Найдобріший філософ
06/03/2005 | pidsniznyk
- Мамо скажи мені, чому обертається земна куля?
- Так є влаштовано всесвіт, кохана.
- Що то таке всесвіт?
- То все, що нас оточує. Бачиш ті зорі? То є всесвіт. Усі планети, усі чумацькі шляхи.
- А всесвіт великий?
- Він нескінченний.
- Віриш? Я, як буду колись великою то полечу в космос.
- На ракеті?
- Мамо! Полечу так звичайно. Заберу й тебе туди. Хотіла б? Хотіла б побачити Землю з космосу?
- Хотіла б.
- Побачиш. І заберу тебе на іншу планету. Звідаємо цілий всесвіт. Ти рада?
- Дуже рада.
Такі неосяжні мрії малої дівчинки. Має тепер шість років. Ще не знає, що це неможливо. Та хіба на цьому залежить. То для неї так просто. Найскладніші проблеми світу, в голівках таких малих істот так гарно розв’язуються.
Діти найліпші філософи життя. Найкращі спостерігачі. Хоч і мають свої проблеми, відповідно до свого віку, коли наші проблеми – дорослих, для них виглядають банально.
Колись читала книжку «Лови у житі». Завжди, коли міркую про таких маленьких істот, то бачу їх щасливими, як біжать по високому, вже стиглому хлібові. Хліб той, росте над величезним проваллям. Малюки бігають і несподівано зриваються додолу із кручі. Робляться дорослими. Вже розуміють. Що в космос просто так полетіти не вдасться. Вже відчувають і підлаштовуються до плину життя. Усе те абстрактне мислення десь зникає, вже не вдається зануритися у світ абсурду. А хотілося б. Той, хто має маленьку дитину, є щасливим.
Дитина – найвивершеніший філософ. Знає відповідь, на найскладніші питання. Але згодом школа, буденність, і кінець невинности. Школа – що ж це за витвір дорослої людини. Скільки там шухлядок. Як потім дитя вже все розуміє. Як нахабно уводять його у світ реальности. Як швидко починає розуміти, що вигадка, що правда, а що брехня.
Шкода.
Треба було б нам закрити очі і політати в космосі поміж зорями. Треба було б знати відповіді на складні питання. Якщо вже не здатні абстрактно мислити.
Залишилось нам лише брати приклад з тих малих істоток. Вони нас провадять крізь життя.
Як у «Королеві Мацусю 1» де владу мали малі діти. Тільки я маю на увазі тих меншеньких, що ще не є розбещені існуючим світом.
А чи від початку такі невинні?
Коли повністю залежні од нас.
А ми теж хороші.
Переказуємо їм свої проблеми.
Сприймаємо дітей за речі. Не добачаємо в них людини, що є нашою власністю.
Хоча й звідси діти знайдуть вихід. Можливо не завжди добрий. Пізніше буде зрозуміло.
Ми діти наших батьків, тепер борсаємося в проблемах, що лишилися од наших батьків.
З успадкованим алкоголізмом, депресією, непристосованістю, із безпорадністю, із переляком перед самостійністю, перед самотністю, перед можливістю будь-яких змін…
А інколи вистачає полежати біля дитини збоку і просто поговорити. Забути про дорослість. Перетворитися у маленьку людину. Часом достатньо піти до лісу і збігти з горбка всуціль укритого квітами. Впасти на галявинці, втиснутися в м’якість природи, перетворитися на маленьку дівчинку чи хлопчика. Часом досить сказати «кохаю тебе» і притиснути якнайдужче, аж затамувавши подих.
Для когось це так важко. Розірвати нитку спадку. Але варто. Я знаю.
Доброслава
- Так є влаштовано всесвіт, кохана.
- Що то таке всесвіт?
- То все, що нас оточує. Бачиш ті зорі? То є всесвіт. Усі планети, усі чумацькі шляхи.
- А всесвіт великий?
- Він нескінченний.
- Віриш? Я, як буду колись великою то полечу в космос.
- На ракеті?
- Мамо! Полечу так звичайно. Заберу й тебе туди. Хотіла б? Хотіла б побачити Землю з космосу?
- Хотіла б.
- Побачиш. І заберу тебе на іншу планету. Звідаємо цілий всесвіт. Ти рада?
- Дуже рада.
Такі неосяжні мрії малої дівчинки. Має тепер шість років. Ще не знає, що це неможливо. Та хіба на цьому залежить. То для неї так просто. Найскладніші проблеми світу, в голівках таких малих істот так гарно розв’язуються.
Діти найліпші філософи життя. Найкращі спостерігачі. Хоч і мають свої проблеми, відповідно до свого віку, коли наші проблеми – дорослих, для них виглядають банально.
Колись читала книжку «Лови у житі». Завжди, коли міркую про таких маленьких істот, то бачу їх щасливими, як біжать по високому, вже стиглому хлібові. Хліб той, росте над величезним проваллям. Малюки бігають і несподівано зриваються додолу із кручі. Робляться дорослими. Вже розуміють. Що в космос просто так полетіти не вдасться. Вже відчувають і підлаштовуються до плину життя. Усе те абстрактне мислення десь зникає, вже не вдається зануритися у світ абсурду. А хотілося б. Той, хто має маленьку дитину, є щасливим.
Дитина – найвивершеніший філософ. Знає відповідь, на найскладніші питання. Але згодом школа, буденність, і кінець невинности. Школа – що ж це за витвір дорослої людини. Скільки там шухлядок. Як потім дитя вже все розуміє. Як нахабно уводять його у світ реальности. Як швидко починає розуміти, що вигадка, що правда, а що брехня.
Шкода.
Треба було б нам закрити очі і політати в космосі поміж зорями. Треба було б знати відповіді на складні питання. Якщо вже не здатні абстрактно мислити.
Залишилось нам лише брати приклад з тих малих істоток. Вони нас провадять крізь життя.
Як у «Королеві Мацусю 1» де владу мали малі діти. Тільки я маю на увазі тих меншеньких, що ще не є розбещені існуючим світом.
А чи від початку такі невинні?
Коли повністю залежні од нас.
А ми теж хороші.
Переказуємо їм свої проблеми.
Сприймаємо дітей за речі. Не добачаємо в них людини, що є нашою власністю.
Хоча й звідси діти знайдуть вихід. Можливо не завжди добрий. Пізніше буде зрозуміло.
Ми діти наших батьків, тепер борсаємося в проблемах, що лишилися од наших батьків.
З успадкованим алкоголізмом, депресією, непристосованістю, із безпорадністю, із переляком перед самостійністю, перед самотністю, перед можливістю будь-яких змін…
А інколи вистачає полежати біля дитини збоку і просто поговорити. Забути про дорослість. Перетворитися у маленьку людину. Часом достатньо піти до лісу і збігти з горбка всуціль укритого квітами. Впасти на галявинці, втиснутися в м’якість природи, перетворитися на маленьку дівчинку чи хлопчика. Часом досить сказати «кохаю тебе» і притиснути якнайдужче, аж затамувавши подих.
Для когось це так важко. Розірвати нитку спадку. Але варто. Я знаю.
Доброслава
Відповіді
2007.07.16 | Карвунчія
Гарно написано!
Але, коли я вперше його прочитав, зміст цього тексту мені нагадав сюжет збірки "Веда Словена". Склалось таке враження, що мене обдурили. Не знаю, як мені позбудись цього враження. Ще гіше, що це враження стосується не тільки цього тексту, а й дуже багатьох інших речей в інтернеті, які відбуваються так, що через деякий час відчуваєш враження вже пережитого...Нічого особистого, тільки роздуми! Але, як мені позбутись цих роздумів?
2007.07.16 | Георгій
Згодeн. Гарно.
Я, правда, нe так люблю "Лови у житі," як дeякі інші, пізніші твори Ceлінджeра, дe діють діти - з його циклу "Дeв"ять оповідань," з саги про Гласів. Ceлінджeр був дужe тонким знавцeм дітeй, і любив їх нeймовірно сильно, дужe по-дорослому.Ніколи нe забуду, як мeнe одного разу моя 7- чи 8-річна дочка "відчитала" за нeрозуміння дужe простих рeчeй. Я їй казав, що, мовляв, їй пора спати. А вона на мeнe раптом так дужe сeрйозно подивилася, і кажe, "Тату, ну як я можу лягати спати, коли я ЩЕ НЕ ВКЛАЛА CПАТИ МОЇХ ЗВІРІВ???" І дійсно, мeні стало соромно. Дитина має дужe важливий обов"язок. Якщо вона нe вкладe спати тих вeдмeдиків і мишок - хто ж цe зробить?
2007.07.17 | Карвунчія
Філософія особистого життя в світі людей та подій
Доброслава пише:> Дитина – найвивершеніший філософ. Знає відповідь, на найскладніші питання. Але згодом школа, буденність, і кінець невинности. Школа – що ж це за витвір дорослої людини. Скільки там шухлядок. Як потім дитя вже все розуміє. Як нахабно уводять його у світ реальности. Як швидко починає розуміти, що вигадка, що правда, а що брехня.
> Шкода.
Думаю, що про школу - це не точно. У мене в школі значних проблем не було, принаймні не таких, щоб їх не можна було розв’язувати. Ясно, що я був налаштований на навчання і не стикнувся з проблемами моїх ровісників. Справжні дилеми постали після закінчення університету. Правда, якось викрутитись допомагала саме філософія.
Протистояння особистости та оточуючої дійсности є неминучим. Питання в тім, якою може бути особиста налаштованість, яка дозволяє уникнути ескаляції напруження, відчаю, депресії і як не втратити довіру один до одного. Звичайно, що для того, щоб розв’язати проблеми всього світу, життя не вистачить. Але, все-таки, за що заслуговує боротися в цьому світі?
2007.07.17 | Георгій
Оцe справді прeкраснe питання...
Карвунчія пише:> все-таки, за що заслуговує боротися в цьому світі?
(ГП) Оцe справді прeкраснe питання, НМД, ключовe... І є дужe багато різних відповідeй на цe. Люди вважають, що трeба боротися з соціальною нeсправeдливістю, з поганою політичною систeмою, з ворогами, окупантами, "нeчистими расами," тощо-тощо-тощо. Мeні особисто найбільш правдивою здається така відповідь: боротися трeба пeрeдусім із самим собою. З отим "дияволом" в мeні, який кажe мeні: нічого, що ти завдав болю своєму ближньому - всі так роблять, нe ти пeрший, нe ти останній. Ти ж людина, а людині властиво помилятися. І ні в якому разі нe розкаюйся за свої помилки - цe принижeння, а ти нe раб, ти повинeн бути гордим собою, тож живи так, як живeш, будь самим собою, хай інші міняються - тобі нe трeба, ти вжe хороший, ти вжe досконалий, ти сам собі Бог. Cтільки всієї цієї "диявольщини" в нас, в нашому житті, в нашій сучасній культурі - вeсь оцeй eгоїзм, нарцисизм (самозакоханість), повальна тяга до самовиправдовування і самовозвeличування. Я нe можу подолати цього в інших, алe думаю, знаю, що повинeн долати цe в собі.
2007.07.17 | Карвунчія
Най-більш ефективний спосіб боротьби проти "диявольщини" є в тім
, щоб не шукати диявольщину в людських помилках, тобто щоб усувати людські помилки в конкретному історичному та особистому контексті життя людини.А що більше того, то від Лукавого.
2007.07.17 | Георгій
Згодeн. "Диявольщина" нe в помилках...
... а в їх запeрeчeнні в собі, чeрeз гординю.2007.07.17 | Карвунчія
Якраз ні! Ви не згоден! Ви заперечуєте мою тезу.
2007.07.17 | Георгій
Хіба Ваша тeза, "я нe роблю помилок, я бог?"
2007.07.17 | Карвунчія
Ні, моя теза - не підміняти контекст гординєю!
2007.07.18 | Юрій
Re: Філософія особистого життя в світі людей та подій
Карвунчія пише:> Ясно, що я був налаштований на навчання і не стикнувся з проблемами моїх ровісників.
А я думав, що Карвунчія - це жінка.
2007.07.18 | Карвунчія
Карвунчія - бо не асоціюється ні з чим знайомим!