Не хочемо ні слави, ані плати,

Заплатою нам радість боротьби,

В боях нам краще жити й умирати,

Ніж в путах жити, мов німі раби.

(з Гімну ОУН)

Народився Ярослав Старух 17 листопада 1910 р. в селі Золота Слобода Козівського району, Тернопільської області в сім'ї Тимотея Старуха – що був послом до парляменту у Відні і ставив там питання про надання Галичині автономії у складі Австро-Угорської імперії, а також був він послом Крайового Сойму у Львові 1911 р., та послом у Західно-Українському Соймі 1918 року. Також батько нашого героя брав він участь у Всеукраїнському військовому з’їзді 1917 р. й Всеукраїнському трудовому конґресі у Києві. Він був доволі популярною постаттю знаною серед тодішних провідних діячів. Можна сказати родовід Я. Старyха був своєрідною твердинею українства ХІХ і початку ХХ ст. Навіть дід Ярослава – Михайло був послом до Австрійського парламенту 1848 р. у Відні, де боровся він про скасування кріпосного права у цілій імперії. Можна б перераховивати за батьківською і за материнською лініями дуже багато діячів. Серед яких активний був його стрийко Антін Старух, який був двічі обираним послом до Крайового Сойму у Львові та не менш активними були Костянтин та Михайло Петрицькі по лінії мами. Одже на національну свідомість молодого Ярослава позитивно впливали родинні традиції. Як кажуть, нема нічого більш божественного,як приклад виховання. Сам батько Ярослава зміцнював й розвивав у сина патріотичні почуття, прищеплював любов до свого народу і до своєї батьківщини. В 1912 р; родина придбала дім в м. Бережанах і ціла родина тут поселилася. В Бережанах Ярослав закінчив початкове навчання і в 1920-1928 рр. навчався в славній Бережанській ґімназії. Вже в середній школі він був відомим громадським діячем, допомагав створити „Пласт”, працював в „Просвіті” та згодом став активним діячем Української Військової Організації (УВО). Серед своїх однолітків виділявся своєю наполегливою працею, сумлінням, обов’язковістю, та організаторськими здібностями. В 1928-1933 рр. Я. Старих студіює право у Львівському університеті, де енергічно працював в студенському русі і тут в 1931 р. стає діяльним членом ОУН. Працював у підпільних виданнях і майже 4 роки очолював пропагандивний провід УВО на Бережанщині. У кінці червня 1934 р. польська поліція арештує Ярослава і запроторює його до відомого горезвісного концентраційного табору у Березі Картузькій, а 21 грудня того року його перевозить у в'язницю Бригідки у Львові, з якої вийшов після амнестії. В 1935 р. він разом з Миколою Косом організують нову Крайову Екзекутиву ОУН на чолі з С. Бандерою. Я. Старух займає провідні позиції в Проводі. Ярослав надзвичайно діяльний, він ще за стиденських часів допусував до студенськух і націоналістичних жирналів й ґазет «Студенський шлях», «Наш Клич», «Вісті», «Голос Нації», «Голос», «Народна Справа», а з 1935 з перервами до 1939 рр. він був редактором легальної польської газети «Нове село». У жовтні 1937 р; польська поліція арештує Я. Старуха і він перебуває у в'язнизі в Холмі та згодом через недоведеність його провини був звільнений з тюрми. Під кінець 1938 р., черговий раз був ув'язнений і 22-26 травня 1939 р. за вироком Рівенського суду був сказаний на 13 років позбавлення волі. Ув'язнення відбував в тюрмах Кракова. З падінням Польщі 1 вересня 1939 р. вийшов на волю і залишився у м. Кракові. З жовтня 1939 до червня 1941 – стає секретарем Українського центрального комітету у Кракові. У 1940 став співзасновником Революційного проводу ОУН, делегат II надзвичайного збору ОУН у Кракові. Після проголошення Акту відновлення Української держави у Львові - державний секретар міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління, входив до складу Організаційної референтури проводу ОУН-р. і відповідав за Радіостанцію «Імені Євгена Коновальця». Саме ця радіостанція проголосила на весь світ відновлення української державности. У 1942—1943 роках знову був ув'язнений і перебував в німецьких тюрмах. У вересні 1943 засобами Служби безпеки ОУН звільнений з полону. У 1943-1945 роках був членом референтури пропаганди проводу ОУН, керівником підпільної радіостанції "Самостійна Україна", кодована назва «Афродита», редактором гумористичного журналу “Український перець”. З 1945 - член проводу ОУН та провідник і головний Командир УПА в Закерзонському краю. Ярослав Старух є автором численних статей, нарисів, закликів переважно на визвольну тематику. Серед численних статей у його доробки є наукові праці і монографії, які мають колосальне значення. Старух був правником, не залежно від того, він писав цінні історичні трактати, які чекають на наукову оцінку сучасних вчених гуманітарних наук. Не можливо у межах стислої статті згадати усю багатогранну творчу працю Ярослава Старуха. Та серед його робіт все ж таки слід виокремити « Історію України», «Історія України 1000 років життя і боротьби українського народу», «За Українську Державу», “Опір Фашизму” та десятки інших. А в тому видав низку брошур, відозв і закликів. Був співавтором видавання журналів «Хрін», «Лісовик», «Перець», «До волі' « Ідея і чин», «Підпільне Слово» та інші.

Автор статті завдяки академику Ярославу Дзирі з Києва мав змоги близько познайомитися з колишнім Головним Командиром УПА 1950-1954 рр. Василем Куком, який виступав під псевдами «Василь Коваль», «Леміш», «Юрко Медвідь» та з Василем Галасою знаним під псевда «Орлан», «Назар», «Савченко», та іншими. В. Галаса був в 1945-1947 рр. заступником Крайового Провідника Закерзонського краю – Ярослава Старуха «Стяга». Оба ці провідні діячі нашого підпілля росказували мені надзвичайно цікаві й похвальні спостереження з життя і діяльності Я. Старуха. Загально відомі і мало знані події з його життя і боротьби проти польських, німецьких та московських окупантів. За їхніми словами був це зразковий діяч, лицар ідеї і чину у визвольному русі. Як вони його називали Славко належав до винятково здібних та жертвенних політично-військових діячів, в рядах ОУН-УПА. За їхніми словами це була сильна особистість: високо освічений, здібний, інтелектуальний та виважений у своїх рішеннях. Часто його порівнювали з своєрідним титаном підпільного українського руху. Відмінною рисою Ярослава Старуха також була скромність. Але водночас це була надсзвичайно вимоглива Людина як до себе так і до інших. Він створив за словами самих поляків на Закерзонню «державу в державі».

На жаль, проти значної військової переваги українському підпіллю забракло сил встояти. У вересні 1947 р. у лісовій криївці коло села Монастир, що на Любачівщині, в бою із переважаючими силами Польського Війська, «Стяг» - Ярослав Старих з побратимами загинув геройською смертю. Вже після його смерті з кінця 1948 р. до початки травня 1951 р. у містечку Товсте на Тернопільщині, діяла Підпільна друкарня Крайового Проводу ОУН Поділля « Імені Ярослава Старуха - Стяга», якою керував Мирослав Гук « Григор» з Перемищини. За видатні заслуги перед Воюючою Україною УГВР 1946 р; нагородила «Стяга» - Я. Старуха Золотим Хрестом Заслуги І ступення. На завершення моєї розповіді про ювілята, пропоную, щоб 2010 рік став роком Ярослава Старуха «Стяга», в усіх поселеннях де живуть українці. Нехай наша загальнонаціональна активність буде шаною і вдячністю ювілятові, який з любові до свого народу й Батьківщини з гідністю віддав за неї своє життя.