МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Українські прізвища

05/09/2004 | Габелок
http://www.geocities.com/ukretno/lib/vasylczenko.html

http://www.geocities.com/ukretno/

В'ячеслав Васильченко

старший викладач кафедри стилістики української мови
Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, - якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов/-ев, - можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом -ов/-ев, у сербохорватів -ич, -ови, у поляків -ський, -цький. Українсьькі прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, ще становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на -ук, -чук, займаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

Як свідчить VІІІ том Словника української мови: прізвище - це "найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість". Отже, найголовніша ознака найменування, що виступає як прізвище, - його спадковий характері перехід у єдиній незмінній формі від попереднього покоління до наступного.

Поява прізвищ - родових найменувань - пов'язується із задоволенням потреби у найточнішій ідентифікації особи, чого вимагала адміністративно-юридична практика суспільства. Такі ідентифікаційні назви могли структурно являти собою одночленні одиниці, "виражені індивідуальним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Богдашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило Маслов зять, Миско трубач пана Черленковского)". У зв'язку з тим, що ідентифікація особи для вступу її в різноманітні юридично-правові відносини повинна була бути найточнішою, до найменування особи як додаток до індивідуального імені могла входити вказівка на родинні стосунки (Андрй брать Петрова), на ім'я батька чи матері (василеви мароушиномо, игната василєвого), на професію (Демка Пивовара), на походження з певної місцевості, місце проживання (пана Миха/и/ла Ела Мали/н/ского та ін).

Як припускають дослідники, усталення певних слів у функції родових найменувань розпочалося у середовищі вищих, панівних верств тогочасного українського суспільства. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські найменування, як Андрей Михайловичъ Сангушковичъ Каширский. Другу частину цих наймень дослідники кваліфікують як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів каширських”.

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). (Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Проко/п/ Степанови/ч/ ГулА/л/ни/ц/ки/й/ ... Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степановський (Степан), Івашковський (Івашко), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (а в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецький), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ- при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк- та -цьк-. Вибір одного з них зумоввлюється кінцевим приголосним основи: [а], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ-, що виникли в результаті його пошиирення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачоввський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськовський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду, протиставляючи їх носіїв усім іншим, "нижчим" верствам суспільства. Доходило навіть до того? що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменнник кінця XVII - початку XVIII ст. Одним з прізвищ, що розглядались як варіанти для зміни немилозвучного "мужицького" прізвища Мазайло головною дійовою особою комедії Миколи Куліша "Мина Мазайло", було Сіренський (поряд з Алмазовим, Сіренєвим, Розовим, Де Розе, Тюльпановим, Мазєніним, Фон Лілієн). Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

Прізвища на -ський має значна частина відомих українських діячів культури. Серед них Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Ісаія Копинський, Кирило Транквіліон Ставровецький, Захарій Копистенський, Иоаникій Галятовський, Антін Радивилівський, Йосип Шумлянський, Данило Братковський, Сильвестр Ляскоронський, Митрофан Довгалевський, Юрій (Георгій) Кониський, Варлаам Лащевський, Михайло Козачинський. Юрій Щербацький, Амвросій Метлинський, Йосип Лозинський, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Олександр Шишацький-Ілліч, Іван Котляревський, Степан Руданський, Олександр Кониський, Яків Головацький, Євген Згарський, Василь Ільницький, Павлин Свєнцицький, Євген Желехівський, Омелян Партицький, Омелян Огоновський, Олександр та Володимир Барвінські, Олександр Борковський, Іван Верхратський, Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Остап Терлецький, Цезар Білиловський, Григорій Бораковський, Петро Ніщинський, Трохим Зіньківський, Наталя Кобринська, Андрій Чайківський, Юліан Опільський, Григорій Цеглинський, Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський, Павло Грабовський, Агатангел Кримський, Павло Житецький, Людмила Василевська, Олександр Лотоцький, Федір Матушеаський, Петро Стебницький, Михайло Коцюбинський, Микола Чернявський, Модест Левицький, Ольга Кобилянська, Пилип Капельгородський, Леонід Пахаревський, Надія Кибальчич-Козповська, Христя Алчевська, Петро Карманський, Василь Пачовський, Максим Рильський, Юрій Богдашевський, Яків Богуславський, Антон Васютинський, Сергій Васильківський, Герман Жуковський, Павло Дубровський, Федір Журавський, Максим Березовський, Федір Каменський, Роман Савицький, Йосип Миклашевський, Галина Ольшевська, Леонід Перфецький, Михайло, Андрій та Ольга Рудницькі, Петро Селецький, Григорій Шполянський, Петро Сокальський та багато інших. Звісно, такий перелік складе не один фоліант.

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), бееззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові.

Відповіді

  • 2004.05.09 | otar

    ський

    Прізвища, утворені від топонімів з префіксом -ськ-/-цьк-, також характерні для євреїв. У ХІХ столітті, коли євреям у Російській імперії нарешті дали прізвища, багатші з них платили хабарі за те, щоб їх записували не по батькові-матері (наприклад, Рівкін, Моїсєєв), а по місцю походження: Бердичевський, Бродський, Могилевський, Гриневецький тощо. Це робило їхнє походження не таким очевидним і сприяло асиміляції. В іншому випадку вони могли отримати промовисте прізвище на -ер (Полянкер, Дуплянкер, Сиховер, Левандовкер і тому подібне :)
    У радянські часи, коли побутовий антисемітизм стимулювався "п'ятою статтею", пильне око совка-антисеміта вміло вирізнити єврея навіть з абсолютно нейтральним іменем, по батькові та прізвищем. Що вже казати про Гомельських, Варшавських,Слонимських чи Вінницьких! Тепер люди потроху про це забувають, але, якщо хто цікавиться етимологією прізвищ, то мусить принаймні розуміти, що людина з прізвищем "Кульчицький" скоріш за все має дрібношляхетське українське походження, "Кульвановський" - дрібношляхетське польське, а ось "Хмельницький" - це скоріш за все нащадок не гетьмана, а євреїв з подільського Хмільника.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.05.12 | otar

      Re: Як по батькові ?


      > Євген - Євгеній
      > Григір - Григорій
      > Георг - Георгій?

      За ідеєю має бути Григорійович, Георгович, Григорович, Георгійович, Євгенович і Євгенійович.

      > мені весь час хочеться вимовляти Наталя, а не Наталія, Анатолівна, а не Анатоліївна, Григорівна, а не Григоріївна - ми ж не кажемо Григорійович.

      Ну, Наталія і Наталя - то варіанти... Тобто, якщо кобіту звуть по паспорту Наталія, то ніхто не забороняє називати її Наталя, бо це варіанти одного імені. Я, наприклад, знав кобіту з офіційним іменем ТАТІАНА. Те, що людина вважає, що її ім'я в "альтернативному" написанні виглядатиме альтернативніше, не означає, що всі повинні танцювати під її дудку і перейматися цим.

      > 2) Чи варто відмовлятися від імені по батькові в документах, що посвідчує особу?

      Це питання недоречне, бо в найближчі роки Україна від цього так чи інакше не відмовиться.
    • 2004.06.24 | Navigator

      В Австро-Угорщині, коли євреям давали прізвища, то без хабаря

      вони ставали Свинолазами і Золотарями, а за хабар - Золотопальцевими!
      У українців була цікава тенденція на зміну прізвищ.
      Для чого , наприклад, міняти було моїм прізвище Буксим на Пінчук?
      А змінили.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.06.25 | otar

        а що таке "Буксим", яка етимологія? (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.06.25 | Navigator

          Не знаю, думаю, щось козацьке (надіюсь :))

          а мода на зміну прізвищ у простого народу була.
          Дворяни - ті тримались...
          Дякую, що цікавитесь. :)
          Бачив родовід англійського професора - до 5-го століття докопався.
          Нам би так!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.06.25 | otar

            змінити прізвище - цілком нормально

            Коли людина цивілізується і перестає мислити категоріями "роду", "традицій" і тому подібне, вона замислюється, що їй зовсім не подобається те слово, яким вона постійно мусить себе називати. Якщо ти - Гноєвий, Пидоренко чи там просто Дурпелик, то чому ти мусиш бути ним усе життя і передавати цей хрест своїм дітям? Цінність "збереження родового імені" не є настільки високою для сучасної людини, щоб відмовитись від задоволення отримати милозвучну власну назву. Бо все ж таки, як ви яхту назовьотє, так она і попливьот.
            І тут зовсім не обов'язково має бути питання національне. Наприклад, відомий у вузько-широких київських колах пан Паньо, одружившись із кобітою на прізвище, якщо не помиляюсь, Щоткіна, взяв прізвище "Щоткін". При цьому лишившись, як то кажуть, "щирим українцем" з гуцульським аромоксамитом. Не думаю, що тут ішлось про російське/українське.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.06.26 | Михайло Свистович

              Re: змінити прізвище - цілком нормально

              otar пише:
              > Коли людина цивілізується і перестає мислити категоріями "роду", "традицій" і тому подібне

              Не бачу жодного зв"язку між цивілізованістю та відмовою від роду і традицій. Це є вульгарне розуміння цивілізації.

              >
              > І тут зовсім не обов'язково має бути питання національне. Наприклад, відомий у вузько-широких київських колах пан Паньо, одружившись із кобітою на прізвище, якщо не помиляюсь, Щоткіна, взяв прізвище "Щоткін".

              Як на мене, Паньо значно краще.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2004.06.27 | otar

                не треба так категорично...

                Цивілізованість передбачає м о ж л и в і с т ь відмови від традицій у тому випадку, коли вони перешкоджають особистісному або ще якомусь розвитку, коли вони не відповідають запитам сучасності. І це є нормально. Якби це було на так, можливо, ми ще й зараз ховали б заживо дружину в труні померлого чоловіка :)

                Щодо прізвищ "Паньо" і "Щоткін" - я не казав, що Щоткін є ліпше ніж Паньо, а просто наголосив на тому, що далеко не завжди зміна прізвища здійснюється з метою "замести національні сліди". Ще один приклад: мій науковий керівник, людина надзвичайно шанована і мудра, Володимир Дмитрович Буряк, українець на всі 150%, узяв у якості творчого псевдоніма прізвище Селіванов, яке носив у дитинстві.

                Йдеться про те, що, міняючи прізвище, людина часто буває засуджена громадськістю за принципом "а чого це він?"
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2004.06.27 | Михайло Свистович

                  так це у Вас категорично

                  otar пише:
                  > Цивілізованість передбачає м о ж л и в і с т ь відмови від традицій у тому випадку, коли вони перешкоджають особистісному або ще якомусь розвитку, коли вони не відповідають запитам сучасності.

                  Оце вже краще.
          • 2004.07.06 | Рюген

            Раніш були козаки з довгими вусами,

            а тепер з довгими носами. Так моя мати колись жартувала. Не дуже політично коректно, визнаю.
            Друге прізвище - однозначно єврейське.
            Перше не зміг ніде знайти.
            Чому було змінене, та ще й на єврейське: а місце проживання Ваші предки не змінювали? Особливо під час або після війни? Приблизно одночасно з прізвищем? Якщо так, то це може багато що пояснити.
            http://www.kpk.org/english/toronto/tangledweb_1_of_3.pdf
            http://mywebpages.comcast.net/acassel/keidan/email/archive96.html
            Але, мабуть, справжніх Пінчуків у Вашому родоводі немає. Рекомендую сайт: http://www.genealogy.com. Я там знайшов своїх родичів з дуже рідким прізвищем у США навіть більше, ніж у Києві. Те, що вони є моїми родичами - майже без сумніву. Бо всі кияни - дійсно мої родичі.
  • 2004.06.26 | Михайло Свистович

    Re: Українські прізвища

    Габелок пише:
    >
    > Українсьькі прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, ще становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів.

    В білорусів дуже багато прізвища на -енко.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.06.27 | otar

      -енко

      Цей суфікс означає "син, нащадок когось" або навіть "дитинча когось" (в рос. мові -енок, -ёнок, -онок - медвежонок, жеребёнок; в українській мові варіант -еня - мавпеня, пташеня).
      В білоруській мові цей суфікс має характерний вигляд - -онак - Ганчаронак, Паулёнак; але в деяких місцевостях вживана й форма -энка, -онка, приклад тому - всім відомий Лукашэнка :)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.07.09 | Analitik

        Re: -енко

        "eнко" сугубо украинская (малорусская в то врeмя) фамилия, имeнно казацкая.
        Алeксандр Лукашeнко украинeц по линии папы. Они происходят из сумской области. Год назад какой-то потомок приeхал из Канады дабы познакомиться с Лукашeнко на украинской зeмлe. Лукашeнко отказался от eтого прeдложeния.


(Copyleft) maidan.org.ua, 2000-2013
!!! Копілефт передбачає вільне розповсюдження із збереженням автури та гіперпосилання !!!
сайт розповсюджується згідно з ліцензією GNU для документації - переклад ліцензії українською