ЯК ФАЛЬШУВАЛАСЯ ІСТОРІЯ РУСІ!
06/21/2003 | Анатолій
ЯК ФАЛЬШУВАЛАСЯ ІСТОРІЯ!
Мадам Фіке, тобто російська імператриця Катерина ІІ добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 60-ті та 70-ті роки 18 століття цілісної історичної імперської науки не існувало.
Десь у 1692 році боярин Лизлов Андрій іванович написав першу цілісну історію під назвою “Скифська історія”. Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 40 х років 18 століття Татіщев Василь Микитович написав книгу “Історія Російская з самих дрєвніх врємен”. Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщева були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина. Нагадаю, що ще за Петра І вийшов Указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до російської імперії.
У 1884 році було видано щоденник, що називався “Памятниє запіскі АВ Храповіцкого статс-сєкрєтаря Імпєратріци Катєріни ІІ”(В.О.Ключевскій).За цим щоденником Катерина ІІ 4 грудня 1783 року видала Указ, яким повеліла створити “Комісію для составлєнія запісок о дрєвнєй історії, прєімущєствєнно Росії” под начальством і наблюдєнієм графа АП Шувалова”. Читаємо з цього Указу “... назначіть до 10 чєловєк, коториє совокупнимі трудамі составілі би полєзниє запіскі о дрєвнєй історії, прєімуществєнно же касающієся Росії, дєлая краткіє випіскі із дрєвніх рускіх лєтопісєй і інозємних пісатєлєй по ізвєстному (Катирині ІІ) своєобразному плану. Еті учьониє составляют “собраніє” , но їх ізбіраєт Шувалов... і прєдставляєт імпєратріце. Мєжду члєнамі етого собранія должно бить трі ілі четирє чєловєка, нє обрємєньоннимі другімі должностямі ілі достаточно досужіх, чтоби трудітся над етім поручєнним ім дєлом, получая за етот труд особоє вознаграждєніє. Собраніє будєт состоять под височайшим покровітєльством. Начальствуюшій над нім прєдставляєт Імпєратріце труди собранія, коториє і єйо дозволєнія пєчатаются в вольной тіпографії...”
Там є дуже багато цікавих записів. Один з них зроблено 24 вересня 1791 року. “Позван, і часть врємєні читалі мнє Россійскую Історію. Тут єсть прімєчаніє о Татарах і іх сілє прі нашествії іх на Русь. Жизнь святого Алєксандра Нєвского, без чудєс”.
Страшне свідчення. Катерина ІІ та Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті “чудєса”. Не стану приводити десятки таких свідчень.
23 червня 1791 року. “Прінялісь за Російскую історію; говорілі со мной о Нєсторє. Я (Храповицький) nous l’avons vri en original” Тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ. Сподіваюсь, ви пам”ятаєте, що Нестор написав “Повість врем”яних літ”.
На сцену фальшування спливає лдна особа – Герард Фрідріх Міллєр – російський професор історії, запрошений до Москви ще Пєтром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині І. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 по 1774 рік об”їхав всі сибірські міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та С. Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки.
Про це фальшування писати можна безекінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути вдячним за сотні літописів, які з”явилися за часи її правління. Саме ММ Кармазін пише про те, що саме за Катерини ІІ з”явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кенігсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути вдячні за остаточну втрату “Повісті врем”яних літ” Великого Нестора.
Ну а повернувшись до “Історії Скіфі” відзначимо, що у бібліографії А. Лізлов не послався на жодний “Русскій лєтопісний свод”, бо він тоді не знав про їх існування.
Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування “Русскіх лєтопісних сводов” , бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь “Історію Росії”
Нижче наво джу ще один приклад фальшування-
Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? “Повість временних літ”, Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції: “Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив”язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями”.
Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції: “...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем” У примітках додано: “Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються”. Таким чином, курсив – це “добавлене чи виправлене”. Замітимо також: древнє слово “теті” перекладено “колотити”, хоча загалом “колотити” має у староруській приблизну відповідність зі словом “таті”, та й слово “таті” означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев”яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє “теті” має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів.
Далі, у сучасній редакції добавлено слово “взвоз”, якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як “везти”. Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.
Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі).
Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так “мудро” вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення?
Можуть заперечити на це: “Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!” Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У Відичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01.) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління?
Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва. Коли на Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. “Де бог вибере”, казали люди.
Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру. Люди, що стояли уздовж берега кричали “Видибай”, що означало – випливай і подбай про нас. І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними.
Благочестивий відо-вістчний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник В. Солоухін у документальному романі “Чаша”. “Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють”.
Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями.
Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди “добавляють та виправляють” так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаю, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. “Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі” За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру у підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде “добавлено чи виправлено” все, що “недостатнє” у цьому сенсі.
Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки “ходів” прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.
Анатолій
Мадам Фіке, тобто російська імператриця Катерина ІІ добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 60-ті та 70-ті роки 18 століття цілісної історичної імперської науки не існувало.
Десь у 1692 році боярин Лизлов Андрій іванович написав першу цілісну історію під назвою “Скифська історія”. Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 40 х років 18 століття Татіщев Василь Микитович написав книгу “Історія Російская з самих дрєвніх врємен”. Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщева були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина. Нагадаю, що ще за Петра І вийшов Указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до російської імперії.
У 1884 році було видано щоденник, що називався “Памятниє запіскі АВ Храповіцкого статс-сєкрєтаря Імпєратріци Катєріни ІІ”(В.О.Ключевскій).За цим щоденником Катерина ІІ 4 грудня 1783 року видала Указ, яким повеліла створити “Комісію для составлєнія запісок о дрєвнєй історії, прєімущєствєнно Росії” под начальством і наблюдєнієм графа АП Шувалова”. Читаємо з цього Указу “... назначіть до 10 чєловєк, коториє совокупнимі трудамі составілі би полєзниє запіскі о дрєвнєй історії, прєімуществєнно же касающієся Росії, дєлая краткіє випіскі із дрєвніх рускіх лєтопісєй і інозємних пісатєлєй по ізвєстному (Катирині ІІ) своєобразному плану. Еті учьониє составляют “собраніє” , но їх ізбіраєт Шувалов... і прєдставляєт імпєратріце. Мєжду члєнамі етого собранія должно бить трі ілі четирє чєловєка, нє обрємєньоннимі другімі должностямі ілі достаточно досужіх, чтоби трудітся над етім поручєнним ім дєлом, получая за етот труд особоє вознаграждєніє. Собраніє будєт состоять под височайшим покровітєльством. Начальствуюшій над нім прєдставляєт Імпєратріце труди собранія, коториє і єйо дозволєнія пєчатаются в вольной тіпографії...”
Там є дуже багато цікавих записів. Один з них зроблено 24 вересня 1791 року. “Позван, і часть врємєні читалі мнє Россійскую Історію. Тут єсть прімєчаніє о Татарах і іх сілє прі нашествії іх на Русь. Жизнь святого Алєксандра Нєвского, без чудєс”.
Страшне свідчення. Катерина ІІ та Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті “чудєса”. Не стану приводити десятки таких свідчень.
23 червня 1791 року. “Прінялісь за Російскую історію; говорілі со мной о Нєсторє. Я (Храповицький) nous l’avons vri en original” Тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ. Сподіваюсь, ви пам”ятаєте, що Нестор написав “Повість врем”яних літ”.
На сцену фальшування спливає лдна особа – Герард Фрідріх Міллєр – російський професор історії, запрошений до Москви ще Пєтром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині І. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 по 1774 рік об”їхав всі сибірські міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та С. Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки.
Про це фальшування писати можна безекінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути вдячним за сотні літописів, які з”явилися за часи її правління. Саме ММ Кармазін пише про те, що саме за Катерини ІІ з”явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кенігсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути вдячні за остаточну втрату “Повісті врем”яних літ” Великого Нестора.
Ну а повернувшись до “Історії Скіфі” відзначимо, що у бібліографії А. Лізлов не послався на жодний “Русскій лєтопісний свод”, бо він тоді не знав про їх існування.
Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування “Русскіх лєтопісних сводов” , бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь “Історію Росії”
Нижче наво джу ще один приклад фальшування-
Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? “Повість временних літ”, Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції: “Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив”язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями”.
Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції: “...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем” У примітках додано: “Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються”. Таким чином, курсив – це “добавлене чи виправлене”. Замітимо також: древнє слово “теті” перекладено “колотити”, хоча загалом “колотити” має у староруській приблизну відповідність зі словом “таті”, та й слово “таті” означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев”яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє “теті” має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів.
Далі, у сучасній редакції добавлено слово “взвоз”, якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як “везти”. Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.
Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі).
Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так “мудро” вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення?
Можуть заперечити на це: “Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!” Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У Відичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01.) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління?
Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва. Коли на Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. “Де бог вибере”, казали люди.
Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру. Люди, що стояли уздовж берега кричали “Видибай”, що означало – випливай і подбай про нас. І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними.
Благочестивий відо-вістчний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник В. Солоухін у документальному романі “Чаша”. “Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють”.
Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями.
Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди “добавляють та виправляють” так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаю, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. “Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі” За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру у підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде “добавлено чи виправлено” все, що “недостатнє” у цьому сенсі.
Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки “ходів” прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.
Анатолій
Відповіді
2003.06.21 | дядько
ЯК ЗНИЩУВАТИ ПАГАНСЬКИХ ІДОЛІВ?
А скажіть-но, пане Анатолію, ось як ви захотіли б знищити щось, з Вашого погляду мерзенне, то як би Ви вчинили? Дуже прошу, мені для практичних цілей треба. Тільки ж не кажіть мені, що втопили б, спалили, закопали у Черево Матінки-Землі або розтрощили Молотом Вітця-Ра, бо так чинять із святинями.А перекладали чукчі. Якби росіяни, то таке не написали б, у них є слово "тятя", яке цілком відповідає нашому "тато".
2003.06.21 | Анатолій
Re: ЯК ЗНИЩУВАТИ ПАГАНСЬКИХ ІДОЛІВ?
Пане Дядьку!Для того, щоб відповісти на Ваше запитання, мені не вистачає відправних точок. Але, якщо абстрагуватися, то-
1. Якщо це людина, яку я зневажаю, то найгірше, що я можу зробити (за умови, якщо вона мене не атакує), то це плюнути в обличчя.
2. Якщо б це був обмежений християнський священник, який слугує Чорнобогові, то найгірше, що б я зробив, це покрутив би пальцем біля скроні.
3. Якби це був засліплений дядько, який не пам"ятає свого роду, який не знає нічого українського, і якому юдейський єгова дорожче своїх святинь, я би просто призирливо на нього подивився. Бо Ви правильно сказали - чукча він.
Анатолій
2003.06.21 | дядько
Re: ЯК ЗНИЩУВАТИ ПАГАНСЬКИХ ІДОЛІВ?
Пане Дядьку!Відправна точка була в заголовку. Але відповіді Ваші, безумовно, цікаві.
>>1. Якщо це людина, яку я зневажаю, то найгірше, що я можу зробити (за умови, якщо вона мене не атакує), то це плюнути в обличчя.<<
Ну, це помітно. Чи варто було б писати такі банальні речі? Я оце збоку сиджу, та й то хустинкою раз у раз маю втиратися.
>>2. Якщо б це був обмежений християнський священник, який слугує Чорнобогові, то найгірше, що б я зробив, це покрутив би пальцем біля скроні.<<
А не страшно? А як візьме - і з пересердя сотворить хресне знамення?
>>3. Якби це був засліплений дядько, який не пам"ятає свого роду, який не знає нічого українського, і якому юдейський єгова дорожче своїх святинь, я би просто призирливо на нього подивився. Бо Ви правильно сказали - чукча він.<<
Ну, я спочатку злякався, що це Ви - про мене. Але ж потім від серця відійшло. Рід пам'ятаю, вкраїнське знаю, Єгова Бог для мене аж ніяк не юдейський, а мій власний. Так що, якщо сплутаєте ненавмисно, якщо здасться Вам щось, то... ой... Хотів сказати: "перехрестіться". Вибачте, забув. Переперуньтеся, або ж перемокошіться.
2003.06.21 | Анатолій
ЩАСЛИВОГО ОБРІЗАННЯ, ПАНЕ ДЯДЬКУ!! (-)
2003.06.21 | Галаган
А Вас щасливо обрізали ? (-)
2003.06.22 | Анатолій
Пане Дядьку, то на Ваш погляд історія не фальшувалася? (-)
2003.06.22 | дядько
Фальшувалася.
А що робити, коли Калі-юга?Та дайте ж, нарешті, відповідь: чи буде далі ще гірше, чи Ваші індоукраїнські джерела брешуть?
Ото ж бо. Будете сидіти під злим Галаганом і тихеееесенько співати так: оммм! оммм!
2003.06.22 | Анатолій
У нас не обрізають, а дають смоктати галаганам! (-)
2003.06.22 | дядько
Судячи з відповіді - обрізають. І аж по саму голову включно. (-)
2003.06.22 | Анатолій
Пане Дядьку, галаган то ваша компанія, а моя карма!
А щодо індо-орійських джерел, то прошу - Закони Ману (10:61) та Східні пророцтва.“Та країна, де з”являється мішанина, котра порушує варни (касти), швидко гине разом з її мешканцями”. Всім відомо, що для оптимізації соціальних процесів кожна людина має займатися своєю справою, котру він найкраще знає. Але, нажаль, вже на протязі тисячоліть люди беруться не за свої справи, які вони виконують аби як. Відоме на Сході пророцтво, попереджає:
після втрати браминами влади її захватять воїни (вони ж королі та феодали). Їх змінять вейші (купці), настане час безпринципності, коли все буде купуватися та продаватися (сучасний буржуазний лад- капіталізм). На зміну вейшам прийдуть шудри (пролетарі та селяни)- соціалізм, котрий проіснує ще менше, ніж капіталізм. Це ми мали можливість бачити на власні очі. Після соціалізму на дуже короткий термін до влади прийдуть парії (недоторкані), котрі зможуть протримати владу лише декілька років, поки не доведуть суспільство та весь процес управління до повного абсурду, коли будуть знищені всі соціальні досягнення. Тоді до влади знову прийдуть брамини-мудреці і в світі знову настане “Золотий Вік”. І хоча самі брамини (укр. рахмани) безпосередньо управляти суспільством не будуть, але вони стануть добиватися, щоби кожниа особа в суспільстві займалася своєю справою. За тим же пророцтвом, період повного абсурду не може продовжуватися більше 12 років. Таким чином, Україна, як показовий плацдарм безглуздя, витримає саме цей термін- 12 років, а в жовтні-грудні 2003 року почнуться зміни і до влади в березні-травні прийде особа високого духовного та інтелектуального рівня.
2003.06.22 | Iван
Re: Та Ви просто "Нострадамус" пане Анатоліє
Дай Боже ,щоб Ваша наука про будучність України стала дійсністю.-"Таким чином, Україна, як показовий плацдарм безглуздя, витримає саме цей термін- 12 років, а в жовтні-грудні 2003 року почнуться зміни і до влади в березні-травні прийде особа високого духовного та інтелектуального рівня-"
А не підкажете хто? Може б нам треба вже від тепер готуватись до виборів.
2003.06.22 | Анатолій
Мені до Нострадамуса як до Китаю рачки, але-
можу підказати.Готуватися до виборів трохи зарано. Знаю, що Ющенку навряд чи доведеться приймати президентську присягу. Хоча я особисто цього б хотів. Коли будуть оголошені вибори, то з"явиться нова фігура, краща ніж Ющенко. Після його приходу одразу почнуться слідства та гучні суди. Поступово, років за два ситуація зміниться на набагато кращу.
А в попередньому дописі був елементарний аналіз індоорійських текстів.
З повагою, пане Іване!
Анатолій
2003.06.22 | дядько
Re: Мені до Нострадамуса як до Китаю рачки, але-
>Знаю, що Ющенку навряд чи доведеться приймати президентську присягу. Хоча я особисто цього б хотів. Коли будуть оголошені вибори, то з"явиться нова фігура, краща ніж Ющенко.Ви хоч читаєте те, що Ви пишете? Розтлумачте вже мені не з "санскриту", а з української, що таке "навряд чи": якщо хвігура з'явиться і стане президентом, то Ющенко точно не стане президентом, чи навряд? Буде та хвігура, як Ви пишете, ніж Ющенко, але Ви особисто хотіли б, щоб президентську присягу прийняв Ющенко. Навіщо ж Ви цього хочете, якщо фігура - краща?
А потім той же Іван, який так зрадів Вашому пророцтву і в нього, можливо, повірив, дочекається квітня, а там - дуля! Тільки молодь ламаєте, як та "Марія Деві" із своїми брехнями.
Побачимо, що там буде восени і навесні. Поставмо закладки на Ваші постинги, строку небагато залишилося, півроку. Я кажу: якщо сказане Вами збудеться, я прийду і попрошу у Вас вибачення. Що ставите із свого боку? Якщо всі Ваші пророцтва виявляться брехнею, то чи стане у Вас совісті з'явитися тут і сказати: "Я брехав?".
2003.06.23 | Анатолій
До дядька, але не мого...
Пане Дядько!Домовилися.
Але я ніяк не можу зрозуміти, навіщо Вам Ющенко. Вам ближче за менталітетом та вірою Суркіс або Медведчук. То краще подумайте, а тоді вже чогось і вимагайте? Вам, вчорашнім росіянам, а сьогодні нібиросіянам нібиукраїнцям краще вибрати злодюгу - єврея. Він би вам ввів дві мови. І ще щось вам кудись би ввів. Ви були б щасливі з роздвоєним язиком.
Отже, бажаю щастя.
Анатолій
2003.06.23 | Iван
Re: Мені до Нострадамуса як до Китаю рачки, але-
Рахую що Ющенко був би цілком задовiльний президент. Та Ви маєте подещо рацію. Багато витрачається сили і то вже від тпер, щоб не допустити Ющенка в президенти. Хоч він і не піддається. Читайте наhttp://www.razom.org.ua
Час своє покаже. Зміна мусить настати. Ось тут каже "дядько" що нації української нема. Бачте, вона "щойно формується". Ну і попробуйте доказати неукові, що нація українська існувала , що Русь це не Росія, що наша мова не малолуська та і багато інших збаламучених понятьЄ
Думаю що поїду десь в Карпати, щоб трохи відпочити та духу чистого набратись. Покищо бувайте здорові, пане АнатолієЄ
2003.06.22 | дядько
То й пийте пиво із своєю кармою. А я з Галаганом поп'ю :)
То що, замажемо?2003.06.25 | Анатолій
Пийте пиво, їжте раки, а мені ви Гта Д до ср-ця! (-)
2003.06.26 | Галаган
Грубіян Ви Анатолій, та типова невдаха. (-)
2003.06.26 | Анатолій
Слава богу, живу не в дурці, як Ви. (-)
2003.06.26 | Тульский пряник
Некоторые "пророчат" 20 -25 лет
Вообще-то пророчества, Анатолий - дело неблагодарное.Но для Вас я отыскал ещё предсказания:
СТРАТЕГИЯ ДЛЯ УКРАИНЫ
ИЛИ МИЗЕР БЕЗ ПРИКУПА
Памятуя о "недавно случившихся" выборах, обсуждение региональных стратегий начнем с республики Украина. Выбор оптимальной стратегии за эту страну относится к задачам повышенной сложности.
Прежде всего, Украина, хотя и обладает соответствующей атрибутикой, не является государством. При определенном стечении обстоятельств она может стать им – через несколько поколений. Сейчас речь должна идти, скорее, о "массогабаритной модели": у Украины нет ни уникальной цивилизационной миссии, ни определенного места в мировой системе разделения труда.
Исторически Украина никогда не была субъектом международных отношений. Попытки современного руководства республики возвести родословную своего квазигосударственного новообразования к Киевской Руси могут вызвать только грустную улыбку. Ничто не ново под луной. Болгарский царь Фердинанд, например, считал себя прямым потомком византийских императоров и на этом основании претендовал на Стамбул/Константинополь, Далмацию, Грецию, Сирию и Палестину. Н.Чаушеску убедительно доказывал, что современные румыны произошли от ромеев, то есть, римлян (впрочем, одновременно была выстроена альтернативная дако-фракийская версия). Встречаются любители доказывать этрусское происхождение славян…
Украинцы не имеют национального языка (К1). Само по себе это не существенно: без собственного языка живут канадцы, американцы, австралийцы, швейцарцы, австрийцы, мексиканцы, – список можно продолжать бесконечно. Однако украинское руководство на радостях по поводу удачно обретенной независимости захотело, чтобы все самостийные граждане пользовались теперь исключительно "ридной мовой". В результате две трети населения вынуждены говорить на языке, который для них не родной и которого они толком не знают (К2). Польза от этого (даже с точки зрения антирусски настроенных элит) сомнительна, вред очевиден, но сделать ничего нельзя, поскольку Власть, поощряя украинских националистов, попала от них в полную политическую зависимость.
Эта зависимость, практически лишающая руководство пространства маневра как на международной арене, так и внутри страны, является основным (структурообразующим) фактором, форматирующим "проблемное поле" республики.
Не являясь полноценным государством, не имея своего внешнеполитического проекта (если не воспринимать как проект антирусскую риторику), Украина оказывается объектом влияния внешних сил, носящих центробежный характер.
Так, Западная Украина (прежде всего Галиция) находится в сфере влияния Польши. В ряде сценариев Польша присоединяет Галицию если не "де юре", то "де факто". Восточная Украина – Харьковский район, Донбасс – тяготеют к России.
Наибольшие сложности для Украины создает Крым. Права Киева на эту территорию сомнительны, ее международный юридический статус неясен. Исторически на Крым претендует Россия, фактически полуостров все более подвергается воздействию исламистских структур. Крым совершенно не нужен Польше, но может весьма заинтересовать Турцию. Наконец, в Крыму весьма влиятельны преступные группировки.
Следует заметить, что на полуострове наблюдается нехватка пресной воды, причем доставка ее сопряжена с трудностями, обусловленными слабой транспортной связью Крыма с материком. В целом, полуостров не дает Украине ничего, кроме проблем, но отказаться от него республика не может "по религиозным соображениям".
Три разнонаправленных "вектора влияния" разрывают украинскую территорию и кладут предел существованию единого государства. Согласно "транспортной теореме" область теряет связь с метрополией, как только темпы развития области начинают превышать темпы роста связности между областью и метрополией. Для Крыма, Галиции и Харьковской области это условие заведомо выполняется; тем самым, мы предсказываем распад Украины за время порядка поколения, то есть за 20 – 25 лет (К3).
Геокультурные и геополитические проблемы республики настолько серьезны, что на их фоне теряются трудности, переживаемые украинской экономикой. К этим трудностям относятся, прежде всего:
перманентная зависимость от России по энергоносителям;
нехватка энергетических мощностей;
малая емкость внутреннего рынка;
перегруженность бюджета социальными обязательствами;
слабая конкурентоспособность промышленности.
Практически, при стратегическом планировании за Украину опереться не на что: республика имеет огромное количество нескомпенсированных слабостей, но у нее нет своих сильных (хотя бы на общем фоне) сторон. Единственным внешнеполитическим козырем Украины было наличие ядерного оружия, что формально причисляло страну к великим державам. Это оружие, однако, было ликвидировано в ответ на "одобрение" со стороны США и на чрезмерную экономическую помощь, давно и бездарно растраченную.
Заметим здесь, что, вопреки мнению большинства обывателей по обе стороны российско-украинской границы, Украина не имеет такого "аварийного ресурса", как реинтеграция с Россией: российская экономика не настолько сильна, чтобы взваливать на себя дополнительный груз.
Можно предложить три основных сценария развития событий.
В наиболее вероятной версии республика Украина последовательно теряет свои окраинные территории, начиная с Крыма. На первой стадии речь будет идти об "особом правовом статусе" области и обеспечении прав проживающих там национальных меньшинств. Далее область обретет определенную экономическую самостоятельность от центра, что приведет к изменению картины товарных и денежных потоков в масштабах республики. Несколько упрощая, можно сказать, что вместо одной "конвективной финансовой ячейки" с фокусом в Киеве возникнет несколько таких ячеек, причем часть из них будет иметь зарубежные точки аккреции. По завершении этого процесса Украина лишится реального суверенитета над областью. Произойдет ли отделение также и в формальном политическом пространстве – этот вопрос будет зависеть от текущей международной конъюнктуры. Скорее всего, произойдет.
Надо заметить, что эта версия является еще относительно благоприятной.
В следующем сценарии "первую скрипку" играет перегруженность украинского бюджета социальными обязательствами. Из-за резкого увеличения цен на энергоносители и из-за отказа России поставлять их по льготным ценам страна оказывается перед необходимостью дефолта. Надо сказать, что в связи с откровенно популистской политикой руководства Киев не сможет подготовить это мероприятие должным образом. В результате события будут развиваться не по российскому, а по аргентинскому образцу. Экономическая катастрофа в сочетании с политической нестабильностью приведет к взрывному "социальному разогреву" и неизбежному отпадению окраинных регионов. При особо неблагоприятном стечении обстоятельств этот сценарий заканчивается "ползучей" гражданской войной и полным разрушением страны.
Третий сценарий исходит из значительного ужесточения международных отношений в Европе вследствие сокращения американского присутствия, глобального экономического спада и активизации "векового конфликта" Север – Юг. В этой версии очень интенсивны "человеческие течения", и в гибели Украины важную роль играют миграционные процессы.
Республика оказывается под тройным давлением. Прежде всего, речь идет о непосредственном проникновении на ее территорию пассионарных исламистких элементов – скорее всего, через крымский плацдарм и район Донбасса. Далее, Западная Европа, сама подвергающаяся сильному демографическому воздействию ("кадровый пылесос" со стороны США, легальная и нелегальная иммиграция), передаст это давление Украине. Наконец, Украина находится в мощном силовом поле со стороны России, которое в этой версии дополнительно возрастет.
Источники давления будут в этой модели рассматривать Украину как дешевый источник неоприходованных ресурсов, прежде всего человеческих. Утилизация этих ресурсов может проводиться экономико-дипломатическими методами – при слабой Украине, либо силовыми методами, если к власти в республике законным путем или в результате переворота придет сильный лидер правой ориентации. В любом случае страна станет "местностью-перекрестком" в терминологии Сунь-Цзы, иными словами – полем столкновения сил.
Поскольку любая задача стратегии принципиально разрешима, Украина может избежать этих сценариев, сделав несколько трудно вычисляемых (и еще более трудно осуществимых) политических ходов.
Прежде всего руководство республики должно понять, что в сегодняшнем мире есть только одна страна, заинтересованная в существовании Украины. Речь, разумеется, идет о России. Все три приведенных выше сценария крайне неблагоприятны для Киева, но и Москву они тоже никак не устраивают, поскольку подразумевают создание перманентного очага нестабильности вблизи российских границ. Кроме того, в ряде вариантов России придется оказывать срочную помощь если не самой Украине, то ее русскоязычному населению, а в наиболее неблагоприятном случае – "брать на баланс" все то, что останется от страны.
Тем самым, вырисовывается возможности взаимопонимания между "великими славянскими державами". Здесь необходимо учесть, что для России предпочтительнее сильная независимая Украина, даже если она будет проявлять враждебность (К4), нежели союзное, но умирающее государство.
Вторым благоприятным для Украины обстоятельством является глобализация, иначе говоря, переход от "политики стран" к "политике регионов". Республика, по всей видимости, не сможет выжить как страна. Но она способна существовать как структурообразующий центр восточноевропейского региона.
Сразу же скажем, что Украина не сможет присоединиться к исламскому глобальному проекту в связи со структурой ее экономики, а к проекту Китая - вследствие крайне низкой транспортной связности с Поднебесной. В проект Единой Европы Украину, как и Россию, никто не приглашает. И не пригласит.
Тем самым, украинская стратегия может строиться или на создании собственного глобального проекта, для которого не видно никаких предпосылок, либо – на подключении к той программе развития, которая сейчас создается в России. И если Россия считает возможным взять на себя функции "цивилизации-переводчика", связывающей в когнитивное единство все три мировые цивилизации, то Украина может занять в этом проекте значимую нишу "культуры-переводчика", использующей в качестве источника развития противоречие между западным и восточным христианством.
В рамках этой модели целью украинской внешней политики должно стать создание сильного восточноевропейского регионального блока, ядро которого образуют Польша и Украина. Тем самым, Киев должен резко сменить авторитеты, отказавшись как от ориентации на США, так и от "оглядки" на Россию. Заметим здесь, что, несмотря на тяготение Польши к НАТО, Украине следует оставаться нейтральной: ее ценность, как элемента регионального строительства, заключается именно в ее нейтральности.
Украина остается "местностью-перекрестком", меняется лишь ее состояние: из объекта международной политики она превращается в субъекта, пусть слабейшего и зависимого, но субъекта региональной политики.
Одной из необходимых в этой связи мер является изменение образовательных программ. Понятно, что выбросить из школьного курса украинский язык невозможно, но необходимо трезво смотреть на вещи: в эпоху регионализации этот язык жителям страны не понадобится. Зато им (во всяком случае, элитам) будет необходимо знать польский и русский.
Далее, школьную программу следует насытить социокультурными материалами. Речь идет, прежде всего, об обязательном знакомстве с догматами католицизма и православия, о понимании соотношения этих великих культур.
Дальнейшая политика должна быть направлена на расширение регионального блока и углубление связей внутри него. Естественными союзниками польско-украинского проекта являются Словакия, Румыния, Венгрия. Возникающая структура будет обладать сильным интегрирующим воздействием и может привлечь к себе некоторые осколки Югославской Федерации.
Комплементарные цели России и Украины будут достигнуты, если восточноевропейское региональное объединение достигнет связности ЕС (кстати, довольно низкой) и станет некой альтернативой Евросоюза. Со своей стороны Россия должна будет завершить к этому моменту свой региональный проект – Южный коридор (К5), реализация которого, разумеется, тоже столкнется со значительными трудностями.
По ходу политической "игры" Украине придется пожертвовать Крымом, связность которого с восточноевропейским блоком еще меньше, нежели с самой Украиной, и переориентировать свое законодательство (в областях авторского права, прав человека и корпоративных прав) на создающийся сейчас "русский формат". Кроме того, придется, хотя и в скрытой форме, проводить непопулярную политику снижения социальных расходов. Проще всего использовать для этих целей инфляцию, которая все равно будет.
Украине следует в демонстративной форме отказаться от участия в Киотском протоколе, возобновить работу Чернобыльской АЭС в полном объеме и, в идеале, начать строительство еще одной-двух крупных атомных электростанций.
Предложенная стратегия подразумевает автократическую (бонапартистскую, абсолютистскую – нужное подчеркнуть) внутреннюю политику. Иначе говоря, центральная власть должна поддерживать равновесие между правыми и левыми, между националистами и интеграционистами, между православными и католиками, причем достигается это равновесие не столько компромиссами, сколько силовым давлением на противоборствующие стороны. Такая политика потребует создания принципиальной новой техники взаимодействия исполнительной и законодательной ветвей власти.
Жесткость внутренней политики должна сочетаться с максимальным либерализмом: свобода совести, свобода языка, свобода печати и т.п., вплоть до свободы легких наркотиков. И, само собой разумеется (это не шутка!), Черноморск должен получить статус "вольного города".
Понятно, что описать такую стратегию гораздо проще, нежели провести ее в жизнь – особенно, имея "под рукой" столь странный конструкт, как украинское государство. Но каждой стране играть приходится только теми картами, которые ей сдали.
--------------------------------------------------------------------------------
Комментарии:
--------------------------------------------------------------------------------
(К1) Так называемый "украинский язык" – искусственный конструкт, созданный из элементов старославянской речи и местных "днепровских" диалектов. Его инсталляция как литературного языка относится к первой четверти XIX столетия, но лишь к концу этого века он приобрел некую распространенность.
(К2) В городе Трускавце, на Западной (!) Украине, 75% общедоступных еженедельников и 66% ежедневных газет выходят на русском языке. Украиноязычные издания дотируются.
(К3) Считая с момента формального создания независимого украинского государства в 1991 г.
(К4) Россия сможет тонко регулировать степень этой враждебности ценами и квотами на энергоносители.
(К5) Речь идет о региональном объединении стран, пронизанных единой транспортной артерией "Север – Юг": России, Ирана и Индии. Для России крайне желательно участие в этом союзе также и Пакистана. Последнего добиться очень трудно, но возможно.
http://www.future-design.ru/index.cfm?id=212
2003.06.26 | Анатолій
От вже і Пряник показує своє галаганське обличчя! (-)
2003.06.26 | Галаган
Re: От вже і Пряник показує своє галаганське обличчя! (-)
Пане Анатолій, читати такі статті больно й неприємно, але можете Ви, хоч на хвилинку, абстрагуватись від того казкового світу в якому живете, та подумати раціонально та холоднокровно. Чи Ваша позиція є стресовою реакцією на ту правду, що мені й так відома ? Ви доросла людина, невже Вам не шкода тій проект, в якому ми із Вами приймаємо участь. Невже Вам не шкода нашої спільної Батьківщини, чи Во все ж завжди розраховуєте на місце в Канаді ? Тоді зрозуміло, але другої спроби може й не бути.Галаган.
2003.06.26 | Галаган
Прянику, гарна стаття , суну її на головну. (-)
2003.06.26 | Дотепний
Cунь її собі в сраку (-)
2003.06.26 | Галаган
Тим сами Толя, Ви демонструєте, що Ви давно вже вне ігри :(
Ну що ж, це означає, що Ваша казка погубить Вас. Майбутнє України в руках не таких, як Ви, бо Ви про нього думати не хочете. Або не можете. Щасливо Вам плити по течії, нехай потужче сидять на лисіючому черепі поганські казкові окуляри.Галаган.
2003.06.26 | Дотепний
То нічого, головне що до поради прислухався (-)
2003.06.26 | Галаган
Толя, кінчай бузити ;) (-)
2003.06.26 | Тульский пряник
Статья, как статья - фэнтази.
Галаган,Я не совсем разделяю пункты видения, описанные там. Но пророчество -вещь вообще неблагодарная.
Если Толеньке хочеться фантазировать, то почему не позволить это остальным?
2003.06.26 | VENED
Re: A few words concerned...
>Одной из необходимых в этой связи мер является изменение >образовательных программ. Понятно, что выбросить из школьного курса >украинский язык невозможно, но необходимо трезво смотреть на вещи: в >эпоху регионализации этот язык жителям страны не понадобится. Зато >им (во всяком случае, элитам) будет необходимо знать польский и >русский.Звучит сильно: "выбросить украинский язык сейчас невозможно", а то бы выбросили, не сомневайтесь! Ишь, сторонники эсперанто!
Про русский язык я промолчу, а вот почему польский? а не румынский, не чешский? Роль польского языка немножко преувеличена
>Далее, школьную программу следует насытить социокультурными >материалами. Речь идет, прежде всего, об обязательном знакомстве с >догматами католицизма и православия, о понимании соотношения этих >великих культур.
Как это мыслится в светском государстве? как факультативное обучение? или через частные школы?
>Дальнейшая политика должна быть направлена на расширение >регионального блока и углубление связей внутри него. Естественными >союзниками польско-украинского проекта являются Словакия, Румыния, >Венгрия. Возникающая структура будет обладать сильным интегрирующим >воздействием и может привлечь к себе некоторые осколки Югославской >Федерации.
Чистый романтизм. Чтобы блоки создавать, да заново, с нуля (это же не Common Welth), нужно какую-то такую притягательность иметь в background( ресурсы, идеологию, внешнюю угрозу), что понятно где это сегодня? Будто Бжезинский пишет
>Комплементарные цели России и Украины будут достигнуты, если >восточноевропейское региональное объединение достигнет связности ЕС >>(кстати, довольно низкой) и станет некой альтернативой Евросоюза.
Что то пока не видно реального движения в этом направлении
>Со своей стороны Россия должна будет завершить к этому моменту свой >региональный проект – Южный коридор (К5), реализация которого, >разумеется, тоже столкнется со значительными трудностями.
Это что за проект такой? типа "голубого потока"?
>По ходу политической "игры" Украине придется пожертвовать Крымом, >связность которого с восточноевропейским блоком еще меньше, нежели с >самой Украиной, и переориентировать свое законодательство (в >областях авторского права, прав человека и корпоративных прав) на >создающийся сейчас "русский формат".
Покажите мне, где, кто когда в последние 10 лет чем жертвовал, тогда поверю.(ГДР не в счет)
> Кроме того, придется, хотя и в >скрытой форме, проводить непопулярную политику снижения социальных >расходов. Проще всего использовать для этих целей инфляцию, которая >все равно будет.
Для непопулярной политики нужна внешняя угроза + харизма руководства. Это что? сейчас реально?
>Украине следует в демонстративной форме отказаться от участия в >Киотском протоколе, возобновить работу Чернобыльской АЭС в полном >объеме и, в идеале, начать строительство еще одной-двух крупных >атомных электростанций.
Спасибо автору за подсказку о "демонстративных формах", да еще в отношении атомных станций. Ясно что не "ликвидатор" пишет...Это только Северная Корея может себе позволить, да и то риторически. А что до Киотских, так Украина свою квоту, скорее всего не выбирает, не проще ли за невыбранную квоту просто деньги брать?
>Предложенная стратегия подразумевает автократическую >(бонапартистскую, абсолютистскую – нужное подчеркнуть) внутреннюю >политику. Иначе говоря, центральная власть должна поддерживать >равновесие между правыми и левыми, между националистами и >интеграционистами, между православными и католиками, причем >достигается это равновесие не столько компромиссами, сколько силовым >давлением на противоборствующие стороны.
ДА.... мягко, без нажима подталкивают к лукашенковской модели. Спасибо, сами бы ни зачто не доперли...
>Такая политика потребует >создания принципиальной новой техники >взаимодействия исполнительной >и законодательной ветвей власти.
А это что такое? американская оккупационная администрация и бюджет, сверстаный международным валютным фондом?
Не для того тряслась украинская земля что бы это всерьез воспринимать
2004.11.17 | Социст
Україна та християнство.
Русичи перейшли до Христової віри добровільно. Але, чи засада добровільности є взагалі засадою розбудови християнських церков? Скоріше ця розбудова спирається на наступний прицип: „Пане Вільнодуме, знайдіть у собі сили, зламайте свій дух, покайтеся і Вам стане легше.“ Справжня українська єдина помісна національна церква може бути побудована лише на засаді добровільности. Церква, яка приймає охочих та не відлучує вільнодумів. Церква, яка є об'єднанням вільних людей, які бачать в ній спільноту осягнення єдности. А чи така Церква буде?
17.11.2004р.
2005.02.08 | Максим’як
Re: Забуваєте про психологію.
Психоаналітика вказує, що протест при зміні одного на інше є неминучим. Я не кажу про масовий протес, але якась частина протесту завжджи є. Тому і появляються старовіри. Також маємо приклади українських релігійних громад на Заході, коли вони переходять на григоріанський календар і переважно стають ворогами.У питанні віри виникають найбільші стереотипи і їх ламати практично неможливо. Чим більше йде тиск - тим більший опір.
Те, що християнство не сприймалося, а проти язичництва велася жорстока боротьба вогнем, свідчить відсутність будь-яких писемних чи речових доказів із дохристиянських часів.
Твердження про фальсифікацію будуть голослівними доти, поки не будуть знайдені інші писемні докази. якась частина може бути у архівах СБУ (КГБ), або сліди та натяки. зараз при новій владі ці питання можна ставити відкрито.