок обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такий порядок визначено у ст. 165-2. У цій статті встановлено, що орган дізнання, слідчий або прокурор для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має внести подання до суду. Цією статтею передбачено і порядок оскарження рішення суду першої інстанції, де визначено, що на постанову судді, учасниками процесу, протягом 3-х діб з дня її винесення, до апеляційного суду може бути подана апеляція.

Отже, якщо рішення суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за поданням органу дізнання, слідчого чи прокурора, може бути оскаржене до апеляційного суду в порядку ст. 165-2 КПК України, то цією статтею слід керуватись і у випадку, коли суддя прийняв рішення про зміну, скасування чи обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ст. 274 КПК.
Саме так слід розуміти вимоги кримінально-процесуального законодавства України в частині, що регламентує порядок обрання суддею міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки прийняття суддею рішення в порядку ст. 165-2 КПК України по суті нічим не відрізняється від прийняття ним аналогічного рішення в порядку ст. 274 КПК України.

Такий підхід до тлумачення ст. 274 КПК дає суду можливість забезпечити, в рамках чинного кримінально-процесуального законодавства, гарантоване Конституцією право на апеляційне оскарження. Але суддя О.Єфімова прийняла інше рішення та незаконно і необґрунтовано відмовила у розгляді поданої захистом Ю.Тимошенко апеляції. Тепер протиправні дії українського правосуддя можна буде оскаржити лише у Європейському суді з прав людини, а враховуючи те, що у справі Юлії Тимошенко українськими судовими органами було порушено цілий ряд вимог ст. 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини, то слід очікувати, що рішення Європейського суду по справі Тимошенко буде не на користь України.

У зв’язку з цим виникає питання: навіщо було заводити ситуацію у глухий кут і кому це вигідно? Але це питання уже не до юристів, а до політиків.
Очевидно, що прийняття явно неправосудних рішень у справі Юлії Тимошенко буде віддаляти Україну від Європи і наближати до Росії, де права і свободи людини не мають такої цінності, як на Заході. Зрозуміло, що це буде обмежувати можливості України як суверенної і незалежної держави на міжнародній арені і ставити її державне керівництво у ще більшу, ніж та, яка є на сьогоднішній день, залежність від політики Росії.
Якщо це свідомий вибір нинішньої влади, то тоді питань не виникає, але якщо Президент Янукович відповідально заявляє про Європейський вибір української політики, то тоді у нього має виникнути цілий ряд запитань до призначених ним керівників вищих органів державної влади.

І, у першу чергу, на запитання Президента має відповісти призначений ним Генеральний прокурор України, відомство якого відповідає за якість розслідування порушеної проти екс-Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко кримінальної справи та за законність її судового розгляду. Також на запитання Президента мають відповісти голова СБУ та Міністр закордонних справ України, кожен відповідно до своєї компетенції.
А взагалі складається враження, що шляхом відвертого порушення вимог Конституції і законів України у справі Юлії Тимошенко вищі посадові особи правоохоронних органів і судді ведуть себе так неначе свідомо хочуть дискредитувати і Президента Януковича, і всю нинішню українську владу.

Незважаючи на те, що Президент заявляє про невтручання у судовий процес над Ю.Тимошенко, він, як гарант дотримання Конституції, має вжити всіх передбачених законом заходів для забезпечення об’єктивного розгляду цієї кримінальної справи. Сьогодні можна стверджувати, що справа Ю.Тимошенко є своєрідним «лакмусовим папірцем» для нинішньої влади. У зв’язку з цим, і правова, і політична оцінка діяльності Президента Януковича та його команди, у значній мірі, буде залежати від того, наскільки законним і обґрунтованим буде рішення суду у справі Юлії Тимошенко.

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства

http://uals.anticorruption.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=113:2011-08-17-16-13-37&catid=11:2010-04-20-17-38-09&Itemid=16