Вибір є один
12/24/2009 | Релігія-БП
Від певного часу я з великим інтересом стежу за зусиллями британських атеїстів довести, що Бога немає
В авангарді цього руху стоїть видатний науковець Ричард Докінс, автор бестселера "Уявлений Бог", за ним іде чудовий публіцист Крістофер Гітченс, який стверджує, що релігійна концепція Бога за своїм духом тоталітарна і служить поневоленню людей. Докінса, Гітченса, а також двох американців: філософа Деніела Деннетта і письменника Сема Гарріса – часом називають чотирма наїзниками Апокаліпсиса або творцями нового атеїзму.
Новому атеїзму властиві старі елементи, наприклад, відкидання віри в Бога, а також нові – наприклад, відчайдушні спроби переконати тих, хто сповідує якусь організовану релігію, що вони є прибульцями з планети Криптон. Або іншими чудовиськами. Нині жодна цілком вільна і свідома людина не вірить у Бога – кажуть нові атеїсти.
Новим у нових атеїстів є й використання у їхніх проповідях нетипових медіа. На початку цього року Лондоном курсували автобуси з написом "Імовірно, Бога немає". Нещодавно закінчився другий епізод кампанії, адресований батькам, які, можливо, хотіли б виховувати своїх дітей у якійсь вірі. На автобусах, а потім на бігбордах у Лондоні, Единбурзі, Кардіффі та Белфасті біля фото дівчини, що стрибає на радощах, з’явилося прохання: "Не наліплюй на мене етикетку. Дозволь вирости і вибрати самостійно". Домислюючи далі: вибрати віру або невіру в Бога чи соціалізм, стати капіталізмом чи сикхом, католиком чи гуманістом.
Директор автобусної кампанії, автор театральних п’єс і журналістка Аріан Шерін [Ariane Sherine] (номінована цього року на премію "Атеїст року") пояснює, що метою акції є схилити батьків до того, щоб вони зауважили у своїх дітях індивідуальність, а Ричард Докінс, хрещений – прошу вибачення – батько цієї кампанії, обґрунтовує: "Нікому не спало б на думку називати немовлят марксистськими або постмодерністичними дітьми. А тим часом батьки нав’язують релігійні етикетки: католицька дитина, протестантська або мусульманська. Ми повинні заохочувати людей, аби перш ніж обрати релігію для своєї дитини, вони запитали в неї про її думку. І наші бігборди служать власне цій меті".
Ні, не ловіть метра на слові, Докінс не недоумок і не пропонує питати у дворічної дитини – ані навіть, напевно, в трирічної – хотіла б вона вірити в Аллаха чи, може, надає перевагу європейській традиції світського гуманізму. Ідеалом, за словами авторів кампанії, було б виховання дитини без релігії та надання змоги обрати відповідну життєву дорогу після досягнення повноліття. Отже, природним станом сучасної людини повинен бути атеїзм, власне кажучи, якась форма цілковитої бездіяльності мозку, у якій треба утримувати людину до 18 років. Якщо потім хтось з’їде з глузду і почне вірити в Бога або, наприклад, у капіталізм вільного ринку, це його справа – ми застерігали.
Утім, слід визнати, контроверсійна пропозиція отримала позитивний відгук серед британських батьків. Газета The Guardian – неформальний орган нових атеїстів – опублікувала декілька сповнених ентузіазму листів, зокрема, текст журналіста-мусульманина Халеда Діаба, який не може дочекатися народження дитини і схвильовано розмірковує, як захистити її від віри у що-небудь. Проте дитину Діаба штучно не ізолюють у родині від релігійних знань. "Як слушно зауважує моя дружина Кетлін, – пише Діаб, – ми підійдемо до теми з культурної перспективи і намагатимемося розмістити у відповідному контексті всякий контакт нашої дитини з релігією, якщо такий буде".
Розуміння свободи як права дитини на виховання без поваги до принципів, які сповідують батьки, – це, звісно, чималий перелом у мисленні британських атеїстів. Я не знаю організованої релігії, яка додумалася б до таких дивних і суперечних, з погляду здорового глузду, принципів виховання. Навіть комуністи і нацисти надавали перевагу індоктринації замість дозволеної дурості. Традиційні атеїсти – принаймні відомі мені особисто – так само, як і віруючі люди, хочуть виховувати дітей згідно з принципами, які вважають своїми. Але нові атеїсти витримають ще й не такі суперечності та напруження. Зрештою, як казав Честертон, "коли люди перестають вірити в Бога, то не починають не вірити ні у що, а тільки починають вірити у що-небудь".
Даріуш Росяк
В авангарді цього руху стоїть видатний науковець Ричард Докінс, автор бестселера "Уявлений Бог", за ним іде чудовий публіцист Крістофер Гітченс, який стверджує, що релігійна концепція Бога за своїм духом тоталітарна і служить поневоленню людей. Докінса, Гітченса, а також двох американців: філософа Деніела Деннетта і письменника Сема Гарріса – часом називають чотирма наїзниками Апокаліпсиса або творцями нового атеїзму.
Новому атеїзму властиві старі елементи, наприклад, відкидання віри в Бога, а також нові – наприклад, відчайдушні спроби переконати тих, хто сповідує якусь організовану релігію, що вони є прибульцями з планети Криптон. Або іншими чудовиськами. Нині жодна цілком вільна і свідома людина не вірить у Бога – кажуть нові атеїсти.
Новим у нових атеїстів є й використання у їхніх проповідях нетипових медіа. На початку цього року Лондоном курсували автобуси з написом "Імовірно, Бога немає". Нещодавно закінчився другий епізод кампанії, адресований батькам, які, можливо, хотіли б виховувати своїх дітей у якійсь вірі. На автобусах, а потім на бігбордах у Лондоні, Единбурзі, Кардіффі та Белфасті біля фото дівчини, що стрибає на радощах, з’явилося прохання: "Не наліплюй на мене етикетку. Дозволь вирости і вибрати самостійно". Домислюючи далі: вибрати віру або невіру в Бога чи соціалізм, стати капіталізмом чи сикхом, католиком чи гуманістом.
Директор автобусної кампанії, автор театральних п’єс і журналістка Аріан Шерін [Ariane Sherine] (номінована цього року на премію "Атеїст року") пояснює, що метою акції є схилити батьків до того, щоб вони зауважили у своїх дітях індивідуальність, а Ричард Докінс, хрещений – прошу вибачення – батько цієї кампанії, обґрунтовує: "Нікому не спало б на думку називати немовлят марксистськими або постмодерністичними дітьми. А тим часом батьки нав’язують релігійні етикетки: католицька дитина, протестантська або мусульманська. Ми повинні заохочувати людей, аби перш ніж обрати релігію для своєї дитини, вони запитали в неї про її думку. І наші бігборди служать власне цій меті".
Ні, не ловіть метра на слові, Докінс не недоумок і не пропонує питати у дворічної дитини – ані навіть, напевно, в трирічної – хотіла б вона вірити в Аллаха чи, може, надає перевагу європейській традиції світського гуманізму. Ідеалом, за словами авторів кампанії, було б виховання дитини без релігії та надання змоги обрати відповідну життєву дорогу після досягнення повноліття. Отже, природним станом сучасної людини повинен бути атеїзм, власне кажучи, якась форма цілковитої бездіяльності мозку, у якій треба утримувати людину до 18 років. Якщо потім хтось з’їде з глузду і почне вірити в Бога або, наприклад, у капіталізм вільного ринку, це його справа – ми застерігали.
Утім, слід визнати, контроверсійна пропозиція отримала позитивний відгук серед британських батьків. Газета The Guardian – неформальний орган нових атеїстів – опублікувала декілька сповнених ентузіазму листів, зокрема, текст журналіста-мусульманина Халеда Діаба, який не може дочекатися народження дитини і схвильовано розмірковує, як захистити її від віри у що-небудь. Проте дитину Діаба штучно не ізолюють у родині від релігійних знань. "Як слушно зауважує моя дружина Кетлін, – пише Діаб, – ми підійдемо до теми з культурної перспективи і намагатимемося розмістити у відповідному контексті всякий контакт нашої дитини з релігією, якщо такий буде".
Розуміння свободи як права дитини на виховання без поваги до принципів, які сповідують батьки, – це, звісно, чималий перелом у мисленні британських атеїстів. Я не знаю організованої релігії, яка додумалася б до таких дивних і суперечних, з погляду здорового глузду, принципів виховання. Навіть комуністи і нацисти надавали перевагу індоктринації замість дозволеної дурості. Традиційні атеїсти – принаймні відомі мені особисто – так само, як і віруючі люди, хочуть виховувати дітей згідно з принципами, які вважають своїми. Але нові атеїсти витримають ще й не такі суперечності та напруження. Зрештою, як казав Честертон, "коли люди перестають вірити в Бога, то не починають не вірити ні у що, а тільки починають вірити у що-небудь".
Даріуш Росяк