МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Історія української мови

03/18/2002 | Volodimir
Учора мав суперечку з SUBJ.
Мій опонент заявив, що укр. мова була створена тільки Шевченком, а до того в Україні увесь час використовувалась лише російська, при цьому посилаючись на літописи та твори Сковороди.
Чи міг би хто з відвідувачів форумі навести мені грунтовні контраргументи.
Наперед дякую.
Володимир.

Відповіді

  • 2002.03.18 | Максим

    Дуже дивне прохання

    > Мій опонент заявив, що укр. мова була створена тільки Шевченком, а до того в Україні увесь час використовувалась лише російська,

    А які у Вас є підстави вважати, що це не так? Може, опонент правий?

    > при цьому посилаючись на літописи та твори Сковороди.

    Звучить дуже переконливо. Особливо, якщо беруться пізні літописи, написані в Ростово-Суздальських чи Новгородській землях, а з творів Сковороди вибираються філософські, які він свідомо писав тодішньою російською (і до того ж читаються з сучасним російським акцентом). Мене дивує, що Вас ці "арґументи" не переконали.

    Володимире, ніхто не зможе допомогти арґументами, якщо Ви самі не оволодієте предметом. Бо на кожну Вашу відповідь, опонент знаходитиме нові, ще тупіші, але від того не менш переконливі для нього, докази, щоб пишатися крутизною російської.

    Спробуйте запитати опонента, коли і ким була створена сама російська мова, бо якщо посилаються на літописи, як взірець, то людина взагалі не володіє предметом, щоб сприйняти хоч які переконливі та розумні Ваші арґументи.
  • 2002.03.19 | Габелок

    Re: Історія української мови

    По-перше, яка різниця, чи наша мова нова, чи стара, чи багато в ній польських чи татарських слів? Що з того? Один з арабів вихвалявся, що в арабській найбільше слів, що починаються на "а" ніж в будь-якій іншій мові. Що з того? А зате у нашій абетці більше літер ніж в російській. Що з того? Навіщо Вам і нам усім потрібно доводити комусь, що наша мова краща ніж будь-яка інша? Дитячий садок? Наша мова не є кращою за російську, так само, як і російська не є кращою від нашої мови. Це мова! Лишіть її у спокої!
    По-друге. Юрій Шевельов (Шерех) написав фундаментальну роботу "Фонетичну історію української мови" (доречі, ця робота стала еталоном для лінгвістів світу). Згідно з цією книжкою, формування української починається вже в сьомому столітті н.е. А такі досить помітні (не для фахівців,- перш за все, я тут маю на увазі себе самого)та характеристичні ознаки для української, як "ікання" - "дід", "хліб" тощо, з"явились, згідно з Шевельовим, десь в 11-12 ст.ст. (Досить цікавий факт,- в південних районах Далмації (Хорватія) люди теж "ікають"). Зараз я шукаю вичерпну історію української мови. Панове, якщо у вас є якісь поради, я радо б їх сприйняв.
    По-третє. Художня українська література існувала за довго до появи художньї російської літератури. Санкт-Петербург зачітувався Енеїдою Котляревського перша частина якої вийшла в 1799 році, тому, що у росіян свого нічого не було. Так само, як і не було в Росії жодного університету, на час приєднання України до Росії. Ломоносов отримав вищу свою освіту в Києві в Києво-Могилянській академії. Перший словиник української мови був надрукований чи то 17, чи в 16 ст., не пам"ятаю точно. Коли вийшов перший словник російської мови? Чи має це значення? Ні.
    По-четверте. Почитайте статтю Даля "О наречиях русскаго языка". Даль переконливо довів, що російська мова, це мова міста Москви, навіть не її околиць. Якою ж мовою говорила Росія до того, як московська мова стала російською? Фіно-угорське населення (а це майже 80% Європейської частини Росії) говорило ламаною слов"янською мовою, згідно з Далем. Слов"янське ж населення,яке нам відомо, як "ільменські словени", яке переселилося в район Новгорода, Пскова, та деяких інших північно-західних районів Європейської Росії мабуть 7-8 століттях говорило мовою більш схожою на українську ніж на сучасну російську.
    У дельті Дону, ще за часів Даля говорили українською, середній Дін говорив російською. Таганрог був українським містом. Лєрмонтов скаржився, що його у Таганрозі не розуміли.
    По-п"яте. Щодо літописів. Перш за все літери тоді мали інше звучання ніж літери тепер. По-друге, росіяни читають літописи по-російськи. Наприклад, там де йдуть "яті" вони читають "є", тому воно й звучить нібито російською. Читайте "яті", як "і" і тіж літописи раптово стануть українськими. Коли Україну приєднали до Росії, виявилося, що українські церковні книжки відрізнялися написанням від російських, тому всі церковні українські книжки були знищені. Тепер вони нам намагаються довести, що у нас нічого не було, до тих пір поки вони не прийши та нас не навчили. Свєжо прєданіє, до вєріца с трудом!
    Вітаю,
    Габелок
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.03.20 | vujko

      shcho iz Shevelova ye v interneti?(-)

    • 2002.03.23 | Андрей

      Эх, а так хорошо начинал...

      Эх, как хорошо начиналась статья и до какого ширпотреба скатился
      автор автор под конец. "Коли Україну приєднали до Росії, виявилося,
      що українські церковні книжки відрізнялися написанням від російських,
      тому всі церковні українські книжки були знищені.". Не смеятся -
      плакать уже хочется. Но по порядку.

      1. Книжки не "знищялы", а "строго-настрого" указывали печатать
      нововеденным гражданским шрифтом, вместо кириллицы. Наказывали
      всем, и в самой России за это карали намного строже чем на Украине.
      см. "Мово рідне, слово рідне (с комментарием)"
      http://www.ukrstor.com/ukrstor/U017_jasyk.txt

      2. Интересно-б посмотреть на эти самые книжки и каким таким
      "украинским" они были написаны. Разве не Котляревский был первым,
      писавшим на малорусском ? Книги очищали и объеденяли украинские
      и московские - это бесспорный факт. В Москве книги очищали от
      ошибок при переписке и компиляций, а на Украине - от католичсества
      и унии - такой же факт. И кто злодеем был ? УКРАИНЦЫ ! См.
      "Абетику для старшего брата" -
      http://ukrlife.8m.com/main/valiko/dictio.htm

      Сам процесс "очищения" православия от католико-униатства на
      Украине не редкость - Восстание Хмельницкого, "Обрядовый спор"
      Наумовича в Галиции Спрашивается, причем тут Москва ?
      см. "Жите и дЪятельность Ивана Наумовича"
      http://www.ukrstor.com/ukrstor/monczalowskij_naumowic.html

      3. +++ російська мова, це мова міста Москви, навіть не її околиць.
      Якою ж мовою говорила Росія до того, як московська мова стала
      російською? Фіно-угорське населення (а це майже 80% Європейської
      частини Росії) говорило ламаною слов"янською мовою, згідно з Далем+++

      Хутор мой маленький, что хочу - то и вижу. Могу судить по немецкому
      языку в Австрии. В Австрии говорят на баюварском наречии и на самом
      западе (в Тироле и Форальберге) на алеманском (за правильность
      названия не ручаюсь, но что с швиицердючем родня - очевидно).

      Еще 100-150 лет назад "литературный немецкий" (хохдойч) в Австрии
      можно было услышать только в венских канцеляриях и у приезжих
      немцев. Все сплошь говорили на диалекте (мундарт), который с
      хохдойчем понять практически невозможно было. Еще сегодня в
      глубинке и подальше от крупных городов (в Верхней Австрии, Штирии)
      можно встретить стариков, чей мундарт практически не понятен. Люди
      среднего возроста уже понять можно, а молодежь уже не различает
      между мундарт и хохдойч - за исключением ударения, пару слов и
      типичных чередований никакой разницы нет. Кто ж эти люди ?
      "Дикие финоугры или славяне, которые постепенно онемечиваются" ?
      Смешно. Вымирание даилектов, а иногда и целых языков, прескрбный
      факт, но против него не пойдешь.

      4. +++Щодо літописів. Перш за все літери тоді мали інше звучання ніж
      літери тепер. +++ Уничтожение из русской азбуки "Ъ" (ять) - большая
      ошибка (имхо) и противоречит идее этимологического написания. Если
      опять ввести в русский язык Ъ и перевести украинский с фонетики на
      этимологическое письмо (с "о крышечкой" для "и" и еще пару
      спецбукв), то различия между русским и украинским в написании
      снизятся до смешного процента. Никто случаем не помнит, как Кулиш
      обосновывал введение фонетики ? Поинтересуйтесь - Вам ответ
      явно должен понравиться ;)

      5. На украинский язык никто гонений не устраивал, и он в ближайшие
      200-300 лет не вымрет, а будет существавать в русском мире на ровне
      с тиролеришом, швиицердючем и платтдойчем у немцев. Аминь.

      Андрей,
      http://www.ukrstor.com/
      Украинские Страницы - История национального Движения Украины.
      Очень рекоммедую.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.03.24 | pozaporozhets'

        Re: Эх, а так хорошо начинал...

        ... (vse to bulo rivnoznachno tomu shcho zvet´sja "son Khymynykh kurej").
        > 5. На украинский язык никто гонений не устраивал, и он в ближайшие
        > 200-300 лет не вымрет, а будет существавать в русском мире на ровне
        > с тиролеришом, швиицердючем и платтдойчем у немцев. Аминь.
        >
        > Андрей,
        > http://www.ukrstor.com/
        > Украинские Страницы - История национального Движения Украины.
        > Очень рекоммедую.

        Djakuju, Andrjej za prorokuvannja shchodo ukrmovy, a shche bil´she za "Очень рекоммедую". Jak na mene - svidomoho patriota Ukrajiny - to bulo by krashche aby rosijany vzahali zabuly pro isnuvannja Ukrajiny i to vzhe zaraz. "Khaj vony sobi volajut´, bozhevolijut´, konajut´... Nam - svoje robyt´!!!" Khaj my budemo sami porjadkuvaty v nashikh domivkakh, ta povazhaty odne odnogo jak susidy. Chy ne tak bulo by krashche i dlja nas i dlja Rosiji?
      • 2002.03.26 | Адвокат ...

        Невеличке зауваження.

        Андрей писав(ла):

        ...

        > 5. На украинский язык никто гонений не устраивал, и он в ближайшие
        > 200-300 лет не вымрет, а будет существавать в русском мире на ровне
        > с тиролеришом, швиицердючем и платтдойчем у немцев. Аминь.

        Українська мова існуватиме просто у світі. :):
      • 2002.03.29 | Афанасій

        Re: Эх, а так хорошо начинал...

        1. Книжки не "знищялы", а "строго-настрого" указывали печатать
        нововеденным гражданским шрифтом, вместо кириллицы.
        +++А Андрію, ти завжди вихід знаходиш..Книжки були знищені і шрифт тут ні при чому. Не займайся демагогією..

        +++ "Мово рідне, слово рідне (с комментарием)"
        http://www.ukrstor.com/ukrstor/U017_jasyk.txt ++
        Читав неодноразово. Субєктивна думка групи фено-росів. з наукою там нема нічого спільного.

        ++ Интересно-б посмотреть на эти самые книжки и каким таким
        "украинским" они были написаны. Разве не Котляревский был первым,
        писавшим на малорусском ?++ ..Прочитай,Андрію лист запорожців сультану в інтернеті. Явно лист написано українською мовою а не фено-роською.Не уявляю сові там фінського акання і повністю відсутні монголо-татарські слова на зразок: "башмаки", "бумага", "денгі".
        Oдна поправка Андрію: Колтяревцкий був першим, котрий писав літературною мовою українською, а не загалом українською. Ось цитата Півторака "Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація пов'язана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII—XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов'янської (церковнослов'янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти."

        +++Уничтожение из русской азбуки "Ъ" (ять) - большая
        ошибка (имхо) и противоречит идее этимологического написания. Если
        опять ввести в русский язык Ъ и перевести украинский с фонетики на
        этимологическое письмо (с "о крышечкой" для "и" и еще пару
        спецбукв), то различия между русским и украинским в написании
        снизятся до смешного процента. +++
        " 6) так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.) та ін."
        Збагнув, Андрію ?

        +++Если опять ввести в русский язык Ъ и перевести украинский с фонетики на этимологическое письмо (с "о крышечкой" для "и" и еще пару
        спецбукв), то различия между русским и украинским в написании
        снизятся до смешного процента.+++ага- a як щодо татарських слів ??Всеодно фено-роська була би подібніша до української мови а не навпаки. Ви самі тут неодноразово зауважили, що Україна "Мала Русь" тобто перша-матір. Згідно з цим ми європейці українці дали вам угро-фінам славянську мову і культуру без яких ви би залишились десь на зразок Естонії або Мордавії...Поважайте молодші брати фено-роси старшого брата українця.:))))

        +++5. На украинский язык никто гонений не устраивал+++ Ну так Андрію, і Голодомору не було, до того же Хололаусту, та і фено-роси -прямі спадкоємці обез'ян.
        ++в ближайшие
        200-300 лет не вымрет+++Мова, яка на другому місці після італійської за мелозвучністтю і 300,000 народних пісень нікуди не пропадуть.Скорше за все угро-фіни України зукраїнізуються і стануть нарешті європейцями. Соже на цей процес вже відбуося в Сербії, Хорватіі, Угоршині, Словачині і Чехії де міcцеві цигани перейшли на европейскі мови, засимілювашись з тамтешніми народами на благо держави і безперечно на самодобробут.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.03.29 | Андрей

          Re: Эх, а так хорошо начинал...

          +++А Андрію, ти завжди вихід знаходиш..Книжки були знищені і шрифт
          тут ні при чому. Не займайся демагогією..
          1. По каким указам ? (правовая основа - мне действительно интересно)
          2. Католическая церковь с Х века устраивала настоящие гонения на
          книги на кириллице в славянских католических странах (Польша, Чехия,
          Хорватия) и сжигала их. Факт. Никого не чешет.
          3. Опять таки - очищали книги и свою веру (православие, если вы
          забыли, или вы католик ???) от католичества и унии. Также как
          сейчас нацсвидомые очищаются от всего русского.


          +++Прочитай,Андрію лист запорожців сультану в інтернеті. Явно лист
          написано українською мовою а не фено-роською.+++
          С удовольствием, а где ? На litopys ?
          1. Если текст приведен "адаптированным для современного читателя",
          то большой риск, что изменена орфография (Ъ итп) и слова.
          2. Почитайте московские вещи того периода (не церковные и
          государственные, а простым языком) и вам придется и их причислить
          к "украинству" ;))
          3. Да посмотрите в конце концов словарь Даля - это же не что иное
          как украинско-русский словарь !

          %%% "Мово рідне, слово рідне (с комментарием)"
          http://www.ukrstor.com/ukrstor/U017_jasyk.txt %%%
          +++Читав неодноразово. Субєктивна думка групи фено-росів. з наукою
          там нема нічого спільного.+++

          Причом там наука ? Там конкретны факты. Например что закрытие
          Киево-Могилянской Академии тяжело назвать гонением на украинство,
          ибо преподавали там на польском и латыне. И таких "гонений"
          понапридумали себе уйму.

          +++Колтяревцкий був першим, котрий писав літературною мовою
          українською, а не загалом українською. +++
          Пардон, Котляревский и Шевченко были первыми, которые писали
          именно на народном языке (полтавское наречие) - ни о каком
          "литературном" они и не думали.

          +++a як щодо татарських слів ??Всеодно фено-роська була би
          подібніша до української мови а не навпаки. +++
          Класс. Пусть будет так ;)))
          Это мне напоминает анекдот об одном молдавском националисте,
          который пристегивая ремни в самолете "пристегивал самолет к
          себе, а не себя к самолету". В украинской повседневной речи, кстати,
          туркизмов значительно больше, нежели в русском.


          +++Мова, яка на другому місці після італійської за мелозвучністтю і
          300,000 народних пісень нікуди не пропадуть.+++
          Народное наречие - нет, а вот "литературная укрмова" - очень даже
          может. Языку нужна свобода для развития - контакты с дргими
          языками, адаптация к новым требованиям итд итп, а украинскому
          этого не дают, загоняя в жесткие рамки - 1) 100% отличие от русского
          (все похожие на русские слова выкидываются и заменяются вымершими
          старорусскими из словаря Даля ;), польскими или выдумывают новые),
          2) Фонетическая орфография, что делает ее даже для 90% самых
          ярых украинцев какой-то извращенной этимологией и отрывает
          украинский от своих языковых корней.

          Опомнитесь ! Из-за вас украинский умрет нетронутой старой девой !!!http://www.ukrstor.com/
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2002.03.29 | Афанасій

            Re: Эх, а так хорошо начинал...

            ++++3. Опять таки - очищали книги и свою веру (православие, если вы
            забыли, или вы католик ???) от католичества и унии. Также как
            сейчас нацсвидомые очищаются от всего русского+++ Не забув .Я звісно православний. Тим не менше був би я ідіотом аби не згадав втручання Москви/Московії у внутрішні справи української церкви і української культуру. Ось для Божевілних короткий список втручанння молодшого брата/Московїї

            1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
            1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
            1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
            1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
            1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
            1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
            1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
            1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было».
            1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
            1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
            1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
            1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
            1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
            1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
            1775 р., З серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
            1783 р., З травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
            1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
            1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.
            1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
            1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
            1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
            1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
            1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

            1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
            1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
            1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
            1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
            1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
            1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
            1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
            1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
            1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
            1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
            1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
            1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
            1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
            1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
            1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
            1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
            1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).
            1918 р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
            1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
            1919 р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
            1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
            1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.
            1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
            1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
            1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
            1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
            1926 р., 25 травня Вбивство С. Петлюри в Парижі.
            1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
            1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
            1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.
            1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
            1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
            1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.
            1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
            1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної
            власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
            1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
            1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
            Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
            (Авт-Задяки цим, фено-роси Андрій і Віктор живуть в Україні а не y Фено-Росії)

            1933 р. — Погром українців на Кубані.
            1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
            1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
            1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
            1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
            1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
            1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
            1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
            1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
            1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
            1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.
            1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
            1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
            1941 р., січень «Процес 59» членів ОУН у Львові.

            1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
            1941 р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.1941 р., 30 серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
            1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
            1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.
            1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
            1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
            1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
            1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
            1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
            1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
            1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
            1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
            1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
            (Авт-нот..Авжеж-тому я народився в Субіру)
            1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
            1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
            1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
            1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
            1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.
            1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
            1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
            1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
            1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
            1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
            1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).
            1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
            1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
            1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
            1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
            1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
            1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.
            1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
            1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
            1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
            1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—ЗО березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
            1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).
            1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
            1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
            1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
            1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
            1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
            1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
            1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії
            Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
            1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
            1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.
            1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
            1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
            1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

            +++Прочитай, Андрію лист запорожців сультану в інтернеті. Явно лист
            написано українською мовою а не фено-роською.+++
            С удовольствием, а где ? На litopys ?+++
            Я його маю вдома в друкованій формі. Досі в неті не знайшов листа в оригінальному тексті. Коли знайдеться-перемішу..


            +++Пардон, Котляревский и Шевченко были первыми, которые писали
            именно на народном языке (полтавское наречие) - ни о каком
            "литературном" они и не думали+++
            Майже. Цитую Півторака " Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація пов'язана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII—XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов'янської (церковнослов'янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.”

            ++Вместо с чередованием "о" на "и" (что в этимологическом письме
            отображается как "О с крышечкой") можно стать заИкой.+++
            Цитую Півторака
            “Протягом XI—XIII ст. зредуковані голосні занепали в усіх східнослов'янських діалектах. У ранньо-українських говорах цей процес відбувся найраніше (в XI — першій половині XII ст.) і спричинився до появи нових фонетичних особливостей української мови. Так, унаслідок занепаду зредукованих ъ та ь в українській мові голосні о, е в нових закритих складах перейшли в і (волъ -> віл, конь -> кінь, ночь -> ніч)”

            +++Не любят свой народ ни Афанасий с Кротом, ни все остальные нацдауны.+++
            Люблять свій народ Афанасій, Крот і всі нац-свідомі і гідні.З Моїх предків внущалися, плюндрували їх а раптом я через якусь релігійну спорідність маю забувати хто я і стати фено-росом ??Ніяк.Не дочекайтесь.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2002.03.29 | Mary

              Вражаюче, пане! Дякую за інформацію!+модераторові

              Якби ще й лінк на джерело (чи, принаймні назву джерела) - було б взагалі ідеально!
              Адвокате, а в нас тут нема якого сейфу чи скрині, щоб хронологічну таблицю з попереднього повідомлення туди покласти, і посилати туди новоприбулих тролів із їх претензіями на цю тему?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2002.03.29 | .Афанасій

                Re: Вражаюче, пане! Дякую за інформацію!+модераторові

                Маріє, гляньте сюди http://www.ukrstor.com/ щоби спостерігати за жвавою дискусією на данну тему. Там є форум.
                Щодо джерел ось лінк http://www.litopys.narod.ru/ під рубрикою "Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов" ПІВТОРАК Григорій Петрович....
              • 2002.04.01 | Андрей

                Re: Вражаюче, пане! Дякую за інформацію!+модераторові

                +++Якби ще й лінк на джерело (чи, принаймні назву джерела) - було б
                взагалі ідеально!+++

                Джерел не получите (спорю на ящик пива), ибо если туда посмотрите,
                то увидете всю бредовость списочка. Гонения на КПУ(б) как факт
                знищення украинства - мать родная !!! Так еще до памятники
                "Коммунисты, Бандеровцы и Путинята разом розбудують укр. Державнисть"
                Вот увидете - на Майдане стоять будет. "Интегральный национализм"
                называется.

                Опровержения подобных списков есть на сайте Украiнськи
                Сторiнки http://www.ukrstor.com/ и недавно на Единой Руси
                http://www.e-rus.kiev.ua/ появилось опровержение "Московщины" Штепы
                ("Книга тисячі та однієї брехні. Частина I&II" ).
              • 2002.04.01 | Адвокат ...

                ОК, дякую, поміркую, як те зробити, порадюсь з адмін-ґрупою. (-)

    • 2002.03.23 | Виктор

      Re: Історія української мови

      http://www.ukrstor.com/
      Re: Історія української мови
      Автор: Виктор (---.dn.farlep.net)
      Дата: 23-03-02 18:57

      Афоня не позорь русинскую нацию.+++А зате у нашій абетці більше літер ніж в російській. +++ В русском и украинскои алфавите по 33 буквы. +++А такі досить помітні (не для фахівців,- перш за все, я тут маю на увазі себе самого)та характеристичні ознаки для української, як "ікання" - "дід", "хліб" тощо, з"явились, згідно з Шевельовим, десь в 11-12 ст.ст.+++ 11-12 век тюрки селятся на украине и приносят сюда иканье. Парень прав. +++Санкт-Петербург зачітувався Енеїдою Котляревського перша частина якої вийшла в 1799 році, тому, що у росіян свого нічого не було.+++Котляревский написал свою Энеиду в подрожание Энеиды Осинова, который написал данное произведение на великорусском диалекте. Так что и тут только удачное копирование. Энеиду в Петербурге читал только Николай Первый да и то в начале тридцатых годов 19 века.+++Так само, як і не було в Росії жодного університету, на час приєднання України до Росії.+++ Так в украине тоже не было. +++Ломоносов отримав вищу свою освіту в Києві в Києво-Могилянській академії.+++ Ломоносов учился там 3 месяца и ушел оттуда сам объяснив это тем что там ниему не учат. Афоня возьми любую биографию ломоносова и прочти об этом. Так, ему удалось верно объяснить причины "дзякующего" говора в ряде селений Лукояновского уезда. Оказалось, что предки этих жителей были переселены в XVII в. из белорусской части Литвы. Результатом изучения В. И. Далем русских народных говоров явилась обстоятельная статья "О наречиях русского языка", написанная в 1852 году. В ней он дал подробный обзор говоров Нижегородской губернии по уездам. Им были выделены следующие наречия: новгородское (в Заволжье), владимирское (в уездах Горбатовском, Нижегородском, Княгининском), рязанское (в уездах Ардатовском, Арзамасском, Лукояновском и Сергачском).+++Почитайте статтю Даля "О наречиях русскаго языка". Даль переконливо довів, що російська мова, це мова міста Москви, навіть не її околиць. Якою ж мовою говорила Росія до того, як московська мова стала російською? Фіно-угорське населення (а це майже 80% Європейської частини Росії) говорило ламаною слов"янською мовою, згідно з Далем. Слов"янське ж населення,яке нам відомо, як "ільменські словени", яке переселилося в район Новгорода, Пскова, та деяких інших північно-західних районів Європейської Росії мабуть 7-8 століттях говорило мовою більш схожою на українську ніж на сучасну російську.+++В указаной статье Даль изучает только говоры нижнегородской губернии и не про какое угрофинство не делает выводов.Так, ему удалось верно объяснить причины "дзякующего" говора в ряде селений Лукояновского уезда. Оказалось, что предки этих жителей были переселены в XVII в. из белорусской части Литвы. В ней он дал подробный обзор говоров Нижегородской губернии по уездам. Им были выделены следующие наречия: новгородское (в Заволжье), владимирское (в уездах Горбатовском, Нижегородском, Княгининском), рязанское (в уездах Ардатовском, Арзамасском, Лукояновском и Сергачском.Он сделал любопытные замечания по различным видам цоканья и чваканья в нижегородских говорах. Представляют немалый интерес его суждения о говорах ветлужских с "особым напевом". +++Наприклад, там де йдуть "яті" вони читають "є", тому воно й звучить нібито російською. Читайте "яті", як "і" і тіж літописи раптово стануть українськими. +++ Читать ять можно и -о- и -у- но правильно -е-.
      Ответ вообщемто типично укротюркский смест безграмотности и гипертрофированой глупости.

      Виктор
      http://www.rdu.org.ua
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.03.26 | Адвокат ...

        Коротко та самокритично.

        Виктор писав(ла):

        ...

        > Ответ вообщемто типично укротюркский смест безграмотности и гипертрофированой глупости.
        >
        > Виктор
        > http://www.rdu.org.ua

        Subj.
      • 2002.03.29 | Афанасій

        Re: Історія української мови

        Вікторе, годі ! ганьбитися в інтернеті....

        +++А такі досить помітні (не для фахівців,- перш за все, я тут маю на увазі себе самого)та характеристичні ознаки для української, як "ікання" - "дід", "хліб" тощо, з"явились, згідно з Шевельовим, десь в 11-12 ст.ст.+++ 11-12 век тюрки селятся на украине и приносят сюда иканье. Парень прав.++++ Мала поправка "так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.) та ін."

        ++Котляревский написал свою Энеиду в подрожание Энеиды Осинова, который написал данное произведение на великорусском диалекте. Так что и тут только удачное копирование++

        "Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація пов'язана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII—XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов'янської (церковнослов'янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти."

        +++Так само, як і не було в Росії жодного університету, на час приєднання України до Росії.+++ Так в украине тоже не было

        " Загальна інформація про Академію
        Києво-Могилянська академія веде свою історію від 1615 року, коли за заповітом знатної київської шляхтянки Галшки Гулевичівни був заснований Братський Богоявленський учительний монастир і при ньому Братська школа - попередниця Академії. Це був перший національний навчальний заклад, який відповідав потребам духовного життя українців в період радикальних світоглядних та суспільно-політичних змін, народно-визвольних воєн, формування держави. Він розвивав освітні ідеї, започатковані в Острозькій Академії (1576 - 1636 р.Привілеїв вищого навчального закладу Києво-Могилянській академії було надано в 1658 році. В КМА навчались, окрім українців, росіяни, білоруси, молдавани, волохи, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки, італійці. Випускники КМА засновували школи, семінарії, друкарні, бібліотеки, сприяли розвиткові мистецтва, літератури, музики, театру в Україні, майже в усіх великих містах Росії, а також у Білорусії, Сербії. "
        http://www.ukma.kiev.ua/univ/PRD/brf_u.htm

        "+++ Читать ять можно и -о- и -у- но правильно -е-.
        Ответ вообщемто типично укротюркский смест безграмотности и гипертрофированой глупости.+++Знову мушу поправити тебе. Правильно, згідно з українською вимовою, буде "так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.)"
    • 2002.03.24 | pozaporozhets'

      Re: Історія української мови

      Radzhu panovi oznajomytysja z monografijamy pro runy i runologiju. Pan maje zmogu cherez rozgljadannja iljustracij pobachyty na vlasni ochi duzhe ukrajins´ki litery (doprykladu literu "i z dvoma krapkamy", jakoji nema v skandynavs´kykh movakh). Nyni isnujut´ (Slava Bogu!) dokumental´ni dzherela i svidoctva vykorystannja run naselennjam suchasnoji terytoriji Ukrajiny vzhe za chasiv Isusa Khrysta. V razi, jakshcho panovi to vvazhajet´sja cikavym, to ja okhoche mozhu navesty bibliografichni dani. Proshu, pyshit´ na navedenu e-mail adresu.

      Габелок писав(ла):
      > По-перше, яка різниця, чи наша мова нова, чи стара, чи багато в ній польських чи татарських слів? Що з того? Один з арабів вихвалявся, що в арабській найбільше слів, що починаються на "а" ніж в будь-якій іншій мові. Що з того? А зате у нашій абетці більше літер ніж в російській. Що з того? Навіщо Вам і нам усім потрібно доводити комусь, що наша мова краща ніж будь-яка інша? Дитячий садок? Наша мова не є кращою за російську, так само, як і російська не є кращою від нашої мови. Це мова! Лишіть її у спокої!
      > По-друге. Юрій Шевельов (Шерех) написав фундаментальну роботу "Фонетичну історію української мови" (доречі, ця робота стала еталоном для лінгвістів світу). Згідно з цією книжкою, формування української починається вже в сьомому столітті н.е. А такі досить помітні (не для фахівців,- перш за все, я тут маю на увазі себе самого)та характеристичні ознаки для української, як "ікання" - "дід", "хліб" тощо, з"явились, згідно з Шевельовим, десь в 11-12 ст.ст. (Досить цікавий факт,- в південних районах Далмації (Хорватія) люди теж "ікають"). Зараз я шукаю вичерпну історію української мови. Панове, якщо у вас є якісь поради, я радо б їх сприйняв.
      > По-третє. Художня українська література існувала за довго до появи художньї російської літератури. Санкт-Петербург зачітувався Енеїдою Котляревського перша частина якої вийшла в 1799 році, тому, що у росіян свого нічого не було. Так само, як і не було в Росії жодного університету, на час приєднання України до Росії. Ломоносов отримав вищу свою освіту в Києві в Києво-Могилянській академії. Перший словиник української мови був надрукований чи то 17, чи в 16 ст., не пам"ятаю точно. Коли вийшов перший словник російської мови? Чи має це значення? Ні.
      > По-четверте. Почитайте статтю Даля "О наречиях русскаго языка". Даль переконливо довів, що російська мова, це мова міста Москви, навіть не її околиць. Якою ж мовою говорила Росія до того, як московська мова стала російською? Фіно-угорське населення (а це майже 80% Європейської частини Росії) говорило ламаною слов"янською мовою, згідно з Далем. Слов"янське ж населення,яке нам відомо, як "ільменські словени", яке переселилося в район Новгорода, Пскова, та деяких інших північно-західних районів Європейської Росії мабуть 7-8 століттях говорило мовою більш схожою на українську ніж на сучасну російську.
      > У дельті Дону, ще за часів Даля говорили українською, середній Дін говорив російською. Таганрог був українським містом. Лєрмонтов скаржився, що його у Таганрозі не розуміли.
      > По-п"яте. Щодо літописів. Перш за все літери тоді мали інше звучання ніж літери тепер. По-друге, росіяни читають літописи по-російськи. Наприклад, там де йдуть "яті" вони читають "є", тому воно й звучить нібито російською. Читайте "яті", як "і" і тіж літописи раптово стануть українськими. Коли Україну приєднали до Росії, виявилося, що українські церковні книжки відрізнялися написанням від російських, тому всі церковні українські книжки були знищені. Тепер вони нам намагаються довести, що у нас нічого не було, до тих пір поки вони не прийши та нас не навчили. Свєжо прєданіє, до вєріца с трудом!
      > Вітаю,
      > Габелок
  • 2002.03.24 | Контрольний аргумент

    Лист запорожців турецькому султану (+)

    Написаний чистою українською мовою, хоч і тодішньою абеткою. Є в інтернеті.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.03.24 | pozaporozhets'

      Re: Лист запорожців турецькому султану (+)

      Контрольний аргумент писав(ла):
      > Написаний чистою українською мовою, хоч і тодішньою абеткою. Є в інтернеті.

      Obshukav majzhe vsi turec´ki sajty, ale znajty zhadanyj panom text ceho lysta nashykh slavnykh pradidiv tam ne vdalosja. Nazhal´ turec´kyj sultan shchos´ nedozrozumiv i nepravyl´no vykhovav nashchadkiv. Jakshcho Vasha laska, vkazhite pravyl´nu adresu, proshu.
    • 2002.04.20 | толя дейнека

      Re: це воно?

      ОТВIT ЗАПОРОЖЦIВ МАГОМЕТУ IV

      "Запорожские казаки турецкому султану! Ти, султан, чорт турецкий, i
      проклятого чорта брат i товарищ, самого Люцеперя секретарь. Якiй ты в
      черта лыцарь, коли голою сракою ежака не вбъешь. Чорт высирае, а твое
      вiйско пожирае. Не будешь ты, сукiн ты сыну, сынiв христiянських пiд
      собой маты, твойого вiйска мы не боiмось, землею i водою будем биться з тобою, распро#б твою мать. Вавилоньский ты кухарь, Макидоньский
      колесник, Iерусалимський бравирник, Александрiйський козолуп, Великого и Малого Египта свинарь, Армянська злодиюка, Татарський сагайдак, Каменецкий кат, у всего свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида внук и нашего х$я крюк. Свиняча ты морда, кобыляча срака, рiзницька собака, нехрещений лоб, мать твою въ#б. От так тобi хапорожцi виcказали, плюгавче. Не будешь ти i свиней христiанских пасти. Теперь кончаемо, бо числа не знаемо i календаря не маемо, мiсяц у небi, год у книзя, а день такий у нас, якиi i у Вас, за це поцелуй в сраку нас!
      Пiдписали: Кошевой атаман Иван Сирко Зо всiм кошем Запорожськiм
  • 2002.03.24 | pozaporozhets'

    Re: Історія української мови

    Volodimir писав(ла):
    > Учора мав суперечку з SUBJ.
    > Мій опонент заявив, що укр. мова була створена тільки Шевченком, а до того в Україні увесь час використовувалась лише російська, при цьому посилаючись на літописи та твори Сковороди.
    > Чи міг би хто з відвідувачів форумі навести мені грунтовні контраргументи.
    > Наперед дякую.
    > Володимир.

    A chy ne spalo shanovnomu panovi zamyslytysja nad faktom, shcho same posylannja na klasyka, kotryj mav neukrajins´ke prizvyshche je samodostatnim dlja dovedennja khybnosty zhadanoho tverdzhennja? Se tak samo, jak aby khtos´ navazhyvsja stverdzhuvaty fakt pro te, shcho kytajs´ka mova ne isnuvala vzahali zaky Kytaj, skazhimo, vidvidav Marko POLO. Abo - vzahali ne isnuvalo Gruziji do poselennja tam nashchadkiv argonavtiv. Chy potribno by bulo shukaty v cjomu razi "грунтовні контраргументи"?
  • 2002.03.29 | Афанасій

    Re: Історія української мови


    Volodimir писав(ла):
    >>>> Мій опонент заявив, що укр. мова була створена тільки Шевченком, а >>>до того в Україні увесь час використовувалась лише російська, при >>цьому посилаючись на літописи та твори Сковороди.>

    Найдавніші риси української мови

    Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи. Проте слід пам'ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах26. В епоху середньовіччя в ролі літературної мови могла виступати не тільки своя, але й зовсім чужа мова, як, наприклад, латинська в народів Середньої та Західної Європи.





    26 Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. — К., 1990. — С. 7—12.




    Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація пов'язана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII—XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов'янської (церковнослов'янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.


    Історія народно-діалектного мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і майже не залежало від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні й лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови. Таким чином, дослідити походження української мови — це насамперед з'ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему, середньонаддніпрянський варіант якої став основою сучасної української літературної мови.


    Формування своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних рис, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час. Деякі з них з'явилися ще в мовленні східнослов'янських племен, що жили на території України протягом так званого праслов'янського (тобто спільнослов'янського) періоду, інші формувалися вже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (у VI—IX ст.), ще інші — в Київській Русі IX—XII ст. і значна їх частина — у період нового етапу самостійної історії східнослов'янських мов, тобто після XI—XII ст.


    За послідовністю виникнення можна виділити три основні шари найхарактерніших українських мовних особливостей, що сформувалися протягом відповідних історичних періодів:


    1) граматичні риси й лексика, успадковані від праслов'янської мови;


    2) мовні особливості, що виникли в дописемний період формування української мови (VI—X ст.);


    3) фонетичні риси, поява яких була зумовлена занепадом зредукованих ъ та ь.


    На особливостях формування ранніх українських діалектів істотно позначився насамперед той факт, що більша частина протоукраїнської етномовної території містилася в межах східної частини прабатьківщини слов'ян (між Прип'яттю, Середнім Дніпром, Карпатами і зоною степів). Через це в українських говорах більшою чи меншою мірою відбилися всі фонетичні, граматичні й лексичні зміни, які відбувалися ще в праслов'янських діалектах цього ареалу.


    Після поділу на початку н. е. праслов'янської мовної спільності на західну й східну діалектні зони розпочався останній, пізньопраслов'янський період. У цей час дедалі більше зростала відмінність між відзначеними зонами на фонетичному й інших мовних рівнях. Ця відмінність поглиблювалася з розселенням східнослов'янських племен на широких просторах у басейнах Десни, Верхнього Дніпра й Верхньої Оки, оскільки в цей час при переважаючих внутрішніх тенденціях мовного розвитку вона зумовлювалася також і впливами іншомовних (балтського та фінно-угорського) субстратів. На півдні, на слов'янському ареалі черняхівської культури, істотно позначився іранський субстрат. Усе це спричинилося до того, що при подальшому паралельному розвиткові в усіх пізньопраслов'янських діалектах тих фонетичних, граматичних і лексичних процесів, які були започатковані ще в індоєвропейський час і в ранній та середній праслов'янські періоди (до початку н. е.), результати багатьох із цих процесів у пізньопраслов'янську епоху (І—V ст. н. е.) в різних діалектах були не однаковими. Зростали відмінності на різних мовних рівнях не тільки між західним і східним слов'янськими діалектними масивами, але і в середині самого східнослов'янського діалектного ареалу. Усе більше поширюючись на величезних і слабо пов'язаних між собою територіях, накладаючись вище Прип'яті й Десни на місцеві балтський та фінно-угорський субстрати, східнослов'янські говори ще з перших століть н. е. поступово, але неухильно втрачали свої спільні риси, властиві їм у час функціонуванняна первісній слов'янській прабатьківщині між Карпатами і Дніпром та між Прип'яттю й зайнятою кочовими племенами зоною степів. Разом з тим втрачався і будь-який ґрунт для спільної східнослов'янської народнорозмовної мови навіть у пізніших умовах спільної східнослов'янської держави — Київської імперії.


    Протягом І—V ст. н. е. (пізньопраслов'янський період) у слов'янських говірках на території сучасної України, як свідчить порівняльно-історичне мовознавство, відбувалися такі фонетичні й граматичні зміни, які відбилися й на пізнішій структурі українських діалектів, а значна їх частина — й на особливостях інших східнослов'янських мов:


    1. Перетворення (приблизно в І ст. до н. е.) дифтонгів ort, olt, ert, elt (де t — будь-який приголосний) у rot, ret, let з подовженням або без подовження голосного: *orbota > робота.


    2. Розвиток тенденції до зміни початкового ё в о перед наступним складом з голосними і, е (у західнослов'янському ареалі — в je): праслов'ян. *ědinъ,


    *ělenь, *ěsenь, *ězero > укр. одúн, óлень, óсінь, óзеро, рос. одúн, олéнь, óсень, óзеро, білор. адзúн, алéнь, вóсень, вóзера, але польськ. jeden, jeleń, jeseń, jezioro, чеськ. jeden, jelen, jeseň, jezero, верхньолуж. jedyn, jelenk, jězor.


    3. Перехід (приблизно протягом II—III ст. н. e.) задньоязикових приголосних ґ, к, x, перед Ђ, утвореним з дифтонга аoi в середині слова перед приголосним та з дифтонгів аoі, еі, в закінченнях слів, у дз' (> з'), ц', с' (у західнослов'янському ареалі — в dz', c', š;): укр. нога — на нозі, рука — в руцí, мýха - мýсі.


    4. Завершення процесу перехідного пом'якшення і злиття праслов'янських сполук dj, tj, kt' у м'які шиплячі африкати дж' (іноді ж'), ч': *medja > межа,


    *svĕtja > свЂча > свіча, *поktь > ночь > ніч.


    5. Зміщення артикуляції праслов'янського звука ы в напрямку її зближення з артикуляцією і.


    6. Спрощення в сполученнях dl, tl проривних компонентів d, t у середині слова: праслов'ян. *vedla > укр., рос. велá, білор. вялá; праслов'ян. *sadlo > укр. сáло, білор. сáла; праслов'ян. *pletla > укр., рос. плелá, білор. плялá.


    7. Поява додаткового (епентетичного) звука l у сполученнях pj, bj, mj, vj: праслов'ян. *lubjo > укр., рос., білор. люблю; праслов'ян. *zemja > укр., рос. земля, білор. зямля.


    8. Початок змін носових голосних o, ę у звичайні ротові голосні у, 'a: pętb > р'аntь > р'аtь > п'ять, dobъ > dumbъ > dub > дуб.


    У другій половині І тис. н. е. діалектна ситуація на протоукраїнських землях, як нам здається, була досить складною і строкатою. На V—VI ст. н. е. припадає остаточний розпад праслов'янської етномовної спільності. Постає закономірне питання: а що було після неї?


    За традиційною версією східнослов'янського глотогенезу, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення спільнослов'янської (праслов'янської) епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад півтисячоліття й закінчився лише в XI—XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався не стільки на наукових фактах, як на певних ідеологічних настановах. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.


    Звичайно, слід мати на увазі, що праслов'янська етномовна спільність зникла не раптово й не безслідно. Навпаки, у другій половині І тис. н. е. ще зберігалися деякі спільні тенденції мовного розвитку в східнослов'янській діалектній зоні, яка виділилася на самому початку н. е. в епоху зарубинецької культури й існувала протягом усього пізнього (й останнього) періоду праслов'янської мови (І—V ст. н. е.). У цьому діалектному ареалі поряд з його дальшою диференціацією з'являлися деякі нові мовні особливості, що згодом стали характерними для всіх східнослов'янських мов, і завершувалося формування тих діалектних рис, що започаткувалися або розвивалися, але не закінчилися в попередні епохи. На другу половину І тис. н. е. припадають, зокрема, такі процеси, спільні для всього східнослов'янського мовного ареалу:


    1) перехід праслов'янських сполучень gt', kt' у середині слів у č (=чь): праслов'ян. *bergti, *pekti > укр. діал. беречú, печú, рос. беречь, печь, білор. берагчы, пячы;


    2) розвиток приблизно у VIII — на початку IX ст. східнослов'янського повноголосся, тобто перехід праслов'янських сполучень -ог-, -оі-, -er-, -el- між приголосними в -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: праслов'ян. *korva > корова, *gо1sъ > голос, *dervo > дерево;


    3) завершення (мабуть, наприкінці IX — на початку X ст.) переходу праслов'янських носових голосних q, ę , (ж, а) у ротові голосні у (ю), а (я): праслов'ян. *roка > укр., рос., білор. рука; праслов'ян. *męso > укр. м'ясо, рос. мясо, білор. мяса (паралельні процеси відбувалися і в деяких західнослов'янських діалектах, що зумовлено походженням слов'янських мов зі спільного праслов'янського джерела; пор. верхньолуж. ruka < roка, mjaso < m'ęso);


    4) початок (приблизно з VI ст. н. е.) тенденції до кількісного скорочення ъ і ь у так званій слабкій позиції і прояснення їх у голосні ъ° , ье у сильній позиції [така сама тенденція виявилася також у верхньолужицькій, македонській і частково у словацькій мовах; пор. верхньолуж. moch, dźen, макед. мов (< мохъ), ден, словацьк. [moch], den].


    5) оформлення на кінець X ст. основних особливостей східнослов'янського наголосу, відмінного від принципів наголошування слів у західних і південних слов'янських діалектах;


    6) поступова втрата (як і в більшості інших слов'янських мов) аориста й імперфекта дієслів, формування східнослов'янської системи формо- і словотвірних префіксів та суфіксів;


    7) утворення спільного східнослов'янського лексичного фонду.


    Проте формування всіх цих і деяких інших рис та особливостей, в основному спільних для всіх східнослов'янських мов, не було визначальним у глотогенетичних процесах другої половини І тис. н. е. на східній території давньої прабатьківщини слов'ян. Безперервність етноісторичного розвитку на українських етнічних землях від середини І тис. н. е. до нашого часу свідчить про те, що після розпаду праслов'янської етномовної спільності в цьому ареалі, як було вже сказано, почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова.


    Оскільки переважна більшість української етномовної території збігається зі східним ареалом слов'янської прабатьківщини, цілком природно, що українці успадкували матеріальну й духовну культури своїх предків-праслов'ян цього реґіону, а українська мова перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в нас вони склали найдавнішу групу українських мовних особливостей. Серед них найважливіші:


    1) закінчення -у в род. відмінку однини іменників чол. роду з давньою основою на u: солоду, мéду, дóму, вéрху, пóлу;


    2) закінчення -ові, -еві (-єві) в дав. відмінку однини іменників чол. роду цієї самої групи типу сóлодові, мéдові, дóмові, а потім — і всіх інших іменників чол. роду;


    3) чергування приголосних г, к, x зі свистячими з, с, ц у дав. та місц. відмінках однини іменників: дЂвцЂ» слузЂ, на березЂ, на рЂцЂ, в книзЂ;


    4) кличний відмінок іменників: жёно, друже, княже, брате, земле, владико, учителю;


    5) закінчення -ої в род. відмінку однини прикметників жін. роду: велúкої, дóброї, святої, пáгубної;


    6) форми дав. відмінка займенників мені, тобі, собі;


    7) форми 3-ї особи дієслів теперішнього і простого майбутнього часів І дієвідміни: мóже, убивáє, ідé, живé, поучáє;


    8) закінчення -мо в дієсловах 1-ї особи множини теперішнього і майбутнього часів: даємó, постáвимо, не питáємо, помагáємо та ін.;


    Значна частина специфічних для української мови фонетичних рис (а деякі з них виявилися спільними для української та інших сусідніх мов) почали формуватися безпосередньо від праслов'янської мови, тобто від V—VI ст. н. е. Протягом другої половини І тис. н. е. виникли такі фонетичні особливості: 1) вибуховий задньоязиковий приголосний g перетворився у фрикативний γ (кінець VI — перша половина VII ст.), і замість goлoвá, нogá, gopoдъти стали вимовляти γоловá, ноγá, γородúти;


    2) у деяких говорах з'явилися приставні приголосні в і г на початку слів перед голосними звуками: вóсінь, вóзеро, вýхо, вузькúй; гóсінь, гóзеро, говéс, горáти (можливо, ще в племінних діалектах волинян і деревлян);


    3) давні звуки ы, і злилися у специфічно український и (від IX—X до XII ст.);


    4) відбулося взаємне зближення ненаголошених голосних е—и: веиснá, сеилó, зилéний, веилúкий, ожиевé;


    5) голосний е після ж, ч, ш, й перед наступним споконвічно твердим приголосним перейшов в о: женáтый — жонáтий, человЂк — чоловíк, єгó — йогó, пшенó — пшонó (IX—X ст.):


    6) так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.) та ін.


    Характерні риси, притаманні українській мові, формувалися і в сфері морфології, з'являлися суто місцеві слова, невідомі в інших слов'янських ареалах. Усе це надавало раннім українським говорам (їх ще називають протоукраїнськими) місцевої специфіки й виразної самобутності.


    Дослідники, які дотримуються традиційних поглядів на існування давньоруської народності й давньоруської мови і переконані, що принаймні до розпаду Київської Русі української мови (як і інших східнослов'янських) не було, наполягають на тому, що після розпаду праслов'янської етномовної спільності почався період східнослов'янської єдності й спільної східнослов'янської мови, яка за часів Київської Русі перетворилася також у спільну для всіх східних слов'ян давньоруську мову, і лише з XII—XIII чи навіть і з XIII— XIV ст. на її основі нібито формуються самостійні українська, російська та білоруська мови. Виведення української мови безпосередньо від праслов'янської, незважаючи на те, що ця ідея в українському мовознавстві має вже понад столітню традицію, таким дослідникам здається необґрунтованою й непереконливою. Залучення свідчень суміжних суспільних наук (історії, археології, антропології) для них — це «загальні міркування, які нічого не доводять» (В. Німчук). Отже, фактично виникає дилема: або наводьте конкретні факти (яких від дописемного періоду ні в кого немає і бути не може), або й надалі залишається непохитною антинаукова концепція східнослов'янського етно- і глотогенезу.


    Звичайно, адекватно відтворити етномовні процеси на території сучасної України протягом І тис. н. е. неможливо, бо від того часу не маємо ні писемних пам'яток, ні авторитетних свідчень тогочасних письменників, істориків, географів, мандрівників інших народів тощо. Але й непрямих свідчень, на наш погляд, цілком достатньо, щоб уявити напрямок розвитку тодішніх етногенетичних процесів і вибудувати, хоч би гіпотетично, їхню модель. Наприклад, ми не маємо прямих доказів того, що перехід g в γ у протоукраїнських говорах відбувався невдовзі після розпаду праслов'янської етномовної спільності. Але той факт, що слов'яни, які під час Великого переселення народів у VI ст. рухалися зі Східної Європи на Балкани, ще вимовляли вибуховий g, а східні слов'яни, котрі протягом VII—VIII ст. стали проникати з Середньої Наддніпрянщини у басейн Десни й за Прип'ять, уже мали фрикативний приголосний γ (про це переконливо свідчить послідовне збереження g у південнослов'янських мовах і поширення γ у південноросійських говорах), досить ясно вказує на хронологічні межі трансформації g > γ : кінець VI — перша половина VII ст. н. е.


    Цікавий результат дає також вивчення лексики сучасних південнослов'янських мов. Наприклад, український дослідник О. Стрижак звернув увагу на наявність у сербській та українській мовах низки семантично майже тотожних слів, як-от: вáтра (вогонь), вýлиця, гúнути, голóта, гýска, дúхати, жвáкати, збірка, квóчка, лáгодити, лáяти, людство, люлька, маснúй, млúво, мочáр, мýляти, нáпад, нáступ, неук, óбрис, окрáяти, óнде (там), пáша (пасовисько), плéтиво, плúнути, пóслуга, прáля, пýзо, себé, сúрник, слúна, снагá, сýкня, тин, тýга, улучúти, яринá та багато інших27. Вони свідчать про те, що в мові населення Середньої Наддніпрянщини й Прикарпаття (тобто праукраїнців), звідки предки сербів і хорватів прийшли на Балкани майже 1500 років тому, всі ці слова вже були в V—VI ст. н. е. Щодо походження хорватів саме з цих місць сумніватися не доводиться: на це чітко вказують географічні назви на території нинішньої Хорватії: хорват. Kijev, Kijevo (зафіксовано 5 назв), Kijani, Žitomir, Malin, Bolarka та ін.28





    27 Стрижак О. Серби й Україна // Україна. Наука і

    культура. — К., 1993. — С. 257—258.

    28 Там же. — С. 257.




    Відзначені сербсько-українські лексичні паралелі, кількість яких далеко не вичерпується наведеними прикладами, а також успадковані від праслов'янської доби характерні для української мови риси словозміни й чимало специфічно українських фонетичних особливостей, виникнення яких найвірогідніше віднести до другої половини І тис. н. е., оскільки вони досить широко відображені в найдавніших писемних пам'ятках XI—XII ст., дають вагомі підстави вважати східних слов'ян на території сучасної України від Карпат до басейну лівих приток Дніпра ранніми українцями, а їхню мову — ранньою українською мовою.

    http://www.litopys.narod.ru/pivtorak/pivtorak.htm#rys
  • 2002.04.07 | Габелок

    цитата із Даля

    Ось що пише Володимир Даль в його статті:"Опытъ областного великорусскаго словаря..." сторінка 42 "Вот несколько десятков слов, для примера, записанных в разных северных губерниях:

    Новгородской
    Пончохи, черевики, свитка, швець, почекать, домовище (домовина), чуть

    Тверской
    трохи, сподобить, досить, краше (краще), полиця, шкода, зробить, уперше, торба, толока, горелка (горілка), хата, вжахнуться, дуже, знайти, цубуля, хувать, сопсовать, поретовать (порятовать)

    Олонецкой
    ледащій, худоба, сукманка, робить, слухать, голосить

    Вологодской
    бажать, годі, долонь, хлюпать"
    Спочатку Даль, логічно, висунув теорію, що ці слова, потрапили до північної Росії з України, але, пізніше, посилаючись на теорію Погодіна, яка обстоювала версію заселення сучасної Наддніпрянщини галичанами, - не знав як пояснити феномен українських слів в названих вище районах Росії. Тепер же, знаючи, що теорія Погодіна не має під собою фактичного підгрунття, ми можемо повернутися до первісної ідеї Даля, що до північної Росії люди переселилися або під час Київської Русі, що в такому випадку ми маємо зрозок мови якою говорило населення Києва в Х-ХІІ ст., або ж, звертаючися до теорії Г.В.Вернадського (http://kulichki.com/~gumilev/VGV/), за якою північні райони Росії заселилися антами у IV-V ст., маємо свідчення існування української мови у більш давні часи. Але незалежно від вірности теорії Г.В.Вернадського, можемо зробити поправку, що до історичної термінології, називаючи "староруську" мову, що є досить абстрактним поняттям, "староукраїнською".
    Вітаю,
    Габелок.
  • 2002.04.19 | MANUL

    Re: Історія української мови

    Основоположником укр. ЛІТЕРАТУРНОЇ мови є Котляревський (за визначенням Т.Шевченка - "БАТЬКО"), рос. - Пушкін. Сковорода писав не "російською" мовою, а церковно-слов’янською, а також латиною. Такою тоді була літ. традиція, у тому числі і для попередників Пушкіна. Щодо ФОНІЧНОЇ мови, то рос. історик Ключевський в одній із своїх робіт стверджував, що "на Киевской Руси разговаривали так, как сейчас говорят в Малороссии". У "Слові о полку Ігоревім" ЗВУЧИТЬ українська мова. На жаль, нашими мовознавцями нерозривний процес розвитку укр. мови (починаючи від часів Руси-України)геть не досліджено. Хіба що колись проблему становленя укр.і рос. літ.мов в контексті використання лекс.і грамат. засобів церк.-слов. мови талановито, гостро і болюче поставила Оксана Пахльовська. Але, як мені здається, її не зрозуміли... МАНУЛ


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".