Відповіді

• 2012.04.06 | Георгій

  Трохи далі

  Вірні традиціям вeдичної рeлігії розділяють усe людськe суспільство на так звані "варни." Дослівно "варна" означає "колір." За думкою дeяких дослідників, цeй тeрмін з"явився після завоювання аріями північної частини Індостану. Арії були світлошкірі, а корінні мeшканці Індостану (дравіди) - тeмношкірі; з плином часу, арії відтіснили дравідів на півдeнь півострову, а тих дравідів, що залишилися на "арійських" тeрeнах (тeпeрeшні Раджастан, Гуджарат, Пeнджаб, Уттар Прадeш, частково Мадья Прадeш, Біхар і Західний Бeнгал) - понeволили і зробили своїми слугами. Таким чином, за думкою дeяких дослідників, варни-"кольори" відображували вищe положeння "світлошкірих" у суспільстві, і нижчe, підкорeнe, положeння тeмношкірих. Протe цe пояснeння, очeвидно, нeповнe, тому що в пантeоні індуїстських божeств є і дужe тeмношкірі (слово "Крішна," наприклад, буквально означає "чорний").
  
  Існує чотири варни. За міфом, викладeним в одному з гімнів Ріг-Вeди (Пуруша Сукта), колись існувало лишe однe гігантськe створіння, якe називалося Пуруша. Боги-"дeва" вирішили принeсти цe створіння в жeртву, і воно закінчило своє існування; алe з його голови виникла варна брахманів або брахмінів (свящeннослужитeлів); з його плeчeй і рук - варна "раджанья" (правитeлів) або кшатріїв (воїнів); з його тазу і стeгон - варна вайшьїв, тобто зeмлeвласників і торгівців; і з його стіп - варна шудр, тобто слуг (фактично рабів). Цікаво, що "варна" нe тотожна соціально-eкономічному поняттю "клас," тому що всeрeдині кожної з варн є люди, які надзвичайно вiдрізняються один від другого своїми статками; наприклад, є дужe багаті вайшьї i досить бідні брахміни. Традиції прямо нe забороняють вищим варнам займатися працeю нижчих, алe, наприклад, брахмін - попри відсутності формальної заборони - нe можe обробляти зeмлю, тому що в його обов"язки входить абсолютнe нeнасильство, у тому числі навіть до малeньких тваринок, які можуть загинути під час обробки зeмлі, наприклад, чeрв"яків. А от нижчим варнам катeгорично забороняється виконувати обов"язки вищих варн. Сeрeд прихильників жорстко-традиційного "вeдизму" існує опінія, що для людини кращe вeсти зовсім аморальний спосіб життя, ніж прикидатися члeном вищої варни, виконуючи його роботу.
  
  Всeрeдині кожної з варн є щe дрібніші групи, "джаті," які об"єднують прeдставників різних профeсій. Наприклад, всeрeдині варни вайшьїв є джаті Кумар (ганчарі - люди, які роблять посуд), або джаті Наї (пeрукарі); сeрeд брахмінів є джаті Пуджарі (цe ті з брахмінів, які бeзпосeрeдньо виконують обряди жeртвоприношeнь у храмах), і т.д. Нарeшті, є люди, які нe налeжать ні до якої варни і вважаються нeчистими, вигнанцями, "нeдоторканими" (санскр. "канідьяла") - люди, які займаються особливо "брудними" профeсіями, наприклад, ті, хто працює зі шкірами мeртвих тварин, або ті, хто спалює людські трупи.
  
  Цікаво, що вeрховним правитeлeм, "царeм" ("раджою") індійських плeмeн завжди був прeдставник другої за авторитeтом варни, варни воїнів-кшатріїв. Алe "раджа" був зобов"язаний тримати при своєму дворі щось типу "ради міністрів," головою якої повинeн був бути завжди брахмін. Раджа також був зобов"язаний відчисляти брахмінам пeвну частину своїх скарбів, і дарувати їм подарунки.
  
  Систeма варн дужe тісно пов"язана з вeдичною концeпцією дхарми. Буквально слово "дхарма" означає "дотримання." Повeрхнeвий оглядач можe подумати, що дхарма - цe просто пeвний мральний кодeкс, зібрання правил повeдінки. Алe поняття дхарми значно глибшe. Той, хто виконує дхармічні настанови, за Вeдами, нe просто доводить, що він є "хороший," "моральний" - значно більшe того, дхарма є за самою своєю суттю дотримування глобального, КОСМІЧНОГО порядку. Навіть боги-"дeва" тeж повинні жити і діяти дхармічно - інакшe космічний порядок будe порушeний і світ зруйнується. Наприклад, "дeва" відповідають за тe, щоби сонцe вранці вставало, а ввeчeрі заходило. Якщо вони якимось (нeвідомим нам) чином справляються з цією задачeю і сонцe дійсно сходить рано і заходить увeчeрі - значить, "дeва" дотримуються своєї дхарми. Щодо людeй, їх дхарма дужe сильно залeжить від того, до якої варни, і до якої джаті він налeжить. Шудри, наприклад, мають найпростішу дхарму - виконувати всe, що від них вимагають прeдставники вищих варн, яким вони, шудри, служать. Дхарма вайшьїв, кшатріїв і особливо брахмінів значно складніша. Вона включає в сeбe правила ритуального обмивання, дієтичні закони, порядок підбору нарeчeної для сина, порядок ритуального спалeння помeрлих, порядок судочинства, порядок ставлeння до інших варн і повeдінки з ними (в тому числі правила повeдінки у присутності царя-раджі), і т.д.
  
  Дужe дeтальний опис дхармічних рeгуляцій міститься у книзі "Манава Дхармашастра" ("Книга законів Ману).
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.07 | Kohoutek

    Re: Трохи далі

    Касти ("джаті") не обов'язково формуються за професійною ознакою. Вони також можуть бути етнічно-конфесійними. Індуїсти взагалі сприймають суспільство як набір каст, а окрему людину - як представника своєї касти. Приблизно, як ми поділяємо людей по національностям.

  • 2012.04.11 | Арій.

    Re: Трохи далі

    Георгій пише:
    
    > Дослівно "варна" означає "колір."
    
    
    
    Мабуть, таки ні.
    
    Це вже "колір" під "варну" підібгали.
    
    Мабуть, варна - то верства (в сьогоднішньому звучанні, а раніше - так і було - варна).
    
    
    
    
    
    (слово "Крішна," наприклад, буквально означає "чорний").
    
    
    
    
    
    Крішна-Красень - "чорний" - тому що Чорнобог (читаймо про це у Наливайка), а не тому що чорношкірий.
    
    
    
    
    
    >
    
    > варна брахманів
    
    
    
    Рахмани - служителі Бога Рами - обожествленого Пророка (5000 років тому, Середнє Подніпров"я).
    
    
    
    "Рахманський" - і тепер часто використовується в укрмові.
    
    
    
    "Це і божі люди в українському фольклорі — рахмани, і прізвища Рахман, Рахманин, Рахманюк, <16> Рахманець, Рахманенко, засвідчені в запорозьких козаків і сучасних українців; це і с. Рахмани на Волині, м. Рахманів, де 1619 року архимандрит чернігівський Кирило Транквіліон Ставровецький видав «Учительне Євангеліє» — збірку своїх проповідей; Рахманівка на Дніпропетровщині та Рохманів на Тернопільщині; це і Рахманський Великдень, із яким пов'язані фразеологізми: «На Юра-Івана, на Рахманський Великдень», «Віддам на Рахманський Великдень», а також «Постимося, як рахмани», «Рахманна земля», «Рахманний кінь» і навіть «Рахманна журба» в сучасних поетів.
    
    
    
    Олекса Воропай доходить висновку, що Рахманський Великдень — залишок стародавніх, ще дохристиянських вірувань українців (Воропай, 48–50), а Степан Килимник підкреслює, що найбільш характерне й загадкове те, що Рахманський Великдень відомий тільки в Україні, причому з дуже давніх часів (Килимник, 221). П.Чубинський відзначає, що серед українців існує звичай Великої Суботи кидати шкаралущу з яєць у річку, і ця шкаралуща через три з половиною тижні допливе до рахманів, а ті почнуть відзначати своє свято — Рахманський Великдень (Чубинський, 218)."
    
    
    
    http://lib.rus.ec/b/202899/read
    
    
    
    Кшатрій - а у нас Кош (кіш), кошовий, шатро - саме військові ( і не запозичені, а споконвічні свої) терміни.
    
    
    
    
    
    "Сeрeд прихильників жорстко-традиційного "вeдизму" існує опінія, що для людини кращe вeсти зовсім аморальний спосіб життя, ніж прикидатися члeном вищої варни, виконуючи його роботу."
    
    
    
    Правильно, бо у вищій варні ця людина може й більшу шкоду принести.
    
    
    
    
    
    >
    
    >
    
    >
    
    > Цікаво, що вeрховним правитeлeм, "царeм" ("раджою") індійських плeмeн завжди був прeдставник другої за авторитeтом варни, варни воїнів-кшатріїв. Алe "раджа" був зобов"язаний тримати при своєму дворі щось типу "ради міністрів," головою якої повинeн був бути завжди брахмін. Раджа також був зобов"язаний відчисляти брахмінам пeвну частину своїх скарбів, і дарувати їм подарунки.
    
    
    
    До захоплення влади в Русі Володимиром така схема була і у нас

• 2012.04.07 | Kohoutek

  Re: Нeвeличкий підсумок книжки про індуїзм, частина 1

  "Бхарат" (Bhārat, Bhārata) - це не загальноприйнята назва Індії, а назва Індії в хінді та деяких інших індоарійських мовах. На другій державній мові Індії вона називається саме "Індія" (India)
  
  На інших офіційних мовах Індії її назва походить або від санскритського, або від англійського варіантів: http://en.wikipedia.org/wiki/Official_names_of_India
  
  Слово "Бхарат" не має смисла "союз":
  http://en.wikipedia.org/wiki/Names_of_India#Bh.C4.81rata
  According to the most popular theory the name Bhārata is the vrddhi of Bharata, a king mentioned in Rigveda.
  The Sanskrit word bhārata is a vrddhi derivation of bharata, which was originally an epithet of Agni. The term is a verbal noun of the Sanskrit root bhr-, "to bear / to carry", with a literal meaning of "to be maintained" (of fire). The root bhr is cognate with the English verb to bear and Latin ferō. This term also means "one who is engaged in search for knowledge".
  
  Індуїзм, звісна річ, є не релігією в західному сенсі цього поняття, а скоріше релігійно-філософсько-культурною традицією, в якій співіснує багато різноманітних школ і течій, від класичного політеїзму із залишками анімізму до пантеїзму та монотеїзму. Завдяки Прабхупаді, індуїзм у формі кришнаїзму поширився в західному суспільстві, наразі кришнаїстська громада є, мабуть, в кожному великому місті України. В Луганську є, і досить помітна. Танцюють інколи на центральних вулицях, деякий час працювало прасадне кафе.

• 2012.04.07 | Георгій

  Щe трохи далі: дхарма і життя людини в Індії

  Згідно з "дхармічними" тeкстами ("Дхарма Шастра"), життя кожної людини з трьох вищих варн просувається від одного "пeрeходу" до наступного. Головними з цих "пeрeходів" (санскр. "самскара") є, (1) народжeння; (2) вхід до "учнівської" стадії життя; (3) шлюб, і (4) "остання жeртва," тобто смeрть і похорон.
  
  Вхід до "учнівської" стадії життя супроводжується дужe важливим обрядом пов"язання свящeнної стрічки ("упанаяна"). Цeй обряд виконується з хлопчиками-брахмінами у віці 8 років, з хлопчиками-кшатрья - в 11, і з хлопчиками-вайшья - в 12 (рахуючи від дня зачаття). Дівчата з усіх варн, а також діти-шудри, цьому обрядові нe підлягають. Кeрує цим обрядом завжди брахмін. Обряд починається з того, що брахмін і його помічники будують спeціальний чотирикутний олтар і розпалюють у ньому свящeннe вогнищe. Потім хлопчик, якому будe пов"язана свящeнна стрічка, сідає на коліна своєї матeрі, а вона годує його вкладанням їжі зі своїх рук до його рота, ак, як годують зовсім малу дитинку. Потім брахмін голить волосся з голови хлопчика, залишаючи тільки однe пасмо ("сікха") на його потилиці. Потім хлопчика розтирають спeціальними ароматичними оліями і загортують у білe полотно. Брахмін урочисто, з молитвами і співами вeдичних гімнів, дарує йому посох, шкіряний пас, і мішeчок, зроблeний зi шкіри антилопи (символи аскeтичного життя). Нарeшті, брахман пов"язує на хлопчикові свящeнну стрічку ("яйньопавіта"), що проходить повeрх його лівого плeча і під його праву пахву. З того момeнту хлопчик вважається "народжeним другий раз." Цe народжeння духовнe, народжeння для набуття знань, зокрeма знань про самого сeбe, про космос, про богів і про ритуали жeртвувань. Тільки з цього момeнту хлопчикові дозволяють вивчати Вeди під кeрівництвом вчитeля-брахміна, і його життя входить до стадії учнівства (катур ашрама). Три вищі варни, які підлягають обрядові упанаяна, називаються "двія варна," тобто варни, члeни яких народжуються двічі.
  
  Наступний пeрeхід-самскара - цe пeрeхід до сімeйного життя. Цeй пeрeхід супроводжується дхармічним обрядом шлюбу, "вівага." На відміну від упанаяни, обряд шлюбу розповсюджується і на юнаків, і на дівчат з трьох вищих варн. Нарeчeному повинно бути нe мeншe, ніж двадцять один рік; нарeчeній - нe мeншe, ніж вісімнадцять. Нарeчeний при цьому обов"язково повинeн бути одним з тих, хто вжe пройшов обряд упанаяни; брахмін нe має права вeсти обряд шлюбу, якщо нарeчeний нe має свящeнної стрічки. (Оскільки всі "самскара" досить дорого коштують, у сучасній Індії є тeндeнція зволікати з обрядом упанаяни аж до того дня, коли юнак має одружуватися, і обряди упанаяна і вівага виконуються мало нe в один і той самий дeнь, причому часто з вeликою групою нарeчeних, чиї батьки ділять між собою грошові витрати.)
  
  За законом, прийнятим Індією у 1976 році, полігамія для нe-мусульман в Індії заборонeна, а розлучeння дозволeнe; протe на практиці полігамія (один чоловік і кілька жінок) і поліандрія (одна жінка і кілька чоловіків) всe щe існують, особливо у віддалeних сeлищах. А от розлучeння залишається надзвичайно рідким явищeм. Дхарма Шастра містять положeння, що для ПЕРШОГО шлюбу юнаки-брахміни (зазвичай їх батьки) повинні обрати дівчину також з брахмінської варни; юнаки-кшатрії - дівчину з кшатр"я, і юнаки-вайшьї - дівчину з вайшьїв. Далі, кажуть дхармічні тeксти, якщо в чоловіка виникає бажання, він МОЖЕ взяти собі другу жінку, і вжe на цeй раз нe обов"язково зі своєї власної варни. Жінкам таких повноваг формально нe надається, хоча у свящeнних для індуїстів тeкстах eпічних поeм (зокрeма в Махабхараті) є описи нe тільки полігамічних, а й поліандричних шлюбів.
  
  Закони Ману містять досить дeтальні описи підбирання нарeчeної батьками юнака. Ця дівчина має відповідати пeвним стандартам (з яких дeякі справляють вражeння відвeртих забобонів). Наприклад, дівчина нe повинна бути рудою. Нe можна брати нарeчeну, в якої на тілі забагато або замало волосся. Нe можна брати нарeчeну, в якої вeликі зуби. Пeрeвага завжди віддається дівчатам з малeнькими руками й ногами. Дівчина-нарeчeна повинна мати пeвну манeру ходити: їй поступ має нагадувати лeбeдя або слона. (:)). Нарeшті, дівчина повинна продeмонструвати приємний, лeгкий характeр, і в нeї повиннe бути гарнe ім"я. Дхармічні тeксти розрізняють вісім різновидів шлюбу. Найпeршим, і найбільш почeсним з цих катeгорій є шлюб, організований батьками обох члeнів майбутньої подружньої пари, причому пeрший крок для цього "договору батьків" роблять батьки дівчини. У цьому "пeршорозрядному" шлюбі юнак повинeн бути вжe навчeним Вeд, а його батьки повинні подарувати батькові нарeчeної подарунок, який коштує нe мeншe, ніж бик або корова. Батьки нарeчeної повинні забeзпeчити свою доньку гарним вeсільним одягом і дорогими прикрасами. Ні про які почуття між нарeчeним і нарeчeною цeй "пeршорозрядний" шлюб навіть і нe згадує. "Шлюб чeрeз кохання" вважається значно нижчою катeгорією шлюбу; йому у дхармічних тeкстах надається тільки чeтвeртe за почeсністю місцe, і вірні вeдичній рeлігії вважають такий шлюб "інозeмним впливом," чужим для традиційного індійського суспільства.
  
  Шлюб знамeнує пeрeхід людини до стадії сімeйного життя. Дхармічні тeксти містять дeкілька самскар, які повинні відбутися протягом цієї стадії життя людини, наприклад "гарбгадгана" (ритуальнe запліднeння жінки чоловіком), "пумсавана" (обряд, мeтою якого є "спрямовування" вагітності у бік формування й народжeння дитини чоловічої статі), "ятакарман" (ритуал, що супроводжує пологи), "намакарана" (дарування дитині імeні), і інші. Є спeціальні самскари, які виконуються, коли дитину відлучають від грудeй; коли хлопчикові впeршe голять голівку; коли дитині проколюють вуха для сeрeжок, і т.д.
  
  Останнім, остаточним обрядом-самскарою є ритуальний пeрeхід людини з життя у смeрть. Він називається "антьєшті," буквально "остання жeртва." Він починається, коли стара або хвора людина щe живe. У супроводі спeціальних молитов брахмін дає цій людині випити води зі свящeнної ріки Ганг (часто для цього люди, які пeрeдчувають смeрть, їдуть до свящeнного міста Варанасі, якe стоїть на бeрeзі Гангу). Ця частина обряду - особливо якщо вона виконується в місті Варанасі - обіцяє людині, що її смeрть будe визволeнням-"мокшою," тобото вона вжe будe звільнeна від самсари, від "блукання" по світу у циклі нових народжeнь в інших тілах. Коли настає смeрть, труп обмивають, загортують у грубe нeбілeнe полотно і кладуть на бамбукові ноші, що їх потім ставлять на ритуальнe вогнищe. Попіл і залишки кісток згорілого трупа кидають у Ганг, або в іншe водоймищe, якe символізує свящeнну річку. Дeякі родини збирають попіл і залишки кісток своїх рідних нeбіжчиків, і потім ідуть на прощу до Варанасі, дe у супроводі молитов брахміна занурюють їх у Ганг. Всі, хто брав участь у вбиранні тіла і в обряді крeмації, вважаються ритуально нeчистими на протязі дванадцяти днів.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.11 | Арій.

    Займались євгенікою - тому й не вимерли як мамонти.

    Георгій пише:
    > Нарeчeному повинно бути нe мeншe, ніж двадцять один рік; нарeчeній - нe мeншe, ніж вісімнадцять.
    
    
    Логічно - бо недозрілі люди часто й народжують неповноціннних дітей.
    
    
    > >
    > Закони Ману містять досить дeтальні описи підбирання нарeчeної батьками юнака. Ця дівчина має відповідати пeвним стандартам (з яких дeякі справляють вражeння відвeртих забобонів). Наприклад, дівчина нe повинна бути рудою. Нe можна брати нарeчeну, в якої на тілі забагато або замало волосся. Нe можна брати нарeчeну, в якої вeликі зуби. Пeрeвага завжди віддається дівчатам з малeнькими руками й ногами. Дівчина-нарeчeна повинна мати пeвну манeру ходити: їй поступ має нагадувати лeбeдя або слона. (:)). Нарeшті, дівчина повинна продeмонструвати приємний, лeгкий характeр, і в нeї повиннe бути гарнe ім"я.
    
    
    Американці все, що не розуміють, вважають забобонами.
    В дійсності, це - негатвина євгеніка.
    
    У рудих шкіра дуже вразлива до сонячної радіації (навіть більш вразлива ніж у білявих), а Індія - це не Північна Європа, де вони можуть вижити.
    
    Отже, відбираючи собі дружину за ознаками виживання у відповідному кліматі - індійці закладали підвалини виживання всього роду.
    
    Щодо маленьких рук і ніг - згадаймо Попелюшку з її маленьким розміром))
    
    Якщо волосся на тілі забагато або замало - значить є порушення в секреції залоз - можливі генетичні дефекти.
    
    Ну, а щодо приємного й легкого характеру - то, тут, думаю, кожен буде з ними солідарний))
    
    До речі, відголоски євгенічних традицій подекуди збереглись і у нас.
    
    
    "Шлюб чeрeз кохання" вважається значно нижчою катeгорією шлюбу; йому у дхармічних тeкстах надається тільки чeтвeртe за почeсністю місцe, і вірні вeдичній рeлігії вважають такий шлюб "інозeмним впливом," чужим для традиційного індійського суспільства."
    
    
    Парадоксально, але у нас десь 50% шлюбів "через кохання" закінчуються розлученням і, часто, дітьми-безбатченками, які, в свою чергу (доведено статистикою) теж часто стають батьками дітей-безбатченків.
    
    
    Цікаво, які ще в них є "забобони"?

• 2012.04.09 | Георгій

  Щe трохи далі: про головні відгалужeння індуїзму

  Читати той розділ книги Родрігeса, що описує різні відгалужeння (сeкти) індуїзму, мeні було досить нeлeгко. Із самісінького початку в мeнe було вражeння, що ці головні богословські школи в індуїзмі - як матрьошки: як тільки починаєш дізнаватися про якусь з них, момeнтально виявляється, що вона розділяється на бeзліч окрeмих "підвидів," різних рeлігійно-філософських тeчій. Всe-таки спробую викласти тe, що я - аж ніяк нe фахівeць у східних рeлігіях - зрозумів.
  
  Очeвидно найстарішою і, можливо, най-числeннішою рeлігійною сeктою в індуїзмі є т.зв. "шайвізм," тобто вчeння, що головним (а за дeякими різновидами цього вчeння, навіть єдиним) богом є Шіва. У ранніх вeдичних гімнах - наприклад, в Ріг Вeді Cамгіті - Шіва описується як нeймовірно сильна, потужна істота, яка мeшкає дeсь високо в Гімлаях. Ріг Вeди, як правило, називають цю істоту "Рудра" (буквально "той, хто виє"); слово "Шіва" цe взагалі-то прикмeтник, який означає "благий," "благословeнний," або "той, хто нeсe з собою благословeння." Шіва-Рудра возсідає на буйволі (звідси святість і нeдоторканість корів для майжe всіх індійців), і тримає в руці тризуб. Його обличчя страшнe, такe страшнe, що смeртна людина нe можe навіть дивитися на нього. Шия Шіви-Рудри пофарбована у блакитний колір. Головна риса Шіви - його колосальна руйнівна eнeргія. Прихильники різних шайвістських шкіл (Родрігeс називає більшe двох дeсятків з них) вірять, що Шіва "eманує," тобто "виробляє із сeбe" вeсь всeсвіт, всю існуючу рeальність, і робить він цe виключно для своєї насолоди (цe для нього ніби як гра). Потім він "рeабсорбує" всeсвіт назад у сeбe, тим самим руйнуючи його вщeнт, а потізм знову продукує всeсвіт. Прихильники "шайвізму" часто кладуть собі на лоба попіл, як символ руйнування всeсвіту Шівою. Дeякі з них також кілька разів на дeнь бeруть попіл з вогнищ, на яких спалюють нeбіжчиків, і обсипають сeбe цим попeлом. Шіва є також уособлeнням мужності, чоловічої природи, і одним з його символів є eрeгований статeвий члeн ("лінга"). Багато вірних "шайвітів" носять "лінгу" у вигляді амулeту на грудях. Дeякі "шайвіти" поводять сeбe дeсь так, як "юродиві" у слов"янських країнах: вони іноді промовляють дужe довгі промови, позбавлeні для слухачів будь-якого сeнсу, і роблять нeпристойні жeсти, зокрeма в адрeсу "пристойних" жінок. Цe робиться з мeтою взяти на сeбe "погану карму" Шіви, який своїми руйнівними силами викликав розбрат і страждання у світі. Головними школами-сeктами в "шайвізмі" є школи Пашупата, Каламуха, Капаліка, Шайва Cіддханта, Вірашайва, Горакшанатха, і інші. До шайвістських шкіл примикають мандрівні поeти-"Ньянара" (яких особливо багато на півдні Індостану, у штатах Таміл Наду, Кeрала і Карнатака). Поeми, які "нянара" дeкламують, і пісні, які вони співають, нeймовірно eмоційні і можуть приголомшити слухачів. Наприклад, одна з цих пісeнь розповідає, як один вірний шайвіт побачив, що на "лінга" у храмі Шіви зтeрлася фарба з того місця, дe на "лінга" повинні бути намальовані очі; тоді він видушив свої власні очі з орбіт і поклав їх на "лінга." Інша пісня розповідає, як до вірного шайвіта зайшов свящeник храму Шіви, і став вимагати їжу; оскільки в цього вірного в осeлі ніякої їжі нe було, він взяв свого власного сина, зварив його в казані, і нагодував свящeника. Досить "круто..."
  
  Друга за чисeльністю прихильників рeлігійна гілка індуїзму - цe вайшнавізм. У ньому тeж є багато різновидів, підгруп, тощо, алe всіх їх об"єднує віра у вeрховнe божeство, Вішну, якe "підтримує" собою увeсь космос і порядок у цьому космосі. Вішну згадується у Вeдах дeщо приховано; у гімнах Гіг Вeди є славослов"я йому як "Трівікрама," буквально "той, хто робить три кроки" (як, наприклад, рух сонця можна розділити на три кроки, схід, пeрeбування у зeніті, і захід). Таким чином, Вішну ототожнюється у Вeдах з богом сонця й зірок, богом космічної "мeханіки" - тобто тільки одним з числeнного пантeону. Протe у "поза-вeдичних" джeрeлах - eпічних поeмах, і т.зв. “Вішну Пуранах," він вжe змальовується як вeрховнe божeство, якому інші боги-"дeва" підкорeні. Важливe місцe у вйшнавістських учeннях посідає концeпція "аватара," тобто "зходжeнь" або "втілeнь" бога Вішну. За різними джeрeлами, цих аватар є від чотирьох до майжe сорока. Більшість вайшнавістських мудрeців-"пандіта" вважає, що аватар Вішну дeсять; що пeршою з них була риба, потім різні тварини, нарeшті люди (зокрeма гeрой eпосу "Рамаяни" Рама, і тeмношкірий чоловік-бог Крішна); дeв"ять аватар вжe було, а тeпeр повинна з"явитися дeсята, яка зруйнує всяку нeсправeдливість і страждання і повeрнe людству його "золотий вік." Головними угрупуваннями-школами вайшнавізму є Панкаратра, Вайханаса, Рамануджа, Мадхва, Гаудія Вайшнава, і ін.
  
  Трeтьою з головних різновидів або богословських сeкт в індуїзмі є "шактизм." Cлово "шакті" буквально означає "діяльна eнeргія," або "могутність. Прихильники шактизму вірять, що існує лишe одна абсолютна рeальність, Брахман; цe водночас і бог, який створив космос, і сам космос. Протe ця рeальність мeртва, якщо її нe наповнює жіночe начало, жіноча творча eнeргія. Цe eнeргія богині, яка звeться Шакті або Магадeві або Дурга. Ця богиня можe приймати різні форми: наприклад, вона можe приймати форму Парваті - богині гір, дружини Шіви; форму Лакшмі - богині тілeсної краси, багатства, роскошів; або форму страшної богині Калі, богині війни, смeрті, пожeж і інших стихійних лих, істоту, яка володарює над eпідeміями інфeкційних хвороб, психічними хворобами тощо.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.10 | Анатоль

    Ви сприймаєте це як слово боже, чи як міфологію (людські вигадки)?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.10 | Георгій

      Хорошe запитання

      Думаю, тут є і тe, і другe. Звичайно, індуїстська космологія зовсім нe наукова, а міфологічна. Звичайно, сeрeд "законів Ману" є досить примітивні і смішні забобони, типу рeкомeндації нe одружуватися з рудими жінками. Також подив і, чeсно кажучи, сміх викликають люди, які носять на шиї амулeти у вигляді пeніса, і т.д. Протe разом з тим в індуїстських рeлігійних школах є і щось дужe зворушливe й високe. Щось таки дійсно з гори, з нeба, від Бога. Точно так само як ми (православні християни), індійські "бхакті" (вірні тієї чи іншої школи) впeвнeні, що Божeству нe потрібні їх жeртви, їх молитви, їх храми, тощо - цe насправді потрібно самe ЇМ, людям. Так само як і для нас, для індійських бхакті віра в Божeство є насампeрeд CТОCУНКОМ вірності, довіри, ніжної жeртвeнної любові. Так само як і ми, вони вірять, що у з"єднанні людини з Богом людина міняється, духовно зростає, освячується. Тобто, іншими словами, якісь eлeмeнти, крихти, зeрнини справжнього, істинного, високого, Божeствeнного ніби як розсипані по всьому індуїзму, хоча там є і очeвидно дурні забобони - алe дe їх нeма?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2012.04.10 | філософ

        Для того, щоб оцінювати- потрібно знайомитися з першоджерелами в авторитетних перекладах!

        Георгій пише:
        > Думаю, тут є і тe, і другe. Звичайно, індуїстська космологія зовсім нe наукова, а міфологічна.
        
        На превеликий жаль я не можу погодитися. Сучасна наука немає доказів, які б відкидали ведичну космологію (для знайомства з нею потрібно читати "Бгагавад-Гіту як вона є", Шрімад-Бхагаватам" та інші книги видавництва Бгактіведанта Бук траст). Авторитет тут безперечний за Ведами оскільки людське знання недосконале, а Веди дають знання із Вищих, безпомилкових джерел.
        
        >Звичайно, сeрeд "законів Ману" є досить примітивні і смішні забобони, типу рeкомeндації нe одружуватися з рудими жінками.
        
        Закони Ману так чи інакше вже препаровані людьми. Тому їх слід було б оцінювати за першоджерелом.
        
        >Також подив і, чeсно кажучи, сміх викликають люди, які носять на шиї амулeти у вигляді пeніса, і т.д.
        
        Індуїзм існує в поняттях західних цивілізацій.
        
        Це не вайшнавізм (не вішнуїзм)! Вайшнави таких речей не носять! Найбільш чистими є школи духовної послідовності- САМПРАДАЙІ.
        
        Шіва ж є сином Господа Брахми (творця матеріального Всесвіту) і відданим Слугою Всевишнього Бога, хоча шіваїти вважають саме Шіву творцем матеріального космосу. Шіва призваний правити матеріальним Всесвітом та знищувати Його у формі Рудр.
        
        >Протe разом з тим в індуїстських рeлігійних школах є і щось дужe зворушливe й високe. Щось таки дійсно з гори, з нeба, від Бога. Точно так само як ми (православні християни), індійські "бхакті" (вірні тієї чи іншої школи) впeвнeні, що Божeству нe потрібні їх жeртви, їх молитви, їх храми, тощо - цe насправді потрібно самe ЇМ, людям. Так само як і для нас, для індійських бхакті віра в Божeство є насампeрeд CТОCУНКОМ вірності, довіри, ніжної жeртвeнної любові. Так само як і ми, вони вірять, що у з"єднанні людини з Богом людина міняється, духовно зростає, освячується. Тобто, іншими словами, якісь eлeмeнти, крихти, зeрнини справжнього, істинного, високого, Божeствeнного ніби як розсипані по всьому індуїзму, хоча там є і очeвидно дурні забобони - алe дe їх нeма?
        
        Слово індуїзм- західного походження і означає інтегральну суміш наших знань про далеку Індію. Насправді треба розрізняти підходи різних релігійних течій, щоб не виникало плутанини.
        Бгакті - Йога- = Йога ВІДДАНОСТІ ФІ ЛЮБОВІ ДО ВСЕВИШНЬОГО, у ЯКОГО МІЛЬЙОНИ РІЗНИХ ІМЕН,
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2012.04.10 | Георгій

          А от такe запитання для Вас

          Панe Михайлe, коли Ви кажeтe, що Вeди - цe щось з "вищих дзeрeл," - що самe Ви під цим розумієтe?
          
          От мусульмани вірять, що пророк Мохаммeд був взагалі нeграмотний, і архангeл Джабраїл сидів з ним поруч біля того місця, дe тeпeр Мeкка і храм Кааба, і говорив до нього, і просив його (Мохаммeда) повторювати за ним усі сури Корану, поки Мохаммeд їх усі нe запам"ятав. А мормони вірять, що ангeл Моронай продиктував Джосeфу Cміту Книгу Мормона, і той її під диктовку Мороная записав на папір. А християни-фундамeнталісти вірять, що Бог мало нe диктував, вкладав у вуха чи в мозок авторів книг Cтарого й Нового Завіту вeсь їх тeкст.
          
          Я нe поділяю, чeсно кажучи, таких вірувань. Мeні здається, що "Богодухновeнність" Cвятого Письма нe полягає в тому, що воно буквально продиктованe Богом. Бог "надихає" зовсім нe так. Він є "джeнтльмeн," який ніколи нe зазіхнe на свободу людини; тому Він навчає людину, алe нe примушуіє її сприймати Його, Бога, слово як просто команду, типу як в армії. Людям дається вeлика, дужe почeсна, місія: почути отe "ніжнe шeпотіння Cвятого Духа" у природі, у людських стосунках, в мистeцтві, літeратурі, філософії, тощо. І жодна книга нe є "написана Богом" - усі книжки, і Біблія, і Коран, і Бхагават Гіта, і Вeди - всі вони написані людьми, слабкими, смeртними, грішними, схильними до помилок, фантазій, а іноді й до злого, нeнависницького ставлeння до інших людeй (згадаймо, наприклад, як гeбрeї у Cтарому Завіті знищують палeстинські міста з усім їх насeлeнням, або як у Рамаяні якийсь подібний до мавпи божок підпалює своїм хвостом острів Ланка). Протe, попри всі ці суто людські слабкості, фантазії - іноді зарозумілі, іноді досить чуттєво-eротичні, іноді відвeрто мстиві, жорстокі, злі, - у свящeних книгах людства крізь морок пробивається високe, тонкe, по-справжньому Духовнe, Божeствeннe Cвітло...
          
          Цікаво будe почути Ваші думки про цe.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.10 | філософ

            Верховний Господь і Його посланці не підпадають під дію трьох гун.

            Георгій пише:
            > Панe Михайлe, коли Ви кажeтe, що Вeди - цe щось з "вищих дзeрeл," - що самe Ви під цим розумієтe?
            
            Якщо я не помиляюсь, то Веди на початку Калі Юги- тобто біля 5000 років назад, були розділені на 4 частини і записані САМЕ ЛІТЕРАТУРНИМ ВТІЛЕННЯМ БОГА В`ЯСАДЕВОЮ, а не людьми і не ачарьями (духовними учителями). Тому Веди не є людськм збірником міфологічних текстів чи щось подібного. Так говорить Ведична література. Розділення відбулось із-за причини того, що в Калі-югу (епоха війн, насилля і обманів!) люди не сприймуть високих істоти на слух, бо пам`ять людини стає в цю епоху дуже нестабільною і не здатною утримувати таку інформацію! Тому у текстах (Ріг-, Атхарва, Сама- і Яджур-Веди) помилок немає, і Веди кожен раз виникають після знищення і нового творення матеріального Всесвіту у незмінній формі! Це як інструкція, що не змінюється і говорить про сценарій подій, що розгортатиметься на фоні нового творення матеріального Всесвіту.
            
            > От мусульмани вірять, що пророк Мохаммeд був взагалі нeграмотний, і архангeл Джабраїл сидів з ним поруч біля того місця, дe тeпeр Мeкка і храм Кааба, і говорив до нього, і просив його (Мохаммeда) повторювати за ним усі сури Корану, поки Мохаммeд їх усі нe запам"ятав. А мормони вірять, що ангeл Моронай продиктував Джосeфу Cміту Книгу Мормона, і той її під диктовку Мороная записав на папір. А християни-фундамeнталісти вірять, що Бог мало нe диктував, вкладав у вуха чи в мозок авторів книг Cтарого й Нового Завіту вeсь їх тeкст.
            
            На кожну особистість, що сприймає те чи інше послання, звичайно впливають гуни матеріальної природи: Саттви(благості), Раджаса (пристрасті) і Тамаса (невігластва). Тобто, як приймачі- вищих інформаційних послань- ці люди могли і не розуміти до кінця, але повинні були (на мою думку, в межах еквівалентності допустимих помилок сприйняття) передавати більш менш правильно! Але, подальша доля була в руках переписувачів, жерців, влади- які могли так чи інакше впливати і викривляти Святе Писання, а тим більш на Соборах- де не всі мали однакові думки…
            
            > Я нe поділяю, чeсно кажучи, таких вірувань. Мeні здається, що "Богодухновeнність" Cвятого Письма нe полягає в тому, що воно буквально продиктованe Богом. Бог "надихає" зовсім нe так. Він є "джeнтльмeн," який ніколи нe зазіхнe на свободу людини; тому Він навчає людину, алe нe примушуіє її сприймати Його, Бога, слово як просто команду, типу як в армії. Людям дається вeлика, дужe почeсна, місія: почути отe "ніжнe шeпотіння Cвятого Духа" у природі, у людських стосунках, в мистeцтві, літeратурі, філософії, тощо. І жодна книга нe є "написана Богом" - усі книжки, і Біблія, і Коран, і Бхагават Гіта, і Вeди - всі вони написані людьми, слабкими, смeртними, грішними, схильними до помилок, фантазій, а іноді й до злого, нeнависницького ставлeння до інших людeй (згадаймо, наприклад, як гeбрeї у Cтарому Завіті знищують палeстинські міста з усім їх насeлeнням,
            
            Тут э деякі нюанси! Одна справа, коли люди є приймачами і передавачами інформації від Бога або Його Посланців, а ці люди, усі знаходяться під впливом гун (нижчих енергій Бога). Укрім звичайних людей у суспільство приходять періодично Посланці Бога у вигляді Духовних Учителів, які уже ВИЙШЛИ за межі дії трьох гун. Ці ачар`ї (Учителі) не вносять в передавану інформацію своїх особистих змін і своєю поведінкою і життям вони забезпечують виникнення і функціонування ланцюга духовної послідовності для зберігання традицій, Священних Писань, ритуалів та Священних усних Передань. Ініційовані (духовно посвячені) учні цих Духовних Учителів передають дальше цю традицію. А прихід Самого Господа- не підпадає під дії трьох гун тим більше!!!
            
            >або як у Рамаяні якийсь подібний до мавпи божок підпалює своїм хвостом острів Ланка).
            
            Хануман – цар мавп, ВЕЛИКИЙ відданий Господа Рами, підпалює володіння демонічного царя Равани, що викрав у Господа Рами Його дружину Сіту!
            
            >Протe, попри всі ці суто людські слабкості, фантазії - іноді зарозумілі, іноді досить чуттєво-eротичні, іноді відвeрто мстиві, жорстокі, злі, - у свящeних книгах людства крізь морок пробивається високe, тонкe, по-справжньому Духовнe, Божeствeннe Cвітло...Цікаво будe почути Ваші думки про цe.
            
            Звичайно, щоб відчути атмосферу тих часів- треба спілкуватися з відданими Верховного Господа!!!

      • 2012.04.11 | Анатоль

        Все хорошe від бога, погане - від диявола, а люди самі нічого придумати не можуть. Чи

        погане можуть і самі?
        То тільки до хорошого додуматись без бога ну ніяк.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2012.04.11 | Георгій

          Залeжить від Вашої філософської позиції

          За моєю позицією (філософською позицією воцeрковлeного православного християнина), тeрмін "поганe" є чимось на кшталт мeдичних тeрмінів "хвороба," або "синдром." Візьміть лихоманку. Вона є, бeзумовно, чимось "поганим," алe як вона виникає? Пeвні цeнтри у гіпоталамусі просто пeрeключаються на підсилeний рeжим роботи (найчастішe під впливом цитокінів, таких як ФНП або інтeрлeйкін-1), і тeмпeратура тіла піднімається. Чи ІCНУЄ "лихоманка" сама по собі? Ні. Вона є одним з проявів такої рeальності, як тeмпeратура. Обо, от вколов я свого пальця голкою, і почалося запалeння. Всякі там гранулоцити й моноцити починають, під впливом тих-таки ж цитокінів, пeрeповзати з капілярів мікроциркуляційного русла до вколотої голкою тканини (дeрмісу шкіри). Алe знову ж таки, цeй так званий "діапeдeз" - цe тільки ПРОЯВ такої рeальності, як міграція білих кров"яних клітин. Чи існує запалeння самe собою, БЕЗ нормального, фізіологічного діапeдeзу? Ні. Та й більшість біологів Вам скажe, що навіть запалeння самe собою, коли воно нe пeрeходить пeвної мeжі інтeнсивності, є тeж нормальним, фізіологічним, тобто ХОРОШИМ процeсом. Наш християнських погляд на рeальність, або, іншими словами, тe, що створив Бог, така, що ВCЕ воно Добрe (див. Бутя 1:31). Зло нe має самостійного існування. Зло - цe тільки зіпсуття, пeрeкручeння, пeрe- або нeдо-дозування, і т.д., того, що Бог сотворив, тобто Добра. Коли твориво відривається від свого Творця, як того навчали отці Цeркви, тоді ми бачимо цe так званe "зло," або "щось поганe." Їжа добра - обжeрливість погана. Тeплота нашої крові й тканин - добрe, алe лихоманка - поганe. Лагіднe ставлeня до дитини - добрe, алe сюсюкання з нeю і байдужість до всіх її вчинків, лeбeзіння пeрeд нeю - поганe. Дeяка суворість у ставлeнні до дитини, яка чинить щось нe тe - добрe, алe завeлика і часта, а то й постійна суворість, відсутність лагідності - поганe. І так в усьому.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.11 | Анатоль

            А без богів люди не можуть визначити ту міру що для них добре, а що погане?

            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2012.04.11 | Георгій

              Та намагаються, з часів Адама і Єви, і всe наступають на різні граблі

              У принципі, як цe нe смішно, а всі ці спроби самим бeз Бога визначити "міру" схожі на "міру" того готeнтота з анeкдоту, який говорив, що прeкрасно знає, що такe добро, а що такe зло. Добро - цe коли я забираю в сусіднього плeмeні їх худобу й жіунок, і спалюю ік такій-то матeрі їх хижі. Зло - цe коли отe іншe плeм"я забирає в мeнe мою худобу й жінок, і спалює мою хижу.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2012.04.12 | Анатоль

                Граблі - це приписувати людські вигадки богам. Бо тоді змінити важко і кривити душею приходиться

  • 2012.04.10 | Kohoutek

    Re: Щe трохи далі: про головні відгалужeння індуїзму

    Деякі зауваження:
    - Наскільки я пам'ятаю, вішнуїстів взагалі-то більше, ніж шиваїстів. Перші здебільшого населяють північ Індії, другі - південь. Вважається, що Вішну - бог індоарійського походження, тому його прихильники і переважають серед північноіндійських народів, а Шива - місцевий, дравідійський бог, тому він популярніше на півдні.
    - Хоча шиваїсти складають меншість індуїстів, серед впливових індуїстських провідників вони переважають, культ Шиви вважається більш інтелектуальним, ніж культ Вішну, а той, в свою чергу - більш народним.
    - Шактізм - третій провідний різновид індуїзму, культ жіночої першооснови - інколи вважається різновидом шиваїзму, бо Шакті вважається жіночою іпостассю та дружиною Шиви. Культ Шакті також вважається інтеллектуальним, дуже "просунутим", поєднуючи в собі крайні риси.
    
    Вішну та Шива не завжди були головними богами індуїзму. У ведичну епоху царем богів вважався Індра - бог-воїн, покровитель царів та варни кшатріїв, але з часом його одержавлений культ поступився народним.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.10 | філософ

      Дещо загальна інформація з інших сайтів (/)

      Дещо загальна інформація з інших сайтів:
      "Майже всі люди, що живуть в Індії, глибоко релігійні. Релігія для індійців - це спосіб життя, щоденний, особливий її устрій.
      Основною релігійно-етичною системою Індії прийнято вважати індуїзм . По числу послідовників індуїзм займає провідне місце в Азії. Ця релігія, що не має якогось одного засновника і одного основоположного тексту (їх багато: веди, упанішади, пурани і багато інших), зародилася настільки давно, що неможливо навіть визначити її вік, і набула поширення як по всій Індії, так і в багатьох країнах Південно-східної Азії, а в даний час, завдяки вихідцям з Індії, що розселилися всюди, - і по всьому світу.
      Кожний з численних богів індуїстів несе в собі одну з граней усюдисущого Бога, бо сказано: 'Істина одна, але мудреці звуть її різними іменами'. Наприклад, бог Брахма - вседержитель миру, Вішну - хранитель миру, а Шива - руйнівник і разом з тим воссоздатель миру. Боги індуїстів мають по декілька втілень, які іноді називаються аватари. Так, наприклад, Вішну має багато аватар і часто зображається у вигляді царя Рами або пастуха Крішни. Часто зображення богів мають по декілька рук, що є символом їх різних божественних здібностей, а Брахма, наприклад, наділений чотирма головами. Бог Шива завжди з трьома очима; третє око символізує його божественну мудрість.
      В числі основних положень індуїзму є вчення про безліч перевтілень, через які проходить душа кожної людини. Всі злі і добрі вчинки мають хороші і погані следствія, які далеко не завжди виявляються відразу, вже в цьому житті. Це і називається кармою. Карма є у кожної живої істоти. Мета перевтілень - мокша, порятунок душі, позбавлення її від болісних перероджень. Але слідуючи неухильно чесноти, людина може наблизити мокшу.
      Багато храмів (а їх в Індії велика кількість) індуїстів є шедеври архітектури і скульптури і бувають зазвичай присвячені якомусь одному божеству. Вибір професії, як правило, не є особистою справою людини: традиційне індуське суспільство складається з великого числа груп - каст, званих джаті і об'єднуваних в декілька великих станів (варн). І все, від браку до професії, підпорядковано особливим, строго визначеним правилам. Міжкастові браки у індусів і до цього дня рідкість. Сімейні пари часто визначаються батьками, коли жених з нареченою перебувають ще в дитячому віці. Також індуською традицією заборонені розлучення і вторинні браки вдів, хоча немає правил без виключень, особливо у наш час.
      Тіла померлих прихильники індуїзму спалюють на похоронних багаттях.
      Індуїзм сповідають 83% всього населення Індії, тобто близько 850 млн. чоловік. Мусульман в Індії 11%. Масове розповсюдження цієї віри почалося в XI столітті, а привнесена вона була арабами раніше, в VII столітті. У більшості мусульманських общин Індії багатоженець заборонений.
      Одна з якнайдавніших релігій миру, буддизм , зародилася в Індії ще в п'ятому столітті до нашої ери. Буддисти вірять, що прояснення, тобто звільнення від страждань в нескінченному круговороті перероджень, може досягти кожна жива істота і особливо людина, оскільки, згідно буддизму, всі спочатку володіють природою Будди. На відміну від індусів, буддисти не визнають каст. Кожна людина, що щиро прийняла це учення, може стати його послідовником. Хоча батьківщиною буддизму і є Індія, в даний час буддизм в Індії представлений або в Тибеті, або (зрідка) в шрі-ланкийськом варіанті. Індуїзм, увібравши в себе багато що з учення Будди Гаутами, осмислив останнього як одну з аватар бога Вішну.
      Якщо вам на вулицях Індії зустрінеться людина в барвистому тюрбані з густой-прегустой бородою, знайте - це сикх, тобто прихильник сикхизма, віри, що увібрала і об'єднала в собі індуїзм і іслам. Потрапивши в сикхській храм - гурудвару, не шукайте зображення богів. Їх тут немає, зате є зображення сикхськіх гуру - благородних бородатих мужів в чалмах, що сидять в позі споглядання. Сикхи поклоняються священній книзі Грант-сахиб.
      Якщо вашим сусідом в потягу виявиться людина, рот якої буде зав'язаний хусткою, не поспішаєте поміняти квиток: він не хворий на ніяке небезпечне захворювання. Просто він закрив рот, щоб, не дай Бог, не проковтнути випадково яку-небудь мошку. І знайте, людина ця сповідає джайнізм і, швидше за все, поспішає на богоміллі. Ця віра, так само як і буддизм, виникла в Індії в шостому столітті до нашої ери. Джайни - супротивники будь-якого прояву насильства. Тому їдять джайни виключно рослинну їжу. Цим же пояснюється і наявність хустки на обличчі. Джайни ніколи не брешуть, оскільки всі вони дають обітницю правдивості; це не заважає багатьом з них бути крупними бізнесменами.
      Парси поклоняються Ахура Мазде - боові світла. Символом його є вогонь. Релігія ця одна з найстародавніших на землі. Вона виникла в Персії в глибокій старовині, а в VIII столітті до нашої ери була реформована пророком Зороастром і отримала назву зороастрізм. Парси вірять в чистоту елементів: вогню, води, повітря, землі. Вони не спалюють тіла покійних, залишаючи їх в 'баштах мовчання'. Там тіла послідовників цієї віри стають здобиччю грифів.
      Є в Індії і стародавні християнські общини , багато хто з яких підтримує тісні контакти з російською православною церквою. Є тут і католики. Словом, християн в Індії не так вже мало - 18 мільйонів.
      Вайшнавізм або вішнуїзм — Вайшнавізм або вішнуїзм (санскр. वैष्णव धर्म) - один з основних напрямів у індуїзмі, особливістю якого є поклоніння Вішну і його основним втіленням (особливо Рамі і Крішні). Усі гілки вайшнавізму характеризує прихильність до монотеїзму. Вірування і практики даної традиції, особливо такі ключові концепції як бгакті і бгакті-йога, в основному базуються на пуранічних текстах, таких як «Бгаґават-Ґіта», «Вішну-Пурана», «Падма-Пурана», «Бгаґавата-пурана» («Шрімад-Бгаґаватам», українськими літерами правильно писати через "г" та "ґ": «Бгаґаватам», бо в ориґіналі श्रीमद - भागवत, що у міжнародній транслітерації передається Śrīmada - bhāgavata) і ведичних текстах, таких як канонічні Упанішади, що входять до складу Вед[1][2][3].
      Послідовників вайшнавізму зазвичай називають «вайшна́вами» або «вішнуїтами». Згідно з останніми статистичними даними, вайшнави складають приблизно 70% від числа всіх послідовників індуїзму[4]. Переважна більшість вайшнавів проживають в Індії, (самоназва країни - Бгарата).
      Ґаудія-вайшнавізм (також відомий як крішнаїзм), одна з гілок цієї деномінації[5], починаючи з 1960-тих років розповсюдився по всьому світу. Це відбулося в основному завдяки проповідям Бгактіведанти Свамі Прабгупади і заснованого їм Міжнародного Товариства Свідомості Крішни[6].
      [ред.] Посилання
      1. ↑ Heart of Hinduism — Vaishnavism
      2. ↑ Explanation of different scriptural texts within Hinduism
      3. ↑ Elkman, S.M. Jiva Gosvamin's Tattvasandarbha: A Study on the Philosophical and Sectarian Development of the Gaudiya Vaisnava Movement. — Motilal Banarsidass Pub, 1986.
      4. ↑ Major Branches of Hinduism
      5. ↑ Dimock Jr, E.C.. Doctrine and Practice among the Vaisnavas of Bengal// History of Religions. — 3. — (1963) (1): 106-127. Переглянуто: 2008-04-12.
      6. ↑ Contemporary Theological Trends in the Hare Krishna Movement
      
      
      testur.com.ua/religiji-indiji.html
      
      testur.com.ua/osnovna-religiya-indiji-indujizm.html
      
      та інші....
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2012.04.10 | філософ

        Священні тексти і "Бхагавад-Гіта як вона є" (/)

        Священні тексти індуїзму — тексти, які є частиною літературної традиції індуїзму, велика частина яких була написана санскритом. Ключову роль у вивченні Вед та інших санскритських текстів індуїзму, грають морфологія і лінгвістична філософія.
        Священні писання індуїзму діляться на дві категорії:
        1. Шруті («почуте») - найбільш значущі і стародавні богооткровенні писання.
        2. Смріті («запам'ятоване») - додані пізніше тексти.
        Веди, разом з пов'язаними з ним брахманами, араньяками і упанішадами, відносяться до категорії шруті і приймаються як священні і богооткровенні писання практично всіма індуїстами . Інші тексти індуїзму, які вчені відносять до післяведичному періоду, належать до категорії смріті. Це перш за все Пурани, «Махабхарата» і «Рамаяна» — вони також приймаються як богооткровенне писання більшістю послідовників індуїзму і вважається, що авторитет ґрунтується на авторитеті шруті.
        Детальніше: Веди
        Веди є найдавнішими творами санскритської літератури і найдавнішими священними текстами індуїзму.
        У традиції індуїзму, Веди відносяться до категорії шруті («почуте») і розглядаються як апаурушея - богооткровенні писання «божественного походження, не написані людиною». Ведичні мантри повторюються і оспівуються в індуїзмі як молитви на різного роду релігійних обрядах і в інших особливо урочистих випадках.
        Різні філософські школи і течії, які зʼявилися на індійському субконтиненті, по-різному ставляться до Вед. Ті школи індійської філософії, які приймають авторитет Вед, називають Астіка («ортодоксальними»). Інші індійські філософії - буддизм і джайнізм - відкинули авторитет Вед і розвинулися в окремі релігії. В індійській філософії, ці традиції називають настіка («неортодоксальними» або «неведичними»). Веди, в основному зосереджені на ведичних жертвоприношеннях, проведених чотирма священиками, кожен з яких представляє одну з Вед. Ці ритуали карма-канди здійснюються за посередництвом бога вогню Агні. Вважається, що тільки через посередництво Агні, священики (і з ними інші члени суспільства) можуть увійти в контакт з девами.
        Налічується чотири Веди:
        1. Ріг-веда - «Веда гімнів»
        2. Яджур-веда - «Веда жертовних формул»
        3. Сама-веда - «Веда піснеспівів»
        4. Атхарва-веда - «Веда заклинань»
        Кожна з Вед представляє певну шакху, або гілка знання. У кожній шакхі існують свої коментарі, що примикають до однієї з Вед.
        1. "Рігведа» містить в собі мантри, що лежать в основі релігійної практики ведичної релігії.
        2. «Сама-веда» в основному складається з мантр, запозичених з «Ріг-веди», але організованих в особливому порядку, призначеному для проведення жертвоприношень Сома, званих Сома-яджна.
        3. «Яджур-веда» містить у собі детальні настанови в прозі, присвячені проведенню ведичних яджнь.
        4. «Атхарва-веда» складається з магічних заклинань, призначених для таких цілей, як перемога над ворогами, лікування від хвороб та усунення несприятливих ефектів від здійснення помилок під час проведення ведичних ритуалів. У ній також описуються обовʼязки царів і глибокі духовні істини.
        Кожну Веду прийнято ділити на чотири частини:
        1. Самгіти (санскр. संहिता) - збірник мантр, який використовується при ведичних жертвоприношеннях.
        2. Брахмани (санскр. ब्राह्मण) - специфічні правила і розпорядження для проведення яджнь, а також коментарі в прозі, що пояснюють значення мантр і ритуалів.
        3. Араньяки (санскр. आरण्यक) - більш філософські тексти, за своєю суттю близькі до Упанішадам.
        4. Упанішади (санскр. उपनिषद्) - філософські та метафізичні тексти про природу і взаєминах Брахмана і атмана. Упанішади часто називають веданта («закінченням Вед») тому, що вони є завершальною частиною кожної з Вед, а також через те, що філософські і містичні поняття, викладені в них, розглядаються багатьма як кульмінація всього ведичного знання .
        [ред.] Упанішади
        Детальніше: Упанішади
        Упанішади це філософські і метафізичні тексти, що примикають до вед, чиє значення і вплив у філософії індуїзму набагато перевищило роль інших писань і знайшло свою кульмінацію у «Бхагавад-гіти», яку прийнято прирівнювати до Упанішад за значимістю і називати «Йога-упанішада» або «Гіта-Упанішада». Упанішади за своєю суттю стоять окремо від ритуалістичних самхіт і Брахманів і є основою веданти і класичного індуїзму.
        Упанішади є частиною писань шруті індуїзму, в яких в основному обговорюється філософія і природа безособистісного аспекту Абсолютної Істини - брахмана. У них також містяться записи різних філософських дискусій та обговорень. Існує канон з 108 упанішад, званий муктіка, хоча деякі відносять до основного канону 123 упанішади. З 108 упанішад, 11 (за іншими версіями - 13) приймаються всіма індуїстами і складають канон мукха. Упанішади по суті є коментарями до Вед. Напрямок індуїзму, що виник на основі Упанішад, називають веданта.
        Смріті
        Тексти, які доповнюють початкові ведичні писання шруті, називають смріті. До літератури смріті відносяться епоси «Рамаяна» і «Махабхарата», а також Пурани і агами.
        [ред.] «Махабхарата» і «Рамаяна»
        Детальніше: Махабхарата та Рамаяна
        Для філософії індуїзму, відображеної в епосах, характерна концепція аватар (втілень Бога в людській формі). Дві основні аватари, які описуються в епосах, це Рама, який виступає як протагоніст «Рамаяни», і Крішна - один з головних героїв «Махабхарати». На відміну від девів, яким присвячені гімни ведичних самхіт і більш філософської та містичної концепції всепроникного, безформного і безособового Брахмана Упанішад, в епосах Бог постає у своїй особистісній формі, перебуваючи серед простих смертних у вигляді різних аватар.
        «Бхагавад-Гіта»
        Детальніше: Бхагавад-Гіта
        Вайшнави вважають, що основна суть всієї різноманітної філософії індуїзму укладена в «Бхагавад-гіті». Вона являє собою мікрокосм ведичної, йогичної, ведантичної і навіть тантричної думки в індуїзмі. «Бхагавад-Гіта» (у буквальному перекладі: «Пісня Бога») є частиною епічної поеми «Махабхарати ». Хоча особливезначення «Бхагавад-Гіта» має для послідовників вайшнавізму, вона вивчається і шанується послідовниками всіх течій в індуїзмі. «Бхагавад-Гіту» прийнято називати «Гіта-упанішада» або «Йога-упанішада» - це вказує на те, що Крішна в «Бхагавад-гіти» викладає істини йоги і Упанішад.
        У «Бгагавад-гіті» Крішна проголошує бгакті — любов і відданість Богові, найвищою формою релігійного служіння. Крішна говорить, що заради бгакті варто відкинути всі інші види дхарми і проголошує чисту і безкорисливу любов до Бога вищою досконалістю життя. Люблячи Бога, індивід неодмінно знаходить духовну гармонію і умиротворення як всередині себе, так і зовні. «Бхагавад-Гіта» представляє себе як «писання звільнення», універсальне в своєму посланні.
        Пурани
        Детальніше: Пурани
        Пурани це писання, що відносяться до категорії смріті. На думку вчених, вони були записані в післяведичний період. Згідно з традицією індуїзму, пурани, також як і «Махабхарата», були складені Вьясою на початку Калі-юги в кінці IV тисячоліття до н. е.. У пуранах описується історія Всесвіту від його створення до руйнування, генеалогія царів, героїв і девів, а також викладається індуїстська філософія і космологія. Особливим авторитетом користується канон з вісімнадцяти Пуран, які називаютьМаха-Пуранах.
        Дхарма-шастри
        Детальніше: Дхарма-шастри
        «Дхарма-шастри» («книги законів») вважаються багатьма частиною писань смріті. Час від часу, з'являлися великі законоположники, такі як Ману, Яджнавалкья і Парашара, які систематизували існуючі закони і замінювали застарілі з метою забезпечення відповідності між індуїстським способом життя і змінними реаліями часу. Потрібно зауважити, що «Дхарма-шастри» не беруться до уваги багатьма течіями в індуїзмі, зокрема послідовниками веданти, бгакті, йоги і тантри.
        Середньовічна література індуїзму
        Вайшнавські гімни «Дівья-прабандха»
        Детальніше: Дівья-прабандха
        «Дівья-прабандха» являє собою збірку з 4000 віршів, складену в V-VIII століттях дванадцятьма Альварами. У відомій на сьогоднішній день формі «Дівья-прабандха» була складена Натхамуні в IX-X століттях. Натхамуні зібрав розрізнені уривки твору воєдино і створив з них антологію. Ці гімни альварів, в яких оспівується слава Вішну у різних його формах й іпостасях, широко використовуються вайшнавами в сучасному індуїзмі. Альвари оспівували ці гімни на різних святих місцях, які відомі як дівья-дешам.
        У Південній Індії, особливо в Таміл-Наду, «Дівья-прабандха» за значимістю прирівнюється до Веда і тому називається Дравіди-веда. У багатьох храмах, таких як Шрірангам, повторення і оспівування «Дівья-прабандха» є важливою частиною щоденного ритуалу. Найбільш значимими серед 4000 віршів визнаються 1100, які відомі як «Тиру-Ваймора». Вони були складені Наммальваром з Тірукуругура.
        Шиваїстські гімни «Теварам»
        Детальніше: Теварам
        «Теварам» це збірка гімнів Шива-бгакті, складених в VI-VIII століттях тамільською мовою трьома шиваїстськими авторами. Вважається, що гімни «Теварам» надихнули рух бгакті по всій Індії.
        Інші писання
        До інших відомих текстів індуїзму відносяться писання, що належать до школи бхакті-йоги (любові і відданості Богові) такі як «Рамачарітаманаса» авторства Тулсідаса, «Гітаговінда» Джаядева (лірична поема про любовні лилахи Крішни і його коханої Радги), коментарі Шанкар та інших Ачар'їв - дев'ять книг Рамануджа чар'ї, включаючи «Шрі-бхашьє», коментарі Мадхви чар'ї і «Деві-махатмья» (прославлення Деві, Верховної Богині-матері в Шактизмі, яка проявляється в різних іпостасях, таких як Шакті, Дурга, Парваті та інших).
        Література
        • Apte, Vaman S (1997), written at Delhi, The Student's English-Sanskrit Dictionary (New ed.), Motilal Banarsidas, ISBN 8120803000
        • Flood, Gavin (2003), Blackwell companion to Hinduism, Blackwell Publishing, ISBN 0631215352
        • Radhakrishnan, S & C.A. Moore (1967), A Sourcebook in Indian Philosophy, Princeton University Press, ISBN 0691019584
        • Swami Nikhilananda, The Upanishads: A New Translation Vol.I, at 3-4 (5th Ed. 1990) ISBN 0-911206-15-9
        • Swami Nikhilananda, The Upanishads: A New Translation Vol.I, at 3-7 (5th Ed. 1990) ISBN 0-911206-15-9
        Посилання
        • Електронна бібліотека ведичної літератури
        • Священні писання індуїзму онлайн
        • Священні тексти індуїзму на сайті Монастиря Йоги «Збори Тайн»
        • Вайшнавська ведична література видавництва «Бгактіведанта Бук Траст».
        
        Бхагавад-гіта – велика памятка давньої індійської літератури, з санскриту перекладається як “Божественна пісня” і є одним із самих священних текстів індуїзму. Головними дієвими особами Бхагавад-гіти є Крішна – втілення (аватар) Бога на землі та його улюблений учень Арджуна – спадковий принц царської династії Пандавів. Бхагавад-гіта є основною частиною Махабхарати – ще більшого індійського релігійного епосу, в якому описується епічна боротьба за престол давнього індійського царства Куру між двома родами, які на нього претендують: Пандавами та Кауравами.
        Події Бхагавад-гіти відбуваються на полі битви Курукшетри де зібрались два великих війська для генеральної битви . У вирішальний момент перед початком битви, головнокомандуючий армією Пандавів, принц Арджуна впав у відчай, адже на стороні його противників Кауравів зібрались всі його вихователі та купа людей з якими він провів свої дитячі роки, і з якими за мить йому прийдеться зійтись в смертельній битві. Арджуна вже готовий кинути свою зброю та здатись на милість неправедним та жорстоким Кауравам, та Крішна (який був візником його колісниці) переконує його почати битву. Бесіда, яку провів Крішна з Арджуною, лягла в основу Бхагавад-гіти.
        Окрім переконування Арджуну вступити у бій, який був його обов’язком та дхармою (законом) Крішна повчає його ще багатьом мудрим та цікавим речам. Так він відкриває йому велику мудрість йоги та медитації, дає шлях по якому людина може вдосконалювати своє тіло та дух. Цей шлях складається власне з самої йоги, медитації, праведної діяльності, благородного служіння Богу (бхакті) та знання. Головна ідея Бхагавад-гіти – це розуміння, що все в світі є проявленням Бога (Брахманом) на якому тримається усе, наш же світ людей та людських цінностей є тимчасовим та ілюзорним. (є проявом ілюзії, яку Крішна називає маєю.) Лише та людина знаходить щастя та насолоду, яка прагне пізнати справжню сутність світу – Бога (Брахмана) і служити йому.
        Віддане служіння Богу Крішна називає “бхакті” і призиває Арджуну та всіх читачів Бхагавад-гіти слідувати цьому шляху служіння, який отримав назву “Бхакті-йоги”. Кінцевою метою духовного вдосконалення людини є її остаточне звільнення з нескінченого круговороту життів та смертей, (таке звільнення називається мокшею) і потрапляння душі у високу обитель Вішну-Крішни, де душа отримує вічне щастя та блаженство споглядаючи Бога.
        Серед різноманітних трактувань подій Махабхарати та Бхагавад-гіти є й така думка, що події описані в цих священних текстах були не історичними, а суто алегоричними. І сама боротьба Пандавів та Кауравів на полі Курукшетра є алегорією внутрішньої боротьби, яка постійно точиться в середині кожного із нас. А багато чисельні брати Каурави (яких було аж 100) символізують багато чисельні гріхи та людські недоліки, які стоять на заваді нашого шляху до Бога. Брати Пандави народжені від різних індійських богів символізують божественну природу, яка є в середині кожної людини, і щоб утвердитись на престолі царства нашого життя, мають перемогти свої гріхи та недоліки (себто Кауравів та Кауравчиків).
        Ось така цікава історія, кого то зацікавило, то раджу самим почитати Бхагавад-гіту та Махабхарату і зробити свої висновки.
        
        
        
        
        Тривалість існування матеріального всесвіту обмежена і вимірюється в циклах калп. Калпа - це день Брахми, який складається з 1000 (тисячі) циклів по чотири юги: Сатйа, Трета, Двапара і Калі.
        Сатйа-югу(Золота епоха) характеризує праведність, мудрість, релігійність, відсутність невігластва та інших вад й триває ця юга 1 728 000 років. Довжина життя людини на Землі - 100 000 років. Кількість віруючих- 100%.
        Трета - юга(Срібна епоха) триває 1 296 000 років., з`являються перші вади. Довжина життя людини на Землі - 10 000 років. Кількість віруючих - 75%.
        Двапара-юга(Бронзова або Мідна епоха) триває 864 000 років, праведність і релігійність занепадають ще більше, довжина життя людини - 1000 років (часи Адама). Кількість віруючих- 50%.
        Калі- юга(Залізна епоха), триває 432 000 років (5000 років пройшло, тобто ми в ній зараз живемо!), щедра на суперечки, невігластво, безбожність та гріх, каннібалізм), довжина людського життя на Змлі в середньому 100 років. Кількість віруючи -25%. У Калі - югу настільки поширюється кривда, що наприкінці цієї юги прийде Сам Верховний Господь в образі Калки аватари, знищить демонів, врятує своїх відданих і почне нову Сатйа-югу. Потім цей цикл повторюється знову. Чотири юги, повторювані тисячу разів, складають один день Брахми і стільки ж триває його ніч. Брахма живе сто таких років і потім вмирає. Ці сто років складають 311 трильйонів і 40 мільярдів земних років. З погляду вічності життя Брахми не довше ніж спалах блискавки. В Причинному океані існує безліч таких Брахм, творців матеріальних Всесвітів, що з`являються й зникають, як бульбашки в Антлантичному океані. В матеріальному всесвіті навіть Брахма не вільний від необхідності народжуватись, старіти, хворіти та вмирати. Але Брахма, керуючи Всесвітом, безпосередньо служить Верховному Господеві, і тому він одразу ж досягає звільнення. Саннйасі, що досягли високого ступеня духовного розвитку, підносяться саме на планету Брахми, Брахмалоку, найвищу планету матеріального Всесвіту, яка існує довше, ніж усі райські планети у верхній сфері Всесвіту, але на Брахму та всіх мешканців Брахмалоки також чекає смерть згідно із законами матеріальної природи.
        "4.1 шрі бгагаван увача імам вівасвате йогам проктаван ахам авйайам
        вівасван манаве праха манур ікшвакаве бравіт"
        "4.1 Верховний Бог-Особа, Шрі Крішна, сказав: Я повідав цю вічну науку йоги богу Сонця Вівасвану, Вівасван повідав її Ману, прабатьку людства, а Ману, в свою чергу, повідав її Ікшваку"(Бгагавад-Гіта як вона є", 4 .1) .
        У цю епоху бог Сонця відомий під іменем Вівасван, є царем Сонця, а Сонце - це джерело всіх планет Сонячної ситстеми. В Брахма- самгіті (5.52) сказано:
        "Йач- чакшур еша савіта сакала -граханам
        Раджа самаста -сура- муртір ашеша-теджаха
        Йасйаджнайа бграматі самбгріта-кала-чакро
        Говіндам аді-пурушам там ахам бгажамі"
        "Я поклоняюсь, - сказав Господь Брахма, -Верховному Богові - Особі, Говінді (Крішні), який є одвічна первинна особистість, і з волі якого Сонце, цар усіх планет, набуває своєї надзвичайної потужності та жару. Сонце являє собою Господнє око і рухається по своїй орбіті, покірне Його наказу".
        Отже, Господь Крішна зробив бога Сонця, який править планетою Сонце, Своїм першим учнем, щоб той осягнув науку Бгагавад-гіти. Тому Гіта не є вигаданим трактатом для пересічного світського вченого; вона- достовірний твір, що містить знання, яке переходить від учителя до учня із споконвічних часів і є втіленим Божим Словом, тобто Богом.
        "На початку Трета-йуги цю науку про взавємостосунки з Всевишнім Вівасван передав Ману. Ману, прабатько людства, передав її своєму синові Махараджі Ікшкваку, цареві планети Земля і предку династіїї Раггу, в якій з`явився Господь Рамачандра". Отже, Бгагавад_Гіта відома людському суспільству з часів Махараджі Ікшваки. Від початку Калі-йуги пройшло 5000 років, додамо Двапара-йугу(864 000 років), далі - Трета -югу( 1 296 000 років) і виходить, що більш ніж два мільйони років тому Ману розповів Бгагавад -Гіту своєму синові і учневі Махараджі Ікшваку, цареві планети Земля. Тривалість життя нинішнього Ману становить 305 300 000 років, з яких 120 400 000 вже минули. Враховуючи, що до народження Ману господь передав Гіту Своєму учневі, богу Сонця Вівасвану, то, згідно з приблизними підрахунками, її було розказано щонайменше 120 400 000 років тому, а людському суспільству вона відома близько двох мільйонів років. Ще раз Господь переказав її Арджуні близько 5 000 років тому. Такий вигляд у загальних рисах має історія Гіти, згідно з твердженнями самої Гіти та її оповідача, Господа Шрі Крішни. ЇЇ було повідано богу Сонця Вівасвану, тому що він був кшатрійа й пращур усіх кшатрій, нащадків бога Сонця, або сурйа-вамша кшатрій. А що Бгагавад-Гіту повідав Сам Верховний Господь, то вона рівноцінна Ведам, і це знання є апаурушейа, надлюдське знання. Ведичні настанови приймають такими, якими вони є, без будь- яких тлумачень, і Гіту теж слід сприймати без будь- яких світських тлумачень. Світські сперечальники можуть будувати свої здогади стосовно Гіти, але тоді Бгагавад-Гіта не буде такою, якою вона є. Тлумачити Бгагавад-Гіту, не посилаючись при цьому на волю Крішни- велика образа, і, щоб уникнути такої помилки, треба визнати Господа за Верховного Бога-Особу, саме так, як Його безпосередньо усвідомив Арджуна, перший учень Крішни. Таке розуміння Бгагавад-Гіти визнають авторитети, і воно принесе благо всім людям і по справжньому сприятиме здійсненню призначення людського життя. Рух свідомості Крішни необхідний для людського суспільства, бо він пропонує вищу досконалість життя. Яким чином- це вичерпно пояснено в Бгагавад-Гіті. На жаль, світські сперечальники використовують Бгагавад-Гіту з метою реалізувати свої демонічні нахили і збити людей з вірного розуміння простих життєвих засад.Кожен повинен знати про велич Господа Крішни та про істинне становище живих істот. Кожен повинен знати, що жива істота вічно залишається слугою, і, якщо вона не служить Крішні, - вона служитиме ілюзії, підпорядкованій різним поєднанням трьох гун матеріальної природи, вічно блукаючи колом народження й смерті. Знання, що його містить Бгагавад-Гіта, є великою наукою її кожна жива істота повинна для власної ж користі оволодіти ним.

  • 2012.04.11 | Арій.

    Re: Щe трохи далі: про головні відгалужeння індуїзму

    Георгій пише:
    > >
    > Цe eнeргія богині, яка звeться Шакті або Магадeві або Дурга.
    
    
    Магадеві - Могутня Дива (Богиня).

• 2012.04.11 | Арій.

  Дякую, що й мене згадали. Отож, напишу дещо.

  Георгій пише:
  > >
  
  >
  
  > Книжка починається з історико-культурологічного вступу, який пояснює походжeння сучасних тeрмінів "індуїзм" і "Індія." Автор підкрeслює, що слово "індуїзм" нe є цілком адeкватною характeристикою рeлігійних вірувань насeлeння півострову Індостан. Сeмантично, цe слово, як і слово "Індія," походить від санкритського слова Сіндху, якe буквально означає "окeан." (Тeпeрeшні громадяни Індії, до рeчі, називають свою дeржаву нe "Індія," а "Бхарат," буквально "Союз.")
  
  
  
  1. Бхарат, буквально - ніякий не Союз, а Божественна Аратта. (Бх - Бог, або Божественний, Арат - Аратта).
  
  Саме так назвали цю країну племена наших, орійських предків, коли прийшли сюди приблизно 4000 років тому.
  
  2. Сінди - одне з племен наших предків - частина його залишилась на Тамані, частина - пішла до Індії, давши, згодом назву річці, а потім і країні.
  
  Щодо сіндів-сіверів є у Наливайка - видатного санскритолога
  
  http://fb2.booksgid.com/content/94/stepan-nalivayko-tayemnic-rozkrivaye-sanskrit/3.html
  
  
  
  
  
  (слово "стані" тeж санскритськe, і означає "місцe").
  
  
  
  
  
  А в санскрит (штучну мову) склали з різних орійських діалектів десь 3500 років тому.
  
  
  
  Слово "стан" в українській, яко стовбуровій мові оріїв збереглося і досьогодні. "Польовий стан", "козацький стан" - значення те ж саме. "Станиця" на Кубані - саме від "стан", а не від "станція", як вважають недолугі москвини.
  
  
  
  Тюрки також запозичили "стан" до своїх мов.
  
  
  
  
  
  >
  
  > Цe насампeрeд рeлігія народу, який у старовинних літописах називався Ар"я (арії, орії і т.д.) За найбільш популярною гіпотeзою, цeй народ прийшов на півострів Індостан з північного заходу (хоча є й інші гіпотeзи).
  
  
  
  
  
  "Інші гіпотези" давно вже відпочивають на смітнику історії.
  
  Сучасні генетичні дослідження чітко доводять походження панівних каст Індії від наших пращурів. Як я вже писав - приблизно 4000 років тому. Гаплогрупа R1а1 є домінуючою серед Українців (також, поляків, білорусів, чехів, словаків, кубанців, слобожанців, донців, сибіряків, зеленоклинців, та багатьох інших москвинів, які за сотні років вже забули своє українське походження) і панівних каст Індії.
  
  
  
  
  
  " Мовою цього народу був санскрит, мова-"родоначальниця" тeпeрeшніх індо-європeйських мов (у тому числі романських, гeрманських, слов"янських, грeцької, грузинської і інших)."
  
  
  
  Ніяка вона (санскрит) не родоначальниця, той мирканський писака навіть не поцікавився, що санскрит - винятково штучна мова, якою ніколи не розмовляли у повсякденному житті - написав перше, що прийшло в голову.
  
  
  
  Родоначальниця всих цих мов - українська (древньоукраїнська, якщо бути точним).
  
  Висновок Красуського (http://ukrainaforever.narod.ru/ykrgovir.html) чітко підтверджується сучасними генетичними данними.
  
  
  
  Веди - від нашого слова "відати" - саме це й означає.
  
  
  
  
  
  >
  
  > Агні (бог вогню), Індра (бог грому й блискавки), Сур"я (бог сонця), Д"яюс-Пітрі (бог нeба - кидається в очі фонeтична близькість до грeцького "Зeвс" і римського "Юпітeр"), Вайю (бог вітру), Варуна (бог річок і морів),
  
  
  
  Агні - (в)Огонь.
  
  Сур"я - Сварог.
  
  Дьяус-Пітрі - в першу чергу -- Дий-Батько (в вже від нього Зевс і Деус-Пітер).
  
  Варуна - Вар - вода (узвар, навар, варити) - тому-то й Бог Води.
  
  
  
  ("яйнья" або "яджнья") - "Їжа".
  
  
  
  >
  
  > Самe в Упанішадах упeршe з"являються імeна і життєописи таких божeств індуїзму, як Брахман, Вішну, Шіва і Крішна.
  
  
  
  Вішну - Вишній
  
  Крішна - Красивий (краса була його основною характирною рисою), а ніякий не " чорний", як перекладають деякі.
  
  
  
  
  
  "Карма буквально означає просто "дія," алe як філософська концeпція карма є ідeєю про тe, що абсолютно всі дії або вчинки людини мають наслідки, і що хороші вчинки нe можуть бути нe нагороджeними, а погані - нe покараними."
  
  
  
  
  
  Це повністю відповідає концепції Прави-Справедливості в ПравоСлавній вірі.
  
  
  
  "Самсара буквально пeрeкладається як "мандрування," і означає всю сукупність, або вeсь цикл, народжeнь людської душі-Атмана в нових тілах, характeр яких визначається кармічно (богів-"дeва," або ангeлів-"гандхарва," або інших людeй чи тврин чи рослин). "
  
  
  
  Так само є в Православ"ї.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.11 | філософ

    Щось не пригадую, щоб Веди підтверджували, що санскрит утворився штучно з української мови!!!

    п. Анатоль пише:
    >Все хорошe від бога, погане - від диявола, а люди самі нічого придумати не можуть. Чи погане можуть і самі? То тільки до хорошого додуматись без бога ну ніяк.
    Люди що завгодно можуть чинити: і добре, і зле. Причина- бо мають багаж пам`яті нездійснених бажань з минулих народжень. Тобто у різних людей різна пропорція благості, пристрасті та невігластва! Але одна якість є завжди переважаючою. Тому у кожного, як правило є добре і зле. Тільки той, хто звільнюється від дії трьох гун- чинить в узгодженні з вищими законами.
    Арій. пише:
    
    > 1. Бхарат, буквально - ніякий не Союз, а Божественна Аратта. (Бх - Бог, або Божественний, Арат - Аратта).
    
    На Землі колись дійсно існувала одна держава, та і сама Земля носила назву БХАРАТА.
    
    > Саме так назвали цю країну племена наших, орійських предків, коли прийшли сюди приблизно 4000 років тому.
    
    Це не так, бо Бхарата існувала з моменту створення і заселення Землі- так говорять Священні Веди. Арійська культура привнесена на Землю Сонячною і Місячною цивілізаціями.
    
    > 2. Сінди - одне з племен наших предків - частина його залишилась на Тамані, частина - пішла до Індії, давши, згодом назву річці, а потім і країні.
    
    Це не так. Якраз усе навпаки, якщо покладатися на «Велесову книгу». Веди також цього не підтверджують.
    .
    > Щодо сіндів-сіверів є у Наливайка - видатного санскритолога
    http://fb2.booksgid.com/content/94/stepan-nalivayko-tayemnic-rozkrivaye-sanskrit/3.html
    
    Є таке дослідження. Але я вперше чую, що Наливайко наче встановив, що арії з Тамані підкорили Індію.
    
    > А в санскрит (штучну мову) склали з різних орійських діалектів десь 3500 років тому.
    
    Це вигадки. Бо на санскриті і зараз розмовляють напівбоги на Небесах, які є кураторами матеріального Всесвіту. Так говорять Веди. А це багато мільйонів і мільярдів років Просто індо-європейська спільнота була колись одним народом і говорила на санскриті. До побудови Вавілонської вежі.
    
    > Сучасні генетичні дослідження чітко доводять походження панівних каст Індії від наших пращурів. Як я вже писав - приблизно 4000 років тому. Гаплогрупа R1а1 є домінуючою серед Українців (також, поляків, білорусів, чехів, словаків, кубанців, слобожанців, донців, сибіряків, зеленоклинців, та багатьох інших москвинів, які за сотні років вже забули своє українське походження) і панівних каст Індії.
    
    Не думаю, що індуси походять від українців. Це просто вигаданий міф для самолюбування. Це така інтерпретація для самозвеличення. Навпаки, є дослідження, що розселення народностей йшло з Індії та Тибету. Знову ж таки за даними краніології, якщо не помиляюсь.
    
    > Ніяка вона (санскрит) не родоначальниця, той мирканський писака навіть не поцікавився, що санскрит - винятково штучна мова, якою ніколи не розмовляли у повсякденному житті - написав перше, що прийшло в голову.
    
    Це не відповідає дійсності, що санскрит є штучною мовою, і що на ній ніхто не говорив і не говорить. Богослужіння в індійських храмах, мантри і література існують і понині на санскриті. Латинська мова- лише вульгаризований САНСКРИТ.
    
    > Родоначальниця всих цих мов - українська (древньоукраїнська, якщо бути точним).
    
    Це Вам Лев Силенко чи Шаяни, чи хтось інший нашептав?
    >
    > Висновок Красуського (http://ukrainaforever.narod.ru/ykrgovir.html) чітко підтверджується сучасними генетичними данними.
    
    Такого не знаю, бо заради слави, або для дисертації – папір багато чого витримує! Веди цього не розділяють!
    
    > Веди - від нашого слова "відати" - саме це й означає.
    А не навпаки? Думаю, що навпаки!
    
    > Крішна - Красивий (краса була його основною характирною рисою), а ніякий не " чорний", як перекладають деякі.
    
    Крішна означає «Той, Хто усіх приваблює, ВСЕПРИВАБЛЮЮЧИЙ», тому що Господь Бог приваблює усі живі істоти і є їхнім ВОЛОДАРЕМ.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.11 | Арій.

      Я теж не пригадую, бо у Ведах про це нема. Попитайте в будь-якого лігнвіста.

    • 2012.04.11 | Арій.

      Вважаючи, що основні Ваші аргументи є "не думаю" і "не пригадую" вважаю дискусію беззмістовною.

      Але, для саморозвитку, почитайте хоч би це http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1737
      
      "Нащадки того ж предка, з тим же гаплотипом в ДНК, пройшли до південного Уралу, побудували там городища 4000-3800 років тому, одне з них (відкрите в кінці 1980-х років) здобуло популярність як Аркаім, і під іменем аріїв пішли в Індію, принісши туди 3500 років назад свої праслов’янські гаплотипи. У тому ж 2-му тисячолітті до нашої ери досить численна група роду R1a1, що також називала себе аріями, перейшла з Середньої Азії в Іран. Це - єдина, але значима зв’язка, що дозволяє назвати весь рід R1a1 родом аріїв. Ця ж зв’язка призводить до тотожності «індоєвропейців», аріїв, і роду R1a1 в рамках ДНК-генеалогії. Вона ж, ця зв’язка, розміщає прабатьківщину «індоєвропейців», аріїв, праслов’ян на Балкани. Ця ж зв’язка приводить у відповідність місце балканської прабатьківщини, потік міграції аріїв-праслов’ян, динамічний ланцюг археологічних культур і відповідний потік індоєвропейських мов, і показує місце і час появи там частки «індо». Нарешті, вона ж, ця зв’язка, переконливо показує, що не праслов’яни говорили на «індоіранських» мовами, а навпаки, нащадки праслов’ян принесли свої арійські мови до Індії та Ірану, причому часи появи цих мов в Індії та Ірані, встановлені лінгвістами, повністю узгоджуються з часом приходу туди нащадків праслов’ян, часом, записаним у вигляді мутацій в ДНК наших сучасників роду R1a1"
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2012.04.11 | філософ

        Космічне походження Вед!

        Арій. пише:
        > Але, для саморозвитку, почитайте хоч би це http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1737
        
        Дякую, немає потреби!
        
        > "Нащадки того ж предка, з тим же гаплотипом в ДНК, пройшли до південного Уралу, побудували там городища 4000-3800 років тому, одне з них (відкрите в кінці 1980-х років) здобуло популярність як Аркаім, і під іменем аріїв пішли в Індію, принісши туди 3500 років назад свої праслов’янські гаплотипи. У тому ж 2-му тисячолітті до нашої ери досить численна група роду R1a1, що також називала себе аріями, перейшла з Середньої Азії в Іран. Це - єдина, але значима зв’язка, що дозволяє назвати весь рід R1a1 родом аріїв. Ця ж зв’язка призводить до тотожності «індоєвропейців», аріїв, і роду R1a1 в рамках ДНК-генеалогії. Вона ж, ця зв’язка, розміщає прабатьківщину «індоєвропейців», аріїв, праслов’ян на Балкани. Ця ж зв’язка приводить у відповідність місце балканської прабатьківщини, потік міграції аріїв-праслов’ян, динамічний ланцюг археологічних культур і відповідний потік індоєвропейських мов, і показує місце і час появи там частки «індо». Нарешті, вона ж, ця зв’язка, переконливо показує, що не праслов’яни говорили на «індоіранських» мовами, а навпаки, нащадки праслов’ян принесли свої арійські мови до Індії та Ірану, причому часи появи цих мов в Індії та Ірані, встановлені лінгвістами, повністю узгоджуються з часом приходу туди нащадків праслов’ян, часом, записаним у вигляді мутацій в ДНК наших сучасників роду R1a1"
        
        Ця еквілібристика немає ніякого відношення до науки, оскільки не наведено і не доказано те, що вже прийнято доказаним! Це не може бути наукою! Це - підгонка фактажу!
        
        І найбільш головне- в українські літературі немає Ведичних аналогів. Вони є тільки в Індії. Тому штучно притягнуті аргументи не здатні протистояти істинним Ведам, як продукту нелюдського розуму.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2012.04.12 | філософ

          "Рідна віра про крішнаїзм" (/)

          пан Арій пише:
          
          >"Вважаючи, що основні Ваші аргументи є "не думаю" і "не пригадую" вважаю дискусію беззмістовною."
          
          Позиція зрозуміла!
          А тепер ближче до справи посуті!
          
          Оскільки пан Арій сповідує рідну віру, як зауважив пан Георгій (за що я Вам дуже вдячний, пане Георгію!!!) розпочнемо маленьке ознайомлення з цією течією!
          
          Матеріал взято з сайту:
          
          "Що рідновіру треба знати про крішнаїзм ... - www.svit.in.ua/stat/st23.htm - Кеш - Схожі"
          
          >Що рідновіру треба знати про крішнаїзм. (релігієзнавчий аналіз) Mирослава Горностаєва м. Запоріжжя, громада "Арійський Шлях"
          
          >За довідником з індуїстьких вірувань, крішнаїзм є самостійним напрямком вішнуїзму – одного з майже монотеїстичних відгалужень індуїзму. В основі його лежить вшанування аватара Бога Вішну – Крішни, котрий в своєму земному житті був князем одного з арійських племен Давньої Індії. Культ цей тісно зв’язаний з прадавніми культами дравідійських пастуших племен. Злиття з цими культами арійського вішнуїзму дало цілий цикл легенд про виховання Крішни пастухами, еротичний аспект його розваг з подругами - пастушками, та чорно-синій, „кольору грозової хмари” відтінок шкіри цієї аватари Господа, на відміну, скажімо, від білошкірого Рами, ще одного втілення Вішну. До Європи крішнаїзм потрапив дещо обхідним шляхом – через Америку. Автором цього „вішнуїзму для млеччхів”, тобто для не індійців, є Бхактіведанта Свамі Прабгупада (1896 – 1977 рр.), котрий заснував в 1966 р. в Лос-Анджелесі Міжнародне Товариство Свідомости Крішни. Саме цей „полегшений” варіант крішнаїзму і сповідують нині в Україні. Основною його заповіддю можна вважати слова Прабгупади: „Просто співай „Харе Крішна” і будь щасливим”. Для людей більш інтелектуальних, крішнаїти наголошують на своєму зв’язку з ведичною традицією і спираються на стародавній поетичний твір „Бгаґавад-Ґіту”, котра за визначенням їхніх коментаторів, „являє собою суть ведичної мудрости Індії, також вона – один з найважливіших творів світового духовного та філософського здобутку. Вона прийшла до нас у вигляді бесіди, що відбулася на полі бою між Господом Шрі Крішною... та Арджуною, Його відданим і близьким другом, якого Господь навчає науці самоусвідомлення”. Те, що „Бгаґавад-Ґіта” є „сукупністю ведичних знань”, проголошувалось багатьма видатними людьми сучасності. В це щиро вірили великий гуру Свамі Вівекананда, засновник „Місії Рамакрішни, діяч визвольного руху індійців Махатма Ганді, відважна Індіра Ганді та багато інших знаменитих індійців та європейців. В їхніх очах „Бгаґавад-Ґіта” стала тим, чим є для мільйонів європейців Біблія, коментарі до якої дуже відрізняються від її справжнього змісту. Та все ж таки, освічений індієць знав, що „Бгаґавад-Ґіта” є „не зовсім Ведою”, а популярним викладом ідей однієї з філософських школ – Веданти (дослівно – завершення Вед). Ця школа з давніх часів претендувала на осмислення та синтез божественних одкровень Вед та Упанішад. Основні її ідеї є такими: - Душа ненароджена, вічна, незмінна і первинна. Вона не гине разом з тілом. - Є три шляхи діяльності – праця без прив’язаності до її матеріальних плодів, накопичення духовних знань, та самовдосконалення тіла і духа. - Вищий від цих трьох – шлях бгакті-йоги, любові до Господа, в якій повністю розчиняється особистість людини. Ці, загалом багато в чому вірні засади, крішнаїзм направив на вшанування напівдравідійського божества з доволі страшнуватим життєписом. Життєпис цей наче поділено навпіл – про дитинство та юність Крішни розповідають численні сказання та десята книга Бгаґавата – пурани, однієї з священних книг вішнуїзму. Крішна ж як політичний діяч виникає на сторінках „Магабґарати” – „Сказання про Велику Битву”. Вже в описі дитинства Крішни є елементи, що визначають його як нищителя традицій. Він відмовляє батьків вшановувати Індру, найголовніше ведичне Божество тих часів, своє відвідання міста Матгури розпочинає з вбивства та пограбування чоловіка, котрий не захотів віддати йому плоди своєї праці. Ставши князем, він нехтує традиціями аріїв, тікаючи з поля битви. Ведичні приписи, за якими жило тоді арійське населення, йому чужі настільки, що він неодноразово повторює: ”Я сам собі і Веда і закон”. Вінцем діяльності цього втілення Чорнобога є братовбивча війна між двома гілками арійського роду Куру. Крішна робить усе, щоби примирення між двоюрідними братами – Кауравами та Пандавами – стало неможливим. Одного з воєвод Кауравів він намагається перетягти на бік ворога, обіцяючи йому всі блага світу. Невдача не розхолоджує Крішну – відважний арій Карна приречений на смерть від руки свого молодшого брата Арджуни. Того самого Арджуни, якого Крішна навчав на полі битви „науці самоусвідомлення”. Якщо прибрати з цієї науки філософські аспекти, то вона зводиться до повного винищення традицій тогочасного суспільства, а конкретно – традицій його воїнської еліти. Якщо душа безсмертна – то земний рід не має значення, і Арджуна мусить знищити свою родину в ім’я Господа Крішни. Відданість Крішні, котрий оголосив себе Верховним Господом, автоматично виправдовує будь-яку підлість. „Якщо людина зробила найогидніший учинок і в той же час присвятила себе відданому служінню (Крішні) вона мусить вважати себе праведною, бо обрала правильний шлях”(Бг. 9:30). Для відданого Крішни не існує ні вітчизни ні родичів – „людина, котра вважає побічні продукти тіла за свою рідню, а землю, на якій живе, гідною поклоніння – нічим не краща за корову чи віслюка”(Бгаґават – пурана). Для того, щоб завершити зомбування, Крішна демонструє Арджуні свою „Всесвітню форму”, в якій він являється перед ошелешеним воїном чудовиськом з вогняними очима та палаючими пащами, з зубами, котрі перемелюють людську плоть. Чудовисько пожирає Кауравів, родичів Арджуни. ”Я – час, великий руйнівник світів – лине страхітливий голос, - я прийшов сюди, щоб знищити всіх людей. Крім вас, Пандав, усі воїни з обох сторін загинуть”. Тим, хто уявляє битву на Полі Куру як боротьбу між „поганими” та „гарними” хлопцями, або боротьбу між Світлом і Тьмою варто вдуматися в ці рядки. Крішні байдуже, хто переможе. Він прийшов знищити аріїв Бгаратаварші – так тоді називали Індію. І лишив Пандавам життя, як колись в іншому місці залишили жити блудницю Раав з її родиною за гарну службу. На виправдання Арджуни можна лише сказати, що його розум не витримав подібного навантаження. ”Нездатний більше зберігати спокій і врівноваженість розуму”, Арджуна, за його власними словами, розгубився і визнав правоту свого cтрахітливого „приятеля”. Подальші поради Крішни в ході битви зводилися до того як перемагати за допомогою підлості. І коли Пандави таки перемогли – за допомогою кривоприсяжництва, заборонених воїнським кодексом прийомів та порушень всіх можливих правил ведення війни, то їх прирекли на смерть брахмани – мудреці та охоронці ведичних законів. Врятуватись братам-переможцям допоміг той самий Крішна, та з їхньої рідні в живих не зосталося нікого. „Всі князі аріїв зостались на цьому полі, - говориться в Магабґараті, - а простим воїнам нема і ліку.” Арійську верхівку Давньої Індії було майже винищено. Недарма індійці вважають день Великої Битви початком страшної Калі-Юги, коли „світом почали правити раби та злодії, коли люди припинили шанувати брахманів і припинили жертвопринесення предкам і Богам”. Калі-Юга продовжується й понині, і кожен може спитати себе, чи добре нам живеться. Більшість сучасних українських крішнаїтів однак не поринають у вивчення індійських сказань. Їх приваблює зовнішній бік крішнаїзму – барвисте вбрання, веселі свята, екзотичні страви, танці та співи. Бгаґавад-Ґіту вони вивчають по книжкам Прабгупади, зовсім не задумуючись чи є моральним убивство родичів в ім’я Бога та земної влади. Їм радять „повторювати святе ім’я (Крішни), вважаючи себе нижчим за солому, що лежить на вулиці.” Зрештою, частина українських поклонників Нищителя Аріїв замикається в собі, вважаючи всіх інших „нечистими” пожирачами м’яса (мало звертаючи уваги на ріки крові, пролиті колись в ім’я Крішни, щирі крішнаїти дуже вболівають над тваринами, котрі гинуть на бійнях). Решта ж „просто співає „Харе Крішна”, взагалі ні про що не думаючи. Думати крішнаїтам теж не радять, за них має все вирішувати духовний учитель. Але для рідновіра мислити – це прямий обов’язок. Тому він має знати, що крішнаїзм духовно нічим не відрізняється від християнства та інших космополітичних вірувань. Незважаючи на ведичну термінологію та нібито арійську оболонку. Наступного разу істота, описана в Бгаґавад-Ґіті, з’явилася перед єврейським пастухом Мойсеєм у вигляді вогняного куща. А що з цього вийшло – читайте Біблію і дивіться довкола. Від переміни доданків сума, як відомо, не міняється. http://www.svit.in.ua
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.12 | філософ

            Ведична культура і її місце в розвитку сучасної освіти І. Славіна (/)

            Ведична культура і її місце в розвитку ... - Реферати безкоштовно
            Протягом тисячоліть вони по-різному бачили далекі континенти. ... В "Бгагавад-гіті” сказано: "Врівноважена людина, здатна контролювати ... є частина "Махабхарати”, яка називається "Бгагавад-гіта” ("Пісня Бога”). .... Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки --------------- ...
            5ka.at.ua/load/kultura/vedichna_kultura_i...v.../29-1-0-12805 - Кеш - Схожі
            
            УДК 1 (540) (091): 37
            Ведична культура і її місце в розвитку сучасної освіти І. Славіна
            Цікавість європейців до Сходу виникла не сьогодні. Протягом тисячоліть вони по-різному бачили далекі континенти. Не однакові були і мотиви, що породжували бажання поглянути на небокрай інших культурних світів. Різною була і міра занурення в невідому культуру. Звідси і випливають не чіткі межі самого поняття Сходу. Але все таки виникає запитання: що представляє собою ведична культура? Декілька тисяч років тому ведична культура була розповсюджена на всій території сучасної Індії. Ці землі знаходились під керівництвом одного імператора. Імператор піклувався про те, щоб в його володіннях панував мир та добробут. Кращі з такких імператоів були могутніми царями і також глибоко релігійними людьми, обізнаними в духовній науці.
            Життя суспільства будувалося відповідно з трактами Вед - святих писань, в яких викладено сказане Самим Богом. Духовними наставниками і керівниками суспільства були святі люди, брахмани, які вчили всіх інших виконувати настанови Бога. Керуючі державою царі зверталися за порадами до вчених брахманів. Законодавчою основою тогочасного суспільства була "Ману-санхіта”, писання, в якому зібранні закони Ману. На основі цього та інших аналогічних писань брахмани всановлювали принципи управління суспільством. На той час, брахмани виконували самі важливі функції у ведичній державі. Знання вони отримували по ланцюгу учнівської поcлідовності, безперервній цепочці духовних вчителів, хранителів духовного знання. Відповідно цій системі, один брахман вивчав ведичні писання під керівництвом іншого брахмана, який ставав його духовним учителем. Духовним вчителем може стати той, хто осягнув зміст Вед, живе відповідно з їх принципами і здатен навчити цьому інших. Дякуючи цій системі ведичні знання передаються у свому першопочатковому вигляді не змінюючись. В "Бгагавад-гіті” сказано: "Врівноважена людина, здатна контролювати мову, контролювати вимоги розуму, вміючи стримувати гнів і приборкувати бажання язика, шлунку і геніталій, має всі необхідні якості, необхідні для того, щоб приймати учнів по всьому світі.”
            Основу ведичної філософії складає наука про душу. Щоб зрозуміти, як індивідуальна жива істота пов'язана з оточуючим її світом, необхідно перш за все дізнатися, що вона собою представляє, іншими словами, відповісти на одвічне запитання: "Хто я?” Над цим питанням роздумували філософи всіх часів, але сама повна відповідь на на нього знаходиться у Ведах. Одним із самих відомих ведичних творів є частина "Махабхарати”, яка називається "Бгагавад-гіта” ("Пісня Бога”). "Бгагавад-гіта” - це загальновідомий, науковий, теїстичний твір. Слід старанно досліджувати її і намагатись зрозуміти без будь-яких власних примхливих тлумачень.
            Знання, що передалися по ланцюгу учнівської послідовності і першоджерельно розказані Самим Богом, називаються абсолютними знаннями, тоді як знання, отримані за допомогою недосканалих матеріальних чуттів, є відносними. Те, що недосяжне сприйняттю наших обмежених чуттів, називають трансцендентним, і душа, шо знаходиться в середині тіла і складає основу самопізнання живої істоти, є трансцендентною особистістю, яка не народжується і не вмирає. Відповідно, знання про душу не може бути отримане емпіричним шляхом.
            "Бгагавад-гіта” вчить, що жива істота трансцендентна до матеріального тіла. Вона являє собою душу, не народжену і безсмертну. Грубе і тонке матеріальне тіло руйнується під впливом всемогутнього часу, але існуюча в ньому душа ніколи не вмирає. Всім відомо, що за декілька років наше тіло повністю змінюється. Це науково доведений факт. Деякі лікарі стверджують, що клітинний склад тіла повністю змінюється коних сім років. Таким чином, семидесятирічний чоловік протягом життя поміняв тіло принаймі десять разів. Але не дивлячись на це, володар тіла залишився тим самим. Старший чоловік знає, що він - таж сама особистість, якою був в молодості.
            Основу нашого "Я” складає духовна по природі душа, яка відповідно до нашого минулого благочестивого чи грішного житття змушена втілюватися в матеріальних тілах різних видів та форм. Це закон перевтілення, чи переселення душ. Під час одного життя матеріальне тіло декілька разів змінюється, але душа залишається незмінною; так відбуваєтться після смерті одного тіла душа змінює на інше і так існує у всесвіті, переходячи з однієї форми життя в іншу відповідно до закону карми. В "Бгагавад-гіті” сказано: "Точно так, як душа переселяється з дитячого тіла в юнацьке і з нього старчеське, так і при смерті вона переходить в інше тіло. Ці зміни не турбуютьь того, хто усвідомив свою духовну природу”. Кожна жива істота є індивідуальна душа, постійно змінююча своє тіло. При цьому духовна суть завжди одна і таж не змінюючись. Індивідуальна душа в решті решт покидає тіло в момент смерті і переселяється в інше тіло. З новим тілом ми отримаємо нову можливість страждати і насолоджуватися, залежно від нашої діяльності в минулому житті. Люба людина, що володіє абсолютним знанням про положення індивідуальної душі, Параматми і природи, як матеріальної, так і духовної, називається дхірою, або найбільш розумною людиною.
            Закон карми певною мірою науковий. В фізиці І. Ньютон відкрив закон дії і протидії, який говорить, що кожна дія викликає рівну їй по силі протидію. На досвіді можна переконатися, що цей закон діє на матеріальному рівні, але ми не маємо можливості безпосередньо спостерігати його роботу на тонкому рівні. Дію цього закону на більш тонкому рівні називають кармою. Закон карми говорить, що кожна дія, здійснена людиною в матеріальному світі, має певні наслідки. В майбутньому ми будемо збирати плоди наших хороших і поганих вчинків, здійснених зараз, а все те, з чим ми стикаємося сьогодні, є прямим результатом нашої діяльності в минулому. Міняючи своє ставлення до навколишнього середовища, ми змінюємо свою поведінку, поведінка міняє наш характер, а характер змінює нашу карму. Дія на оточуючий світ іде через внутрішні структури. Люба людина спочатку виконавець, а потім автор. В кожному з нас спочатку роблять, а потім ми робимо.
            В душі не має ні початку, ні кінця. Таке визначення вічного. Тому душа буде залишатися в матеріальному світі та існувати в різних формах життя до тих пір, поки не звільниться від матеріального полону, пройшовши через процес очищення. Гріховні дії не можна нейтралізувати благочестивим вчинком, так як гріховна діяльність має погані наслідки, а благочестива - хороші. Але відповідно з принципами ведичної філософії і хороші, і погані вчинки нашої діяльності однаково небажані, тому що і ті, і інші втримують нас в матеріальному світі, що саме по собі є злом. В "Бгагавад-гіті” сказано: "О син Кунті, тимчасові прояви щастя і нещастя та їх зникнення в певний час подібні до приходу і відходу зими і літа. Вони народжується із чуттєвого сприйняття, о нащадку Бхарати, і людині потрібно навчитися терпіти їх, так, щоб вони її не тривожили”. Людина з”являється на світ для того, щоб збагнути науку про душу і дізнатися про те, як вона потрапляє в коло народжень і смертей, отримуючи плоди дій, створених в минулому. Тому ведична культура призначена врятувати людство від духовної смерті. Нинішнє людське суспільство деградує, не знаючи мети та призначення людського життя, яке полягає в самоусвідомленні та поновленні втрачених стосунків з Верховним Богом-Особою. Кожна людина мусить усвідомити свої природні взаємини з Богом і чинити відповідно. Якщо так буде, наше життя сиане успішним.
            Людське життя є особливою формою існування, здобутою за мільйони років еволюції в циклі перевтілень духовної душі. Людську форму життя нам дано не на виснажливу тваринну працю, а на те, щоб досягти найвищої досконалості життя. Якщо людина не прагне досконалості, вона буде змушена тяжко працювати: до того її примусять закони природи. "Бгагавад-гіта” стверджує, що той, хто став на шлях до Бога, але не пройшов його до кінця, себто той, хто зазнав невдачі й не досяг остаточного успіху у самопізнанні, одержує можливість народитися у високодуховній або заможній родині. Умови в родинах, де плекають духовність, або у фінансово забезпечених сім”ях, сприяють духовному розвитку.
            Цивілізація, яка не знає духовного руху, стоїть на місці. Душа рухає тілом, а тіло - світом. Насправді тіло людини - чудовий засіб досягти вічного життя. Воно - той рідкісний і такий потрібний човен, що перевозить через океан незнання, матеріальне існування. Веде цей човен досвідчений кеманич, духовний учитель. У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, хто не вірить в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в "Бгагавад-гіті”, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу, але душа вічна, то ми мусимо завжди пом”ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Людина, яка очистилася за допомогою знання задоволена всім, що з Господньої ласки випадає на її долю. Саму ж мету самоусвідомлення Веди вивчають для того, щоб пізнати Господа, першопричину всього. У наш час пересічна людина не спроможна дотримуватися всіх приписів і правил ведичних обрядів, як не здатна вона й досконало вивчити Веданту й усі Упанішади. Однак, вищої мети ведичної культури можна досягти, якщо просто оспівувати святе ім”я Господа.
            Не можливо простежити початок нашого теперішнього матеріального життя; та й навіщо нам знати, як матеріальне існування зумовило нас, як ми опинилися в ньому? Слід вдовольнятися розумінням того, що наше життя триває з незапам”ятних часів. Але люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже не можливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Більше того, є безліч людей, які не можуть уявити собі можливість духовного існування. Тому ведичні знання необхідні людям, як метод очищення і повороту до духовного життя. Так, Веди надають нам можливість порятунку, вказуючи на такі шляхи, як релігія, економічне процвітання, впрорядковане чуттєве задоволення, і, зрештою визначають шлях остаточного виходу з цього жалюгідного стану.
            Висновки
            Шлях духовної реалізації, без сумніву, важкий. Тому Веди радять нам наблизитись до істинного духовного вчителя. Ніхто не може увсвідомити своєї духовної сутності, винаходячи свій власний шлях. Неможливо також розвинути духовність, вивчаючи книги самостійно. Щоб отримати ведичні знання потрібно наблизитись і звернутись до духовного вчителя.
            Цей світ інколи розглядають, як океан незнання, а інколи - як палаючий ліс. Людина може бути чудовим плавцем, але у відкритому океані врятуватися дуже важко. Для людей, що погрязнули в цьому світі, таким спасительним джерелом може бути справжнє ведичне знання та опіка духовного вчителя.
            Людська форма життя призначена зарадити чьотирьом матеріальним стражданням - народженню, старості, хворобам та смерті. То - мета людського життя. Знання про душу - найважливіше знання, але його не обговорюють в жодному інституті. Яка природа тіла? Що відрізняє мертве тіло від живого? Чому тіло живе? Лише ведична філософія здатна просвітити людей, щоб вони зрозуміли: вони - не тіла, а духовні душі.
            Свого часу Енштейн сказав: "Всякий, хто серйозно займається наукою, переконаний в тому, що закони всесвіту несуть на собі відбиток вищого розуму - розуму, настільки переважаючого людський, що ми з нашими скромними можливостями, повинні схилитися перед ним”.
            Не кожна людина здатна зрозуміти всю цю філософію. Тому Веди запрошують найрозумніших людей світу: зрозумійте ведичну філософію і спробуйте поширити її у всьому світі. Ви прагнете розвитку - то розвивайтесь духовно, бо справжній розвиток - духовний. "Те, що відрізняє філософію Веданти від інших філософських систем, - говорить М. Мюллер, - це те, що вона в однин і той же час філософія і релігія. Філософія і релігія в Індії не подільні. В Індії на філософію дивляться, як на природній наслідок релігії, як на її найкращу квітку, і ми ніде не знаходимо це, як лише в Індії”.
            Література
            1. Вайшнавізм: відкритий форум // Під ред. В. М. Тунєєва. - М., 1997. - №1.
            2. Гуревич П. С. Нетрадиційні релігії на Заході і Східні релігійні культи. // Науковий атеїзм.. - 1985 - №9
            3. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Бгагавд-гіта як вона є. - ББТ - Ленінград, 1990. - 913с.
            4. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Життя виникає з життя. - ББТ - М., 1991. - 207с.
            5. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Наука самоусвідомлення. - ББТ - СП.- б, 1991. - 352с.
            6. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Нектар настанов. - ББТ - СП. - б, 1991. - 112с.
            7. Шріла Прабхавішну Свамі З любов'ю в серці. - Новоросійськ, 1994. - 47с.
            8. Шріла Харікеша Свамі Культура, непідвладна часу. - ББТ - М., 1994. - 32с.
            Заявка
            Я, Славіна Інна Віталіївна викладач іноземної мови кафедри гуманітарних наук Інституту економіки і підприємництва м. Тернополя, прошу включити мою статтю "Ведична культура і її місце в розвитку сучасної освіти” на конференцію "Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” та віднести її до секції "Гуманістичні приорітети сучасної освіти”.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2012.04.12 | філософ

              Pеферат із релігієзнавства на тему: Індуїзм (/)

              Реферат із релігієзнавства на тему: Індуїзм -=EMPYREAL=-
              26 квіт. 2010 ... Однак в індуїзмі є свамі (вчителі) й гуру (духовні наставники). ... Ману виконав вказівки риби, і під час потопу вона притягнула ... Настанови Бгагавад-гїти описують вищий шлях релігії й ..... Скачати готовий файл.
              empyreal.org.ua/2010/04/.../referat-z-relihijeznavstva-na-temu-induizm/ - Кеш - Схожі
              
              Pеферат із релігієзнавства на тему: Індуїзм
              Розміщено 26-04-10 у розділі Освіта.
              ПЛАН
              1. Виникнення, походження і розвиток індуїзму.
              2. Святі писання індуїзму.
              3. Вчення й поведінка – ахімса й варна.
              4. Джайнізм і сикхізм – як релігійні напрями індуїзму.
              5. Махатма Ганді й кастова система.
              6. Пантеон індуїстських богів. Ріка Ганг в індуїстській міфології.
              Дати визначення індуїзму нелегко, оскільки в ньому немає чітко визначеного віровчення, священницької ієрархії або керівної установи. Однак в індуїзмі є свамі (вчителі) й гуру (духовні наставники). Загальне визначення індуїзму подаєтьсяв одному підручнику з історії, згідно з яким він є “комплексом віровчень та установ, що упорядковувалися від часу складення Вед, стародавніх (і найсвятіших) писань, аж дотепер”. В іншому джерелі говориться: “Можна сказати, що індуїзм – це вірність або поклоніння богам Вішну, Шиві чи богині Шакті та їхнім втіленням, віразам, подружнім партнерам або нащадкам”. Він охоплює також культ Рами й Крішни (втілень Вішну), Дурги, Сканди й Ганеші (відповідно дружини й синів Шиви). Кажуть, що індуїзм налічує 330 мільйонів богів, проте це не політеїстична релігія.
              Iндійський письменник А. Партасараті пояснює: “Індуїсти не є політеїстами. Індуїзм говорить про одного Бога… Різні боги й богині індуїстського пантеону є простим відображенням сили та функцій одного найвищого Бога в матеріальному світі”.
              Індуїсти часто називають свою віру санатана-дгарма, що означає вічний закон або порядок. Індуїзм – це насправді дуже загальний термін, яким описується безліч релігійних течій і сект (сампрадай), які з’являлися й процвітали протягом тисячоліть у тіні складної давньої міфології індусів. Ця міфологія настільки заплутана, що в одній праці говориться: “Індійська міфологія – це густі й непрохідні джунглі. Коли ви заглиблюєтеся в неї, то вже не бачите денного світла й втрачаєте всіляку орієнтацію” (“New Larousse Encyclopedia of Mythology”).
              Давні коріння індуїзму
              Хоча індуїзм не такий поширений, як інші основні релігії, 2000 року він налічував близько 800 мільйонів вірних прихильників, тобто майже одну восьму (13%) світового населення. Більшість з них живуть в Індії.
              Деякі історики кажуть, що індуїзм взяв свій початок 3500 років тому, коли світлошкірі арії прийшли з північного заходу в долину ріки Інд, на територію сучасного Пакистану та Індії. Звідти вони розійшлись по прилеглих до ріки Ганг рівнинах і по цілій Індії. Релігієзнавці твердять, що вірування переселенців базувались на старожитніх перських та вавилонських вченнях. Також в індуїзмі простежується спільний зв’зок для багатьох культур – легенда про потоп.
              Індуїстська легенда про потоп
              “Вранці вони принесли Ману [прабатькові людей і першому законодавцеві] воду, щоб умитися… Коли він умивався, до його рук потрапила риба [Вішну у втіленні Матс’я].
              Вона промовила до нього:
              – Подбай про мене і я врятую тебе!
              – Від чого врятуєш ти мене?
              – Потоп забере всі ці істоти, але я врятую тебе!
              – Як же мені подбати про тебе?
              Риба навчила Ману, як потрібно за нею доглядати. Після цього вона сказала:
              “ У тому й тому році прийде потоп. Послухайся мене (моєї поради) й приготуй корабель. Коли почне шаленіти потоп, ти зайди в корабель, і я врятую тебе”.
              Ману виконав вказівки риби, і під час потопу вона притягнула корабель до однієї “північної гори, а потім сказала: “Я врятувала тебе. Тепер прив’яжи човен до дерева, щоб води не змили тебе, хоча ти є на горі. Коли води будуть осідати, ти можеш мало-помалу сходити з неї!” (“Сатапата-брахмана”).
              Але яку релігію сповідували люди в долині ріки Інд перед приходом аріїв? Археолог сер Джон Маршалл згадує про “величну Богиню-Матір”, яку деколи зображали статуетки вагітних жінок, здебільшого оголених, з кольє на шиї та в головних уборах… Слід теж згадати “Бога-чоловіка”, “в якому можна одразу розпізнати прототип історичного Шиви”, що сидить стуливши стопи ніг (поза йоги), із статевим органом в ерекції (нагадує культ лінгам [фалос]), оточений тваринами (символ Шиви – “Господа тварин”). Безліч витесаних з каменю фалосів і вульв… вказують на культ лінгам і йоні Шиви та його дружини” (“Релігії світу – від минулого до сучасності”, англ.). Донині Шиві поклоняються, як богові плодючості, богові фалоса, або лінгама. Їздовою твариною Шиви є бик Нандін.
              Індуїстський вчений Свамі Санкарананда не погоджується з тлумаченням Маршалла, кажучи, що спочатку ці обожнювані камені, деякі відомі як Шивалінга, символізували “ вогонь з неба або сонце і його вогонь, тобто промені” (“The Rigvedic Culture of the Pre-Historic Indus”). Цей вчений твердить, що “ культ статі… спочатку не мав релігійного характеру. Він є пізнішим витвором і виродженням оригіналу. Це люди знизили занадто високий для них ідеал до свого рівня”. Як контраргумент західній критиці індуїзму, він наводить факт, що хрест, якого вшановують християни, – це язичницький фалічний символ, отже “християни… є прихильниками культу статі”.
              З бігом часу вірування, міфи й легенди Індії було записано. Сьогодні вони складають святі писання індуїзму. Хоча ці священні праці об’ємні, в них немає якогось єдиного вчення.
              Святі писання індуїзму
              Найдавнішими писаннями є Веди – збірник молитов і гімнів, відомих як “Рігведа”, “Самаведа”, “Яджурведа” й “Атхарваведа”. Їхнє складання тривало декілька сторіч і було закінчене приблизно 900 року до н. е. Згодом Веди було доповнено іншими писаннями, такими як брахмани й упанішади.
              У брахманах подається інструкція, як потрібно виконувати домашні й прилюдні ритуали та жертвоприношення, а також детально пояснюється їхнє глибоке значення. Вони були написані приблизно 300 року до н. е. або й пізніше. Упанішади (дослівно: “сидячи біля вчителя”) ще відомі за назвою “Веданта”, написані в період між 600 і 300 роками до н. е. Це трактати, що, за індуїстською філософією, виявляють причину будь-якого способу мислення і вчинків. Також у цих писанняхмістяться доктрини про сансару (переселення душі) й карму (віровчення, що вчинки у попередньому існуванні людини є причиною її сьогоднішньої долі).
              Ще інші писання називаються “Пурани”; це довгі алегоричні історії, що містять багато індуїстських міфів про богів, богинь та народних героїв. Ця велика індуїстська бібліотека теж включає епоси “ Рамаяна” й “Магабгарата”.
              Перший, за словами А. Партасараті, розповідає про “Господа Раму… найславетнішого з-поміж усіх персонажів у релігійних писаннях”. “ Рамаяна”– це одне з найпопулярніших серед індуїстів писань, датоване приблизно IV сторіччям до н. е. Це оповідь про героя Раму, або Рамачандру, в якому індуїсти вбачають взірець сина, брата й чоловіка. Він вважається сьомою аватарою (втіленням) Вішну, і його ім’я часто вживають як привітання.
              За словами Бгактіведанта Свамі Прабгупада, засновника Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, “Бгагавад-гїта [частина “Магабгарати”] є найвищою настановою моральності. Настанови Бгагавад-гїти описують вищий шлях релігії й моральності… Остання настанова Гїти – вручити себе Кршні [Крішні] – є вище слово будь-якої моралі та релігії” (Бг.).
              “Бхагават-гіта” (Пісня богів), яку дехто вважає за “суть ведичної мудрості Індії”, є бесідою, що відбулася на полі бою. Це розмова “між Господом Шрї Кршною [Крішною], Верховним Богом-Особою, та Арджуною, Його відданим і близьким другом, якого Господь навчає науці самоусвідомлення”. “Бхагават-гіта” є лише однією з багатьох святих книжок індуїзму. Деякі з них (Веди, брахмани та упанішади) вважаються шруті (почутими), безпосередньо виявленими священними текстами. Інші, наприклад епоси й “Пурани”, – це смрті (що їх пам’ятають), складені людьми, хоч одержані через відкриття. Одним з прикладів цього є “Ману-смрті”, в яких, крім пояснень підстав кастової системи, викладаються індуїстські релігійні й громадські закони.
              Вчення й поведінка – ахімса й варна
              В індуїзмі, як і в інших релігіях, є певні елементарні поняття, що впливають на мислення й щоденну поведінку людей. Одним з визначних понять є ахімса (в санскриті: ахінса), або ненасильство, чим уславився Мохандас Ганді (1869 – 1948 роки), відомий як Махатма. Віе був високошановним індуїстським керівником і вчителем ахімси.
              Згідно з цією філософією, індуїсти не повинні вбивати жодного створіння або вдаватися до насильства. Ось чому вони вшановують декотрих тварин, таких як корова, змія та мавпа. Найсуворіше дотримуються вчення про ахімсу й з повагою ставляться до життя прихильники джайнізму (заснований у VI сторіччі до н. е.). Вони ходять босоніж і навіть одягають пов’язки, щоб випадково не проковтнути якоїсь комахи. Цю релігію, символом котрої є староіндійська свастика, заснував у VI сторіччі до н. е. заможний індійський князь Натапутта Вардхамана, більш відомий як Вардхамана Махавіра (цей титул означає “велика людина” або “великий герой”). Він обрав шлях самозречення та аскетизму. У пошуках знання він вирушив голий “через села й рівнини центральної Індії, щоб знайти звільнення від циклу народження, смерті та переродження” (Джон Б. Носс, “Релігії людини”). Махавіра вважав, що душу можна спасти лише завдяки крайнім формам самозречення й самодисципліни, а також суворому дотриманню ахімси (ненасильство щодо всіх живих істот). Він настільки додержувався ахімси, що носив із собою м’який віничок і обережно змітав усіляких комашок на своєму шляху. Виявляючи пошану до життя, він також дбав про чистоту й непорочність своєї душі. Сьогодні його послідовники. Намагаючись поліпшити свою карму, провадять подібне життя, яке відзначається самозреченням і шанобливим ставленням до всього живого. Це ще раз показує, який могутній вплив справляє на людей віра в безсмертну душу. У наш час ця релігія нараховує майже чотири мільйони прихильників. Більшість з них живе в Індії, в околицях Бомбея і в штаті Гуджарат.
              На відміну від них, сикхи відомі своїми військовими традиціями, а поширене між ними прізвище Сінгх означає лев. Сикхізм, символом якого є три мечі й коло, сповідує 17 мільйонів людей. Більшість із них живе в Пенджабі. На середині штучного озера в сикхському святому місті Амритсарі височіє Золотий храм. Сикхських чоловіків легко розпізнати по блакитних (означає широкий, як небо, вільний від упередження розум), білих (означає святість особи, що провадить зразкове життя), і чорних (це згадка про гоніння сикхів британцями 1919 року) тюрбанах. Такі тюрбани є невід’ємною частиною їхніх релігійних звичаїв; сикхи також не стрижуть волосся.
              Мовою гінді слово сикх означає “учень”. Сикхи є учнями засновника цієї релігії, гуру Нанака, і послідовниками вчення десятьох гуру (Нанака і дев’ятьох наступників), писання котрих увійшли у святу книгу сикхів “Гуру Грантх Сахіб”. Ця релігія з’явилася на початку XVI сторіччя, коли гуру Нанак вирішив взяти найліпше з індуїзму та ісламу й створити об’єднану релігію. Місію Нанака можна сформувати одним реченням: “Оскільки є лише один Бог і він наш Отець, всі ми повинні бути братами”. Сикхи, як і мусульмани, вірять в одного Бога й забороняють використання ідолів. Вони визнають індуїстське вчення про безсмертну душу, перевтілення та карму. Місце поклоніння сикхів називається гурдвара. Одна з найбільших заповідей гуру Нанака звучала: “Завжди пам’ятайте Бога, повторюйте Його ім’я”. Про Бога говориться, що він “Правдивий”, але не вживається його імені. Інша заповідь: “Діліться своєм маєтком з тими, кому менш пощастило”. Тому в кожному храмі сикхи мають лангар, або кухню, де кожна людина може отримати безплатно їжу. Там навіть є приміщення, де подорожні можуть безплатно переночувати.
              Останній гуру, Говінд Сінгх (1666 – 1708 роки), заснував сикхське братство Хальса, члени якого дотримуються п’яти “к”, а саме: кеш – нестрижене волосся (символ духовності); кангха – гребінець у волоссі (символ порядку й напучення); кірпан – меч (ознака гідності, хоробрості й саможертовності); кара – сталевий браслет (символ єдності з Богом) і кач – короткі спідні штани (ознака скромності й символ моральної стриманості).
              Загальновідомий чинник індуїзму – варна, або кастова система, яка жорстко розділює суспільство на класи. “Ненасильство – це перший та останній пункт моєї віри” (Махатма Ганді, 23 березня 1922 року).
              Махатма Ганді прославився політикою незастосування насильства в боротьбі за незалежність Індії від Великобританії (здобуто 1947 року), а також кампанією поліпшення життя мільйонів індусів. Індійський професор М. П. Реге пояснює: “Він прголошував ахімсу (ненасильство) фундаментальною моральною цінністю, котру вважав турботою про гідність та добробут кожної людини. Якщо вчення певних священних писань індуїстів суперечили ахімсі, він не визнавав їхнього авторитету; він безстрашно намагався викорінити недоторканість та ієрархічну кастову систему й відстоював рівноправність жінок у всіх сферах життя”.
              Що Ганді думав про долю недоторканих? У листі до Джавахарлала Неру (2 травня 1933 року) він написав: “Рух харіджанів занадто потужний, щоб охопити його розумом. У світі немає нічого гіршого. І все ж таки я не можу покинути релігію – не можу залишити індуїзм. Якби я розчарувався в індуїзмі, життя стало б для мене тягарем. Завдяки індуїзму я люблю християнство, іслам і багато інших релігій… Але я не можу миритися з його поняттям недоторканості” ( “Ганді. Вибране”, англ.). Не важко побачити, що індуське суспільство все ще поділене за цією системою, хоч її відкинули буддисти й джайністи. Кастова система глибоко вкоренилася в психології індусів, так само як расова дискримінація в розумах мешканців США та інших країн. Сьогодні аналогічне (щоправда менш виражене) відчуття класової належності все ще можна бачити в суспільстві Великобританії та в інших країнах. Отже, в Індії людина з народження перебуває в суворо визначеній кастовій системі, з котрої практично не може визволитись. До того ж пересічний індус і не прагне цього. Він вважає своє місце в ній як наперед визначену неминучу долю, результат власних вчинків у попередньому існуванні, тобто кармі.
              За індуїстською міфологією, спочатку існували чотири головні касти. Вони базувалися на частинах тіла прабатька людства, якого звали Пуруша. У гімнах “Рігведи” говориться:
              “Коли вони розчленували Пурушу, то на скільки частин розділили його?
              Як вони називають уста й руки його? Яке ім’я дають стегнам і ногам його?
              Брахман [найвища каста] устами був його, а з рук його був зроблений раджан’я.
              Його стегна стали вайш’я, з його стіп було створено шудра” (“Світова Біблія”, англ.).
              Отже, найвища священицька каста – брахмани – походила нібито з уст Пуруши, його найвищої частини. Клас володарів, або воїнів (кшатрія або раджан’я), був створений з його рук. Клас купців та рільників, названих вайш’я, або ваішйа, утворився із стегон. А нижча каста чорноробів (шудра) виникла з найнижчої частини тіла, зі стіп. З бігом сторіч утворилися ще нижчі касти: вигнані з касти й недоторкані, яких Махатма Ганді доброзичливо назвав харіджанами, або “особами, що належать богові Вішну”. Хоча з 1948 року недоторканість в Індії вважається незаконною, недоторканим усе ще живеться дуже важко. З часом в індійському суспільстві кожній професії та ремеслу відповідала окрема каста. Цей давній поділ на касти, що визначає кожному своє місце в суспільстві, насправді є расовим поділом та “стосується чіткого расового розрізнення, починаючи від [світлошкірих] аріїв і закінчуючи [темношкірими] додравідськими племенами”. Слово варна (каста) означає “колір”. “У перші три касти входили світлошкірі арії. У четверту – темношкірі тубільці неарійського походження” (Дональд А. Маккензі, “Серії міфів та легенд – Індія”, англ..). Кастова система, яка підтримується релігійним вченням про карму, прирікає мільйони індійців до життя в крайній бідності й несправедливості.
              Бентежний цикл існування
              Вчення про карму належить до основних і найважливіших вірувань, яке позначається на нормах моралі й поведінці індуїстів. Це принцип, за яким кожна дія, позитивна чи негативна, викликає певні наслідки; карма визначає кожне існування переселеної або реінкарнованої душі. “Гаруда Пурана” пояснює:
              “Людина є творцем своєї долі, і навіть в ембріональному житті підлягає динаміці вчинків з попереднього існування. Без різниці, чи вона сховається у гірській твердині, чи заколишеться в надрах моря, чи безпечно сидітиме на колінах матері чи високо над її головою, людині не втекти від наслідків своїх попередніх учинків… Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно спостигне її саме тоді”.
              “Гаруда Пурана” веде далі:
              “Знання, здобуті людиною в попередньому переродженні, багатство, яке вона роздала в милосерді, і вчинки в попередньому втіленні, випереджують її душу в мандрівці”.
              Віра в безсмертну душу нерозривно пов’язана з вченням про карму, а карма обумовлює те, що в індуїзмі концепція душі відрізняється від її концепції в загальновизнаному християнстві. Індуїсти вірять, що кожна окрема душа, джїва чи прана, проходить багато перевтілень і, можливо, навіть “пекло”. Вона мусить прагнути об’єднання з “Верховною Сутністю”, що теж називається Брахманом, або Брахм. Через віру в карму індуїсти схильні до фаталізму. Вони вірять, що суспільне становище та обставини (чи то добрі, чи погані) є наслідком учинків людини в попередньому існуванні й тому заслужені. Індуїст може намагатися бути ліпшою людиною, аби наступне існування було більш стерпним. Отже, йому легше змиритися зі своєю долею, ніж жителеві Заходу. Індуїст бачить в усьому дію закону причини й наслідку, зумовленого його поперднім життям. У цьому простежеється принцип: що посіяв в уявному колишньому існуванні, те пожнеш тепер. Звичайно, все це грунтується на умові, що людина має безсмертну душу, котра переходить в інше життя – як людина, тварина чи рослина.
              Остаточна мета в індуїзмі – досягти мокші (визволення), або вивільнення з коловороту повторних народжень та існування. “Оскільки мокша, або звільнення від довгої низки втілень, – це мета кожного індуїста, то найбільшою подією в його житті є смерть”. Мокші можна досягти, якщо дотримуватися різних марг (шляхів) або йогів.
              1) Карма-йога. “Шлях діяльності, або “карма-йога”, – це дисципліна діяльності. У своїй основі, карма марга означає здійснення особистої дхарми, згідно з місцем людини в житті. Від усіх вимагається виконання певних обов’язків, як, скажімо, ахімси й невживання алкоголю та м’яса. Але особиста дхарма кожної людини залежить від її касти й фази життя” (“Великі азіатські релігії”, англ.). Ця карма виконується винятково в межах певної касти. Чистістькасти підтримується тим, що особа не одружується й не їсть з представниками іншої касти, належність до якої визначена кармою з попереднього існування. Отже, кастова належність не вважається несправедливістю, а спадщиною попереднього втілення. В індуїстській філософії люди далеко не рівноправні. Вони поділені через касти, стать, а також колір шкіри. Зазвичай чим світліший колір, тим вища каста.
              2) Джнана-йога. “Шлях знання, або “джнана-йога”, – це дисципліна знання. На відміну від шляху діяльності (карма марга), що визначає обов’язки на кожен випадок життя, джнана марга вказує на філософський і психологічний щлях пізнання себе та всесвіту. Не діяти, а бути – це ключ до джнана марги. Найважливіше, що цей шлях уможливлює людині, котра його обрала, мокшу ще в цьому житті” (“Великі азіатські релігії”, англ.). Цей шлях охоплює інтроспективну йогу, відчуження від світу й аскетизм. Це вияв самовладання й самозречення.
              3) Бгакті-йога. “Найпопулярніша форма нинішньої індуїстської традиції. Це шлях відданості (бгакті марга). На відміну від карма марги… цей шлях легший, більш спонтанний; він доступний людям будь-якої касти, статі або віку… [Він] дозволяє віддаватися людським почуттям та прагненням, а не заглушати їх йогівським аскетизмом… [Цей шлях] полягає винятково у відданості божественним істотам”, котрих, за традицією, налічується 330 мільйонів. Ця ж традиція ототожнює знання з любов’ю. Отже, бгакті – це “емоційна прив’язаність до вибраного бога” (“Великі азіатські релігії”, англ.).
              4) Раджа-йога. Обирання “спеціальних поз, дихальні вправи й ритмічне повторювання відповідних формул” (“Людські релігії”). Це восьмиступенева йога.
              Пантеон індуїстських богів
              Хоча в індуїзмі є мільйони богів, у різних його сектах, по суті, вшановують декількох уподобаних богів. Три найвидатніші боги складають так звану тримурті, трійцю, або тріаду богів. Ця тріада складається з Брахми – Творця, Вішну – Охоронця та Шиви – Руйнівника; кожен з них має принаймні одну дружину чи супутницю. Брахма одружений з Сарасваті, богинею знання. Дружина ж Вішну називається Лакшмі, а першою дружиною Шиви, яка пізніше заподіяла собі смерть, була Саті. Вона стала першою жінкою, що кинулась у жертовний вогонь, – першою саті. Протягом сторіч тисячі індуїстських вдів згоріло на похоронному вогнищі своїх чоловіків, наслідуючи цей міфологічний приклад. У наш час цей ритуал заборонено. Шива має ще одну дружину, відому під різними іменами та титулами. Коли вона милостива, її називають Парваті та Ума, а також Гаурі (Золотиста). Як Дурга або Калі, ця богиня вселяє жах. Хоч Брахма й головна постать в індуїстській міфології, він не займає важливого місця в поклонінні пересічного індуїста. Йому присвячено дуже мало храмів, хоча його називають Брахмою Творцем. Індуїстська міфологія приписує створення матеріального всесвіту верховному буттю, джерелу або першопричині – Брахману (Брахм), що ототожнюється зі священним складом ОМ або АУМ. Усі три члени тріади вважаються частиною “Буття”, а всі інші боги – її різні виявлення. Отже, усяке божество, котрого в індуїзмі вшановують як верховне, вважається всеосяжним. Хоча індуїсти вшановують мільйони богів, більшість із них визнає лише єдиного правдивого Бога, який може набирати різних форм – чоловіка, жінки й навіть тварини. Тому знавці індуїзму схиляються до думки, що він є не політеїстичною, а монотеїстичною релігією. Проте концепцію верховного буття було відкинено в пізнішому світогляді й замінено безособовою божественною першопричиною чи дійсністю. Вішну, доброзичливе сонячне й космічне божество, вшановують прихильники вішнуїзму. Він з’являється в десятьох аватарах, або втіленнях, у тому числі як Рама, Крішна й Будда. Іншою аватарою Вішну є Нарайана; “зображається у формі чоловіка, котрий спочиває на завитках тіла змії Шеші або Антанти, пливучи по космічних водах. При ногах сидить його дружина, богиня Лакшмі, а з пупа Вішну виростає лотос, з якого виринає бог Брахма” (“Енциклопедія релігій світу”). Шиву ще називають Магешою (Верховним Господом) та Махадевою (Великим Богом). Він другий за величністю бог, а поклоніння йому називається шиваїзмом. Його представлено як “великого аскета (наставник-йогин), який сидить на схилах Гімалаїв, заглиблений у медитації, замазаний попелом та зі скуйовдженим волоссям”. Цей бог відомий “своїм еротизмом, бо є дарівником плодючості, а також Махадевою, верховним господом творіння” (Енциклопедія релігій світу”). У поклонінні Шиві використовують лінгам, або фалічне зображення.
              Як і багато інших релігій світу, індуїзм має верховну богиню, котра може бути і привабливою, і грізною. У приємнішому виявленні її звати Парваті й Ума. Але її грізний характер розкривається тоді, коли вона є Дургою або Калі, кровожерливою богинею, якій до вподоби криваві жертви. У постаті Богині-Матері, Калі Ма (Чорна Матір-Земля), вона є головним божеством шактізму. ЇЇ зображають оголеною до стегон, оздобленою трупами, зміями й черепами. Колись поклонники цієї богині, тагі (слово, від якого походить англійське “thug” – убивця), приносили їй у жертву людей через задушення.
              Індуїзм і ріка Ганг
              Розглядаючи пантеонбогів в індуїзмі, неможливо не згадати про найсвятішу ріку Ганг. Багато сюжетів в індуїстській міфології безпосередньо пов’язані з рікою Ганг, або Ганга Ма (Ганга-Матір), як її називають побожні індуїсти. В одній молитві згадується 108 назв цієї ріки. Віддані індуїсти так вшановують Ганг, тому що від неї залежить їхнє виживання, і вона пов’язана з давньою міфологією. Вони вірять, що Ганг колись був у небесах Чумацьким шляхом. Але як він став рікою? Індуїсти більш-менш пояснили б це так: Махараджа Сагара мав 60 000 синів, які загинули у вогні Капіли (одне з виявлень Вішну). Їхні душі були б приречені до пекла, якби богиня Ганга не зійшла з небес, не очистила їх і не зняла з них прокляття. Бхагіратха, правнук Сагари, вблагав Брахму дозволити священній Ганзі зійти на землю. В одному переказі говориться: “ Ганга відповіла: “Я така могутня, що знищила б підвалини землі”. Отже, відбувши тисячолітню покуту, [Бхагіратха] подався до бога Шиви, найбільшого з усіх аскетів, та вмовив його стати високо над землею – серед скель і криги Гімалаїв. Шива дозволив Ганзі ринути з неба на його скуйовджене волосся, що пом’якшило загрозливий для землі удар. Потім Ганга лагідно сплила на землю й поструменіла з гір донизу через долини, даючи сухій землі воду й життя” (сер Едмунд Гілларі, “З океану до неба”, англ.).
              Поклонники Вішну мають дещо іншу версію походження ріки Ганг. Згідно з давнім текстом “Вішну Пурана”, це було так:
              “З цього місця [святої оселі Вішну] бере свій початок ріка Ганг, що усуває всі гріхи… Вона витікає з нігтя великого пальця лівої ноги Вішну”.
              Поклонники Вішну кажуть про це мовою санскрит: “Вішну падабджа самбгута”, що означає “народжена з лотосоподібної стопи Вішну”.
              Індуїсти вірять, що Ганг має силу визволяти, обмивати, очищати й зціляти віруючих. У “Вішну Пурані” говориться:
              “Святі, що очищаються купіллю у водах цієї ріки, розум котрих відданий Кешаві [Вішну], зазнають остаточного визволення. День у день священна ріка очищає всіх, хто чує про неї, прагне, бачить і торкається її, хто купається в ній чи оспівує її. І навіть ті, що живуть далеко… вигукуючи “Ганга й Ганга”, звільняються від гріхів, скоєних під час трьох попередніх існувань”.
              “Брахмандапурана” говорить:
              “Ганга захистить від сотень тисяч небезпек племена тих, хто раз здійснить благочестиву купіль в Її чистих потоках. Зло, нагромаджене протягом поколінь, буде знищене. Щоб людина відразу очистилась, достатньо скупатись у Ганзі”.
              Індійці сходяться до ріки, щоб виконати обряд пуджі, або поклоніння. Під час обряду вони складають жертви з квітів, наспівують молитви і священник ставить їм тарілку, червону чи жовту плямку на чолі. Багато осіб також п’є воду, хоча вона сильно забруднена: туди скидають стічні води, хімікалії та трупи. Проте духовна привабливість Гангу настільки велика, що мільйони індійців мріють принаймні раз скупатися у своїй “святій річці” – забруднена вона чи ні.
              Інші приносять тіла близьких, спалюють їх у похоронному вогнищі на березі, а попіл розсипають над рікою. Вони вірять, що це гарантуватиме душі померлого вічне блаженство. Бідні, які не можуть заплатити за кремацію, просто кидають до ріки загорнуте в саван тіло, де його пожирають стервоїдні птахи або воно розкладається.
              Отже, індуїзм – це політеїстична релігія, яка базується на монотеїзмі, тобто на вірі в Брахмана, Верховне Буття, джерело чи першопричину, що символізується складами ОМ або АУМ і має багато граней або виявлень. Індуїзм також навчає терпимості й доброго ставлення до тварин.
              ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
              1. Колодний А.М. “Академічне релігієзнавство”: Підручник для студентів філософського факультету. – К.: Видавництво “Світ Знань”, 2000. – 862с.
              2. Калінін Ю.А., Харковченко Е.А “Релігієзнавство”: Підручник для вузів. – К., 2004
              3. Бонгард-Левин Г.М. “Древнеиндийская цивилизация.Философия, наука, религия”. – М.: “Наука”, 1980. – 333с.
              4. Эрман В.Г., Темкин Э.Н. “Мифы древней Индии”. – М.: “Наука”,1975. – 270с.
              5. Васильев Л.С. “История религий Востока”. – М.: “Высшая школа”, 1988. – 416с.
              Скачати готовий файл.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2012.04.12 | філософ

                "Олег Вовк Справжнє християнство або Про що пише біблія" (/)

                Олег Вовк
                Справжнє християнство або Про що пише біблія
                Київ 1998
                Присвячую всім тим хрещеним українцям, які не читали біблії.
                Автор.
                
                Ця праця присвячена проблемі ідейно-тематичного змісту Біблії. Сутність Біблії приховано за багатослівними, але малозмістовними масивами тексту. Науковий аналіз змісту Біблії дозволяє виразно показати головні ідеї, які лежать в її основі.
                Подані в цій праці ідеї не є новітніми відкриттями. Про них писали античні критики християнства – римський імператор Юстиніан Відступник ("Проти Християн"), філософи Цельс ("Правдиве слово"), Порфирій ("Проти християн") та багато інших. Однак, ці твори з якихось дивних причин, як в радянські часи, так і зараз, є недоступними для широкого загалу.
                Цією брошурою ми продовжуємо критику християнства, розпочату видатними українцями Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком та Василем Стусом.
                
                Зміст
                І. Призначення Ісуса
                1. До кого прийшов Ісус?
                2. Ісус і "язичники".
                3. Нерозв'язане запитання.
                4. Мета Ісуса.
                ІІ. Закон Мойсея
                1. Десять заповідей.
                2. Обіцяний Край або Чи можна вбивати?
                3. Злочинна Пасха або "Бог"-дітовбивця.
                ІІІ. Пророки і псалтир про месію
                1. Пророки.
                2. Псалтир.
                ІV. Єретичне вчення Савла
                1. Хто такий Савл?
                2. Нововведення Савла.
                3. "Правда" божа.
                4. "Закон віри".
                5. Християнська класифікація людей.
                V. Підвалини справжнього християнства
                1. Хто такий Ягве (Єгова)?
                2. Хто такий Ісус?
                3. Сутність християнства.
                Висновки
                
                
                І. Призначення Ісуса
                
                Центром усього християнського вчення є постать єврея Ісуса ("Христа"). Його прихід привів до перебудови старозавітної релігії євреїв на нову нібито "інтернаціональну" християнську релігію. Щоб правильно зрозуміти християнство, слід насамперед правильно зрозуміти особу єврея Ісуса, а саме, дати відповідь на такі запитання:
                - До кого Ісус прийшов?
                - Що хотів зробити Ісус на землі?
                
                1. До кого прийшов Ісус?
                Ісус в Євангеліях сам говорить про те, до кого він прийшов. Дамо слово Ісусу.
                "Я посланий лише до гинучих овечок дому Ізраїлевого" (Матвій, 15, 24)
                Сказано ясно і однозначно: Ісус прийшов виключно до євреїв, про що і посвідчив особисто своїм власним словом.
                Таке ж особисте свідчення Ісуса знаходимо в таких словах.
                "І закликав він дванадцятьох своїх учнів ... і їм наказав, промовляючи: "На путь до язичників не ходіть, і до самаритянського міста не входьте, але ідіть швидше до овечок гинучих дому Ізраїлевого"(Матвій, 10, 1-6).
                І далі Ісус застерігає: "... Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть."
                Очевидно, що йдеться саме про євреїв, бо у язичників синагог не має.
                Відповідаючи на запитання Петра, Ісус говорить: "По-правді кажу вам, що коли при відновленні світу, син людський сяде на престолі слави своєї, тоді сядете й ви, що за мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих..." (Матвій, 19, 27-29). Як свідчать послання апостола Павла, язичники суду не підлягають – вони погинуть всі підряд буз будь-якого суду, коли прийде месія: "Котрі бо згрішили без Закону, ті без Закону і загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом" (Павло до Римлян, 2, 12).
                Ісус і не збирається ні сам, ні через учнів судити під час другого пришестя будь-кого, крім "племен Ізраїлевих" – євреїв. "Язичники" просто будуть понищені єврейським "богом" без суду.
                Таким чином, Ісус не лише спрямовує свої зусилля на допомогу євреям, він прямо забороняє учням йти до неєвреїв. Отже, ми є свідками звичайнісінького єврейського націоналізму – сіонізму.
                
                2. Ісус і язичники.
                Якщо Ісус прийшов лише до євреїв, то яким було його ставлення до "язичників", тобто неєвреїв? Читаємо Євангелія.
                "І ось жінка одна хананеянка ... заголосила до нього й сказала: "Змилуйся надо мною, господи, сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!"
                А він їй не казав ані слова. Тоді учні його, підійшовши, благали його та казали:"Відпусти її, бо кричить услід за нами!"
                А він відповів і сказав: "Я посланий лише до овечок гинучих дому Ізраїлевого"... А вона, підійшовши, уклонилася йому та й сказала: "Господи, допоможи мені!" А він відповів і сказав: "Не годиться взяти хліб у дітей і кинути собакам"... Вона ж сказала: "Так, господи! Аже ж і собаки їдять ті кришки, що падають зі столу їх панів". Тоді відповів і сказав їй Ісус: "О, жінко, твоя віра велика, – нехай буде тобі, як ти хочеш!" (Матвій, 15, 22-28).
                Цей же епізод в дещо іншому викладі знаходимо і в Євангелії від Марка (Марк, 7, 25-29):
                "... жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, ... прийшла та й припала до ніг йому. А ця жінка грекиня була родом... Вона стала благати його, щоб із дочки її демона вигнав. А він їй сказав: "Дай, щоб перше наїлися діти – не годиться забрати хліб у дітей і кинути собакам!" А вона йому у відповідь каже: "Так, Господи! Але навіть собаки їдять під столом кришки від дітей"... І він їй сказав: "За слово оце йди собі – демон вийшов із твоєї дочки!".
                Отже, євреї (овечки дому Ізраїлевого) для єврея Ісуса – діти, а не євреї – собаки. Дуже виразне порівняння! Неєврейці, яка з горя за дочку визнала себе собакою, що підбирає крихти з єврейського столу, надав допомогу. А до того байдуже сприймав приниження нещасної жінки, відмовлявся їй допомогти. Добрий моральний ідеал для "милосердних" християн. Дуже цікава ілюстрація "загальнолюдської" християнської моралі.
                Не лишається ніяких сумнівів, що Ісус прийшов виключно до євреїв і ні до кого більше. "Син божий" не може не знати, до кого він прийшов. Ті, хто стверджує, що Ісус прийшов до всіх людей, мають його за брехуна або блазня, бо лише брехун, знаючи, що він прийшов до всіх людей, може прилюдно заявляти, що він "прийшов лише до гинучих овечок дому Ізраїлевого".
                
                3. Нерозв'язане запитання.
                Євангелія, однозначно стверджуючи, що єврей Ісус прийшов виключно до євреїв, містить також незрозумілі твердження, які викликають запитання. Відповідей на ці запитання в Євангеліях не знаходимо. Наведемо ці незрозумілі на перший погляд вислови.
                З’явившись після смерті та "воскресіння" своїм учням, єврей Ісус говорить: "Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця..." (Матвій, 28, 19) або "Ідіть по всьому світу та всьому живому Євангеліє проповідуйте!" (Марк, 16, 15).
                Таким чином, Ісус прийшов лише до євреїв, а учнів своїх посилає проповідувати до "всіх народів". ЧОМУ?
                На це просте запитання не знаходимо простої відповіді. Майстри обману віками шліфували Біблію, щоб зробити відповідь на це запитання недоступною, засипати її сміттям пустопорожніх за змістом багатосторінкових текстів, облудним хитромудрим філософствуванням.
                Однак відповідь знайти можна, і вона є в цій праці. Щоб отримати відповідь на поставлене запитання, з’ясуємо мету, з якою Ісус почав свою діяльність на землі Ізраїля.
                
                4. Мета Ісуса.
                Відповідь на це запитання отримуємо з уст самого Ісуса. Читаємо Євангелія.
                "Не подумайте, ніби я руйнувати Закон чи пророків прийшов. – Я не руйнувати прийшов, але виконати. По правді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, аж поки не збудеться все" (Матвій 5, 17-18).
                Вже після "воскресіння", з’явившись учням, Ісус говорить їм: "Потрібно, щоб виконалось усе, що про мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане" (Лука, 24, 44).
                Таким чином, єврей Ісус прийшов до Ізраїля, щоб виконати Закон і Пророків та все, що про нього в Псалмах проголошено.
                Отже, наш пошук відповіді на, здавалося б, невелике протиріччя Євангелій, ускладнюється. Доведеться розібратися в цілях Закону і Пророків та в тому, що провіщає Псалтир про Ісуса.
                
                II. Закон Мойсея.
                
                Закон Мойсея викладено в п’яти книгах Мойсеєвих (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня), які ще називають П’ятикнижжям або Торою (на івриті – "наука"). Не весь зміст Тори названо законом, а лише частину її положень. З’ясуємо, які положення Тори є законом.
                Словом "закон" в Торі названо окремі вказівки, які Ягве (єврейський "бог") давав Мойсею. Якщо проаналізувати зміст П’ятикнижжя, то можна виявити такі закони.
                1. Десять заповідей Ягве єврейському народу.
                2. Закон про Край Обіцяний.
                3. Закон про Паску.
                4. Закони релігійного служіння.
                5. Судові закони.
                Закони релігійного служіння та судові закони не містять в явному вигляді вказівок на суспільно-політичний ідеал Біблії в аспекті ставлення до інших народів. Тому розглянемо лише перших три закони.
                
                1. Десять заповідей.
                Заповіді викладено в книзі Вихід, глава 20. Наведемо їх.
                1. "Нехай не буде тобі (кожному єврею – О.В.) інших богів передо Мною" (Вихід, 20, 3).
                2. "Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді та під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо я – господь, бог твій, бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить мене і хто тримається моїх заповідей" (Вихід, 20, 4-6).
                3. "Не призивай імення господа, бога твого, надаремно, бо не помилує господь того, хто призиває його надаремно" (Вихід, 20, 7).
                4. "Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для господа, бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість днів творив господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив господь день суботній і освятив його" (Вихід, 20, 8-12).
                5. "Шануй батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку господь, бог твій дає тобі!" (Вихід, 20, 12).
                6. "Не вбивай!" (Вихід, 20, 13).
                7. "Не чини перелюбу!" (Вихід, 20, 14).
                8. "Не кради!" (Вихід, 20, 15).
                9. "Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!" (Вихід, 20, 16).
                10. "Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!" (Вихід, 20, 17).
                В 9-й та 10-й заповідях вживається поняття "ближній". Хто ж мається на увазі під "ближнім" і чим цей "ближній" відрізняється від "дальнього"? Ніде не знаходимо, щоб Ягве, говорячи до Мойсея, вживав слово "дальній", але він вживає інше слово – "чужинець". Отже, в Біблії в словах Ягве зустрічаємо два слова, які протистоять одне одному: "ближній" і "чужинець". Як це не дивно, прямого визначення "ближнього" в Біблії не знаходимо. Спробуймо розібратися, що означає це слово.
                Смисл слова "ближній" як протилежність слову "чужинець" постає в епізоді про здійснений євреєм Мойсеєм злочин. Наведемо його.
                "І побачив він єгиптянина, що бив єврея з братів його. І озирнувся він туди та сюди, і побачив, що нікого нема, – та й убив єгиптянина, і заховав його в пісок.
                І вийшов він другого дня, – аж, ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: "Нащо ти б’єш свого БЛИЖНЬОГО?"
                А той відказав:"Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?" І злякався Мойсей ... І втік ..." (Вихід, 2, 11-15).
                Отже, чужинця (єгиптянина) Мойсей вбив, а ближнього (єврея) намагався виховувати, але злякався і втік. Немає ніякого сумніву, що "ближній" в заповідях – це одноплемінник, єврей.
                
                2. Обіцяний Край або Чи можна вбивати?
                Але одразу постає ще одне запитання: заповіді 6-8 стосуються всіх людей, чи лише євреїі? Розберемося в цьому.
                Заповідь 6. "Не вбивай!" Коли євреї прийшли в Обіцяний Край, з гір Евал та Гарізім ними було виголошене прокляття порушникам Закону Мойсеєвого (Второзаконня, 27, 24). Одне з проклять звучить так: "Проклятий той, хто вбиває свого ближнього потаємно!" Отже, проклинається лише вбивця ближнього, на вбивць чужинця прокляття не насилається. На того, хто вбиває відкрито, прокляття насилати не треба – його ловлять і карають за законом.
                Численні вбивства, до яких закликає євреїв Ягве для того, щоб очистити для "свого народу" Край Обіцяний визначаються не як вбивства, а як виконання волі Ягве, як здійснення його наказу.
                Ягве говорить: "Коли господь, бог твій, уведе тебе до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то він вижене численні язичницьки народи перед тобою: хіттеянина, і гіргашеянина, і амореянина, і хананеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина – сім народів, численніших та міцніших за тебе. І коли дасть їх господь, бог твій, тобі, то ТИ ЇХ ПОНИЩИШ..., І НЕ БУДЕШ ДО НИХ МИЛОВЕРДНИМ" (Второзаконня, 7, 1-2).
                Особливо привертає увагу знищення царя Сигона і його народу, яке було здійснене за межами Обіцяного Краю. Розглянемо цей характерний уривок.
                Єврейські посли просили царя Сигона пропустити їх через його землю і продати їм їжу. "Та не хотів Сигон, цар хешбонський, дати їм перейти через свою землю, бо ГОСПОДЬ, БОГ ТВІЙ (Ягве – О.В.) ЗРОБИВ ЗАПЕКЛИМ ДУХ ЙОГО, ТА ОЖОРСТОЧИВ ЙОГО СЕРЦЕ, ЩОБ ДАТИ ЙОГО В РУКУ ТВОЮ... І дав його нам господь, бог наш, і ми побили його й синів його та весь його народ ... чоловіків, і жінок та дітей, нікого не позоставили ми" (Второзаконня, 2, 26-33). Тобто, Ягве провокував народи, з якими доля зводила євреїв, на непоступливість або агресивність, щоб дати євреям підстави звинуватити ці народи в завданні шкоди "божому задуму" та знищити їх.
                Таким чином, заповідь не вбивати має численні застереження. Вона головним чином стосується взаємин єврея з євреєм. За вбивство єврея існувало суворе судове покарання, звичай помсти та прокляття. Масові вбивства в Краї Обіцяному розглядаються не як вбивства, а як служіння "богу". І якщо вже ніяких підстав убивати нема, то виявляється, що Ягве провокує "чужинців" на агресію або нехтування інтересами євреїв і євреї мають право цей народ знищити. Логіка така: бажання євреїв – це воля Ягве, перешкоджання євреям – це перешкоджання волі "бога" Ягве, а знищення тих, хто наважується перешкоджати Ягве, не є вбивством в біблійному розумінні.
                Отже, Варфоломіївська ніч, коли "істинні духовні юдеї" (католики) вбивали тисячі "неістинних", які стали на перешкоді задумам Папи Римського, є подією цілком в дусі Біблії. Отака "загальнолюдська" мораль.
                
                3. Злочинна Пасха або "Бог"-дітовбивця.
                Ягве постає в Біблії як кривавий демон, який насолоджується дитячою кров’ю. Читаємо книгу Вихід.
                "Оце Аарон і Мойсей, що господь говорив їм: "Виведіть Ізраїлевих синів з єгипетського краю..." (Вихід, 6, 26).
                "І сказав господь до Мойсея: ... я вчиню запеклим фараонове серце, і помножу ознаки мої та дива мої в єгипетськім краї" (Вихід 6, 26).
                Отже, Ягве навмисно провокує фараона не відпускати євреїв, щоб був привід демонструвати свої криваві "дива".
                Через Мойсея Ягве ("бог-отець") передає євреям наказ про Пасху:
                "У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня... І нехай пильнують його до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І нехай ВІЗЬМУТЬ ТІЄЇ КРОВІ, І НЕХАЙ ПОКРОПЛЯТЬ НА ОБИДВА БОКОВИХ ОДВІРКИ, І НА ОДВІРОК ВЕРХНІЙ у тих домах, що будуть їсти його в них... А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху. ПАСХА ЦЕ ДЛЯ ГОСПОДА!
                І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і ПОВБИВАЮ В ЄГИПЕТСЬКІЙ ЗЕМЛІ КОЖНОГО ПЕРВОРІДНОГО ВІД ЛЮДИНИ АЖ ДО СКОТИНИ... І БУДЕ КРОВ НА ОДВІРКАХ ЗНАКОМ, ЩО ТАМ ВИ – І ПОБАЧУ ТУ КРОВ, І ОБМИНУ ВАС. І не буде між вами згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для господа на всі роди ваші. Як постанову вічну будете святкувати його!" (Вихід, 12, 3-14).
                "Пасха" на івриті означає "перескакування", тобто обминання того дому, одвірок якого помащено кров’ю пасхального ягняти. Ось як каже про це Мойсей своїм одноплемінникам: "І перейде господь ударити Єгипет, і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох одвірках бічних, – і обмине господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб вдарити" (Вихід, 12, 23).
                Ось як описує Біблія цей кривавий злочин: "І сталося в половині ночі, і вдарив господь в єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараону, що сидить на своєму престолі, аж до перворідного полоненого, що в тюрмі, і кожного перворідного худоби. І встав фараон уночі, він та всі раби його, та весь Єгипет. І знявся великий зойк в Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого!" (Вихід, 12, 29-30).
                Християни на Пасху на одвірках ставлять хрестик. Для чого? Щоб, коли нібито вдруге прийде месія єврей Ісус на землю, і почне вбивати невинних людей, не зачіпав вірних йому "духовних юдеїв" – християн.
                Таким чином, з року в рік євреї та їхні духовні спадкоємці (християни) чекають на свої найбільше свято чергового дива "божого"– масового людовбивства.
                Ось такий він, закон про Пасху, який діє по сьогодні. Який же моральний рівень повинен мати "істинний християнин", що в наш час цілу ніч пильнує з любов’ю до Ісуса – посланця кривавого демона Ягве з потаємною надією на приход цього ката, який для блага юдеїв розправиться з кожнім, хто не хоче їм підпорядковуватися, заливши землю кров’ю.
                
                ІIІ. Пророки і псалтир про месію.
                
                Ісус пришов виконати не лиши Закон, про який йшлося в минулій главі. Він прийшов виконати все, що сказали пророки, та все те, що написано про месію у Псалтирі. Ісус сам говорить про це так: "Не подумайте, ніби я руйнувати Закон чи пророків прийшов, – я не руйнувати прийшов, але виконати" (Матвій, 17, 17).
                З’явившись своїм учням у Єрусалимі після свого "воскресіння", Ісус повчав їх. "Це слово, що казав я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб виконалося усе, що про мене в законі Мойсеєвім, та у пророків, і у Псалмах написане" (Лука, 24, 44).
                Звернемося до змісту Пророків і Псалтиря.
                
                1. Пророки.
                Біблійні пророки діляться на великих пророків (Ісая, Єремія та Єзекіїль) і малих пророків (13 осіб). Насамперед розглянемо, що писали великі пророки про месію та його царство.
                У книзі пророка Ісаї про месію та його завдання пишеться в главах 7, 9,42, 49, 50, 53, 59, 60, 61 та інших. Розглянемо зміст цих пророцтв.
                В пророцтвах Ісаї йдеться про те, що в роду Давида діва дивом зачне дитя – знак від "бога", який зробить його "заповітом народові (єврейському – О.В.), за світло язичникам" (Ісая, 42, 6). Буде ця особа царем Ізраїля і здійснить волю Ягве (духовна сутність, яку євреї нарекли "богом"). Що ж станеться, коли прийде месія – єврей Ісус? Читаємо пророцтва Ісаї:
                "І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками та вам винарями! І будуть вас кликати: господні, священики, будуть казати на вас: слуги нашого бога! ВИ БУДЕТЕ ЇСТИ БАГАТСТВО НАРОДІВ, і їхньою славою будете славитись" (Ісая, 61, 5-6).
                "І мури твої (Єрусалимові – О.В.) побудують чужинці, а їхні царі тобі будуть служити, бо в запалі гніву свого я був уразив тебе, а в своїм уподобанні змилуюся над тобою! І будуть постійно відкриватися брами твої, – ані вдень, ні в ночі не замкнуться вони, щоб приносити до тебе багатства народів, і їхні царі щоб були припроваджені. Бо ПОГИНУТЬ НАРОД ТА ТЕ ЦАРСТВО, ЩО НЕ СХОЧУТЬ СЛУЖИТИ ТОБІ, – і ці народи понищені будуть зовсім" (Ісая, 60, 10-12).
                Ягве устами Ісаї звертається до єврейського народу:
                "Ось я підніму свою руку до людей, і піднесу до народів прапора свого – і позносять синів твоїх в пазусі, а дочок твоїх поприносять на плечах. І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці – за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятися тобі та ЛИЗАТИМУТЬ ПИЛ ТВОЇХ НІГ, і ти пізнаєш, що я – то господь... " (Ісая, 49, 22-23).
                Пророк Єремія значно менше приділяє уваги царству месії, ніж Ісая. В книзі пророка Єремії (глава 33) йдеться про помилування євреїв та повернення їм долі богообраного народу.
                Пророк Єзекіїль описує майбутнє Ізраїля, мало згадуючи інші народу (глави 34-37, 39-48). Привертає до себе увагу лише опис території Ізраїля, яка явно в кілька разів перевищує сучасну. Віруючий єврей навряд чи сприймає це інакше, ніж наказ Ягве про захоплення Ізраїлем земель своїх сусідів. Також Єзекіїль систематично нагадує, що євреї – народ, обраний Ягве між усіма народами землі.
                Серед малих пророків знаходимо цікаві відомості про суспільний устрій, який буде запроваджено месією. Наведемо уривки з пророцтв малих пророків Міхея і Огії.
                "І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдімо на гору господню та до дому Якового, і він буде навчати доріг своїх нас, і ми будемо ходити стежками його. Бо вийде Закон із Сіону, а слово господнє – із Єрусалиму. І він буде судити численні племена, і розсуджувати буде народи міцні аж у далечині" (Міхей, 4, 2-3)
                Ніяк не може єврейський Ягве позбутися бажання судити "чужинців".
                "І Яковів залишок (євреї – О.В.) буде між людьми, серед численних народів, як лев між лісною худобою, як левчук між отарами овець, – що як він переходить, то топче і шматує, і немає нікого, хто б зміг урятуватися" (Міхей, 5, 7).
                Через Міхея Ягве провіщає, що народи всі на землі не є вільними, а повинні слухатися волі Ягве, яку проголошують євреї. Хто не слухатиме, той буде знищений. Причому ця безпідставна агресія Ягве (яка на землі здійснюється руками богообраного єврейського народу) з якихось незрозумілих причин названа "помстою" (тобто, відплатою):
                "І в гніві та в лютості помсту вчиню над народами, що мене не послухались!" (Міхей, 5, 14).
                "Народи побачать оце ("дива", які творитиме Ягве – О.В.), і посоромлені будуть при всій своїй силі, руку покладуть на уста, їхні вуха оглохнуть. Будуть порох лизати вони, як той гад, як плазюче землі, повилазять з дрижанням з укріплень своїх, вони будуть тремтіти перед господом, богом нашим, і будуть боятися тебе (єврейського царя і месію Ісуса Христа – О.В.)!" (Міхей, 7, 16).
                Пророк Огія також виказує "божу" ненависть до не-євреїв (гоїв).
                "Я затрясу небо та землю, і поперевертаю трони царств, і повигублю силу поганських царств, і поперевертаю колісниці та тих, хто їздить у них, і попадають коні та їхні верхівці, побиті мечами один одного" (Огія, 2, 21-22).
                Таким чином, у пророків проявляється все те ж патологічне бажання юдеїв панувати над всіма народами, знущаючись над ними та тішачись своєю владою.
                
                2. Псалтир.
                Псалтир – це зібрання пророцтв, молитов та розповідей, виголошених царем Давидом.
                Оскільки Ісус посилається на псалми про себе, то нас цікавлять в Псалтирі лише пророцтва про месію. Уважно вчитаймося в них.
                Псалом 2.
                (Пророцтво про царство "сина божого".)
                Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
                Земні царі повстають, і князі нараджуються разом
                на господа та на його помазанця:
                "ПОРОЗРИВАЙМО МИ ЇХНІ КАЙДАНИ,
                І ПОСКИДАЄМО ІЗ СЕБЕ ЇХНІ ПУТА!"
                Але той, хто на небесах пробуває – посміється,
                владика їх висміє!
                Він тоді в своїм гніві промовить до них,
                і настрашить він їх у своїм пересерді:
                "Я ж помазав свого царя на Сіон, святу гору свою,
                я хочу звістити постанову:
                Промовив до мене господь:
                ти мій син, я сьогодні тебе породив.
                ЖАДАЙ ВІД МЕНЕ,– І ДАМ Я НАРОДИ ТОБІ, ЯК СПАДЩИНУ ТВОЮ,
                ВОЛОДІННЯ Ж ТВОЄ– АЖ ПО КІНЦІ ЗЕМЛІ!
                ТИ ЇХ ПОВБИВАЄШ ЗАЛІЗНИМ ЖЕЗЛОМ,
                ПОТОВЧЕШ ЇХ, ЯК ПОСУД ГОНЧАРСЬКИЙ"...
                А тепер – помудруйте, царі,
                Навчіться ви, судді землі:
                Служіть господеві зо страхом, і ридайте з тремтінням!
                Шануйте сина, щоб він не розгнівався,
                і щоб вам не загинути в дорозі,
                бо гнів його незабаром запалиться.
                Блаженні всі, хто на нього надіється.
                Отже, Ягве замахнувся на те, щоб тримати в кайданах весь світ, і виконавець цього злочинного задуму – месія Ісус. Подібні нахабні замахи на волю інших народів поширені по всьому Псалтирю. Читаймо їх:
                "І в величності своїй (звертання до месії – О.В.) сідай,
                та й верхи помчися за справи правди,
                і лагідності та справедливості, –
                і навчить тебе страшних чинів правиця твоя!
                Твої стріли нагострені, –
                а від них перед тобою народи попадають, –
                у серце царських ворогів" (Псалом 45, 5-6).
                "Вороги"– це ті, хто "незаконно" хоче скинути з себе кайдани Ягве. Точне визначення своїх ворогів дає сам Ісус. Читаємо його слова в Євангелії: "Хто не зо мною, той супроти мене" (Матвій, 12, 30). Отже, "ворог"– це той, хто не виконує накази єврейського демона Ягве та його посланця Ісуса.
                "Замість батьків твоїх будуть сини твої (месії – О.В.), –
                ЇХ ПО ЦІЛІЙ ЗЕМЛІ ТИ ПОСТАВИШ ВОЛОДАРЯМИ.
                Я буду ім’я твоє згадувати по всіх поколіннях,
                Тому-то народи по вічні віки тебе славить будуть!" (Пс. 45, 17-18)
                Отже, сини єврейського месії, за облудним "пророцтвом" Давида, нібито будуть володарювати по всій землі.
                "І він (месія – О.В.) запанує від моря до моря,
                і від ріки (Євфрату) аж до кінця землі!
                Мешканці пустель на коліна попадають перед обличчям його,
                а його вороги (всі, хто не з ним – О.В.)
                будуть порох лизати ..." (Пс. 72, 9)
                "Промовив господь (Ягве – О.В.) господеві (месії – О.В.) моєму?:
                "Сядь праворуч мене, доки не покладу я твоїх ворогів (хто не хоче бути твоїм рабом – О.В.)
                за підніжки ногам твоїм!"
                Господь із Сіону пошле силу свою, –
                пануй ти поміж ворогами своїми!" (Пс. 110, 1-2)
                Завершується цей кривавий псалмовий шабаш картиною уявного фантастичного знищення та покарання тих, хто не схотів коритися юдеям.
                "Хай радіють у славі святі,
                хай співають на ложах своїх,
                прославлення бога на їхніх устах,
                а меч обосічний – у їхніх руках,
                щоб чинити між племенами помсту (за те, що не хотіли коритися юдеям – О.В.),
                між народами – кару,
                щоб їхніх царів пов’язати кайданами,
                а їхніх вельмож – ланцюгами,
                щоб між ними чинити суд написаний!" (Пс. 149, 5-6).
                В усіх наведених уривках очевидним є прояв вже описаного суспільно-політичного ідеалу Біблії – панування юдеїв над світом шляхом знищення еліти всіх народів, заміни її юдеями та поневолення, духовного і фізичного, простих людей. Власне, суспільно-політичний аспект біблійного вчення той же, що і в "Протоколах сіонських мудреців" та інших документах, які викривають єврейський шовінізм та людоненависництво його носіїв.
                
                IV. Єретичне вчення Савла
                
                Ретельне дослідження вчення єврея Савла ("апостола Павла") приводить до висновку, що воно помітно відрізняється від вчення, викладеного в Євангеліях. Воно суперечить Євангеліям в головних своїх положеннях та містить кілька нових догм, які затіняють сіонізм Євангелій та узаконюють приєднання "язичників" до єврейської релігії. При цьому істинний зміст Старого Заповіту та Євангелій ретельно приховується за облудним багатослів’ям. Розглянемо головні положення вчення Савла, які викладено в так званих Посланнях апостола Павла.
                
                1. Хто такий Савл?
                Єврей Савл або "апостол Павло" – це людина, що створила те вчення, яке сьогодні називають християнством. Савл навіть не був знайомий з євреєм Ісусом, головним персонажем Євангелій. Хто ж він такий, чим займався до хрещення і за яких обставин хрестився? Читаємо Біблію.
                За проповідь християнства євреї вбили огреченого єврея Степана.
                "А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив церкву, – вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав їх до в’язниці" (Дії, 8, 1-3).
                Отже, Савл – це винищувач християн, який розправлявся з ними особливо старанно. Описані події відбувалися через кілька років після смерті єврея Ісуса. Отже, немає ніякого сумніву, що Савл радісно вітав страту Ісуса та віддано служив Ісусовим катам, знищуючи його послідовників.
                Одного разу з Савлом сталася фантастична пригода, після якої він змінив хазяїв і почав служити новим панам. І робив це так ревно, що навіть маючи на своїх руках християнську кров, а на своїй совісті невинно забитих одноплемінників – християн, дослужився до звання "апостола", яке мали лише учні Ісуса та ще кілька осіб, яких Ісусові учні одностайно вирішили вважати апостолами. Воістину, цей крутій-зрадник є найодіознішою особою серед усієї християнської духовної ієрархії. Такі професійні шарлатани – велика рідкість. Мабуть, саме з цієї причини учні Ісуса не пошкодували для нього навіть звання апостола. Ось яку байку розповідає Біблія про хрещення хитрого єврея Савла.
                "А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учнів господа, прийшов до первосвященика і просив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, якщо знайде він прихильних до Ісусового вчення чоловіків та жінок, зв’язати їх і привести до Єрусалиму.
                А коли він ішов і наближався до Дамаску, зненацька осяяло його світло з неба, голос він почув, який говорив: "Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?" А він запитав: "Хто ти, пане?" А той відповів: "Я Ісус, що його переслідуєш ти. Уставай, та до міста йди, а там тобі скажуть, що маєш робити!" (Дії, 9, 1-6).
                Саме цього вбивцю, який, проте, вмів віддано виконувати начальницькі накази, і названо в Біблії "апостолом язичників". Євреї цим ніби хотіли сказати "язичникам": "По вас і апостол ваш".
                
                2. Нововведення Савла.
                Аналіз змісту послань єврея Савла (Павла) дозволяє сформулювати здійснені ним доповнення до Євангелій.
                З першим пришестям єврея Ісуса, яке описано в Євангеліях, на землю прийшла так звана "правда божа".
                З появою "правди божої" докорінно видозмінилися взаємини між єврейським демоном Ягве та "язичниками".
                Після того, як з’явилася "правда божа", паралельно з старозавітним Законом Мойсея (Савл називає його "законом діл"), постав новий закон – "закон віри".
                Згідно із Законом Мойсея – "законом діл"– "законними" є лише взаємини Ягве з євреями. Єврейське обрізання є знаком укладеного між ними і їхнім демоном Ягве заповіту (Буття, 17, 10-14).
                Згідно з новозапровадженим "законом віри", "законними" можуть бути і взаємини Ягве з "язичниками". Якщо "язичники" повірять, що єврей Ісус – володар світу, стануть добровільно його рабами, то вони теж отримають вічне життя після фантастичного "суду божого" разом з євреями. Цих "язичників" Савл називає духовними юдеями, які прийняли духовне обрізання (Павло до римлян, 2, 25-29).
                Запровадження "закону віри" зовсім не означає зміни привілейованого становища євреїв перед Ягве. Євреї лишаються "богообраним" народом (Павло до римлян, 11, 1-36), посередниками між Ягве і людством. "Язичники" лишаються (за "законом діл") їх слугами, постачильниками багатства, яким "богообрані" будуть користуватися.
                Таким чином, завдяки "закону віри" духовні євреї – християни – зможуть врятуватися, заслуживши собі виправдання рабським служінням перед євреями та їх месією.
                Розглянемо, як всі ці положення висвітлено у вченні єврея Савла.
                
                3. "Правда" божа.
                Савл говорить про "правду божу" так: "А тепер (після першого пришестя Ісуса – О.В.), незалежно від Закону (старозавітного – О.В.), правда божа з’явилася, про яку свідчать Закон і Пророки" (Павло до римлян, 3, 21).
                Що ж це за "правда божа"? Очевидно йдеться про звеличення і процвітання єврейського народу після помилування євреїв, яким завершуються всі біблійні фантазії про віддалене майбутнє. Єврейський цар Давид першим обумовив це казкове майбутнє процвітання євреїв приходом месії – посланця демона Ягве в людському тілі. Після Давида вже більшість пророків говорять про месію. Однак, в Торі (П’ятикнижжі Мойсея) про месію нічого не говориться. Тора головним чином зациклена на захопленні "з волі божої" Краю Обіцяного та на винищенні населення цього терену. Про віддалене майбутнє Тора згадує лише в передсмертній пісні Мойсея. Наприкінці пісні демон Ягве говорить до євреїв:
                "По-правді кажу вам:
                я вістря свого меча нагострю,
                і рука моя почне суд вершити,
                тоді відомщу я своїм ворогам (тим, хто не схотів коритися Ягве та обраному ним єврейському народу – О.В.),
                і своїм ненависникам я відплачу.
                Я стріли свої понапоюю кров’ю, –
                я мій меч насититься м’ясом,
                кров’ю забитого і бранця,
                головами кучматими ворогів.
                Радійте, язичники, з народом його (тобто, з радістю виконуйте єврейську волю),
                бо він помститься (покарає за непокірність – О.В.)
                за кров усіх своїх рабів,
                і помсту поверне своїм ворогам,
                і викупить землю свою, свій народ (євреї – О.В.)"
                (Второзаконня, 32, 41-43).
                Дещо дивує, що понад 90% опису "правди божої"– це людоїдське смакування кривавого насильства, однак це властиво всім біблійним віщуванням про майбутню єврейську диктатуру на землі.
                Події, які супроводжуватимуть прихід месії, описано у пророків, насамперед у тих уривках, які наведено в третій главі цієї праці. Поява "правди божої" на землі, згідно з Старим Заповітом і пророками, має таки ознаки:
                - прийде месія, який "дивами" доведе євреям свої повноваження;
                - євреї визнають месію царем і посадять його в Єрусалимі царювати;
                - месія знищить "язичницьких" царів та їх вельмож, поставивши натомість своїх синів;
                - месія знищить всіх язичників, які не захочуть бути єврейськими рабами;
                - месія підкорить покірних "язичників", які будуть вклонятися до демона Ягве через посередництво євреїв, і за рахунок чиєї праці євреї будуть заможно жити.
                Очевидно, що в той час, коли писав свої послання єврей Савл, з цих ознак почала здійснюватися лише одна: почалося "добровільне" підкорення язичників євреям через поклоніння єврею Ісусу.
                Доведемо словами з Біблії, що почалося підкорення деяких "язичників" єврейському демону Ягве, його посланцю єврею Ісусу (безпосередньо йому та через його учнів – єврейських апостолів) та єврейському народу.
                По-перше, це – випадок з самаритянкою (або, за Марком, грекинею), яка молила Ісуса за свою доньку, називаючи його "господом", а себе – "собакою", яка "підбирає крихти" з столу її "панів" – євреїв (Матвій, 15, 21-27).
                По-друге, це – навернення в християнство перших "язичників". Протягом життя Ісуса та кілька років після його смерті жоден "язичник" не прийняв християнства. Більше того, учні єврея Ісуса були глибоко переконані, що не-євреям не місце серед християн, що християнство – це суто єврейська релігія. Однак, випадково і з подивом учень Ісуса єврей Симон ("апостол Петро") дізнався, що, виявляється, і "язичник" може бути християнином. Ось як оповідується про це в Новому Заповіті (Діяння апостолів).
                Єврей Симон (Петро) отримав запрошення від римлянина Корнилія і прийшов до нього. "... промовив до них (Симон – О.В.): "Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати і приходити до чужинців. Та відкрив мені бог, щоб я жодну людину не мав за огидну чи за нечисту. Тому я без вагання прибув" (Дії, 10, 27-28).
                Ось воно що! Виявляється, що до того, як Ягве наказав Симону йти до Корнилія, Симон вважав "язичників" за огидних і нечистих! Яке цікаве зізнання! Очевидно, що і єврей Ісус вважав нас, не-євреїв, за огидних і нечистих, коли говорив своїм учням: "... до язичників не ходіть" (Матвій, 10, 5). Виявляється, що християнину Симону на прізвисько Петро, як і його одноплемінникам, "не вільно" приходити до не-євреїв. Примусила ж Симона порушити це правило лише вказівка самого Ягве. Цей уривок з Нового Заповіту доводить, що перші християни були єврейськими шовіністами, вони вважали нас, не-євреїв, за нечистих і огидних, їм було навіть заборонено без спеціального божого дозволу приходити до не-євреїв. Однак, почитаймо, що відбулося далі.
                Корнилій попросив єврея Симона розповісти про проповідуване ним вчення. "А Петро відкрив уста і промовив: "Пізнаю я справді, що "не дивиться бог на обличчя", але в кожнім народі приємний йому, хто боїться його і чинить правду" (Дії, 10, 35).
                Біблійна термінологія своєрідна – в Біблії "правдою" є виконання Закону. "Правдою" було знищення тисяч єгипетських малюків на Пасху, правдою було масове винищення дітей, жінок та літніх людей, щоб звільнити від "огидних" чужинців Край Обіцяний, "правдою" було масове обкрадання євреями єгиптян (Вихід, 12, 35-36). Отже, "правда"– це виконання волі єврейського кривавого демона Ягве. Тому, якщо "язичник" боїться демона Ягве і виконує його волю, тобто перетворюється на єврейського раба, то такий язичник для Ягве "приємний". Це було справді несподіваним для Симона, що хтось, крім єврея, може бути приємним для християнського "бога". Читаємо далі.
                Симон продовжує говорити до Корнилія: "Він (Ягве – О.В.) слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що господь він усім" (Дії, 10, 36).
                Симон підтверджує, що Ягве через Ісуса Христа послав слово саме до євреїв, а також невинно згадує, що єврей Ісус, юдейський цар, господь (тобто, найвищий на землі пан) не лише для євреїв, а для всіх людей. Це цілком узгоджується з Торою, Псалмами, Пророками та Євангеліями – "бог" звертається до людства через євреїв, посередників між ним і "нечистими" "язичниками".
                "Як Петро говорив ще слова ці, злинув святий дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючи (євреї – О.В.), що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар духа святого пролився також і на язичників! ... Петро тоді відповів: "Чи хто може заборонити хреститись водою оцим, що одержали духа святого, як і ми (євреї – О.В.)?" (Дії, 10, 46-47).
                Це дійсно дивно, що європейці виявилися такими ж здатними "прийняти духа святого", як і євреї! Дивно для кого? Для єврейських шовіністів. Бо лише їм личить дивуватися, що не-євреї можуть в чомусь зрівнятися з євреями. Тепер прийшов час нагадати про видіння, яке бачив єврей Симон перед тим, як отримав запрошення від "язичника" Корнилія.
                "... бачить він (Симон-Петро – О.В.) небо відкрите, і якусь посудину, що сходила, немов простирадло велике, яке, за чотири кінці прив’язане, спускалося додолу. В ній знаходилися чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки. І голос я почув до нього: "Устань, заколи, Петре, і їж!" А Петро відказав: "Це неможливо, господи, бо ніколи я не їв нічого огидного, чи то нечистого!" І знов голос вдруге до нього: "Що від бога очищене, не вважай за огидне того!" І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо" (Дії, 10, 11-16).
                Смисл цього видіння очевидний: коли Симону пропонували їсти огидне і нечисте, його готували до зустрічі з "язичниками". Отже, ми, не-євреї, хоча й лишаємося для євреїв "земним гаддям" та іншими тваринами, якими євреї, як правило, гидують, але Ягве декого з нас все-таки "очистив", і тепер дехто з нас, не-євреїв – "очищене" "земне гаддя". Яке "щастя"! Якби кривавий єврейський демон Ягве не "очистив" тих, хто погодився бути його рабами, вони й досі лишилися б нечистими і огидними для євреїв. А зараз вони (християни), хоч і гаддя, зате очищене!
                Покуштувавши "очищеного" "земного гаддя", єврей Симон мав великі неприємності. Після його повернення в Єрусалим, інші апостоли та просто християни висунули до нього претензії: "Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав з ними?" (Дії, 11, 3).
                Таким чином, Савл, стверджуючи, що з’явилася правда божа, має на увазі початок перетворення на рабів тих язичників, які визнають єврейську зверхність, вірячи в царя євреїв – Ісуса. ВІРИТИ В ІСУСА ХРИСТА ОЗНАЧАЄ ВІРИТИ В ТЕ, ЩО ЄВРЕЇ ПОВИННІ НА ЧОЛІ З СВОЇМ ЦАРЕМ ЄВРЕЄМ ІСУСОМ ПАНУВАТИ НАД СВІТОМ, А "ЯЗИЧНИКИ" ПОВИННІ БУТИ РАБАМИ БОГООБРАНОГО ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ. Про це свідчить Біблія. Ті "язичники", що погодяться бути рабами, нібито будуть жити, інших Ягве має намір знищити.
                
                4. "Закон віри".
                Савл говорить: "А божа правда через віру в Ісуса Христа" (Павло до римлян, 3, 22) і далі: "Отож, ми (християни – О.В.) визнаємо, що людина виправдовується вірою,– без діл Закону... Тож, чи не нищимо ми Закону вірою? Зовсім ні, але зміцнюємо Закон" (Павло до римлян, 3, 28-31).
                Таким чином, з’явлення "божої правди" спричиняє виникнення "закону віри". Багатослівний недорікуватий Савл формулює "закон віри" так.
                "А божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує; бо різниці немає, тому що всі згрішили та позбавлені божої слави, отримуючи виправдання задарма його благодаттю, викупленням в Христі Ісусі, якого бог дав у жертву помилування в крові його через віру, щоб виявити свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів; під час довготерпіння божого, щоб виявити свою правду тепер, нехай з’явиться він праведним та виправдає того, хто вірує в Ісуса.
                Де ж те, чим можна похвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри" (Павло до римлян, 3, 22-27).
                В цьому досить заплутаному уривку варто розібратися, оскільки в одному реченні викладено всю християнську доктрину, створену зовсім не Ісусом Христом, а людиною, яка навіть не була з ним знайомою – Савлом (Павлом).
                Виділимо головні положення вчення Савла з наведеного уривку.
                - Ісуса Ягве дав у жертву помилування, щоб викупити гріхи ЄВРЕЇВ.
                - До цього помилування можуть пристати "язичники", якщо визнають проголошені Ягве закони (зокрема, про те, що вони є рабами євреїв).
                - Підставою помилування є безумовна віра в єврея Ісуса та виконання всього, що з цієї віри випливає.
                Серед законів Мойсея є вказівки про зарізання бичка або ягняти, як викупу за гріхи (Левіт, 4, 27-35). М’ясо такої пожертви "священне" – священик, та його родичі можуть його їсти і цим "очищаються". Кров жертовної тварини виливають до підніжжя вівтаря, попередньо покропивши роги (?) на вівтарі цілоспалення (Левіт, 4, 34). Отже, важливу роль в обряді пожертви за гріх займає обряд з кров’ю та споживання м’яса.
                Про Ісуса, як особу, призначену для ритуального жертвопринесення, пише пророк Ісая:
                "А він був ранений за наші (єврейські – О.В.) гріхи, за наші провини він мучений був, – кара на ньому була за наш мир, його ж ранами нас оздоровлено. Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на нього господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та принижений, але уст своїх не відкривав. Як ягня, був проваджений він на заколення, і як овечка перед різниками своїми мовчить, так і не відкривав своїх уст... Від утиску й суду він забраний був, і хто збагне його рід? Бо з краю живих він взятий був, за провини мого народу на смерть його дано" (Ісая, 53, 5-8).
                Про своє приречення на жертву Ісус говорить сам в Євангелії.
                "Ісус взяв хліб, і благословив, і поламав, і давав своїм учням і сказав:"Приміть, споживайте, це – тіло моє". А взявши чашу і подяку вчинивши, він подав їм і сказав: "Пийте з неї всі, бо це – кров моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!" (Матвій, 26, 26-28). Подібні епізоди "святої вечері" зустрічаємо і в інших євангелістів.
                Про єврея Ісуса, як приреченого на ритуальне забиття, говориться і в наступному уривку: "Кайяфа, що був первосвящеником того року, промовив до них: "Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, ніж щоб весь народ мав загинути!" А того не сказав сам від себе, але первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених божих дітей (євреїв – О.В.)" (Іван, 11, 49-52).
                Обряд принесення єврея Ісуса в жертву за гріхи єврейського народу не обмежений в часі. Що це означає? Якщо сьогодні, майже 2.000 років після страти єврея Ісуса, хтось захоче приєднатися до цієї пожертви помилування, він повинен спожити крові та м’яса єврея Ісуса – і одразу всі гріхи перед єврейським демоном Ягве та перед єврейським народом йому простяться.
                "Духовну силу" крові та м’яса Ісуса містять в собі "святі дари" – вино та хліб, які споживаються під час причастя. Отже, вершиною християнського "благочестя" є обряд ритуального духовного людоїдства тіла та крові Ісуса. Коли людина спожила шматочок єврея Ісуса, їй одразу прощається все те, що вона зробила проти Ягве і євреїв. А якщо ця людина продовжує шкодити задуму "богообраних" встановити на землі єврейську диктатуру, духовна сила єврейського народу, до якої вона через причастя долучилася, починає нищити свідомість і тіло такої людини.
                Помилування можуть отримати і "язичники", які стануть на шлях безмежної відданості єврейському царю Ісусу, що поведе їх здобувати для євреїв світове панування. Хоча і "язичники", і євреї можуть врятуватися через обрядове поїдання єврея Ісуса, однак гріхи цих двох категорій християн різні. На що спрямовані законі Мойсея? Організувати євреїв на здобування світового панування. Тому євреї винні в тому, що не роблять усього, що від них вимагає Ягве, для встановлення нового світового порядку – єврейської диктатури.
                Що говорить Закон Мойсея про "язичників"? Що вони повинні покірно бути єврейськими підніжками. Тому "язичники" винні в тому, що не хочуть коритися євреям.
                Що повинні робити духовні євреї-християни? Вірити в єврея Ісуса і його справу. Багато осліплених "язичників" вірить в єврея Ісуса, навіть не замислюючись над тим, яку чорну справу той вершить. Єврей, який визнає Ісуса царем, повинен наполегливіше звеличувати свій народ, працювати над побудовою всесвітнього єврейського царства. "Язичник"-християнин повинен покірно коритися своїм єврейським панам (як жінка-самаритянка в Євангелії від Матвія), віддано виконувати всі їх накази. Тому, безсумнівно, ХРИСТИЯНСТВО Є РЕЛІГІЄЮ ЄВРЕЙСЬКИХ РАБІВ. До такого висновку приводить ретельне вивчення Біблії.
                В своїх посланнях єврей Савл зовсім перекручує вчення Старого Заповіту і Євангелій та заперечує багато своїх власних положень, висловлених в "Діях святих апостолів". В його словоблудді вже майже 2.000 років не можуть розібратися провідні християнські теологи Світу. Всі розколи в християнстві постали через створену Савлом антиєвангельську плутанину, яка містить чимало суперечностей та відвертої брехні.
                Таким чином, вчення єврея Савла є ЄРЕТИЧНИМ і має дуже мало спільного з істинним єврейсько-шовіністичним вченням єврея Ісуса ("Христа"). Не виключено, що прийде час, коли нові християнські ідеологи раптом виявлять "павліанську" чи "савліанську єресь" і відкинуть словоблудні послання Савла, поставивши християн перед прямим наказом Ягве та його посланця Ісуса коритися єврейській владі.
                
                5. Християнська класифікація людей.
                Всіх людей землі Біблія ділить на чотири категорії. Читаємо Новий Заповіт: "Котрі бо згрішили без Закону (Мойсеєвого – О.В.), без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом... Бо коли язичники, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як радить їм сумління та їхні думки..." (Павло до римлян, 2, 12-15).
                Отже, є чотири категорії людей, які нібито матимуть на останньому суді різну долю:
                - євреї-праведники – будуть помилувані та почнуть панувати над світом; праведником може бути лише єврей, який пройшов через очищувальне поїдання єврея Ісуса, тобто, християнин;
                - євреї-грішники – будуть судимі учнями єврея Ісуса під його керівництвом та покарані залежно від їх злочинів; це – євреї, які не вірять в єврея Ісуса або не служать його справі – побудові світового єврейського царства;
                - "язичники"-"праведники" – будуть помилувані та стануть відданими єврейськими рабами; "праведником" може бути лише той язичник, який є християнином;
                – "язичники"-"грішники" – всі не-євреї, які не є християнами – будуть знищені демоном Ягве та євреєм Ісусом без суда.
                
                V. Підвалини справжнього християнства
                
                Якщо вирубати непролазні хащі облуди, якими закрито для читача справжній зміст Біблії, то залишиться кілька простих положень, які коротко викладені в цій главі.
                
                1. Хто такий Ягве (Єгова)?
                Хто такий Бог? Чи може Ягве (Єгова) мати щось спільне з Богом? Ким є Ягве?
                Згідно з духовними знаннями наших предків, у недосяжних висотах Духовного Неба знаходиться Божественний Світ – Край, де панує Єдиний Бог Всесвіту. Людина не здатна усвідомити своїм обмеженим розумом Бога таким, яким Він є. Тому вона уявляє Його як досконалу нематеріальну особу, яка випромінює енергію добра і любові. Єдиний Бог Всесвіту перебуває в Божественному Світі, і лише через своїх посланців сповіщає людей про Своє існування і Свої Закони. Таке розуміння Бога викладено в Священних Книгах, написаних нашими легендарними предками – Арійцями – в "Відах" та "Авесті". Таке ж розуміння Прабога, Великого Бога, Єдиного Бога мали і слов’яни напередодні насильницького хрещення. Про це докладно і переконливо написав видатний український історик Микола Іванович Костомаров у своїй визначній праці "Слов’янська міфологія", яка була написана в 1848 році, а вдруге перевидана лише в 1993 році.
                З’ясуймо ж статус духовної сутності, яку євреї називають Ягве (вона ж Саваоф, Єгова, Елогім). Наведемо опис проявів Ягве в Матеріальному Світі.
                "І взяв він (Авраам – О.В.) для нього (Ягве – О.В.) все те (трилітнє теля, трилітню козу і трилітнього барана – О.В.) і розсік наполовину, і поклав одно половину напроти іншої... І сталося, коли зайшло сонце, й була темрява, та ось ніби дим з печі та полум’я вогню пройшло між розсіченими шматками жертви" (Буття, 15, 10-17).
                Цікавий "бог"! Ховаючись від денного світла, дочекавшись темряви, ходить по землі, чадить димом і блимає полум’ям між скривавленими шматками розтерзаних тварин... Це явлення аж ніяк не нагадує того Бога, якому з любов’ю в серці вклонялися предки наші на сході Сонця.
                Одним з найяскравіших з’явлень Ягве стала його боротьба з Яковом, який після цього отримав ім’я Ізраїль (на івриті – "той, хто поборов "бога"). Подамо цей епізод з Біблії.
                "І встав він (Яків – О.В.) тієї ночі, і взяв обидві жінки свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок... І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І він (той муж – О.В.) побачив, що не подужає його (Якова – О.В.), і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з ним. І промовив (муж той – О.В.): "Пусти мене, бо зійшла досвітня зоря". А той (Яків – О.В.) відказав: "Не пущу тебе, коли не поблагословиш мене". І промовив до нього: "Як твоє ймення". Той відказав: "Яків". І сказав: "Не Яків буде вже називатися ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з богом та з людьми – і подужав". І запитав Яків і сказав: "Скажи ж ім’я своє". А той відказав: "Пощо питаєш про ймення моє?" І він ("бог") поблагословив його (Якова-Ізраїля) там. І назвав Яків ім’я того місця: Пенуїл (на івриті – "лице бога"), бо "бачив був бога лице у лице, та збереглася душа моя" (Буття, 32, 23-31).
                От тобі і "бог"! Мало того, що чекав ночі, щоб напасти на Якова, то ще боровся з ним тіло проти тіла. Але найцікавіше, що, коли зійшла досвітня зоря, цей "бог" почав тікати! За українськими священними переказами, страх перед зорею є виразною ознакою темної сили – ЧОРТА. Та ще до того ж звичайнісінький єврей подужав цього так званого "бога".
                Чимало "див" явив євреям цей "бог". Перелічимо ці "божі" діла з книги Вихід:
                - перетворив палицю єврея Аарона на змія, який пожер інших перетворених зміїв (Вихід, 7, 8-12);
                - перетворив води річки Нілу на кров, через що здохла вся риба, а люди мучилися, бо не було, що пити;
                - напустив на землю жаб, а потім понищив їх, і вся земля засмерділася;
                - напустив воші на всіх людей і тварин в Єгипті;
                - напустив гнійні язви на всіх єгиптян;
                - навів град та напустив сарану на єгипетські поля;
                - заслонив сонце і напустив темряву на Єгипет;
                - знищив десятки тисяч невинних єгипетських дітей в день людоїдського "свята" Пасхи;
                - проклинає, вбиває, лютує, карає чи не в кожній главі Біблії.
                Єдине, чого не помічаємо за цим "богом", якого євреї звуть ім’ям Ягве – любові та доброти. Коли Ягве "приходив" до Мойсея, то ознаки його аж ніяк не асоціюються з любов’ю і добром. Читаємо Біблію.
                Ягве приходить на гору Синай. "І сталося третього дня, коли ранок настав, – і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І ЗАТРЕМТІВ УВЕСЬ НАРОД, ЩО БУВ У ТАБОРІ... А гора Синай – уся вона димувала через те, що господь до Мойсея: "Зійди, остережи народ, щоб не рвався до господа, щоб побачити, бо багато з нього загине..." (Вихід, 19, 16-22).
                В цьому епізоді Ягве схожий більше на Змія Горинича, якого в легендах убиває слов’янин-богатир, ніж на "бога". На завершення прочитаємо про те, як Ягве супроводжував євреїв у пустелі: "... над скінією (наметом, де знаходився вівтар Ягве – О.В.) вдень була хмара господня, а вночі був вогонь у ній..." (Вихід, 40, 38).
                Вдень Ягве з‘являвся, як темна хмара, а вночі – як полум’я. Обидва цих з’явлення мало схожі на те Духовне Світло, золоте і сонцесяйне, яке вважали проявом Бога арійці та слов’яни, наші величні предки.
                Таким чином, Ягве постає на сторінках Біблії то як якась демонічна потвора, яка приходить вночі живитися кров’ю убитих тварин, то як Змій Горинич, з якого пашить полум’я та дим, то як творець недоступних для людини злочинів, включаючи масове дітовбивство. Найхарактерніший стан Ягве – це лють на ворогів євреїв та на самих євреїв, коли вони недостатньо послідовно домагаються світового панування.
                Отже, Ягве – НІЯКИЙ НЕ БОГ, А ЗВИЧАЙНІСІНЬКИЙ КРИВАВИЙ ДЕМОН, ЯКИЙ "ШТОВХАЄ" "БОГООБРАНИХ" НА ЗЛОЧИНИ ТА ПОДАЄ НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ЗРАЗКИ ЗЛОДІЯНЬ.
                
                2. Хто такий Ісус?
                Єврей Ісус – посланець кривавого демона Ягве. Чи це так? Чому ж посланець демона-дітовбивці говорить про любов? Чи наповнене серце самого Ісуса любов’ю? Відповіді знаходимо в Біблії. Читаємо Євангелія:
                "Хто не зі мною, той проти мене" (Матвій, 12, 30).
                "Не думайте, що я прийшов, щоб мир на землю принести, – я не мир принести прийшов, але – меч" (Матвій, 10,34).
                "Тоді скаже (Ісус під час другого пришестя – О.В.) і тим, які зліва: "відійдіть від мене, прокляті, у полум’я вічне, приготоване для диявола і служителів його; був голодний я, і ви не нагодували мене; хотів пити я, і ви не напоїли мене; був мандрівником, і ви не прийняли мене; був роздягнений, і ви не вдягли мене; був хворий і в темниці, і не відвідали ви мене". Тоді й вони скажуть йому: "Господи, коли ми... не послужили тобі?" Тоді скаже він їм у відповідь: "По-правді кажу вам: якщо не зробили ви цьому одному з менших моїх, то не зробили мені". І підуть вони на муку вічну..." (Матвій, 25, 41-46).
                Отже, всі люди повинні бути запопадливими не лише з самим Ісусом, але й з кожним християнином, бути їм прислужниками та вгадувати їх потреби, інакше – смерть.
                Агресія єврея Ісуса іноді набуває дивних форм. Одного разу жертвою його безпричинної агресії стало невинне дерево. "І побачив (Ісус – О.В.) біля дороги одну смоківницю, підійшов до неї, і, не знайшовши на ній нічого, крім одного листя, сказав їй: нехай не буде від тебе плоду навіки. І смоківниця одразу ж засохла" (Матвій, 21, 19).
                Складається враження, що серце єврея Ісуса наповнене ненавистю, і він не знає, куди її подіти, виливаючи на перший же об’єкт, який трапляється на дорозі. Так буває, що маленька нерозумна дитина, вдарившись об двері, починає їх сварити і лупцювати.
                Всі Євангелія наповнені прогнозами страшного суду до тих, хто не приймає Ісусової проповіді.
                Своєрідним підсумком Нового Заповіту є кинуте євреєм Савлом ("апостолом Павлом") прокляття: "ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА, ХАЙ БУДЕ ПРОКЛЯТИЙ" (Перше послання апостола Павла коринтян, 16, 22).
                Такою є "любов", "терпимість" та "гуманізм" християнської моралі!
                А ось як описує майбутню появу єврея Ісуса на зелі Іоанн Богослов і своєму Об’явленні.
                "Очі його – немов полум’я огняне, а на голові його – багато вінців. Він ім’я має написане, якого не знає ніхто, тільки він сам. І зодягнений він був у шати, залиті кров’ю. Ім’я його: слово боже. І воїни небесні слідували за ним ... З уст його виходить гострий меч, щоб ним вражати народи. Він пастиме їх жезлом залізним, і він буде топтати чавило вина лютості та гніву бога всевладного (кривавого демона Ягве – О.В.)! І він має на шатах і на стегнах своїх написане ім’я "Цар над царями і пан над панами" (Об’явлення, 19, 11-16).
                Ось таке перетворення сталося з ніжним і делікатним євреєм Ісусом! Зовсім як в житті: доки єврей залежить в чомусь від нас – хоч до рани його прикладай, але коли набрався він сили і отримав владу над вами – із задоволенням розчавить вас у своїй лютості! У цьому Ісус – найповніший єврей.
                Бог наших предків, Єдиний Бог Всесвіту, Сонцесяйний Датель Правди, Добра і Любові – це наш захист від ненавісті та люті демона Ягве та його посланця в залитих кров’ю шатах.
                
                3. Сутність християнства.
                Нарешті завершено наш розгляд християнського вчення. Зробимо короткий підсумок.
                Кривавий демон Ягве обрав собі схильний до аморального способу життя (згідно з біблією) народ євреїв, як знаряддя свого злочинного задуму панування над світом. Він послав до євреїв пророків, які докладно показали євреям шлях до цієї мети.
                Коли євреї опинилися в глухому куті та довели до розвалу свою державу, Ягве послав до них месію Ісуса. Єврей Ісус повинен був або спромогтися стати царем Ізраїля, або, якщо його місія провалиться, стати об’єктом ритуального жертвоприношення та взяти на себе гріхи єврейського народу.
                Ісус виявився неспроможним домогтися царства. Тоді з участю первосвященика Ізраїла Кайяфи його ритуально умертвили, щоб він урятував єврейський народ від кари Ягве, взявши на себе гріхи своїх одноплемінників.
                Однак, єврей Ісус знову зазнав поразки – після його жертвопринесення євреї відмовилися виконувати умови, за яких вони могли б перекласти на єврея Ісуса свої гріхи (для цього необхідна була віра в Ісуса та виконання обряду причастя).
                Тоді ситуацію порятував хитрий критій єврей Савл ("апостол Павло"). Він, щоб духовна сила Ізраїля не рухнула, лишившись без зв’язку з своїм демоном, замість євреїв до обряду помилування через поїдання тіла єврея Ісуса долучив "язичників". Він в Законі Мойсея знайшов один пункт, який стосувався "язичників" – вони повинні бути рабами євреїв. Єврей Савл заявив, що це і є закон для "язичників". Тих з них, хто покірно погодився бути рабом через віру в Ісуса, який вів євреїв до світового панування, він проголосив "праведними", духовними євреями, духовно обрізаними. Ці догми Савл ретельно замаскував багатосторінковими пустопорожніми писаннями.
                Тепер християни-"язичники", молячись до єврейського царя Ісуса, підтримують Духовний Ізраїль та відмолюють гріхи Ізраїли. Євреї, гріхи яких за них відмолюють покірні "язичники", процвітають. А єврейсько-християнські раби все більше потрапляють під єврейську владу, все глибше формують у себе рабську свідомість та деградують, як люди, здатні цінувати свободу. Ту свободу, яку мудро берегли наші святі предки в сонцесяйній вірі нашого народу.
                
                Висновки
                Наше коротке дослідження Біблії завершене, і на його основі можемо зробити такі висновки.
                1. Біблія, демон Ягве, єврей Ісус, єврей Савл (апостол Павло) та християнство – це знаряддя обману Українського народу та всіх європейців.
                2. Ці знаряддя служать євреям і руйнують духовну силу та біологічні можливості європейських народів.
                3. Ягве – "бог-отець" християн – це кривавий демон-дітовбивця, який уособлює лютість, мстивість та аморальність єврейства, що яскраво показано в самій Біблії.
                4. Єврей Ісус ("Христос") – посланець демона Ягве, покликаний зорганізувати євреїв на здобуття світового панування в нових історичних умовах. Він провалив це завдання, і був ритуально вбитий.
                5. Єврей Савл ("апостол Павло") – ідеологічний шахрай, який перекрутив євангельське вчення, майстерно приховавши його єврейський шовінізм за пустопорожньою балаканиною своїх послань.
                6. Християнство – різновид юдаїзму, в якому головним напрямком є формування є "язичників" єврейських рабів.
                7. Християнська церква – соціальний інститут, який на практиці здійснює духовне поневолення "язичників", руйнуючи Український Народ та інші європейські народи.
                8. Час духовного пробудження українців настав.
                9. Виголошене майже тисячу років тому прокляття волхвів над християнством на нашій Рідній Українській Землі набирає силу.
                10. Загибель чекає на духовних зрадників. Про це пише в своїх останніх віршах Великий Пророк України Тарас ШЕВЧЕНКО.
                11. Україну буде порятовано руками її вірних дітей.
                12. Славимо Святу Україну – найвищу земну Святиню Українського Народу!
                
                Руське Православне Коло
                http://www.svit.in.ua
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2012.04.12 | філософ

                  Статут Духовного центру "Руське Православне Коло" (/)

                  Руське Православне Коло
                  Повідомляємо рідновірам і прихильникам, що обряди і лекції з рідної ... і заслужив симпатію і прихильність сповідників Рідної Віри. Бажаємо йому віддано ...
                  www.svit.in.ua/ - Кеш - Схожі
                  
                  Статут Духовного центру "Руське Православне Коло"
                  
                  Прийнято ІІ Вічем Духовного центру"Руське Православне Коло"в м. Нікополі 4 жовтня 2008 р. Верховний Волхв (Голова РПК) Світовит (Пашник)
                  СТАТУТ
                  
                  Духовного центру
                  "Руське Православне Коло"
                  
                  м. Запоріжжя
                  2008 р.
                  
                  1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
                  1.1. Духовний центр "Руське Православне Коло" (далі – РПК) є релігійною організацією, що створена на підставі Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" і діє у відповідності до Конституції та чинного законодавства України, а також згідно з цим Статутом і внутрішніми документами, які видаються у відповідності до вищезазначених нормативних актів.
                  1.2. РПК є правонаступником споконвічних громад Руської Віри.
                  1.3. РПК є неприбутковою організацією.
                  1.4. РПК діє на засадах добровільності й рівноправності членства, виборності та підзвітності керівних органів, на принципах самоврядування.
                  1.5. РПК здійснює свою діяльність у взаємодії з державними органами, об’єднаннями громадян, релігійними організаціями, підприємствами.
                  1.6. РПК має статус юридичної особи з часу державної реєстрації. РПК має самостійний баланс, рахунки в банках, печатки, штампи і емблеми з власним найменуванням та іншу атрибутику. Зразки атрибутики затверджуються Вічем РПК.
                  1.7. Кругла печатка РПК містить власний символ, затверджений рішенням Віча, назву "Руське Православне Коло" та інші написи у відповідності до вимог чинного законодавства України.
                  1.8. РПК виступає стороною судового розгляду або третьою особою від свого імені, а також з метою захисту прав та інтересів своїх учасників у порядку та у випадках передбачених чинним законодавством.
                  1.9. Юридична адреса РПК: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, б. 80, кв. 6.
                  
                  2. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ ТА НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ РПК
                  2.1. Головні завдання РПК сповідування і поширення істинних духовно-наукових знань народу Русі – Руської Православної Віри. Донесення до широких кіл громадськості відомостей щодо здорового способу мислення та життя на засадах родового звичаю русинів. Відродження Духовної Країни Свята Русь на її історичних землях.
                  2.2. Напрямки діяльності РПК:
                  - проведення богослужінь;
                  - здійснення благодійної діяльності;
                  - організація духовної освіти;
                  - сприяння діяльності громад РПК;
                  - спорудження та забезпечення діяльності храмів, святилищ, священних гаїв, місць паломництва, освітньо-виховних закладів, навчально-відпочинкових таборів тощо;
                  - правове виховання та захист громад і окремих рідновірів;
                  - захист Природи;
                  - видання духовної літератури, поширення просвітницьких відомостей на різноманітних носіях створення радіо- і телепередач;
                  - налагодження співробітництва з українськими та зарубіжними державними органами, релігійними та громадськими організаціями та об'єднаннями, фондами, підприємствами, установами тощо;
                  - залучення фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інформаційних ресурсів, необхідних для досягнення завдань та напрямків діяльності РПК;
                  - надання окремим громадянам та їхнім об’єднанням допомоги у здійсненні програм, що відповідають завдань та напрямків діяльності РПК;
                  - участь у підготовці та інших масових заходів;
                  - організація та проведення, самостійно чи за участю інших фізичних і юридичних осіб, конференцій, симпозіумів, круглих столів, семінарів, виставок, концертів, мандрівок, презентацій, лекції, що відповідають завданням та напрямкам діяльності РПК;
                  - здійснення іншої діяльності у відповідності із Статутом РПК та чинним законодавством України.
                  
                  3. УЧАСТЬ У РПК
                  3.1. Участь у РПК є добровільною, фіксованою та колективною.
                  3.2. Учасниками РПК можуть бути релігійні громади, що створені і діють у відповідності до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», пройшли випробування, прийняті рішеннями Віча РПК, визнають цей Статут, беруть участь у діяльності РПК.
                  3.3. Умови проходження випробування встановлюються внутрішніми документами РПК.
                  3.4. Рішення про прийняття або виключення учасників РПК розглядається та вирішується Головою РПК та Управою РПК і затверджується Вічем РПК на підставі поданої письмової заяви.
                  3.5. Вибуття з РПК здійснюється за власною ініціативою учасника на підставі письмової заяви, або виключення за рішенням Віча РПК на підставах та порядку передбачених внутрішніми документами РПК. Учасники, що вибули з РПК не мають права на частину майна та коштів РПК у будь-якому випадку.
                  3.6. Учасники РПК мають право:
                  - делегувати своїх представників для участі у Вічі РПК, у порядку, встановленому відповідним положенням, яке затверджується Вічем РПК;
                  - брати участь в обговоренні та прийнятті рішень з усіх питань діяльності РПК;
                  - вносити на розгляд органів управління пропозиції з усіх питань діяльності РПК;
                  - пропонувати кандидатури до статутних органів РПК;
                  - брати участь у всіх видах діяльності РПК;
                  - брати участь у заходах, що проводяться РПК;
                  - одержувати необхідну інформацію про діяльність РПК;
                  - звергатися по допомогу до РПК для захисту своїх прав та законних інтересів;
                  - входити до будь-яких об'єднань громадян, діяльність яких не суперечить Статуту РПК;
                  - користуватися пільгами, встановленими для учасників РПК;
                  - вільного виходу з РПК.
                  3.7. Учасники РПК зобов'язані:
                  - визнавати Статут РПК і дотримуватись його вимог;
                  - утримуватись від дій, які завдають будь-якої шкоди РПК та інтересам Руського народу;
                  - надавати всебічну допомогу РПК в реалізації його статутних завдань;
                  - своєю діяльністю зміцнювати авторитет і матеріальну самостійність РПК;
                  - виконувати рішення статутних органів РПК;
                  - брати участь в діяльності статутних органів РПК.
                  
                  4. ПОРЯДОК УТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ СТАТУТНИХ ОРГАНІВ РПК
                  4.1. Статутними органами РПК є:
                  - Віче РПК;
                  - Верховний Волхв РПК – Голова РПК;
                  - Коло Владик РПК;
                  - Наглядова Рада РПК;
                  - Управа РПК.
                  4.2. Вищим керівним органом РПК є Віче РПК.
                  4.3. Віче РПК проводяться не менше одного разу на два роки. Позачергове Віче РПК може бути проведене на вимогу не менше 1/3 громад-учасників РПК, Голови РПК, Наглядової Ради РПК.
                  4.4. Про скликання Віча РПК учасники РПК повідомляються Колом Владик РПК не пізніше, ніж за один тиждень до дати проведення Віча РПК.
                  4.5. Віче РПК визнається правочинним за умови участі в ньому половини повноважних представників громад – учасників РПК.
                  4.6. Порядок делегування громадами-учасниками РПК повноважних представників для участі у Вічі РПК визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вічем РПК.
                  4.7. До виключної компетенції Віча РПК належать наступні питання:
                  - визначення основних напрямків діяльності РПК і прийняття відповідних документів;
                  - вирішення питань про реорганізацію та ліквідацію РПК;
                  - затвердження Статуту РПК і внесення до нього змін та доповнень;
                  - обрання Голови РПК та членів Кола Владик РПК;
                  - обрання Заступника Голови Кола за поданням Голови Кола;
                  - обрання Голови та членів Наглядової Ради;
                  - затвердження звітів Голови РПК та Голови Наглядової Ради РПК;
                  - затвердження символіки РПК;
                  - вирішення питання про прийняття та виключення учасників РПК;
                  - прийняття рішення про створення установ та організацій, заснування підприємств РПК.
                  4.8. Всі рішення РПК приймаються 2/3 голосів від кількості голосів повноважних представників громад – учасників РПК присутніх на Вічі РПК шляхом відкритого голосування.
                  4.9. Керівником РПК є його Верховний Волхв РПК (Голова РПК), обраний строком на п'ять років з числа волхвів.
                  4.10. Перші вибори Голови РПК проводяться на Установчому Вічі РПК.
                  4.11. Голова РПК:
                  - визначає час, місце та порядок денний засідань Кола Владик РПК та керує його діяльністю;
                  - затверджує Колом Владик РПК структуру, штатний розклад, систему оплати праці Управи РПК та інші внутрішні документи;
                  - видає накази та розпорядження, стосовно роботи Управи РПК, здійснює прийом на роботу та звільнення працівників Управи РПК;
                  - узагальнює поточні плани роботи РПК і подає їх на розгляд Віча РПК;
                  - звітує перед Вічем РПК;
                  - представляє РПК у стосунках з іншими юридичними та фізичними особами, органами влади та управління, в судах, міжнародних організаціях;
                  - підписує всю офіційну документацію РПК;
                  - відкриває рахунки в установах банків, проводить операції по них;
                  - укладає від імені РПК господарські та інші угоди, здійснює інші адміністративні дії, що спрямовані на реалізацію статутних положень, рішень Віча РПК;
                  - розпоряджається коштами та майном Кола у відповідності до рішень Віча РПК;
                  - несе відповідальність за фінансову діяльність, розподіл та використання матеріальних та фінансових фондів.
                  4.12. У разі відсутності Голови РПК, його обов'язки виконує Заступник Голови РПК або призначена Головою РПК особа з числа осіб, обраних до Кола Владик РПК.
                  4.13. Коло Владик РПК є Керівним органом РПК, що діє у період між Вічами РПК.
                  4.14. До складу Кола Владик РПК входять Голова РПК, Заступник Голови РПК, Владики країв та інші особи, обрані Вічем РПК до Кола Владик РПК;
                  4.15. Коло Владик РПК може приймати рішення щодо поточної діяльності РПК, окрім тих, що віднесені до виключної компетенції Віча РПК. До компетенції Кола Владик РПК відноситься вирішення таких питань:
                  - розроблення плану заходів РПК;
                  - реалізація рішень Віча РПК;
                  - ведення реєстрів та листування із громадами-учасниками РПК (спільно із Управою РПК);
                  4.16. Рішення Кола Владик РПК приймаються 2/3 голосів від кількості осіб, обраних до Кола Владик РПК.
                  4.17. Виконавчим органом РПК є Управа РПК, що складається з осіб призначених Головою РПК. Повноваження та порядок формування Управи РПК визначаються внутрішніми документами РПК.
                  4.18. Наглядова Рада РПК обирається Вічем РПК строком на два роки у кількості не менше трьох осіб. До неї входять: Голова Наглядової Ради РПК, його заступник та секретар. Діяльність Наглядової Ради РПК визначається Положенням про неї, що затверджується Вічем РПК.
                  4.19. Засідання Наглядової Ради РПК скликаються за мірою необхідності, але не менше одного разу на рік.
                  4.20. Голова РПК не може бути членом Наглядової Ради РПК.
                  4.21. Наглядова Рада РПК підзвітна Вічу РПК.
                  4.22. Наглядова Рада РПК не менше одного разу на рік проводить перевірку роботи органів РПК з питань виконання ними планів роботи, вимог Статуту РПК, рішень Віча РПК ведення діловодства, контролює фінансово-господарську діяльність.
                  4.23. У період між Вічами РПК Наглядова Рада РПК при виявленні порушень інформує про них Голову РПК з метою вжиття заходів для їх усунення.
                  
                  5. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ РПК
                  5.1. РПК має право:
                  - засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь, релігійних зібрань, святі місця (місця паломництва) тощо;
                  - безперешкодно проводити богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах у військових частинах за ініціативою їх трудових колективів (військовослужбовців) і згодою адміністрації (командування), а також в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання тощо;
                  - на придбання, володіння і використання релігійної літератури, а також інших предметів й матеріалів релігійного призначення;
                  - виготовляти і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту;
                  - засновувати підприємства для випуску релігійної літератури і виробництва предметів культового призначення;
                  - утворювати центри, братства, асоціації, інші об’єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності на підставі своїх статутів, що реєструються в порядку, встановленому для об'єднань громадян;
                  - здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди;
                  - встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва, участі в зборах та релігійних заходах;
                  - направляти громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах і приймати з цією метою іноземних громадян;
                  - приймати на роботу громадян за трудовим договором у письмовій формі, який підлягає реєстрації в установленому порядку;
                  - використовувати для своїх потреб будівлі і майно, надане на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами;
                  - отримувати у безоплатне користування або у власність культові будівлі і майно, які становлять державну власність;
                  - отримувати у безоплатне користування культові будівлі та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність за умови додержання установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури;
                  - переважне право на передачу культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель;
                  - засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), благодійні фонди, засоби масової інформації, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у встановленому порядку.
                  5.2. РПК має інші права, передбачені чинним законодавством.
                  
                  6. МАЙНОВИЙ СТАН, ВЛАСНІСТЬ, ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ РПК
                  6.1. РПК має право власності на майно, придбане або створене ним за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
                  6.2. У власності РПК можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення його діяльності.
                  6.3. У власності РПК може бути також майно, що знаходиться за межами України.
                  6.4. РПК має право звертатися по добровільні фінансові та інші пожертвування і одержувати їх.
                  6.5. Порядок використання коштів та майна РПК визначається керівними органами РПК. Кошти та майно РПК можуть бути використані лише на досягнення мети та статутних завдань РПК.
                  6.6. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи РПК, не оподатковуються, за винятками, передбаченими чинним законодавством.
                  6.7. Будівництво культових та інших будівель РПК здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення.
                  6.8. На майно культового призначення, що належить РПК, не може бути звернено стягнення за майновими вимогами кредиторів.
                  
                  7. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО СТАТУТУ РПК
                  7.1. Зміни та доповнення до Статуту РПК приймаються Вічем.
                  
                  8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РПК
                  8.1. РПК припиняє свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації.
                  8.2. Реорганізація РПК здійснюється на підставі рішення Віча РПК.
                  8.3. Ліквідація РПК здійснюється на підставі рішення Віча РПК або рішення суду.
                  8.4. У разі ліквідації, кошти та інше майно РПК використовується для виконання статутних завдань, або на благочинні цілі.
                  8.5. Після припинення діяльності РПК майно, надане йому у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається власникам.
                  8.6. За відсутності правонаступників майно РПК, переходить у власність держави.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2012.04.12 | філософ

                    Із СВІТЛИМ ХРИСТОВИМ ВОСКРЕСІННЯМ!!!

                    Ось Вам, дорогі читачі і матеріал для аналізу. Це все взято з сайтів інтернету. І кожен сам собі зробить ВИБІР: або на стороні Всевишнього Бога, або на стороні людських амбіцій - за славу, владу над людьми, багатства і панування над ПРИРОДОЮ.
                    На мій погляд- кожен має свою думку. Тут яскраво видно протиборство світлих і темних сил. Такий наш час!
                    
                    І кожен вибирає СВІЙ ШЛЯХ!
                    
                    Із СВІТЛИМ ХРИСТОВИМ ВОСКРЕСІННЯМ!!!
                    
                    Щасти усім у пошуках ІСТИНИ!!!

                • 2012.04.12 | Георгій

                  Якeсь дрімучe нeвігластво

                  філософ пише:
                  > Олег Вовк
                  > Справжнє християнство або Про що пише біблія
                  > Київ 1998
                  > Присвячую всім тим хрещеним українцям, які не читали біблії.
                  > Автор.
                  > Ця праця присвячена проблемі ідейно-тематичного змісту Біблії. Сутність Біблії приховано за багатослівними, але малозмістовними масивами тексту. Науковий аналіз змісту Біблії дозволяє виразно показати головні ідеї, які лежать в її основі.
                  > Подані в цій праці ідеї не є новітніми відкриттями. Про них писали античні критики християнства – римський імператор Юстиніан Відступник ("Проти Християн")
                  (ГП) Далі можна нe читати. Нe було ніякого "Юстиніана Відступника." Був ЮЛІАН Відступник. Чи можна довіряти авоторові, який робить такі дикі помилки? Чи тим, хто допоміг цьому дрімучо бeзграмотному тeкстові з"явитися у друці, чи на Інтeрнeті?
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2012.04.12 | Анатоль

                    Якщо Георгій називає щось на релігійну тему дрімучим нeвіглаством - значить варто прочитати,

                    значить там може бути обєктивний погляд на релігію (Біблію, християнство, Ісуса).
                    Бо для Георгія висотами мислі і духу є абсурд і фальсифікати Біблії попів-схоластів і демагогів.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2012.04.12 | Георгій

                      Ви б кращe щось соліднішe почитали.

                      Рeкомeндую книгу Едварда Гіббона "Занeпад і розпад Римської імпeрії" - там чудово написано про Юліана Відступника (і щe багато про що). Також дужe нeпогана книга проф. Валeнтина Асмуса "Історія Цeркви" (є на Інтeрнeті), і книжки та статті проф. Антона Карташова (він був, до рeчі, одним з "міністрів-капіталістів," заарeштованих в ніч на 8 листопада 1917 року в Зимовому палаці - а щe й прeкрасний історик-фахівeць).
                      
                      А агітпроп, звичайно, читати цікаво, розважає - протe нічого корисного Ви звідти для сeбe нe винeсeтe. Колись-таки пeрeстанe і Вам подобатися пeрeжовувати всі ті самі заяложeні "аргумeнти" про тe, який Ісус був такий-сякий і як Його вчeння служить світовій жидомасонській закулуісі.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2012.04.12 | Анатоль

                        Історія - це одне, а ідеологія - інше. В цьому "агітпропі" добре показана

                        націоналістична суть біблійної ідеології.
                        Хороша підбірка біблійних цитат про характер і вчинки "бога" Ягве.
                        Переконливі аргументи до кого (ради кого) прийшов Ісус (з його слів).
                        Правильна теза що батьком християнства є Павло (частково Петро), а не Ісус.
                        Може трохи натягнутою є вистроювання всієї ідеології Біблії (з Новим завітом і християнством включно) в одну лініїю - забезпечення світового панування євреїв.
                        Але і ця мисля достатньо обгрунтована.
                        
                        Робота варта прочитання.

                  • 2012.04.13 | Kohoutek

                    Та у присвяченні все ж сказано ясно

                    Георгій пише:
                    > > Присвячую всім тим хрещеним українцям, які не читали біблії.
                    Це для тих, кому, що Юліан, що Юстиніан, що Юлій Цезар - однаково
                    
                    Так полюбляють працювати Свідки Єгови:
                    http://ah-razum.narod.ru/liter/politeism.htm
                    - Здравствуйте, позвольте задать Вам один вопрос, - обращается ко мне на улице некто, нарочито скромно-неряшливо одетый и сосредоточенно теребящий в руках тоненький томик Нового Завета. - Вы читали Библию?
                    
                    - Да, читал, - отвечаю. - А Вы?
                    
                    - Конечно, - тихо, после секундного замешательства, отвечает мой случайный собеседник.
                    
                    - С какой фразы она начинается? - спрашиваю я.
                    
                    - "В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог", - не задумываясь, чеканно отвечает теист.
                    
                    - Понятно, - тихо бормочу себе под нос. - А может все-таки: "В начале сотворил Бог небо и землю..."?
                    
                    - Да, так Ветхий Завет начинается, - абсолютно не смутившись оправдывается юноша.
                    
                    - Я именно так и спросил... Спасибо за беседу, коллега, но мне пора. Да, и еще одно - Новый Завет начинается со слов: "Родословие Иисуса Христа, Сына Давидова, Сына Авраамова. Авраам родил Исаака, Исаак родил Иакова, Иаков родил Иуду и братьев его..." Всего доброго!
                    
                    Поворачиваюсь и медленно ухожу прочь. За спиной слышу тот же тихий голос: "Здравствуйте, позвольте задать Вам один вопрос..." Кто следующий?
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2012.04.13 | Анатоль

                      Це критерій фарисеїв-книжників, з яких слів починається і які слова на якій сторінці в якому

                      рядку.
                      Память і розуміння - різні речі.

          • 2012.04.12 | Арій.

            Розвішувати тут "простирадла" копій з інших сайтів - не найкраща манера ведення дискусії

            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2012.04.12 | Георгій

              Згодeн. До того ж, цe щe й порушeння правил

              Там у правилах дeсь є пункт про "розмови з самим собою," тобто плодіння рeплік на свій власний допис, потім рeплік на рeпліку і т.д.

    • 2012.04.11 | філософ

      Про особливе місце "Бхагавад-Гіти як вона є"!!!

      Пан Георгій писав:
      > І жодна книга нe є "написана Богом" - усі книжки, і Біблія, і Коран, і Бхагават Гіта, і Вeди - всі вони написані людьми, слабкими, смeртними, грішними, схильними до помилок, фантазій, а іноді й до злого, нeнависницького ставлeння до інших людeй...
      
      До речі!
      Як Ведична література "Бгагавад-Гіта як вона є" займає особливе місце серед усієї Ведичної літератури, оскільки є ЛІТЕРАТУРНИМ ВТІЛЕННЯМ ВЕРХОВНОЇ БОЖЕСТВЕННОЇ ОСОБИСТОСІ - ШРІ КРІШНИ і представляє собою зконцентрований виклад усього Ведичного знання. Ця книга без помилок, оскільки записана самим B`ясадевою- літературним втіленням Всевишнього! Для відданих Верховного Господа існують детальні тлумачення божжественної науки в 12 Піснях "Бхагавата-Пуранах".

• 2012.04.12 | Арій.

  До речі - наша славетна землячка - Леся Українка на цю тему також немало писала: (л)

  1. Закони Ману. http://www.l-ukrainka.name/uk/Miscel/HistoryAncientEast/India/BramanskaGromadaZakonyManu.html
  
  2. Ріг Веди http://www.l-ukrainka.name/uk/Transl/Rigveda.html
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.13 | філософ

    Леся не робила перекладів із санскриту і поділяє думки західноєвропейських перекладачів!

    Зауваження по ходу:
    
    Переклади виконано не за першоджерелами. Крім того, у визначеннях історичних дат - прив`зка штучна і далека від реальностей!
    
    Закони Ману. http:
    //www.lkrainka.name/uk/Miscel/HistoryAncientEast/India/BramanskaGromadaZakonyManu.html
    
    >Браманська громада. Закони Ману Леся Українка Гімни Веди зложені між XIV і XIII ст. до Р. X., вони зібрані всі в один збірник, що зветься Sanhita.
    
    Дати орієнтовні і занижені до невпізнаності!
    
    >Цілий сей збірник доховався до наших часів, у ньому 1017 гімнів. Гімни ті зложені в Пенджабі і в долині Інду, до переходу арійців у долину Ганга. Хоч в гімнах нічого не говориться про той перехід і про перемогу арійців над Дазіу, однак ся перемога дуже змінила стрій арійської громади. Тільки перейшовши в долину Ганга, громада арійська розділилася на касти, себто на стани громадські, на старших і менших, на владарів і підданих.
    
    Це погляд західноєвропейських перекладачів, згідно якому релігії і культури поширюються шляхом месіанських завоювань, на кшталт християнських хрестових походів. Ведична література цього не підтверджує!!!
    
    >Разом з тим перемінилась і віра, з політеїзму (многобожної віри) зробився пантеїзм (всебожна віра, така, що уважає все на світі частиною бога, божої сили). Однак сі великі переміни настали не раптом, а помалу, поступово і непримітно.
    
    Помилковий погляд і інтерпретація. Релігії Індії монотеїстичні, а напівбоги- лише відповідальні слуги Єдиного Бога. Є різні акценти на персоналізований і неперсональний аспекти Бога.
    
    >Веда зосталась і досі ще святою книгою індусів, давніх богів не знищено, не проклято, не забуто, вони зостались і приймали шану, як і перші, тільки вважались не самостійними богами, як перші, а тільки різними постатями одного бога, великого, всеобіймаючого Брами.
    
    Не Брами, а Верховного, Абсолютного Брахмана. Господь Брама- це лише Напівбог-Творець конкретного матеріального Всесвіту. Нашого. В інших Всесвітах інші, більш могутні Брами- бо світи у них більші!!!
    
    >Під час великої зміни віри настала зміна громадського устрою. Правда і перше в арійській громаді були святці, і вояки, і простий люд, і навіть невільники, але всі оці стани громадські не були так одділені один від одного законом, як то сталося потім.
    
    Багато фантазії. Потрібно спиратися на Веди!!!
    
    >Кожен чоловік міг собі статись і вояком, і святцем, і чим хтів то міг бути. Одже в браманські часи віра і закон (а вони були завжди в купі) поділили громаду на окремі касти і тії касти трималися міцно звання і повинності святця, чи вояка, чи хлібороба, чи невільника, переходили в спадок од батька до сина, від покоління до покоління, і віра забороняла кастам єднатися одна з другою.
    
    "Ріг Веди
    http://www.l-ukrainka.name/uk/Transl/Rigveda.html
    «Ріг-веди» Переклад Лесі Українки
    
    >Примітки Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 276 – 282.
    Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Видання перше Ольги Косач-Кривинюк. Катеринослав, 1918, стор. 17 – 25. Переклади творів староіндійської обрядової поезії увійшли як ілюстративний матеріал до підручника «Стародавня історія східних народів», який Леся Українка написала у 1890 р. для молодшої сестри Ольги. Переклади виконані не з оригіналу, а в французьких або німецьких текстів. В листі до М.Драгоманова від 6 грудня 1890 p. з Луцька Леся Українка писала: «Та от іще напишіть мені, прошу, чи не знаєте, може, який є переклад ведичних гімнів на французькій або німецькій мові, може б я його собі купила, бо страшенно мені сподобались тії гімни по уривках, які я знайшла в «Історії» Menard’a». Автограф підручника зберігається в ІЛІШ (ф. 2, № 25). Переклади з «Ріг-Веди» містяться у першому зошиті на арк. 6 – 14, зв. У передмові до видання «Стародавньої історії». О. Косач-Кривинюк відзначила, що незадовго перед смертю Леся Українка дозволила надрукувати книжку, «але конче хтіла переглянути її і виправити перед друком. Тяжка недуга не дала їй зробити сього, і «Стародавня історія» друкується тепер так, як вона була написана одразу, без жодних змін і поправок». Можливо, що у переклади гімнів з «Ріг-Веди» були внесені деякі поправки, бо у друкованому тексті порівняно з автографом є незначні стилістичні виправлення. Чорновий автограф перекладів (ІЛІШ, ф. 2, № 894, 914) не вміщено в текст «Стародавньої історії». Тут назви творів дещо відмінні від тих, які подаються в сучасних виданнях, взятих з тексту підручника: Гімн ранній зорі; Гімн вогневі [Агні]; Г[імн] Вогневі; Гімн Сонцеві; Гімн найвищому духові; Гімн погребовий; Г[імн] погр[ебовий]; Г[імн] п[огребовий]; Г[імн] п[огребовий]; Гімн до Нами; Перемога Індри. Чистовий недатований автограф двох гімнів («Батько усеї родини…», «Як не було ще нічого…») знаходиться в альбомі «Poesie» (ІЛІШ, ф. 2, № 11, стор. 36 – 37). Для видання перекладів у Творах Лесі Українки, т. 4, 1927 р. (вид-во «Книгоспілка») проф. M. Я. Калинович вказав на відповідні місця в староіндійському оригіналі «Ріг-Веди». Ці посилання подаються в квадратних дужках під заголовком кожного гімну. Датується за автографом. Подається за першодруком.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.13 | Арій.

      Леся написала "Історію" для своєї молодшої сестри - отже й не мала потреби в такому

      прискіпливому перекладі - достатньо було показати загальну картину. Одначе, її переклад віршів - чудовий!

• 2012.04.13 | Арій.

  Загалом, виходячи з подібності релігії, мови і повної відповідності гаплогрупи

  R1a1 можні зробити висновок, що сучасний індуїзм має корінням ПравоСлав"я яке укорінилось на індійському грунті, взяв від нього місцеві особливості, творчо розвинувся за 3-4 тисячі років, пустив відгалуження, в тому числі Буддизм (по аналогії християнства відносно іудаїзму), тобто вніс великий вклад в світовий розвиток.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2012.04.13 | Георгій

    Дужe цікаво про гаплогрупу. Протe, вона кажe лишe про міграцію народів

    Навряд чи можна робити висновки про походжeння якоїсь рeлігійної доктрини, аргумeнтуючи розподілeнням якихось гeнeтичних маркeрів. Я чув, наприклад, про досліджeння, зроблeні, здається, на мітохондріальній ДНК; один з висновків з цих досліджeнь такий, що якась дужe вeлика частина насeлeння тeпeрeшньої Європи походить бeзпосeрeдньо від Чінгіз-Хана. Дійсно, він мав якусь шалeну кількість жінок, був сeксуально активним аж до старості й смeрті, і став батьком швидсe всього кількох сотeнь дітeй. Звідси і рeзультат. То що, зробимо висновок, що в усій Європі у 13 сторіччі і пізнішe запанував монгольський культ бога війни Шульдe?
    
    Розподілeння гаплогрупи R1а1 дає підставу вважати, що колись дужe давно, щe в eпоху палeоліту, якісь народи мeшкали там дe тeпeр стeпи України, і мігрували звідти на схід (аж до того місця, дe тeпeр Красноярськ) і на півдeнний схід (сучасні Афганістан, Пакістан і частково індійський субконтинeнт). Алe і цe поки що тільки робоча гіпотeза. Подивіться статтю у Вікіпeдії, яка містить досить сучасну інформацію про стан досліджeнь у цій галузі. Там згадуються і інші гіпотeзи, наприклад, нeдавно (у 2000-і роки) висунуту гіпотeзу "півдeнноазійського цeнтру розсeлeння."
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.17 | філософ

      Міграції, російський фашизм і АРМАГЕДОН!!!

      П. Анатоль пише:
      >Історія - це одне, а ідеологія - інше. В цьому "агітпропі" добре показана націоналістична суть біблійної ідеології. Хороша підбірка біблійних цитат про характер і вчинки "бога" Ягве. Переконливі аргументи до кого (ради кого) прийшов Ісус (з його слів). Правильна теза що батьком християнства є Павло (частково Петро), а не Ісус. Може трохи натягнутою є вистроювання всієї ідеології Біблії (з Новим завітом і християнством включно) в одну лініїю - забезпечення світового панування євреїв.Але і ця мисля достатньо обгрунтована. Робота варта прочитання.
      
      Росіяни звинувачують німців у фашизмі, хоча використовують в своїй ідеології вищість своєї «раси» над іншими народами і засуджують юдейський або німецький націоналізм. Але свій не помічають!!! Як це розуміти? І роздувають антижидовські настрої в Україні.
      Батьком християнства є не Павло (Савл), і не Ісус Христос- а Сам Всевишній Бог, що дає різні релігійні вчення для різних народів по- різному.
      Світове панування – це багато кого приваблює. Але Біблія такої мети не проголошує. То є фальсифікацією і вигадкою проросійських сил або їм подібних, що йдуть паралельною дорогою!
      
      >Це критерій фарисеїв-книжників, з яких слів починається і які слова на якій сторінці в якому рядку. Память і розуміння - різні речі.
      Розумінння- це інструмент пізнання Істини або відділення її від брехні. На брехні живуть демони, тому що це їхній хліб!
      п. Арій :
      >Розвішувати тут "простирадла" копій з інших сайтів - не найкраща манера ведення дискусії (-)
      пан Георгій:
      >Згодeн. До того ж, цe щe й порушeння правил Там у правилах дeсь є пункт про "розмови з самим собою," тобто плодіння рeплік на свій власний допис, потім рeплік на рeпліку і т.д.
      
      Дуже вдале зауваження! Але я скопіював ці матеріали в якості лакмусового папірця, щоб висвітлити приналежність панів Арія і Анатоля до подібних матеріалів, оскільки вони не вгамовуються і продовжують йти приблизно паралельним курсом, якщо це не одна особа під різними ніками. У них мабуть немає іншої роботи, як закидати філософський форум вигадками, нападками та постійними висміюваннями філософських доктрин теїстичного обґрунтування реальності оточуючого Всесвіту.
      
      пан Арій :
      >Загалом, виходячи з подібності релігії, мови і повної відповідності гаплогрупи R1a1 можні зробити висновок, що сучасний індуїзм має корінням ПравоСлав"я яке укорінилось на індійському грунті, взяв від нього місцеві особливості, творчо розвинувся за 3-4 тисячі років, пустив відгалуження, в тому числі Буддизм (по аналогії християнства відносно іудаїзму), тобто вніс великий вклад в світовий розвиток.
      Оце Вам типовий приклад псевдонауковості, а головне зацікавленості у віковічненні думки про те, що слов`янство є «ВИЩОЮ» расою і дало поштовх для розвитку індо-арійської цивілізації. Звідки ця ідея- з Москви, звичайно, і є звичайним російським фашизмов в псевдо українській обгортці.
      
      Пан Георгій:
      >Дужe цікаво про гаплогрупу. Протe, вона кажe лишe про міграцію народів Навряд чи можна робити висновки про походжeння якоїсь рeлігійної доктрини, аргумeнтуючи розподілeнням якихось гeнeтичних маркeрів. Я чув, наприклад, про досліджeння, зроблeні, здається, на мітохондріальній ДНК; один з висновків з цих досліджeнь такий, що якась дужe вeлика частина насeлeння тeпeрeшньої Європи походить бeзпосeрeдньо від Чінгіз-Хана. Дійсно, він мав якусь шалeну кількість жінок, був сeксуально активним аж до старості й смeрті, і став батьком швидсe всього кількох сотeнь дітeй. Звідси і рeзультат. То що, зробимо висновок, що в усій Європі у 13 сторіччі і пізнішe запанував монгольський культ бога війни Шульдe?
      
      Гаплогрупа- це лише формальна зачіпка, яка «дозволяє» розгорнути полотно фальсифікації. А мета та ж: світове панування! І все на підставі того, що мов релігії усі вигадані!!! Оце і є АРМАГЕДОН- боротьба за душі шляхом інформаційних диверсій і блокувань релігій і намагань їх постійних викривлень! Іде Боротьба світлих і темних сил за душі людей!
      
      >Розподілeння гаплогрупи R1а1 дає підставу вважати, що колись дужe давно, щe в eпоху палeоліту, якісь народи мeшкали там дe тeпeр стeпи України, і мігрували звідти на схід (аж до того місця, дe тeпeр Красноярськ) і на півдeнний схід (сучасні Афганістан, Пакістан і частково індійський субконтинeнт). Алe і цe поки що тільки робоча гіпотeза. Подивіться статтю у Вікіпeдії, яка містить досить сучасну інформацію про стан досліджeнь у цій галузі. Там згадуються і інші гіпотeзи, наприклад, нeдавно (у 2000-і роки) висунуту гіпотeзу "півдeнноазійського цeнтру розсeлeння."
      
      Міграції існували із-за причини природних земних катаклізмів, обумовлених взаємопоборюваннями демонічних і божественних цивілізацій і впливів факторів загально космічного масштабу на планету Земля. І робочі гіпотези- це лише моделі історичних подій, які побудовані на основі бажаних або поки що доступних аргументів. Істина ж знаходиться у Вищих, неземних інстанціях, що мають записану історію людства і Всесвіту в минулому, теперішньому і майбутньому.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2012.04.17 | Арій.

        Ви знаєте, українським хвошистом мене вже називали, а от москвинським - іще ні

        Добре, от Ви взнали, що я, виявляється, москвинський хвошист. І що далі?)))

    • 2012.04.17 | Арій.

      Про гаплогрупи і не тільки.

      Георгій пише:
      > Навряд чи можна робити висновки про походжeння якоїсь рeлігійної доктрини, аргумeнтуючи розподілeнням якихось гeнeтичних маркeрів.
      
      Генетичними маркерами я аргументую походження народів.
      ПравоСлав"ю (так само, як і іншим рідним вірам - іудаїзму, сінтоїзму) чужий прозелітизм і тому воно не могло розповсюджуватись окремо від Роду Оріїв.
      Справа в тому, що Рідна Віра невіддільна від Роду, є його органічною частиною, вчити чужих своїй вірі можна тільки коли приймаєш їх у свій Рід.
      Як можна змусити, наприклад, папуаса чи китайця вірити, що Батько Ор був і його пращуром?
      Прозкелітичною вже стала була буддійська віра, яку, між іншим створили таки саме для зовнішнього використання - самі індійці його не сприймають.
      Тут повна аналогія з іудаїзмом і християнством.
      
      Отже, якщо частина Роду Оріїв прийшла до Індостану - то й Віру свою принесла і там її творчо, враховуючи місцеві народи і специфіку - розвинула.

    • 2012.04.17 | Арій.

      Винятково про гаплогрупи. Бо важливо.

      Георгій пише:
      > Навряд чи можна робити висновки про походжeння якоїсь рeлігійної доктрини, аргумeнтуючи розподілeнням якихось гeнeтичних маркeрів. Я чув, наприклад, про досліджeння, зроблeні, здається, на мітохондріальній ДНК; один з висновків з цих досліджeнь такий, що якась дужe вeлика частина насeлeння тeпeрeшньої Європи походить бeзпосeрeдньо від Чінгіз-Хана. Дійсно, він мав якусь шалeну кількість жінок, був сeксуально активним аж до старості й смeрті, і став батьком швидсe всього кількох сотeнь дітeй. Звідси і рeзультат. То що, зробимо висновок, що в усій Європі у 13 сторіччі і пізнішe запанував монгольський культ бога війни Шульдe?
      
      
      Пане Георгію, оскільки я займаюсь вивченням цієї теми останнім часом, то поправлю Вас, оскільки Ви допускаєте дуже грубу помилку.
      МітоДНК НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ чоловіками. Винятково жінками - від матері до доньки.
      Так само і гаплогрупи НЕ ПЕРЕДАЮТЬСЯ жінками - винятково від батька до сина.
      Тому-то інформація щодо "нащадків" Чінгіс-Хана у Європі, м"яко кажучи - неправдива.
      
      Щодо "монгольско-орійської" аналогії.
      
      Щоби вона була повна, потрібно припустити наступне - в Європу приходять монголи, встановлюють там свою владу, ВСІ священники, воїни, керівники, чиновники, купці, банкіри, ремісники - виключно монголи.
      
      Яка тоді буде релігія в Європі?
      Зрозуміло, що монгольска. Так само, як і мова.
      
      Проте, Ви праві, що ТІЛЬКИ гаплогрупами тут всього не доведеш.
      Але, аналізуючи мову (пичитайте Красуського, Наливайка, інших санскритологів), віру, Веди і й Велесову Книгу можна прийти до такого висновку.
      Всі ці джерела не суперечать одне одному, а підтверджують.
      
      До речі, щодо Чінгісхана. Офіційно його гаплогрупа не відома. Відома гаплогрупа нащадків Джучі - його старшого сина, який рідним сином Чінгісхана не був.
      Сам же Чінгісхан належав до роду Кият (множина від Кий (нічого не нагадує?)), клану Борджигинів (блакитнооких), мав світлу бороду (китайці писали, що руду, але рудим вони називали будь-який інший від чорного колір) тобто був європеоїдом.
      
      
      
      Пане Георгію, молекулярна генетика є ТОЧНОЮ наукою. Вона грунтується на фізиці й хімії. Тут нема виразів "я допускаю", "я вірю/не вірю", "мені здається", яких повно в гуманітаріїв.
      Так, наприклад, якщо фізики стверджують, що довжина світлових хвиль визначає колір світла, то заперечити це можна тільки провівши грунтовні дослідження і розробивши відповідну теоретичну базу. Просто сказати, що в це не віриш - то будеш засміяний.
      Так само - і в молекулярній генетиці.
      Заперечити її висновки можна тільки з фактами в руках - фактами саме відповідних досліджень.
      
      Поки-що таких фактів ні в кого нема.
      Отже, маємо довіряти офіційній науці.
      Між іншим Кльосов - професор біохімії Гарвардського універститету. Замовлення на дослідження дають йому євреї з усього світу, а це дуже недешево - отже довіряють))
      Хоча, як історик - Кльосов не авторитет - не може бути істориком орійського роду людина що не знає досконально української мови. Це все одно, що бути математиком і не знати арифметику.
      
      
      >
      > Розподілeння гаплогрупи R1а1 дає підставу вважати, що колись дужe давно, щe в eпоху палeоліту, якісь народи мeшкали там дe тeпeр стeпи України, і мігрували звідти на схід (аж до того місця, дe тeпeр Красноярськ) і на півдeнний схід (сучасні Афганістан, Пакістан і частково індійський субконтинeнт). Алe і цe поки що тільки робоча гіпотeза. Подивіться статтю у Вікіпeдії, яка містить досить сучасну інформацію про стан досліджeнь у цій галузі. Там згадуються і інші гіпотeзи, наприклад, нeдавно (у 2000-і роки) висунуту гіпотeзу "півдeнноазійського цeнтру розсeлeння."
      
      Пане Георгію, ці "якісь" народи були племенами Роду Оріїв, тобто наших з Вами Пращурів, це доведено науково. Схема гаплогруп схожа на дерево - весь час від основного стовбура відгалужуються нові гілочки. Індійські гаплогрупи відгалузились від українських якраз близько 4 -5 тис років тому. Це - дані ТОЧНОЇ науки. Детально про це - у Кльосова. В нього є й сайт і він постійний дописувач на форумі сайту "Родство".
      Якщо у Вас є інші дані ТОЧНОЇ науки (результати грунтовних досліджень і розробка відповідної методології) - готовий їх почитати і прийняти. Статті у Вікіпедії - це журналістика, а не наука.
      Тому, "гіпотез" там вистачає, однак НАУКОВО підтвердити їх не можуть.
      
      До речі, один з індійських народів ("маленький", всього 36 мільйонів) і тепер носить ім"я Орія. Ще не змінене на "Ар"я" у місцевій вимові.

  • 2012.04.17 | Kohoutek

    Re: Загалом, виходячи з подібності релігії, мови і повної відповідності гаплогрупи

    Арій. пише:
    > R1a1 можні зробити висновок, що сучасний індуїзм має корінням ПравоСлав"я яке укорінилось на індійському грунті
    Сучасний індуїзм має коріння у ведичній релігії. Яка навіть зі слов'янським язичництвом вже ніяк не пов'язана.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2012.04.17 | Арій.

      Тобто отак от написали - і край! Не треба ні доказів нічого?

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2012.04.17 | філософ

        Клесовщина. Или до чего доводит самодурство и невежество в области ДНК-генеалогии. (/)

        haplogroup.narod.ru/no-klyos.html - Кеш - Схожі
        
        http://ukus.com.ua/ukus/works/view/66
        
        
        В последние несколько лет большой популярностью в Интернете пользуются научно-популярные тексты ученого-биохимика, специалиста по молекулярной генеалогии Анатолия Клесова. Тексты эти активно обсуждаются на форумах, на них ссылаются в дискуссиях политической, этноисторической, археологической и прочей подобной тематики. Судя по статье в википедии Анатолий Алексеевич Клесов уважаемый, всеми признанный эксперт в своей области знания. Но, как это случается иногда со специалистами, выходя за рамки своей узкой специальности, они частенько попадают впросак. Особенно те из них, кто склонны к безудержному терминологическому новаторству и безапелляционным утверждениям в смежных областях знания, где требуется хоть какая-то профессиональная эрудиция. И, особенно, в тех случаях, когда заслуженный авторитет в родной сфере знания делает человека (все мы люди – и не безгрешны) маловостриимчивым к аргументации оппонентов.
        Именно с легкой руки Анатолия Клесова Y-хромосомная гаплогруппа R1a1 получила наименование «славянской», «арийской», «“индоевропейской”» (последний термин Клесов берет в кавычки и именует устаревшим); всем, кто не знает что такое «Y хромосома», «гаплогруппа», «R1a1» рекомендую справиться в википедии. При этом в число «славян», «ариев», «“индоевропейцев”» по Клесову попадает население Восточной Европы, Индии, центральных районов Азии, Ближнего Востока – всей обширной территории распространения гаплогруппы R1a1. Сплошь и рядом Клесов именует «славянами» и «арийцами» предков людей, говорящих сейчас на балтских, романских, армянском, арабском, киргизском языках и имеющих соответствующее отнюдь не славянское и, тем более, не арийское, этническое самосознание. Пример: «В настоящее время доля славян-ариев гаплогруппы R1a1 в Литве 38%, в Латвии 41%» (www.lebed.com/2008/art5375.htm). Не правда ли странно? Почему род R1a1 именно «славянский»? Почему бы его не назвать литовским, латвийским, албанским, румынским, киргизским? Неужели, только потому, что «… на юге и в центре России доля восточных славян-ариев достигает 60–75% и выше», «А в старинных русских и украинских городах, городках, селениях – до 80%» (там же). А может быть дело в том, что сам Анатолий Клесов славянин и пишет свои популярные опусы на русском языке? На месте албанцев я бы обиделся. Ведь это на их нынешней языковой территории самим же Анатолием найдены древние ветви гаплогруппы R1a1 возрастом 12 тыс. лет. Или очень хочется запихнуть родных славян в каменный век в пику другим народам? А заодно отождествить с «праариями» и «праиндоевропейцами» в духе популярной сейчас в России этногенетической мифологии. Такая вот «наука» с националистическим душком.
        Смешно то, что сами тексты Анатолия Клесова со всей очевидностью свидетельствуют о том, гаплогруппа R1a1 никак не может именоваться ни «славянской», ни «арийской», ни даже «индоевропейской». А используемая им оригинальная авторская терминология не только никак не соотносится с накопленными наукой знаниями в области лингвистики, истории, археологии, этнологии, но и в корне противоречит традициям генеалогической номинации.
        Начнем со «славян».
        Анатолий Клесов пишет: европейские корни «рода R1a1, давностью 12 тыс. лет, находятся на Балканах – в Сербии, Косово, Боснии, Македонии» и лишь 6 тыс. лет эти люди начали расселяться по Европе и Передней Азии (www.lebed.com/2008/art5386.htm). Ну и на каком основании «род R1a1» можно именовать «славянским»? Ведь Балканский полуостров исторические славяне – носители раннеславянских диалектов и славянского этнического самосознания – завоевали, перейдя Дунай, лишь в VII веке н. э., то есть всего лишь 1300 лет назад. Это событие обстоятельно освещают авторы раннесредневековых хроник, военных трактатов, дипломатических документов; славянизация Балканского полуострова вообще хорошо документирована свидетельствами исторических и археологических источников. И именно тогда – 1300 лет назад – жители «Сербии, Косово, Боснии, Македонии» забыли свои прежние языки, заговорили по славянски и усвоили славянское этническое самосознание. Но, если принять доморощенную терминологию Клесова, то на момент своей языковой и этнической славянизации местные фракийцы и иллирийцы уже 12 тыс. лет числились ДНК-генеалогическими «славянами». Мало того, сохранившие свой древний язык современные албанцы гаплогруппы R1a1 – это тоже ДНК-генеалогические «славяне» по Клесову.
        А ведь если действовать «по уму» и искать Y-хромосомы реальных исторических славян – людей, которые себя так именовали и осознавали, то достаточно вычленить ту веточку (кластер) гаплогруппы R1a1, которая начала распространяться по центральной и восточной Европе 1300–1500 лет назад в эпоху дальних миграций славян за пределы своей прародины. А не 6 тыс. лет назад, как у Клесова. Впрочем, нет никакой уверенности в том, что исторические славяне V–VII веков принадлежали именно к гаплогруппе R1a1. Ведь смена языков в большинстве случаев не сопровождается сменой населения. В Центральной Европе люди, заговорившие в VII веке по-славянски, до этого говорили на германских диалектах, еще раньше – на кельтских, еще раньше – на иллирийских и т. д. вглубь веков, соответственно менялось и этническое самосознание этого населения. И если гаплогруппа R1a1появилась на нынешней славянской языковой территории еще 5 тыс. лет назад, как установил Клесов на основании анализа ее центральноевропейских гаплотипов, то это значит, что люди, распространившие около 1500 лет назад в этом же регионе славянские язык и самосознание, могли принадлежать к какой угодно другой гаплогруппе, например R1b1c или E1b1. Исторические славяне V–VII веков могли просто раствориться в среде неславяноязычных аборигенов Центральной Европы, передав им свой язык и этническое самосознание, но унаследовав их антропологический облик и гаплотипы. Нечто подобное имело место на территории Ирландии и Великобритании, где распространение сначала кельтских, а затем на англо-саксонских диалектов не сопровождался биологической сменой населения. Мало того, еще на территории своей прародины – задолго до начала дальних миграций V–VII веков – носители праславянского языка вполне могли принадлежать сразу к нескольким гаплогруппам, как и древние евреи (по результатам блестящего исследования самого Анатолия Клесова) и большинство современных этносов. И тогда именовать «славянскими» придется все подходящие по географии кластеры полуторатысячелетнего возраста всех этих гаплогрупп. Но только отдельные кластеры, а никак не гаплогруппы целиком! Подобным же образом необходимо искать Y-хромосомные корни пресловутых «арийцев». Исторические арии говорили на языках индоиранской группы, как это следует из текстов Авесты и Риг-Веды, написанных на авестийском и ведийском языках, а так же – свидетельств античных авторов, записавших лексику персов, мидийцев согдийцев и других народов, именовавших себя ариями. По данным глоттохронологии распад индоиранского языкового единства произошел 4000–3500 лет назад. Следовательно, «арийской» может быть названа только та ветвь гаплогруппы R1a1, которая географически охватывает индоиранский языковой ареал и имеет возраст около 4000 лет. Только эта веточка и может именоваться «арийской».
        В отличие от славян древние арии могли принадлежать только к гаплогруппе R1a1и ни к какой другой. На это указывает идеальное совпадение времени распада индоиранского праязыка (по данным глоттохронологии) с возрастом индийской ветви гаплогруппы R1a1, а так же распределение ее гаплотипов в самой Индии. Но данное обстоятельство никак не оправдывает приложение термина «арийцы» к другим ветвям индоевропейской языковой общности – праславянской, прагерманской, прагреческой и т. п. Это параллельные ветви – и лингвистической «генеалогии», и биологической ДНК-генеалогии. Привычные этнолингвистические обозначения – «праславяне», «прагерманцы», «прагреки» – вполне можно будет использовать и для именования соответствующих по времени и географии кластеров гаплогруппы R1a1, если обнаружится, как и в случае ариев, взаимно-однозначное соответствие их биологической и лингвистической генеалогий. Но использовать – строго раздельно. «Праславяне» это не «арии». По определению! И если у каких-то жителей Южной России, как выяснил Клесов, обнаруживаются «арийские» гаплотипы, то это как минимум говорит о том, что эти люди – не «славяне» с точки зрения ДНК-генеалогии. Это потомки одной из первых волн заселения Русской равнины носителями культур эпохи бронзы. Той волны, которая впоследствии укатилась на Южный Урал и далее – в Индию. А славяне появились в этих местах лишь в IX–X веках, то есть три тысячи лет спустя, и принесли сюда либо другие гаплотипы гаплогруппы R1a1, либо гаплотипы вообще другой гаплогруппы.
        Та же история с клесовскими «“индоевропейцами”». Словарь индоевропейского языка-основы эпохи распада праязыкового единства отражает уровень материальной культуры времен энеолита. То есть проникает вглубь веков максимум на 7 тыс. лет. Распространение индоевропейских языков связано с миграциями скотоводов, знакомых с земледелием, керамическим производством, металлом, колесным транспортом. При чем здесь вся гаплогрупа R1a1 15–20 тысячелетней давности? Как и в случаях славян и ариев, можно говорить только об одной ее кладе возрастом 6–7 тыс. лет. Языки населения всех остальных малых и больших ветвей R1a1не дожили до наших дней, будучи стерты более поздними мигрантами. В частности – носителями гаплогруппы R1b1, которая, как установил Клесов, распространилась в западной и центральной части Европы уже после волны R1a1. Мало того, как и в случае со славянами, вполне может оказаться, что люди «индоевропейской» клады гаплогруппы R1a1 первоначально говорили на совершенно ином языке и только около 6 тыс. лет назад заимствовали индоевропейский праязык у населения другой гаплогруппы, например I2, а уж затем расселились по территории Европы и проникли в Индию и Иран. Все, что можно утверждать сейчас, на основании имеющихся на сегодняшний день данных, так это лишь то, что около 6 тыс. лет назад, в эпоху распада индоевропейской языковой общности, носители праязыка уже принадлежали к гаплогруппе R1a1, и часть из их биологических потомков, сохраняя свой язык расселилась по всей Европе (предки германцев, италиков, греков и др.), Западной Азии (анатолийцы, митаннийские арии, фригийцы, армяне и др.), Центральной Азии, Ирану и Индии (арии, тохары). Все остальное – домыслы, не имеющие под собой никаких фактических оснований. Славяне, арии и индоевропейцы у Клесова вообще никак не различаются, это какой-то чудовищный конгломерат. При этом славяне и арии выступают единственными разносчиками гаплогруппы R1a1по Евразийскому материку, а индоевропейцам он вообще отказывает в праве на существование.
        «Под славянами в контексте их происхождения я буду подразумевать праславян. И, как будет видно из последующего изложения, этот контекст неразрывно связан с “индоевропейцами”. Последнее – чудовищно неуклюжий термин. Слово “индоевропейцы” – просто издевательство над здравым смыслом. На самом деле есть “индоевропейская группа языков”, и история этого вопроса такова, что два столетия назад было обнаружено определенное сходство между санскритом и многими европейскими языками. Эту группу языков и назвали “индоевропейской”, в нее входят почти все европейские языки, кроме баскского, угро-финских и тюркских языков. Тогда не знали причин, по каким Индия и Европа вдруг оказались в одной языковой связке, да и сейчас не очень-то знают. Об этом речь тоже пойдет ниже, и без праславян здесь не обошлось. Но нелепости дали ход тогда, когда самих носителей индоевропейских языков” стали называть “индоевропейцами”. То есть, латыш и литовец – индоевропейцы, а эстонец – нет. И венгр не индоевропеец. Русский, живущий в Финляндии и говорящий по-фински – не индоевропеец, а когда он переходит на русский, сразу становится индоевропейцем» – пишет Клесов (www.lebed.com/2008/art5375.htm).
        А что тут удивительного?, «латыш и литовец – индоевропейцы, а эстонец – нет» звучит точно так же как «аргентинец и португалец – латиноамериканцы, а канадец – нет». Это общепринятая условность. Или, может быть, Анатолий Клесов не знает о том, что языки не ходят сами по себе, о том, что у каждого языка есть этнос – носитель языка, а у этого этноса есть самоназвание (аутоэтноним) и этническое самосознание. О славянах и ариях уже шла речь. Оба эти народа были носителями праязыков своих языковых групп – славянской и арийской (индоиранской). И так же обстоит дело со всеми без исключения семьями родственных языков, у каждой имеется этнос – носитель праязыка. К примеру, две тысячи лет назад люди, называвшие себя Romanorum, завоевали пол Европы; с тех пор здесь бытуют романские языки: португальский, испанский, каталанский, французский, итальянский и другие. И никто не сомневается в реальности римлян и в том, что их язык – народная латынь – является языком-основой (праязыком) романской языковой группы. Самоназвание носителей праязыка «индоевропейской группы языков» нам не известно, но нет ни малейших оснований полагать, что они именовали себя ариями или, чего доброго, славянами. Так стоит ли удивляться, что наименование группы языков перенесено на народы, говорящие на этих языках. Это совершенно естественно: индоевропейцы – носители раннеиндоевропейских диалектов. А вот требование Клесова именовать носителей «индоевропейской группы языков» праславянами выглядит идиотски. С таким же успехом какой-нибудь безумный португалец мог бы потребовать называть древних римлян «прапортугальцами».
        Вообще сам принцип именования древнее генеалогического единства именем одной из позднейших веточек глубоко порочен с точки зрения правил генеалогической номинации. Потому, что ставит другие ветви генеалогического древа в неравное положение с терминологически выделенной. Это относится к научной терминологии всех «генеалогических» систем: языковой, этнографической, археологической, генетической. Даже издавна сложившаяся и ставшая привычной терминологическая традиция не оправдывает подобного положения вещей. Именно поэтому устаревшее понятие «индогерманские языки», широко распространенное еще в начале прошлого века, в современной лингвистической номенклатуре было со временем заменено термином «индоевропейские». Индостан и Европа – понятия преимущественно географические и не несут явной этнической и языковой смысловой нагрузки. Но именно нейтральный термин «индоевропейцы» Клесову активно не нравится, и он стремится заменить его этнически окрашенным. Только на этот раз не «германцы», а «славяне». Ну и, естественно, не забыты приснопамятные «арийцы». Без них национальным энтузиастам любой этнической принадлежности ну просто никак не обойтись.
        Показательно, что вся эта чушь подается под соусом борьбы с политкорректностью. Видимо исконному русаку Клесову нелегко живется в Бостоне, в окружении жутко политкорректных америкосов. «А как сейчас смотрят на «индоевропейцев» современные науки? «Индоевропейцы» у них – это вроде слонопотама»… «Согласно индийским ведам, именно арии пришли в Индию с севера, и это их гимны и сказания легли в основу индийских вед. И, продолжая дальше, ведь это русский язык (и родственные ему балтийские языки, например, литовский) ближе всех к санскриту, а от русского и балтийских языков и до Европы рукой подать. Стало быть, балто-славянские языки и есть основа “индоевропейских языков”, не так ли? То есть, они же и арийские языки, если называть вещи своими именами. Так, никто и не спорит. Но, знаете ли, это как-то неправильно славянам такую честь оказывать. “Индоевропейские языки” – это политкорректно, некие безликие “индоевропейцы” – тем более политкорректно, славяне – не очень политкорректно. А уж арии – это, знаете ли, чревато» – пишет Клесов (www.lebed.com/2008/art5375.htm).
        Не стоило большого труда поднять специальную или даже добротную популярную литературу и убедиться в том, что индоарийские языки отличаются от балто-славянских в той же степени, что и от германских, кельтских, латыни, греческого, армянского и других «“индоевропейских языков”». Но Клесов предпочитает пофантазировать о том, что «русский язык (и родственные ему балтийские языки, например, литовский) ближе всех к санскриту». Или он это где-то в интернете раскопал? Но даже, если допустить, что индоиранские, балто-славянские, греческий, армянский и некоторые другие языки ближе друг к другу, чем к остальным ветвям индоевропейской семьи (есть такая гипотеза в компаративистике), то и в этом случае, на каком основании Клесов именует носителей балто-славяно-арийско-греко-армянского праязыка «арийцами» и «славянами», а не, к примеру, литовцами или армянами, неведомо. Только потому, что и арийцы и славяне расселяясь за пределы своих прародин, прошли через родную ему «Южную Россию»?
        Вообще способ, посредством которого Клесов присваивает наименования гаплогруппам в своих популярных интернет-публикациях, открывает широчайшие возможности. Если R1a1 – славяне, то почему бы не назвать этим именем всю гаплогруппу R1, записав в число «славян» еще и басков с грузинами. Впрочем, чего мелочиться. Давайте объявим славянской всю обширнейшую гаплогруппу R 25-тысячной давности с камерунскими неграми и чернокожими австралийскими аборигенами. Чем не славяне? А уж обоснование такого подхода просто поражает: «Давайте договоримся – говоря о славянах, я имею в виду не современную “этно-культурную общность”, а наших предков, живших тысячелетия назад. Должно же быть у них какое-то имя? Не неуклюжее “праиндоевропейцы” же? И не “индоиранцы”, так? Пусть будут славяне, праславяне» – пишет Клесов (www.lebed.com/2008/art5375.htm). А почему не «россияне»? Ведь речь идет о «наших предках».
        Абсурдность такой логики можно продемонстрировать на «бытовом» примере. Допустим, некий гражданин Пупкин выясняет, что по мужской линии он принадлежит к роду князей Головня-Острожецких, к примеру. На этом основании он переименовывает род Головня-Острожецких в Пупкиных, поскольку в его родном селе доля этих самых Пупкиных – потомков крепостных крестьян одного из князей – «достигает 60–75% и выше», и все они несут гаплотип своего любвеобильного барина. А почему бы нет? Ведь Головня-Острожецкий – «это вроде слонопотама», «чудовищно неуклюжий термин», «просто издевательство над здравым смыслом». Ну а то обстоятельство, что «термин» этот является общепринятым в политкорректном мире, нам не указ. В наших «старинных русских селениях» нас, Пупкиных, «– до 80 %». Мало того, поскольку князья Головня-Острожецкие принадлежат к роду Рюриковичей, то и самих Рюриковичей можно в Протопупкиных перекрестить под лозунгом борьбы с ненавистной политкорректностью. «Должно же быть у них какое-то имя? Не неуклюжее “Головня-Острожецкие” же? И не “Рюриковичи”, так? Пусть будут» Пупкины, Протопупкины. Нам из родного села «на юге России» виднее как «наших предков» именовать.
        «Так арии и праславяне стараниями наших ученых стали безликими “индоевропейцами”, а арийские, древнеславянские языки стали “индоиранскими”. Это тоже политкорректно. И пошли совершенно фантастичные пассажи, принятые в научной литературе, что“на Днепре жили ираноязычные племена”, что “скифы были ираноязычны”» (www.lebed.com/2008/art5375.htm). «На Днепре, Доне и Урал-реке жили не “ираноязычные народы”. Славяне там жили, праславяне, арии, и это был их язык» (www.lebed.com/2008/art5386.htm) – пишет Клесов.
        Читая подобные перлы, поневоле удивляешься неспособности ученого-естественника отделять значение термина от его этимологии. Слово «иранский» в данном случае – это не более чем этикетка, маркирующая группу близкородственных языков внутри обширной индоиранской (арийской) языковой общности. Безусловно, исторические скифы называли себя не «иранцами», а скорее ариями, и имели, возможно, арийское самосознание (на это указывает имена скифов Ариапеифес и Ариантас), как, впрочем, и остальные иранские народы: «персы, мидийцы, бактрийцы и согдийцы относятся к ариям и пользуются почти одним и тем же языком» (Страбон). Обойтись же без термина «иранский» в современной «научной литературе» никак нельзя, поскольку обширная арийская (индоиранская) языковая группа состоит из нескольких ветвей: индоарийской, дардской, нуристанской, переднеазиатской арийской… И, для одной из этих ветвей, включающей скифский язык, лучшего наименования, чем «иранская» придумать мудрено. Да и само слово Iran является результатом развития на почве новоперсидского языка древнего слова Ariana, что означает «арийская, страна ариев». От скифского языка сохранилось около 200 словооснов, этого более чем достаточно для определения его положения в генетической классификации языков. Слова «скифы были ираноязычны» означают лишь то, что 2500 лет назад, когда Гесихий и Геродот записывали скифские слова и растолковывали своим читателям их этимологию, язык европейских скифов по множеству четко зафиксированных особенностей исторической фонетики и лексики был близок к языку Авесты, древнеперсидскому, языкам мидийцев, согдийцев и других народов, которые принято именовать «иранскими», но при этом существенно отличался от арийских языков Индии и Нуристана. Только и всего. Данное обстоятельство, по-видимому, свидетельствует о том, что один из арийских языков (праиранский) продолжал бытовать в евразийских степях еще около 3500 лет назад, когда другие арии уже ушли несколькими волнами на юг – в Индию (индоарийские языки), на Ближний Восток (митаннийский арийский), в район Гиндукуша (нуристанские и дардские языки). Судя по множеству черт исторической фонетики, роднящих скифский язык с древнеперсидским и авестийским, но четко отделяющих от древнеиндийского (ведийского и санскрита), в Иранское нагорье предки персов, мидийцев, согдийцев переселились лишь в конце бронзового века. К тому времени другие арии уже давно заселили Гиндукуш и северную Индию. Историческая фонетика и лексикостатискика, кстати, науки точные, и неспециалисту, прежде чем измышлять гипотезы о взаимоотношениях языков, полезно было бы почитать специальную литературу, а не вести себя, как 14-летний интернет-подросток. Осуждая «совершенно фантастичные пассажи, принятые в научной литературе» уважаемый профессор выступает как безответственный дилетант. И стоит ли говорить о том, что никакой «арийскости» ни в языке, ни в самосознании славян, германцев, греков и других носителей индоевропейских языков не наблюдается. Праславянский язык не является результатом развития ни скифского, ни праиранского, ни праарийского (праиндоиранского) языка. Это либо вполне самостоятельная, либо общая с западнобалтскими (прусским, ятвяжским и несколькими другими вымершими языками) линия развития раннеиндоевропейских диалектов. Поэтому, и называть славян ариями бессмысленно.
        А еще поражает полная неспособность доктора наук учиться, получать простейшие сведения в новой для себя области знания хотя бы с помощью википедии. Раз уж взялся писать о языках («древнеславянские языки», «ираноязычные племена», «это был их язык»), то прежде чем трубить о перевороте в языкознании курам на смех, посиди в интернете почитай, чай грамотный. Двух, трех дней хватило бы для того, чтобы понять: «На Днепре, Доне и Урал-реке» не мог существовать какой-то один «праславянско-арийский язык». За последние четыре тысячи лет здесь сменились десятки, если не сотни языков множества разных групп. Только в степной полосе региона последовательно сменяли друг друга языки, принесенные из Центральной Азии: калмыцкий (XVII в.), ногайский (в XV веке), кыпчакский половцев (XII в.), огузский торков (XI в.), печенежский (X в.), венгерский (IX в.), болгарско-хазарский (VI в.), аварский (V в.), гуннский (IV в.), аланский (I в.) и так далее вглубь веков. И не один из этих языков не был прямым продолжением своего предшественника в данном регионе. Еще сложнее было положение в восточноевропейской лесостепи судя по чехарде разнородных культур, принесенных из самых разных концов Европы и Азии: тюркский язык волжских и черных булгар (VIII–XIII вв.) мигрировал из Приуралья через Приазовье, славянский язык населения луки-райковецкой и роменско-боршевской культур (VIII–IX вв.) – из Полесья и Волыни, аланский оседлого лесостепного населения салтово-маяцкой культуры Подонья (VIII–IX вв.) – из Центрального Предкавказья, готский язык (III–IV вв.) – из Скандинавии через Польшу и Волынь, балтские языки культур выямчатых эмалей (II–VIII вв.) – несколькими волнами из Прибалтики через Белоруссию, сарматский язык сусловской культуры днепровско-донской лесостепи (I–II вв.) – из Центральной Азии через степную полосу. Какой такой «их язык» Клесов разглядел «На Днепре, Доне и Урал-реке»? Ей Богу, историческое языкознание – наука не менее сложная, чем биохимия. И здесь так же необходимо применять декларированное самим же Клесовым «золотое правило науки: Экстраординарные выводы требуют экстраординарных обоснований» (http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer1/Klyosov1.htm).
        Арийскость и славянскость гаплогруппы R1a1 – это не единственная глупость, которую запустил гулять по интернету Анатолий Клесов. Похоже, это с его подачи «кельтской» именуется западноевропейская гаплогруппа R1b1. Исторические кельты, они же галлы и галаты, согласно свидетельствам античных авторов в V веке до н. э. обитали в верховьях Дуная, а затем расселились по всей Европе и Передней Азии, сожгли Рим, разграбили Дельфийское святилище в Греции и, в итоге, разнесли свой язык на огромной территории от Анатолии до Бретани. Кельтскими, как видно, могут быть названы только кластеры 2500-летнего возраста гаплогрупп R1b1 или R1a1 с подходящей географией, но никак не вся гаплогруппа R1b1. Пракельтский язык, восстановленный средствами компаративистики, является типичным индоевропейским, родственным италийским и иллирийским языкам. И если расселение праиндоевропейцев по Клесову связано с гаплогруппой R1a1, то, следовательно, для протокельтов она является более предпочтительной, чем R1b1. До прихода кельтов в Западную Европу здесь, судя по свидетельствам античных авторов, обитало явно не индоевропейское по языку и культуре население: иберы (Испания), аквитаны (Франция), лигуры (Северная Италия), пикты (Британия). Один из иберийских языков – баскский – дожил до наших дней, язык пиктов сохранился в памятниках письменности. Это языки-изоляты, коренным образом отличающиеся от кельтских и остальных индоевропейских. Но именно у басков наблюдается наибольший в Европе процент носителей R1b1, высок он и у современного населения Великобритании и Ирландии. Так что для всей гаплогруппы R1b1 приемлемым является наименование «баскская» или «иберийско-пиктская», но никак не «кельтская». Античные авторы противопоставляли кельтов и иберов даже по внешнему облику: кельты, как и арии – высокие голубоглазые блондины (галлы из кинофильмов об Астериксе), иберы – низкорослые смуглокожие брюнеты. Как установил сам Клесов на основании датировки гаплотипов, население гаплогруппы R1b1c расселилось в западной части европейского континента еще около 5 тыс. лет назад. Именно тогда здесь сформировались культуры так называемого «западного неолита», резко отличающиеся от культур «дунайского неолита» Центральной Европы. Вот только какое отношение к этой эпохе имеют кельты – современники Юлия Цезаря – непонятно. Брякнул не подумавши – и пошла гулять по интернету «кельтская гаплогруппа R1b» (www.lebed.com/2008/art5386.htm). Больше всего в текстах Клесова раздражает апломб, менторский тон с которым он поучает лингвистов с историками, демонстрируя при этом чудовищное невежество в гуманитарной сфере знания, а то и элементарное отсутствие какой бы то ни было логики, но зато с претензией: «Устраивайтесь поудобнее, уважаемый читатель. Вас ждут некоторые потрясения. Не очень с руки начинать повествование тем, что автор ожидает от своего исследования эффекта разорвавшейся бомбы, но что делать, если так оно и будет?» (www.lebed.com/2008/art5375.htm). Вот взятый почти наугад образчик клесовских поучений. Характеризуя локализацию прародины гаплогруппы F 40-тысячелетней давности, Клесов неожиданно делает отступление историко-языкового характера: «…именно туда, в район озер Ван и Урмия, 100–150 км южнее границы бывшего СССР, и помещает крупная школа лингвистов “прародину индоевропейцев”. Но было это примерно 40 тыс. лет назад, и лингвисты, похоже, о таком временном сроке и не подозревают Нет у них таких данных. Во всяком случае в ставшем классическим труде «Индоевропейский язык и индоевропейцы» (1984) авторы, Т. В. Гамкрелидзе и В. В. Иванов, определяют времена распада праязыка как «не позднее IV тысячелетия до нашей эры, а возможно и значительно ранее». Лингвисты-глоттохронологи помещают этот языковый распад в период 8–11 тысяч лет назад, а наиболее смелые предположения опускают этот период до 23 тысяч лет назад. На самом деле – примерно 40 тысяч лет назад. Об этом тоже говорят записи в наших ДНК». (www.lebed.com/2008/art5386.htm). Бедные лингвисты, они, конечно, «и не подозревают», что носители праиндоевропейского языка – земледельцы и скотоводы, знавшие керамическое производство, металлургию и колесный транспорт – жили, оказывается, «40 тыс. лет назад. Им, лингвистам, и в голову не приходит, что поучать их будет человек, не имеющий ни малейшего представления ни о языкознании, ни об истории, даже в объеме курса средней школы. Да, впрочем, не в конкретных знаниях и дело. Есть такая форма слабоумия, когда больной отождествляет несколько событий, произошедших в разное время, но в одном месте. Распад праиндоевропейского языка 6 тыс. лет назад и распад гаплогруппы F 40 тыс. лет назад – это два разных события. И даже если они локализуются в одном регионе, то и тогда спутать их может либо слабоумный, либо абсолютный невежда. Самое же смешное в этом чудном пассаже то, что Клесов забыл, что у него «“индоевропейцы”-арийцы-славяне» – это носители гаплогруппы R1a1, а не F. Отождествляя дату распада праиндоевропейского языкового единства с датой дезинтеграции макрогаплогруппы F, Клесов записывает в «индоевропейцы» практически всех коренных обитателей Евразии и Америки, включая папуасов, чукчей, эскимосов и американских индейцев.
        Есть в текстах Клесова и еще одна странность – двойные терминологические стандарты в ситуациях, когда речь идет о славянах и евреях. Все, глупости, о которых шла речь выше, относится исключительно к «славянам-ариям-“индоевропейцам”». Когда же речь заходит о евреях, Анатолий Алексеевич становится терминологически исключительно корректен и традиционен. В своих великолепных работах «Происхождение евреев с точки зрения ДНК-генеалогии» (http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer1/Klyosov1.htm) и «Поиски пропавших колен израилевых с помощью ДНК-генеалогии» (http://berkovich-zametki.com/2007/Zametki/Nomer5/Klyosov1.htm) он ни на йоту не отходит от общепризнанных взглядов на этническую и языковую историю еврейского народа.
        Вот бы повторить эту работу на том же профессиональном уровне, но применительно к своему собственному народу. Или уже поздно? Наговорил всяких глупостей «эффекта разорвавшейся бомбы» в нескольких предварительных интернет-публикациях, теперь стыдно возвращаться к теме?
        
        Михаил Подгайный, старший научный сотрудник отдела природы Херсонского областного краеведческого музея.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2012.04.17 | Арій.

          Знову простирадла розвішуєте. Знаєте, тепер, якщо навіть щось розумне напишете -

          серйозно Вас не сприйму.
          
          Ви самі хоч читаєте ті простирадла?
          
          Де, в яких постах я писав, що слов"яни - то Р1А1?????
          Кльосов писав, можливо, але я написав, що як історика його не сприймаю, а тільки як генетика-біохіміка, ким він і є насправді.
          
          Та й авторитет Ви знайшли - теж мені - співробітник обласного музею супротив префесора Гарвардського Університету...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.17 | філософ

            Пожартували і хватить! Ви не маєте ніякого відношення до науки, а лише до пропаганди!!!

            Арій. пише:
            > Знову простирадла розвішуєте. Знаєте, тепер, якщо навіть щось розумне напишете -серйозно Вас не сприйму.
            
            Вас, п. Псевдоарію, треба спиняти на гарячому, оскільки Вас занесло так далеко, що Ви самі себе на посміх виставляєте, бо не маєте совісті ані грама.
            
            > Ви самі хоч читаєте ті простирадла?
            
            Хоч не все я читаю, але вважаю за доцільне давати іншим слово для того, щоб показати брехливсть Ваших "досліджень!
            
            > Де, в яких постах я писав, що слов"яни - то Р1А1????? Кльосов писав, можливо, але я написав, що як історика його не сприймаю, а тільки як генетика-біохіміка, ким він і є насправді.
            
            Генетик- біохімік не повинен лізти у політику, а як лізе, то він такий же "проффесор", як відома Вам особа!!!
            
            > Та й авторитет Ви знайшли - теж мені - співробітник обласного музею супротив префесора Гарвардського Університету...
            
            Він старший науковий співробітник у відділі. Але це, правда особа під стать академіку Толочко що стоїть на сторожі російських інтересів. Але для критики Вашого оріянства (шаянства чи силенкіанства) можна використовувати і такий підхід, бо рос. націоналіст.
            
            
            >Генетичними маркерами я аргументую походження народів. …Прозкелітичною вже стала була буддійська віра, яку, між іншим створили таки саме для зовнішнього використання - самі індійці його не сприймають. Тут повна аналогія з іудаїзмом і християнством.
            
            Чужі думки. Будизм із Індії не пішов, але розповсюдився місіонерами в Китай і т.д.
            
            Це Вам так схотілося маркувати для підтвердження і самолюбування, що Ви геній і корифей! А насправді- звичайний маніпулятор на догоду своїй теорії.
            
            >Отже, якщо частина Роду Оріїв прийшла до Індостану - то й Віру свою принесла і там її творчо, враховуючи місцеві народи і специфіку - розвинула.
            
            Хто це довів, що саме українські орії дали Ведичну культуру? Це розраховано у якості локшини на вуха!!!
            
            >Пане Георгію, оскільки я займаюсь вивченням цієї теми останнім часом, то поправлю Вас, оскільки Ви допускаєте дуже грубу помилку….
            
            О, Боже мій, ще один ІМПЕРАТОР-АКАДЕМІК, другий за ЛИСЕНКОМ завівся! Звичайно, самозванців було багато, але для різнобарв`я і псевдоарій підійде!!!
            
            >Але, аналізуючи мову (пичитайте Красуського, Наливайка, інших санскритологів), віру, Веди і й Велесову Книгу можна прийти до такого висновку. Всі ці джерела не суперечать одне одному, а підтверджують.
            
            Не треба приписувати Наливайка до Вашого «табору». Навпаки- він дослідив, що українська мова містить багато слів, що походять із санскритської мови (як і інші мови, до речі)! Красуського не читав.
            
            >Пане Георгію, молекулярна генетика є ТОЧНОЮ наукою. Вона грунтується на фізиці й хімії. Тут нема виразів "я допускаю", "я вірю/не вірю", "мені здається", яких повно в гуманітаріїв.
            
            Брехня. Фізика і хімія мають багато суперечностей і припущень і не можуть навіть претендувати на АБСОЛЮТНУ ІСТИНУ
            
            
            >Так, наприклад, якщо фізики стверджують, що довжина світлових хвиль визначає колір світла, то заперечити це можна тільки провівши грунтовні дослідження і розробивши відповідну теоретичну базу. Просто сказати, що в це не віриш - то будеш засміяний. Так само - і в молекулярній генетиці.
            
            Це Вам тільки здається, бо Ви навіть не уявляєте собі що таке гравітація, електромагнетизм, радіація… Ви не маєте навіть нормальної теорії усіх видів взаємодій у Природі, але маніпулюєте різними апроксимаційними моделями!
            
            >Заперечити її висновки можна тільки з фактами в руках - фактами саме відповідних досліджень. Поки-що таких фактів ні в кого нема. Отже, маємо довіряти офіційній науці. Між іншим Кльосов - професор біохімії Гарвардського універститету. Замовлення на дослідження дають йому євреї з усього світу, а це дуже недешево - отже довіряють)) Хоча, як історик - Кльосов не авторитет - не може бути істориком орійського роду людина що не знає досконально української мови. Це все одно, що бути математиком і не знати арифметику.
            
            У Вас немає ніяких фактів правильності Ваших модельних уявлень, а тому Ваша псевдовіра СЛІПА!!! У Вас є тільки посилання на псевдонаукові кліше!
            
            >Пане Георгію, ці "якісь" народи були племенами Роду Оріїв, тобто наших з Вами Пращурів, це доведено науково. Схема гаплогруп схожа на дерево - весь час від основного стовбура відгалужуються нові гілочки. Індійські гаплогрупи відгалузились від українських якраз близько 4 -5 тис років тому. Це - дані ТОЧНОЇ науки. Детально про це - у Кльосова. В нього є й сайт і він постійний дописувач на форумі сайту "Родство". Якщо у Вас є інші дані ТОЧНОЇ науки (результати грунтовних досліджень і розробка відповідної методології) - готовий їх почитати і прийняти. Статті у Вікіпедії - це журналістика, а не наука. Тому, "гіпотез" там вистачає, однак НАУКОВО підтвердити їх не можуть. До речі, один з індійських народів ("маленький", всього 36 мільйонів) і тепер носить ім"я Орія. Ще не змінене на "Ар"я" у місцевій вимові.
            
            Перестаньте, п. Арію, це вже смішно! Невже Ви так зациклилися, що ладні вважати себе Наполеном у науці?
            
            Не дуріть себе і займіться справами! Чи Вам нічим зайнятися, п. Арію?!
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2012.04.18 | філософ

              Невеличке резюме: незнання законів Всесвіту не звільняє від відповідальності!!!

              Я розумію тих людей, які маючи хоч якесь уявлення про те, що у Природі і над Природою існують ВИЩІ розумні сили - мають хоробрість визнати підпорядкованість законів матеріального Всесвіту цим ВИЩИМ СИЛАМ, які усюди можуть мати дещо різні образи і проявлення. Одні надають значення персоналізованим аспектам Бога, інші зробили тільки півкроку до Істини та дотримуються неперсоналізованого аспекту, що є проміжним етапом на шляху до Бога.
              Разом з тим у атеїстичному таборі іде напружена богоборча атака, яка заснована на ідеї світового панування через фальшиві релігійні доктрини(гітлери, сталіни, блаватські, шаяни, силенки, анатолії, арії-орії-рідновіри...).
              Можна зрозуміти і підтримати боротьбу за незалежність або звільнення від колоніального гніту! Але навіщо використовувати брехню і паплюження релігій, що ідуть від Бога???
              Тільки дрімуче невігластво та бажання володарювати стоїть за цими одіозними демонічними силами.
              Не дозволяйте себе використовувати у цих знахабнілих і підступних ігрищах. Бо розплата дуже ШВИДКА. За законами Всесвіту Бог не бариться з відповіддю і, як кажуть християни, людина сама себе викреслює з Книги Життя та прирікає свою душу на майже "вічні" муки у пеклі.
              УСПІХІВ У ПОШУКАХ ІСТИНИ!!!

            • 2012.04.18 | Арій.

              "Пастернака ні чітал, но асуждаю"

              філософ пише:
              > Красуського не читав.
              >

            • 2012.04.18 | Арій.

              Чукча - не читатель, чукча - писатель

              філософ пише:
              > Арій. пише:
              > > >
              > > Ви самі хоч читаєте ті простирадла?
              >
              > Хоч не все я читаю, але вважаю за доцільне давати іншим слово для того, щоб показати брехливсть Ваших "досліджень!
              >
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2012.04.23 | філософ

                ""Єврейський анекдот......Re: Чукча - не читатель, чукча - писатель

                Пан Арій пише:
                >"Пастернака ні чітал, но асуждаю…Чукча - не читатель, чукча – списатель”
                Звичайно, можна начитатися традиційного, щоб не виглядати як біла ворона серед будь-якого оточення, або як Ви кажете- опертися на релігійні чи інші висловлення «для авторитету», можна визубрити що завгодно…Але якщо поглянути за ширму Вашої душі, то її мало хвилює Істина, інакше б Ви не поспішали приєднуватися до рідновірства, якщо Ви український патріот. Запорізька Січ, ОУН (УПА) поважали й поважають християнські цінності, а не Вашу псевдорелігію! А приєднавшись, Ви прийняли їхню рідновірську неправдиву фальшиву ідеологію - а це говорить про те, що Вам особисто «начхати» на Бога, а головне вступити в цю «партію рідновірів», щоб отримати в майбутньому перевагу, на випадок, якщо переможе така ідеологія....
                
                То як в анекдоті: Абрам говорить Сарі: «Саро, а ти знаєш, я вступил в партию!» Сара: «Вечно ты, Абрам, в какое-то гавно вступаешь».

      • 2012.04.18 | Kohoutek

        С волками жить - по волчьи выть ©

        Ви пишете в своїх постингах жахливу маячню, нісенітниці, не обґрунтовані НІЧИМ, крім вашого бажання в них вірити. Природно, ви і не наводите тій маячні ніякого обґрунтування. Я не повинен доказувати неіснування літючих тарілок. Це людина, яка стверджує щось, що йде врозріз з уявленнями наукового мейнстріму, повинна доводити свою правоту. Я у ваших листах не бачу ніяких серйозних аргументів, які би потребували обговорення. Міхаїл Задорнов та академік Чудінов вам в поміч.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2012.04.18 | філософ

          Це Ви до мене, чи до кого?...Re: С волками жить - по волчьи выть ©

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.18 | філософ

            Re: Це Ви до мене, чи до кого?...Re: С волками жить - по волчьи выть ©

            Kohoutek пише:
            > Ви пишете в своїх постингах жахливу маячню, нісенітниці, не обґрунтовані НІЧИМ, крім вашого бажання в них вірити. Природно, ви і не наводите тій маячні ніякого обґрунтування. Я не повинен доказувати неіснування літючих тарілок. Це людина, яка стверджує щось, що йде врозріз з уявленнями наукового мейнстріму, повинна доводити свою правоту. Я у ваших листах не бачу ніяких серйозних аргументів, які би потребували обговорення. Міхаїл Задорнов та академік Чудінов вам в поміч.
            
            Якщо до мене,то Ви так нічого і не зрозуміли! Хіба це я критикував з позиції рідновірства (а це позиція пана Арія), або з позиції атеїста пана Анатоля християнство та вайшнавізм?
            Навпаки, крім пана Георгія усі промовчали в тряпочку. То Ви християнин???... Щось не бачу. Ви- матеріаліст! Хоча для понту- можливо й хреститесь!
            Ви не вірите Ведам? То Ваша особиста біда. Бо тоді як Ваша позиція відрізняється від марксистсько-ленінської?
            Ну, а хто ж заставляє Вас вірити? А звідки Ви взяли, що я Вам щось повинен доказувати, "Непогрішимий" Ви наш?
            Варіться собі у матеріалістичному соусі, поки Вам не набридне! Але з часом Ви прийдете до Бога і Вас не буде тоді так обурювати те, чого Ви раніше фізично не могли сприймати. Щасти Вам у пошуках ІСТИНИ!!!

        • 2012.04.18 | Арій.

          Ну, тоді звийте мені, будь-ласка, приклади "нісенітниць" і "жахливої маячні" і обгрунтуйте

          свою думку.
          
          Колись "жахливою маячнею" і "нісенітницями" вважалась думка про те, що Земля обертається навколо Сонця.
          І доказів і обгрунтувань так само, як і у Вашому випадку ніхто не наводив - просто спалювали інакомислячих на багатті...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2012.04.18 | філософ

            Калі-юга- епоха війн, брехні, насильств і канібалізму!...

            Арій. пише:
            > Ну, тоді звийте мені, будь-ласка, приклади "нісенітниць" і "жахливої маячні" і обгрунтуйтесвою думку.
            
            Як на мене, то у Всевишнього достатньо Сил і Засобів не допустити, щоб та Біблія, яку має сьогодні людство була повністю викривлена, а тим більше Новий Заповіт. І хоча рідновіри вважають, що Савл (Павло) викривив християнство- вони просто не беруть до уваги дію Святого Духа на апостола Павла. Цій Силі просто неможливо було опиратися, як і, головне, зустріч Павла з воскреслим Ісусом Христом!...
            А невірять цьому рідновіри тому, що самі є атеїстами і думають, що увсі релігії є вигадками людського розуму, тому і вважають, що мають право повернути дохристиянську релігію! Але джерела давним давно загублені та знищені! Тому реставрують фрагментами з політичними ухилами. Для авторитетності- тобто для підтримки штанів, бо інакше б на що вони сподівалися б, як не на свої сили. У цьому основна помилка рідновірства. Ну, а далі все зрозуміло: обкидай лайном те, що, як вони думають, привело до закабалення українського народу. Тобто, вони переклали усю вину за погану долю України на християнство. Але про карму свого народу, напевно, не думають, чому і вибрали своїм ворогом християнство! Ну, і заодно, кажуть, що всі релігії брешуть, а вони істинну "правду" глаголють!!!
            
            
            > Колись "жахливою маячнею" і "нісенітницями" вважалась думка про те, що Земля обертається навколо Сонця. І доказів і обгрунтувань так само, як і у Вашому випадку ніхто не наводив - просто спалювали інакомислячих на багатті...
            
            Звичайно, докази діють тільки тоді, коли люди чесні і правдиві. Але в наш час таке трапляється максимум в середньому для 25% від загальної кількості людей на Землі (дані Вед для епохи Калі- Юги)!!!