Віктор Пушкар, канд. психол. наук: Етнорасознавство як основа державної політики?

додано: 26-05-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1274901505.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

УкраїнаПолітика

Актуальний рівень знань про український соціум лишається далеким від бажаного навіть в середовищі, яке, після прийняття ряду поправок, все-таки можна назвати експертним. Попри наявність певної кількості видатних і просто грамотних науковців, доступна їм інформація в типовому випадку надходять до законодавців досить складним та заплутаним шляхом. За умови нормально працюючого зв'язку між соціальною наукою та законодавчою практикою українське суспільство могло би як мінімум пом'якшити ряд своїх проблем. Замість витрачати титанічні зусилля на штучне створення додаткових.

Прикладом спроби побудувати новий вектор державної політики, грунтуючись на явно застарілих, або дещо алогічних концепціях, слугує проект Закону «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України», який обговорювався 25.05.2010 на круглому столі в приміщенні Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=134714&cat_id=45925
Варто зауважити, що текст проекту, представлений для публічного обговорення на сайті Державного комітету України у справах національностей та релігій деякими нюансами відрізнявся від фактично обговорюваного. Цілком можлива поява у ВР ще одного схожого тексту. Але сама теоретична основа цієї розробки навряд є хоча б частково придатною для законодавчого акту.

Якщо сформулювати зауваження дуже коротко:
1)Етнічність є в першу чергу соціальним конструктом, і лише потім, з багатьма застереженнями, можливо, біогеографічним або геобіографічним.
2)Етнічна ідентичність є лише одною з можливих та ситуативно актуальних для людини. Багато поширених ідентичностей є безвідносними до етнічної або конкуруючими щодо неї.
3)Проект містить визначення корінних народів, яке суперечить прийнятому в міжнародному законодавстві та науковому дискурсі; наступні за ним пропозиції пов'язані з систематичними порушеннями прав корінних народів.
4)Визначення української нації в проекті є алогічним та безвідносним до пропонаваних змін законодавства.
5)Авторам забракло терпіння дотримуватись власної термінології навіть в межах одного документа. Основна частина містить повторювані згадки «етнічної групи» замість хоч якось визначеного ними «етноса».
6)І головне. В проекті пропонується фактично створити ще одну допоміжну владну вертикаль на етнічній основі, та поміняти Конституцію з цією безглуздою метою.

Далі варто навести ряд подробиць, що обгрунтовують нашу оцінку.

1) У розділі «Визначення понять» знаходимо:
Етнос – біосоціальна спільнота, котра виникла як результат тривалого процесу етногенезу на певній території, має сталі ознаки самобутньої свідомості, менталітету, психології, поведінки, стереотипів, культурної ідентичності, що сформувалася внаслідок спільності території проживання, історії, культури, мови та інших ознак.

Визнаючи етнос біосоціальною спільнотою, автори припускаються фундаментальної помилки. Належність людини до певного антропотипу досить слабко корелює з етнічною ідентичністю. Також відносно рідко зустрічається в Україні особа, що в побуті стійко ідентифікує себе як доліхоцефала, або, скажімо, представника нордичної раси. Соціум, в якому людей поділено за біологічними ознаками, є расово сегрегованим. Згадка через кому кількох різнорідних конструктів, а саме «свідомості, менталітету, психології, поведінки, стереотипів, культурної ідентичності» робить загальну картину лише трохи розфокусованою. Основа оптики, через яку автори пропонують законодавцям розглядати етнос та етнічність, є расистською. Як автори заперечують ксенофобію та пропонують боротись з расизмом, що робить в документі цей расологічний біодискурс кінця ХІХ сторіччя?

Навіть теоретик інтегрального націоналізму Дмитро Донцов, якого важко підозрювати в надмірній ксенофілії, слушно зауважував, що етнічні українці з точки зору біологічних ознак відносяться до кількох різних рас (з поправкою на 2010й рік — все-таки скоріше антропотипів). За різними сучасними теоріями етнічність співвідноситься із антропотипом від «досить приблизно» до «жодним чином». Деякі важливі подробиці з питань етнічності наводяться в роботах Ернста Гелнера і Бенедикта Андерсона, широко визнаних в світі та доступних в українському перекладі. Але це далеко не єдині роботи, які за визначенням мали б знати розробники «етнонаціональної» політики державного рівня.

2) Наступне поняття проекту це:
Етнічна ідентичність – усвідомлення людиною чи етносом (етнічною групою) своєї належності до спільноти як біогеографічного і психологічного феномена. Самоідентифікація з певним етносом є не лише іманентною ознакою, а й системним зв’язком між людьми, відтак – основою етнічної ідентичності. В етнічній ідентичності поєднуються ірраціональне (неусвідомлювана, генетично властива етносу психологічна єдність) і раціональне (свідома ідентифікація як вибір на основі пізнаної й визнаної причетності до спільноти). В основі етнічної ідентичності лежать усвідомлення спільності походження та її показники.

Крім явного алогізму (усвідомлення етносом своєї належності до спільноти), варто також поставити під сумнів поширеність подібного феноменологічного дискурсу серед громадян України. Фактично навіть особи з науковими ступенями лише іноді погоджуються з детерміністськими теоріями. Варто згадати, що люди, народжені і виховані на одній території, здатні ситуативно поділяти одну з кількох взаємодоповнюючих чи взаємосуперечних ідентичностей.

Ідентичність може грунтуватись як етнічності, так і на її запереченні. Чи є етнічністю належність до локальної спільноти, скажімо, жителів міста? Або належність до професійної групи? Або належність до кола дипломованих осіб середнього віку з бородою і в окулярах? Багато людей згадують про свою етнічність хіба що підчас заповнення анкет, і, принаймні за їх власними словами, досить мало від того страждають. Отже, називати етнічність імманентною ознакою означає ігнорувати соціальну реальність.

Під визначення 2) можуть потрапити також «етнічні ідентичності» футбольних вболівальників, власників дачних ділянок в одному кооперативі або автомобілів певної марки. Швейцарські науковці встановили (с), що від подібних тлумачень «ірраціонального» Карл-Ґустав Юнґ зазвичай повільно перевертається у труні. Як правило, проти годинникової стрілки. Авторам проекту було б добре спочатку прочитати класичну працю «Психологія безсвідомого». А також, бажано, деякі новіші розробки аналітичних психологів. І вже потім, як лишиться бажання, звертатись до відповідних термінів.

3) Ще одне сумнівне твердження
Корінні народи – спільнота громадян, яка утворилася історично й об’єднана ознаками етнічної ідентичності, спільного походження, мови, культури, звичаїв, веде племінний і напівплемінний спосіб життя, не інтегровані чи малоінтегровані в загальнодержавне суспільство, що обумовлює їх нижчий соціально-економічний ступінь розвитку, ніж іншої частини населення; при цьому правовий порядок життя регулюється частково чи повністю власними звичаями й традиціями. Внаслідок недостатнього потенціалу для збереження й розвитку своєї етнічної самобутності такі спільноти потребують спеціального правового режиму захисту й підтримки.

Корінні народи можуть бути інтегровані в суспільство багатьма різними засобами. Як і штучно сегреговані за допомогою недолугої «політики захисту». Також дуже сумнівно, що всі корінні народи є кочовими; або всі вони є «нижчими» за представників пізніших хвиль міграції. До речі, що поганого в частковій регуляції життя звичаями? Чи всі звичаї народів України підлягають заміні на «понятія»; чи можна зробити виняток хоча б для гри на бандурі та носіння вишиванок?

4) Наступне поняття:
Українська нація (Український народ, українська політична нація) – всі громадяни України, незалежно від етнічного походження, об’єднані єдиним громадянством, спільністю території, політичних інтересів, юридичних обов’язків, історичної долі, культурних традицій, усвідомленням єдиної національної ідентичності та майбутнього Батьківщини як демократичної, соціальної, правової Української держави

Якщо йдеться про політичну націю, можна обмежитись визначенням через громадянство. І на тому поставити крапку. Адже спільність політичних інтересів громадян, консенсус щодо напрямків розвитку держави мають доповнюватись політичним плюралізмом. Інакше це просто голослівна заява, додана в документ з сумнівних естетичних міркувань. Які в українській культурній традиції звуться “щоб було”.

5) Словосполучення «етнічні групи» зустрічається в тексті більше десяти разів; один раз зустрічається словосполучення «етнічні спільноти». Хоча «етнічні групи» і «спільноти» відсутні серед визначених в проекті понять.

6) І останнє поняття, що скоріше є «понятієм» в дуже далекому від правничого розумінні.
Національно-культурна автономія – форма національно-культурного самовизначення громадян, які ідентифікують себе з певною національною меншиною чи етнічною групою на основі їх добровільної самоорганізації задля самостійного вирішення питань збереження самобутності, мови, освіти, культури. Реалізується шляхом створення на підставі волевиявлення населення чи з ініціативи окремих громадян, етнокультурних товариств або органів національно-культурної автономії, які опікуються всім спектром етнокультурних потреб та інтересів національних меншин та етнічних груп

Яким чином «окремі громадяни, етнокультурні товариства або органи національно-культурної автономії» можуть «опікуватись всім спектром етнокультурних потреб та інтересів»? Адже весь спектр потреб та інтересів може включати що завгодно. Використовуючи відому ідіому радянського часу, від паркану і до самого обіда. Чи національно-культурна автономія обиратиме окремих громадян, що стануть опікуватись; чи вони демократично (само)оберуться; чи авторитарно (само)призначаться пожиттєво? На наше щастя, у фізичної особи та громадянина можуть бути інтереси, незалежні від етнічності, та успішно реалізовані без участі (само)обраних органів етнокультурного опікунства. Поки що можуть.

Висновок:
Проект містить значні концептуальні помилки. Після повного виправлення яких залишиться практично чистий лист паперу.

Наслідками прийняття Закону «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України» у пропонованому вигляді стануть:
- сегрегація громадян за довільно обраними етнічними та квазіетнічними ознаками,
- поглиблення соціальних проблем, стосовних корінних народів та етнічних меншин.

Владна вертикаль самопризначених етностарійшин? Брахіцефалія як імманентна ознака ідентичності сучасного трипільського індо-арія? Етноси футбольних фанатів та етнокультурні автономії автолюбителів? На жаль, це не графоманська треш-проза, а майже реалії вітчизняного законодавства, засновані на розробках деяких представників майже експертного середовища.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 26-05-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1274901505.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua