"Прозeлітизм": хто що думає про цe явищe? (/)
05/07/2009 | Георгій
Цікаво було б почути думки учасників цього форуму. Подаю повністю.
********
Явище прозелітизму, його характерні ознаки
Термін „прозелітизм”, наче той хамелеон, міниться барвами й відтінками. З огляду на етимологічне походження (від лат.) буквально це слово означає: „той, хто прийшов куди-небудь”, тобто чужинець.
Термін proselutos, як такий, використано у грецькій Септуагінті для перекладу єврейського – „чужинець”, що відвідав землю Ізраїльську. Второзаконня вчить, що чужинця-прозеліта слід шанувати як гостя поміж євреями (Повт.Зак.10,191). Талмудична література, зазвичай, запрошує прозеліта стати повноправним членом ізраїльської спільноти, прийняти на себе обов’язки обрізання, очищення та жертвоприношення.
В пізнішій християнській літературі „прозелітизм” став означати відвернення від Церкви – те, що канонічне право намагалося заборонити під страхом суворого покарання. Таким чином з’являється розмежування між наверненням і прозелітизмом: навернення є рухом до Церкви, а прозелітизм – від неї.
Прозелітизм – це навернення християн з однієї конфесії в іншу з використанням таких методів і засобів, що суперечать принципам і духові християнської любові та свободи особи.
„Прозелітизм, що здійснюється у вже християнських країнах, а в багатьох випадках навіть православних, за допомогою чи матеріальних спонук, чи різних форм приневолення, отруює стосунки між християнами: руйнує їхній шлях до єдності” (Послання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Фанар, 1992).
Прозелітизм використовує найрізноманітніші засоби для досягнення своїх цілей, зокрема такі: відкрите проповідування свого віросповідання в засобах масової інформації, а також через виступи в концертних залах і на стадіонах; поширення літератури, організацію видавництв і заснування газет; створення парафій і єпархій; фінансування освіти молоді, надання широкої гуманітарної допомоги, що супроводжується проповідуванням свого вчення, тощо.
Практикується і форма прихованого прозелітизму – через організацію професійної освіти, навчання іноземних мов, медичну допомогу та ін.
Часто проповідь таких „місіонерів” має агресивний характер і будується в дусі зверхності в плані культурних, політичних і економічних відносин, а також супроводжується навмисною дезінформацією людей. Вона сприяє відчуженню людей від рідної церковної та культурної традиції. Істинна ж місія наповнює національну культуру християнським змістом, тим самим одухотворяючи її і цей динамічний процес відбувається впродовж усієї історії.
Особливо болісно прозелітизм сприймається Православними Церквами в країнах, що звільнилися від комуністичних режимів, де поділи в суспільному житті, пов’язані зі зміною політико-економічних орієнтирів, поглиблюються поділами, що їх привносять конфесії, які займаються прозелітизмом. Величезної шкоди завдає прозелітизм і екуменічному рухові і він зводить нанівець екуменічні зусилля на шляху віднайдення християнської єдності.
Релігійна свобода, яка в нашому розумінні нерозривно пов’язана з духовною свободою, даною нам у Христі (Ін.8,32), також передбачає і відповідальність. Її не можна використовувати як правовий інструмент для прозелітизму. Свобода у Христі закликає до шанування кожної особистості, створеної Богом, до взаємного шанування християн різних конфесій, зобов’язує Церкви зберігати вірність істинній місії, а не руйнувати її. На правильному розумінні свободи у Христі і грунтуються екуменічні зобов’язання різних християнських Церков, що не дозволяють їм розглядати традиційно православні регіони як „місіонерські території”.
Незважаючи на численні розходження між християнськими Церквами в питаннях віровчення і традиції, вони повинні шукати шляхів до співпраці у вирішенні спільних проблем і до здійснення спільного свідчення перед секулярним світом.
Можливо й потрібно посилити міжхристиянську співпрацю в царині соціальної роботи, у справах милосердя і охорони здоров’я, у протистоянні псевдорелігійним рухам та ідеологіям насильства і війни. Місія Церкви Христової тільки тоді принесе плоди, коли буде підтверджена самим життям віруючих. „Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф.5,16).
Робочий документ Ради Церков Близького Сходу подає деякі визначення прозелітизму і його методи. Зокрема наголошується, що прозелітизм – це проблема, що має історичне коріння. Проблема ця різноманітна у своїх проявах, однак сьогодні ми спроможні підійти до неї з нових позицій. Найпоширеніше визначення прозелітизму наголошує на його методах і результатах. Прозелітизм розглядають як практику, що пов’язана з намаганнями принадити християн до певної Церкви або релігійної групи і, таким чином, відірвати їх від рідної Церкви. Прозелітизм сприяє індивідуальному та груповому егоїзмові. Замість упевненості в Богові та Його порядкові він демонструє надмірну самовпевненість і некритичне ставлення до власних методів та програм. Прозелітизм часто супроводжується незнанням правди про інших, а то й навмисним перекрученням цієї правди. При цьому створюється спотворений образ іншої віри та інших релігійних звичаїв.
У другій частині документу йде мова про сектантський прозелітизм, його ідеї, підходи і методи. Секти, на відміну від Церков, які виробили критичне ставлення до прозелітизму, свідомо та організовано його практикують. Вони певним чином утотожнюють його з євангелізацією. Секти практикують прозелітизм у дусі „обраної меншини”. Приєднатися до них, вважають вони, означає стати своєрідним „обранцем”. Вони прагнуть донести своє вчення до всіх категорій людей, але особливим об’єктом їхньої місії являється молодь. Вони також зосереджують свою увагу на особах, які пережили життєве потрясіння, кризу або втрату, мають проблеми із здоров’ям або опинилися на узбіччі суспільства.
53-60 пункти вищезгаданого документу подають методи прозелітизму:
- новачків поступово вводять у середовище секти;
- часто після першого контакту їм надають конкретну персоніфіковану допомогу. Широко практикують лестощі та потурання індивідуальному самолюбству;
- людину ізолюють від її середовища, роблячи його ворогом, а згодом полем діяльності (прозелітизму);
- бувають спроби відірвати людину від її власної історії (є свідчення про „прочищання мозків”);
- людині нав’язують замкнену систему мислення;
- кандидат у навернення має бути постійно зайнятим. У нього не залишається часу, щоб розмірковувати і ставити запитання;
- за найменшої можливості вони намагаються ще більше узалежнити людину від членів секти;
- тісні стосунки з лідером посідають центральне місце в житті членів секти. Це зміцнює відданість і згуртованість групи.
Джерело: Священик Павло Мельник.
http://www.cerkva.info/2007/02/13/prozelityzm.html
********
Явище прозелітизму, його характерні ознаки
Термін „прозелітизм”, наче той хамелеон, міниться барвами й відтінками. З огляду на етимологічне походження (від лат.) буквально це слово означає: „той, хто прийшов куди-небудь”, тобто чужинець.
Термін proselutos, як такий, використано у грецькій Септуагінті для перекладу єврейського – „чужинець”, що відвідав землю Ізраїльську. Второзаконня вчить, що чужинця-прозеліта слід шанувати як гостя поміж євреями (Повт.Зак.10,191). Талмудична література, зазвичай, запрошує прозеліта стати повноправним членом ізраїльської спільноти, прийняти на себе обов’язки обрізання, очищення та жертвоприношення.
В пізнішій християнській літературі „прозелітизм” став означати відвернення від Церкви – те, що канонічне право намагалося заборонити під страхом суворого покарання. Таким чином з’являється розмежування між наверненням і прозелітизмом: навернення є рухом до Церкви, а прозелітизм – від неї.
Прозелітизм – це навернення християн з однієї конфесії в іншу з використанням таких методів і засобів, що суперечать принципам і духові християнської любові та свободи особи.
„Прозелітизм, що здійснюється у вже християнських країнах, а в багатьох випадках навіть православних, за допомогою чи матеріальних спонук, чи різних форм приневолення, отруює стосунки між християнами: руйнує їхній шлях до єдності” (Послання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Фанар, 1992).
Прозелітизм використовує найрізноманітніші засоби для досягнення своїх цілей, зокрема такі: відкрите проповідування свого віросповідання в засобах масової інформації, а також через виступи в концертних залах і на стадіонах; поширення літератури, організацію видавництв і заснування газет; створення парафій і єпархій; фінансування освіти молоді, надання широкої гуманітарної допомоги, що супроводжується проповідуванням свого вчення, тощо.
Практикується і форма прихованого прозелітизму – через організацію професійної освіти, навчання іноземних мов, медичну допомогу та ін.
Часто проповідь таких „місіонерів” має агресивний характер і будується в дусі зверхності в плані культурних, політичних і економічних відносин, а також супроводжується навмисною дезінформацією людей. Вона сприяє відчуженню людей від рідної церковної та культурної традиції. Істинна ж місія наповнює національну культуру християнським змістом, тим самим одухотворяючи її і цей динамічний процес відбувається впродовж усієї історії.
Особливо болісно прозелітизм сприймається Православними Церквами в країнах, що звільнилися від комуністичних режимів, де поділи в суспільному житті, пов’язані зі зміною політико-економічних орієнтирів, поглиблюються поділами, що їх привносять конфесії, які займаються прозелітизмом. Величезної шкоди завдає прозелітизм і екуменічному рухові і він зводить нанівець екуменічні зусилля на шляху віднайдення християнської єдності.
Релігійна свобода, яка в нашому розумінні нерозривно пов’язана з духовною свободою, даною нам у Христі (Ін.8,32), також передбачає і відповідальність. Її не можна використовувати як правовий інструмент для прозелітизму. Свобода у Христі закликає до шанування кожної особистості, створеної Богом, до взаємного шанування християн різних конфесій, зобов’язує Церкви зберігати вірність істинній місії, а не руйнувати її. На правильному розумінні свободи у Христі і грунтуються екуменічні зобов’язання різних християнських Церков, що не дозволяють їм розглядати традиційно православні регіони як „місіонерські території”.
Незважаючи на численні розходження між християнськими Церквами в питаннях віровчення і традиції, вони повинні шукати шляхів до співпраці у вирішенні спільних проблем і до здійснення спільного свідчення перед секулярним світом.
Можливо й потрібно посилити міжхристиянську співпрацю в царині соціальної роботи, у справах милосердя і охорони здоров’я, у протистоянні псевдорелігійним рухам та ідеологіям насильства і війни. Місія Церкви Христової тільки тоді принесе плоди, коли буде підтверджена самим життям віруючих. „Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф.5,16).
Робочий документ Ради Церков Близького Сходу подає деякі визначення прозелітизму і його методи. Зокрема наголошується, що прозелітизм – це проблема, що має історичне коріння. Проблема ця різноманітна у своїх проявах, однак сьогодні ми спроможні підійти до неї з нових позицій. Найпоширеніше визначення прозелітизму наголошує на його методах і результатах. Прозелітизм розглядають як практику, що пов’язана з намаганнями принадити християн до певної Церкви або релігійної групи і, таким чином, відірвати їх від рідної Церкви. Прозелітизм сприяє індивідуальному та груповому егоїзмові. Замість упевненості в Богові та Його порядкові він демонструє надмірну самовпевненість і некритичне ставлення до власних методів та програм. Прозелітизм часто супроводжується незнанням правди про інших, а то й навмисним перекрученням цієї правди. При цьому створюється спотворений образ іншої віри та інших релігійних звичаїв.
У другій частині документу йде мова про сектантський прозелітизм, його ідеї, підходи і методи. Секти, на відміну від Церков, які виробили критичне ставлення до прозелітизму, свідомо та організовано його практикують. Вони певним чином утотожнюють його з євангелізацією. Секти практикують прозелітизм у дусі „обраної меншини”. Приєднатися до них, вважають вони, означає стати своєрідним „обранцем”. Вони прагнуть донести своє вчення до всіх категорій людей, але особливим об’єктом їхньої місії являється молодь. Вони також зосереджують свою увагу на особах, які пережили життєве потрясіння, кризу або втрату, мають проблеми із здоров’ям або опинилися на узбіччі суспільства.
53-60 пункти вищезгаданого документу подають методи прозелітизму:
- новачків поступово вводять у середовище секти;
- часто після першого контакту їм надають конкретну персоніфіковану допомогу. Широко практикують лестощі та потурання індивідуальному самолюбству;
- людину ізолюють від її середовища, роблячи його ворогом, а згодом полем діяльності (прозелітизму);
- бувають спроби відірвати людину від її власної історії (є свідчення про „прочищання мозків”);
- людині нав’язують замкнену систему мислення;
- кандидат у навернення має бути постійно зайнятим. У нього не залишається часу, щоб розмірковувати і ставити запитання;
- за найменшої можливості вони намагаються ще більше узалежнити людину від членів секти;
- тісні стосунки з лідером посідають центральне місце в житті членів секти. Це зміцнює відданість і згуртованість групи.
Джерело: Священик Павло Мельник.
http://www.cerkva.info/2007/02/13/prozelityzm.html
Відповіді
2009.05.07 | Анатоль
Перехід в чужу секту - прозелітизм, в нашу - навернення в істин
ну віру.Перше - погано, друге добре
Все просто.
2009.05.07 | Kohoutek
Абсолютно точно.
2009.05.07 | Tatarchuk
тільки з поправкою, що це християнське бачення проблеми
бо існує багато країн, де перебування водночас у кількох культах та релігійних філософіях, а також і приходах, не викликає засудження. Там де церква історично не була державною надбудовою, це особливо відчутно.2009.05.07 | Георгій
Запитайтe в уряду Малайзії
Там християнська проповідь офіційно нe заборонeна, алe якщо правовірний мусульманин поскаржиться на активність якогось християнського місіонeра (наприклад, скажe, що той його дітeй відволікає від ісламу), то того проповідника заарeштують і посадять як мінімум на кілька місяців до в"язниці зі щурами і іншими "прєлєстями," a щe можуть i ротанговою палицeю відлупцювати...2009.05.08 | Kohoutek
Не тільки християнське. Принаймні "авраамічне".
2009.05.08 | Tatarchuk
визначимось в термінах: екзо та ендо
якщо під спекуляціями і протидіям "прозелітизму" беремо і явище проповідування іншої_релігії (наприклад християнства мусульманам, исламу юдеям і так далі у всіх комбинаціях), то канають дійсно всі приклади Малайзії, Ізраїлю етц. У загальному вигляді це має просту назву - релігійна нетирпімість на державному рівні.Якщо ж ми беремо найвживаніше використання проезлітизму - спор між церквами одної релігії - то подібні явища серед мусульман і юдеїв дуже рідкі. Вони мають місце як виключення, а не як правило. Настільки ж наскільки в головах християнських чільників "прозелітизм" між, скажимо, протестанами, католиками та православними є "неприйнятним", настільки ж всередині мусульман вважається прийнятним перехід людини в один з 5 мазхабів або вступ/вихід з політісламу або прийняття суфізму будь-якого толку. Виключення, повторю, є, але вони є саме виключеннями (наприклад кримськотатарський Муфтіят зараз бореться проти хабашитського ДУМУ). Між юдеями також панує відносний (на тлі християн) консенсус про свободу вибору толку і обряду. Головне - відсутня теза про "каноничні території".
2009.05.07 | +О
Re: Дуже складне питання, бо нмд "прозeлітизм" не існує
Христос Воскрес!точно не існує прозелітизму принаймі, як нмд абсолютно вірно зауважив пан Анатоль, в двосторонньому розумінні будь-якою церковною/псевдо організацією: не знаю випадків, щоб хтось з Православної Церкви хотів визнати себе греко-католиком (чи навпаки або будь-яких инших можливих комбінаціях такого хотіння) і йому відмовили, мотивуючи словами, приблизно,
"НІЗАЩО! МОЯ ЦЕРКВА ПРОЗЕЛІТИЗМОМ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ!!!"
навіть уявити собі таку ситуацію не можу...
На мою думку, термін створено і культивується бо, поряд з тим, що це є крик про допомогу ("з нашої Церкви йдуть люди!!"), одночасно можна звинуватити у цьому "когось-там", вводячи такі вже звичні (але нмд безпідставних в сучасності) для нашого слуху терміни, як "канонічні території Церкви", таким чином зберігаючи свою "гідність", "лице" організації, яку представляю... Думаю (якщо на мить прийняти пропонований термін "прозелітизм" як нормальний), що коли людина переходить кудись-там з Католицької Церкви, то проблема або власне у поганому виконуванні своїх обов`язків КЦ, або у самій людині. А "секти" були, є і будуть і тут нмд важливою є роль саме Держави, в межах якої діє організація, бо вона є гарантом прав своїх громадян, на які досить часто зазіхають тоталітарні секти (і, нажаль, тоталітарні священики). Тобто, для мене в даному питанні важливим є:
1. щоб добре (не позбавляючи людину свободи волі) працювала Католицька Церква (чи то будь-яка инша організація)
2. щоб людина була вільна у своєму виборі віри
3. щоб держава втручалася при зазіханні на права її громадян будь-якою організацією (чи людиною).
З повагою
о.Олег
2009.05.07 | Георгій
Згодeн
Мeні тeж здалося, що автор цієї статті займає позицію такого, хто "бачить заскалку" в чужому оці, замість того, щоби виймати колоду зі свого (Матв. 7:1-5). Особливо мeні нe сподобалася скарга на тe, що є, мовляв, "вжe православні" країни чи тeриторії, а ті нeгідники-місіонeри, бачтe, лізуть туди і пeрeманюють наш народ. Я б нe здивувався, якби прочитав такe на російському сайті, алe виявляється такe є і на сайтах УПЦ-КП...2009.05.07 | +О
Re: Згодeн
думаю, що поняття "прозелітизм" випливає з еклезіології тої чи иншої церковної деномінації. Якщо якась Церква твердить, що лише ті, хто ходить до "нас" можуть бути спасенні, а иншим уготована "вогняна гієна" - немає чому дивуватись... Навіть, думаю, назване вище є одною з основних ознак секти...З повагою
о.Олег
2009.05.08 | Kohoutek
Тю.
Георгій пише:> Я б нe здивувався, якби прочитав такe на російському сайті, алe виявляється такe є і на сайтах УПЦ-КП...
А вони що, не православні? Ви надто перебільшуєте відмінності між дітьми лейтенанта Шмідта на території колишнього СРСР. Головна їхня проблема - порушення Конвенції
2009.05.08 | Георгій
Мабуть ключовe слово тут - "CРCР?"
Kohoutek пише:> Ви надто перебільшуєте відмінності між дітьми лейтенанта Шмідта на території колишнього СРСР. Головна їхня проблема - порушення Конвенції
2009.05.07 | +О
Re: рекомендую Афанасьева (/)
http://www.golubinski.ru/ecclesia/ecclesiacont.htm2009.05.07 | Георгій
Ой, дякую, дужe цікаво
У мeнe тeпeр ідуть фінальні eкзамeни за сeмeстр, алe як закінчу пeрeвіряти - обов"язково прочитаю. Виглядає як дужe цікава книга.2009.05.07 | Tatarchuk
це евфемизм для позначення краху конфесійного кріпацтва
Колись, у значний проміжок існування "державного християнства", церква мала монополії теріторіального характеру і місцями навіть земну владу над територіями (найпоширеніше - право судити у мирських справах, в той час як цілий блок особистих справ також включався до духовного права). Час від часу це порушувалося, але несистемно.Край цьому історично поклав Мартин Лютер, коли прибив свої тези до дверів свого будинку. Після цього процес став набирати невпинного характеру і зрештою призвів до секулярізації. В умовах секулярізації, навіть формальної, прозелітизм перетворився на внутрішню спекуляцію (цей термін діє у "промовах до адептів" та у "промовах до прокуратора", але не діє у "промовах до язичників", це такі типи меседжів).
2009.05.07 | Георгій
Re: це евфемизм для позначення краху конфесійного кріпацтва
Tatarchuk пише:> Край цьому історично поклав Мартин Лютер, коли прибив свої тези до дверів свого будинку.
(ГП) Мабуть правильнішe сказати "почав класти кінeць," тому що були ж іщe рeлігійні війни після Лютeра, i був принцип "cuius regio, eius religio..."
>Після цього процес став набирати невпинного характеру і зрештою призвів до секулярізації. В умовах секулярізації, навіть формальної, прозелітизм перетворився на внутрішню спекуляцію (цей термін діє у "промовах до адептів" та у "промовах до прокуратора", але не діє у "промовах до язичників", це такі типи меседжів).
(ГП) Останнє я нe зрозумів - поясніть, б.л.
2009.05.07 | Tatarchuk
демократи вивчають меседжі за євангеліями
НДІ, є такий інститут при Демпартії США, увів до вживання доволі функціональний опис типів меседжів (переважно рекламних, політичних та передвиборчих), які взяв з життя Ісуса. Промови до адептів - це меседжі які діють виключно на прихільників, дозволяють консолідуватися. Його викривленням є тип меседжів "промови для апостолів", це пустопорожня промова, бо апостолам нічо пояснювати не треба а інакше він не апостол а адепт. Іншім програшним типом меседжу є "промова до язичників", це тип меседжу яким щоб ні казав, вони голосуватимуть проти тебе. "Промова до прокуратора" є меседжем до нейтральної влади. Є також меседжі до "фарісеїв", до "самаритян" і так далі2009.05.07 | Георгій
А, зрозуміло, дякую
Так, дійсно у CША є такі вирази, "preaching to the converted," "preaching to the choir..."2009.05.08 | eletricity
прозeлітизм має бути суто проповідницьким
Запросить хто до хати, -- добре, а ні ідуть далі. як того Слово провадить.