07/08/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

ДОТРИМАННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ*^*

Коли за наших спрямованих до глобалізації часів «текстовиробник» мовою своїх творів декларує себе українським письменником, це накладає на нього певну відповідальність, передусім під оглядом мови – писати, максимально вживаючи багатства задекларованої мови. Саме українська мова має розкривати ті думки, явища і конфлікти, що їх висловлює літератор. Тому той, хто пише – хоч молодий хоч «дипломований» - має дбати, щоб його речі “виходили” відповідно до задекларованого мовного стандарту. Відомо, що є категорія читачів-словолюбів, котра читає твори того чи того письменника заради мови. Такі читачі знаходять насолоду у мовному багатстві, яким оперує автор. Щиро кажучи, нема читачів, які тою чи тою мірою не кохаються в мові твору. Особливо прискіпливо ставляться батьки до мови дитячих творів. Бо батьки хочуть прищепити дітям найкращі зразки рідної мови, змусити дітей полюбити рідну мову. Чи ж можуть автори «дорослих» творів нехтувати це бажання? Та ж сьогодні не лише діти, а й дорослі «дяді й тьоті» беруться до вивчення мови своїх предків. Чи ж має «дорослий» письменник своєю мовою привчати читачів до вуличних смаків, підживлюваних певними політичними колами? ДОРОГЕ ЗАДОВОЛЕННЯ чи ДОРОГА РОЗКІШ? Сьогодні дуже часто подибуємо звороти із словом задоволення, хоч не завжди вживання цього слова відповідає мовній декларації авторів. Дехто з письменної братії залюбки отримує задоволення, читає щось із задоволенням, відмовляється від дорогого задоволення, віддається задоволенням і навіть живе в своє задоволення. Не треба бути доктором філології, щоб окреслити наведені вислови як безпардонне копіювання єдиного для декого джерела словотворчости. Характеризуючи деякі засоби сучасного кіно, кінокритик пише: «Зараз, це досить дороге задоволення». Щоб цей вираз не звучав карикатурно, його треба українізувати: «Зараз, це досить дорога розкіш». І коротше, і краще, і відповідає мовній декларації. Щодо решти наведених вище зворотів, то хай українізація цих виразів буде свого роду домашнім завданням для читачів – майбутніх авторів або редакторів. ПОЗБАВЛЯТИСЯ чи ПОЗБУВАТИСЯ Слова позбавлятися і позбуватися на сьогодні - синоніми, але їхня поява в нашій мові свідчить про те, що слово позбуватися (позбутися /із значенням спекатися, здихатися/) має глибші корені в нашій мовній стихії, ніж слово позбавлятися (позбавитись). Словник Грінченка так пояснює ці слова, перекладаючи на російську мову: позбутися – избавиться, а позбавитися – лишиться. Ці два значення далеко не те саме, хоч і близькозначне. Однак з бігом часу, під впливом російського слова избавляться та відповідної державної політики, у мовній практиці українців слово позбавлятися (структурно близьке до слова избавляться) набуло значення нашого слова позбуватися і стало вживатися паралельно і навіть частіше від слова позбуватися. Але нема жодного сумніву, що первинним українським словом у значенні спекатися, здихатися було слово позбутися: саме воно утворило цілий ряд мовних зворотів: позбутися життя, позбутися голови, позбутися клепки, позбутися мови, позбутися розуму. Слово позбавитися таких ідіом не створило: у значенні спекатися воно пізніше зайшло до нашої мови під впливом іншої мови. Тому вибираючи, яке з цих слів вживати сьогодні під оглядом їхньої українськости, варто віддавати перевагу слову позбуватися. Пише поетеса: Мені сміятися охота І позбавлятися химер... Якби я редагував цей текст, він виглядав би так: Мені сміятися охота І позбуватися химер... СПРИТНИК чи МАСТАК або СПРИТНА ГОЛОВА Деякі слова, хоч і вдягнуто в українські мовні шати, важко вписуються в український мовний простір через свою штучність. Тому автор або редактор від українського Бога має передягати їх у справді український одяг. Це не завжди легко зробити, але хто шукає, той знаходить. Пише гуморист: «З цього... типу спритники роблять диваків і дивачок, зодягають їх у чудернацьке вбрання, возять їх, мов дітей китайського імператора». Слово спритник у цьому (та й не тільки в цьому) тексті звучить якось штучно. І тут нема нічого дивного, бо слово спритник - штучне слово, у творах класиків не зафіксоване, і швидше за все вигадане укладачами російсько-українських словників, як відповідник до сусідського слова ловкач. Жодна мова не може обійтися без вигаданих слів: зрештою всі слова усіх мов колись хтось вигадав. Річ тут у тім, що не всім вигадникам удається вигадування, і процес добору нашої лексики ще не закінчився, а й далі триває. Автор чи редактор мусить мати це на увазі, і старатися невдалим словесним зразкам знаходити заміну. Наші предки, щоб висловити поняття спритник, вдавалися до слова мастак. У живій мові фігурує саме мастак, а не спритник: “мастак стрибати перекидьки”. Тут ні спритник, ні майстер не скажеш - тільки мастак. А це ж якраз і відповідає російському ловкач.: “ловкач прыгать кувырком”. Крім того, у резерві нашої мови є такі форми як сива голова, завзята голова. Це синоніми слів старий чоловік і завзятець. Цю модель варто вжити і до поняття спритний чоловік: спритна голова. Тоді наведену фразу можна віддати аж двома способами: 1. «З цього... типу мастаки роблять диваків та дивачок...» або 2. «З цього типу спритні голови роблять диваків та дивачок, зодягають їх у чудернацьке вбрання, возять їх мов дітей китайського імператора».

* * *

Як бачимо, фах літератора або Редактора з великої літери виробляють і глибокі знання мови, і пошук, і творчість, і коли хочете, натхнення, те все, що веде до зір успіху крізь терня наполегливої праці.

---

^*) Зберігаємо правопис автора