03/18/2003 | Габелок

http://www.ugcc.org.ua/ukr/news/04.12.2001/

(Джерело статті: Електронна версія
щоденної львівської газети «Поступ»
на сервері brama.com)


Корона короля Данила у Польщі
Так вважає історик з Варшави Євген Місило
ПРЯМА МОВА
“Поступ” (у вівторковому числі) уже подавав одну версію щодо місцезнаходження корони короля Данила. Декан історичного факультету Роман Шуст вважає, що корона вже давно за межами Польщі. Не погоджується з цією думкою варшавський професор Євген Місило, який приїхав до Львова для участі в міжнародній науковій конференції “Король Данило Романович і його місце в Українській історії”. Свої міркування він виклав у інтерв’ю “Поступу”.


– Хотілося би почути все від початку. Що вас спровокувало зайнятися розгадкою таємниці корони?

– На документи про корону короля Данила (чи, коли точніше, про митру Перемишльського єпископа, на яку було перероблено корону) я вперше натрапив, коли в другій половині 80-х років збирав матеріали про акцію “Вісла”. Я знайшов багато свідчень про репресії проти священиків Української Греко-Католицької церкви.

– А тоді вже можна було офіційно займатися такою тематикою?

– Ні, я діяв абсолютно приватно, розуміючи, на які неприємності можу наразитися. Офіційно ж я працював у Варшавському інституті літературних досліджень і займався історією української преси в часи ІІ Речі Посполитої. Та все ж за матеріалами, які я тоді неофіційно зібрав, 1993 року мені вдалося видати книжку про акцію “Вісла”. Якщо б я не займався цією справою ще у 80-х, то вже не застав би цікавих очевидців-співрозмовників, які надали мені неоціненну інформацію.

– Кого б з таких співрозмовників ви могли б назвати?

– У першу чергу – отець Микола Денько, який був членом Перемишльської капітули і помічником єпископа Йосафата Коциловського. Саме він і розповів мені, як у вересні 1939 року за дорученням владики сховав митру у підземеллі єпископських палат. Він запакував митру в пуделко, залив його сургучем, закопав усе це у пивниці й залив місце бетоном. Потім намалював відповідну схему з поясненнями латиною, аби можна було відшукати корону.

– Де ж ця схема тепер?

– 1948 року Микола Денько заховав її у монастирі оо. Василіан у Варшаві. Але так на біду сталося, що 16 грудня 1952 року польська служба безпеки вчинила там обшук, під час якого й було виявлено цю схему. До рук спецслужб потрапив і о. Денько. Рік часу його катували, вимагали відкрити таємницю схеми, але він так і не зізнався. 1953 року його засудили на 12 років ув’язнення. Але у жовтні 1956 року в Польщі почалася “відлига” й Микола Денько домігся свого звільнення.

– Які ще джерела інформації стали вам у пригоді?

– Мені вдалося попрацювати з документами польської служби безпеки, які свідчать, що комуністичні спецслужби таки встановили місце схованки. Щоправда, СБ не до кінця знала, що саме там заховано. Але я ще не встиг переглянути документи фонду депозиту, де зберігаються детальні інформації про те, що виявлено під час обшуків. Лише після вивчення цих матеріалів можна буде впевнено стверджувати, що корона перебуває там, де її заховав отець Денько, або ж у спецфондах служби безпеки.

– Ви, напевно ж, чули й про інші версії щодо долі корони?

– Звичайно, згідно з однією з них, корону під час ІІ Світової війни було викопано і перевезено до Рима чи ще кудись. Але я так не вважаю, адже отець Денько до самого кінця був із владикою Коциловським. І якби факт перевезення мав місце, то Микола Денько був би про це поінформований.

– То чи є ще надія, що нащадки Данила Галицького зможуть побачити корону свого короля? Зрештою, чи погодиться Варшава на це, чи дозволено це польським законодавством?

– Думаю, що так, адже між Києвом та Варшавою існує договір про повернення цінностей, і Польща послідовно його дотримується. Думаю, й у цьому випадку Україна має право вимагати повернення митри чи принаймні передачі її митрополиту УГКЦ у Перемишлі.

– А чи потрібно це офіційному Києву?

– Постать короля Данила має всеукраїнське значення, і якщо ми погоджуємося, що митра виникла саме з його корони, то українська держава просто зобов’язана дбати про повернення королівських регалій.

– А чи зобов’язана?

– Я розумію іронію у вашому запитанні, бо й сам критично оцінюю намагання України дбати про історичну спадщину, яка, зокрема, опинилася на польських теренах. Так, наприклад, сталося з безцінним архівом НТШ, який у часи війни було вивезено зі Львова, й нині він перебуває у Польщі. Зараз за нього дбають лише я, Галина Сварник і Ярослав Дашкевич. А українські державні установи навіть не хочуть дізнаватися про стан цього архіву. А там є просто безцінні речі: величезна колекція документів УСС, протоколи “Просвіти”, документи петлюрівської еміграції, штабу генерала Тютюника. Уже змінилися три посли України в Польщі, усім їм я подавав відповідне звернення, вони передавали його в Київ, але все залишалося без жодної реакції з боку компетентних державних установ...

Розмовляв Любко ПЕТРЕНКО